ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 листопада 2023 року
м. Київ
cправа № 922/3314/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Картере В.І. - головуючий, Жуков С.В., Погребняк В.Я.,
за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,
представників учасників справи:
позивача: Яценко А.О.,
відповідача: Пономаренко М.А., Прядко В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 (колегія суддів у складі: Слободін М.М. - головуючий, Гребенюк Н.В., Шутенко І.А.)
та касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Василевського Віктора Яковича
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 (колегія суддів у складі: Слободін М.М. - головуючий, Гребенюк Н.В., Шутенко І.А.)
та рішення Господарського суду Харківської області від 18.05.2023 (суддя
Лавренюк Т.А.)
у справі № 922/3314/21
за позовом Фізичної особи - підприємця Василевського Віктора Яковича
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 47112392,00 грн,
ВСТАНОВИВ:
Стислий зміст позовних вимог
1. Фізична особа - підприємець Василевський Віктор Якович (далі - Позивач) звернувся до господарського суду з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Відповідач) про стягнення з Відповідача в особі Регіональної філії "Південна залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" 42777834,00 грн безпідставно збережених грошових коштів (у тому числі 17834663,00 грн інфляційних нарахувань) та 4334558,00 грн 3% річних (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 03.02.2023 та заяви про додаткове збільшення розміру позовних вимог від 28.02.2023).
2. Позов мотивований тим, що Відповідач без достатньої правової підстави набув та тривалий час утримував належне Позивачу майно, тому відповідно до вимог статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України повинен відшкодувати отриманий за час користування зазначеним майном (з 08.08.2012 до 15.12.2020) дохід, виходячи із вартості його оренди. При цьому Позивач зазначив про поважні причини пропуску ним позовної давності, оскільки він дізнався про факт використання спірного майна Відповідачем лише 21.09.2018 після ознайомлення з матеріалами кримінального провадження №42017221090000119.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
3. Позивачу на праві власності належала рейкошпальна решітка РШР 50 на залізобетонній шпалі перебрана зі зносом не більше 2 мм у кількості 65 секцій по 25 погонних метрів кожна, всього 1625 погонних м (далі - Майно). Майно було придбано Позивачем за місцем його знаходження: Харківська область, Харківський район, станція Артемівка, база ПМС-131 на підставі договору купівлі-продажу №20/09 від 20.09.2011, укладеного з ПВКП "Політехком".
4. 23.09.2011 між Позивачем (поклажодавець) та Харків-сортувальною колійною машинною станцією №131 (зберігач) було укладено договір відповідального зберігання №0096ХР (далі - Договір зберігання), за умовами якого Позивач передав, а зберігач прийняв на відповідальне зберігання товар, що належить поклажодавцеві, а саме - Майно на загальну суму 1000000,00 грн. Строк дії Договору зберігання визначений сторонами до 31.12.2011.
5. 23.07.2012 Позивач звернувся до зберігача з листом-претензією від 20.07.2012 про повернення зі зберігання Майна, переданого за Договором зберігання. Оскільки Відокремлений підрозділ "Харків-сортувальна колійна машинна станція №131" не повернув Майно, Позивач звернувся з позовом до суду.
6. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.03.2018, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №5023/3905/12, позовні вимоги задоволено та зобов`язано ПАТ "Українська залізниця" (Відповідач) у особі регіональної філії "Південна залізниця" ПАТ "Українська залізниця" повернути в натурі ФОП Василевському В.Я. (Позивач) товар, що передавався на зберігання за Договором зберігання, а саме: Майно на загальну суму 1000000,00 грн (ціна придбання Майна Позивачем).
7. На виконання зазначеної постанови видано відповідний судовий наказ. Під час здійснення виконавчого провадження орган державної виконавчої служби вжив заходів щодо виявлення Майна, яке підлягало передачі Позивачу, та встановив його відсутність.
8. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 16.12.2020 у справі №5023/3905/12 змінено спосіб виконання постанови Харківського апеляційного господарського суду від 12.03.2018 із зобов`язання Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" повернути в натурі Позивачу Майно на стягнення з ПАТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" ПАТ "Українська залізниця" на користь Позивача грошових коштів у сумі 7962500,00 грн, що є ринковою вартістю Майна, визначеною станом на 21.04.2020 на підставі висновку експерта Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 07.05.2020 №6/1013СЕ-20.
9. На виконання постанови Харківського апеляційного господарського суду від 16.12.2020 видано відповідний судовий наказ, 25.03.2021 грошові кошти в розмірі ринкової вартості Майна в сумі 7962500,00 грн Відповідач сплатив Позивачу в повному обсязі.
10. В основу розрахунку безпідставно збережених коштів за період з 08.08.2012 (дата спливу строку повернення майна після пред`явлення Позивачем вимоги за Договором зберігання) до 15.12.2020 покладено рішення Позивача від 20.05.2020 про платність користування рейко-шпальною решіткою на умовах оренди у розмірі 50% від вартості майна за рік користування ним.
11. У підтвердження розміру суми безпідставно збережених коштів від незаконного утримання Майна за вказаний період Позивач надав висновок експерта Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса" №10623 від 06.05.2021 та Звіт №4/3 про незалежну оцінку від 16.02.2023, виконаний Оціночно-експертним агентством.
Стислий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
12. Рішенням Господарського суду Харківської області від 18.05.2023 у задоволенні позову відмовлено повністю.
13. Суд першої інстанції визнав доведеним факт неправомірного утримання Відповідачем належного Позивачу Майна у спірний період та відхилив доводи Відповідача про недоведення факту використання ним Майна, адже гіпотеза статті 1214 Цивільного кодексу України не обумовлює обов`язок відшкодувати відповідні доходи в залежності від фактичного використання чи невикористання майна особою, яка не мала на це права.
14. Водночас рішення мотивовано тим, що Позивач не довів належними та допустимими доказами розмір доходів, які Відповідач одержав або міг одержати від використання Майна. З огляду на відсутність правових підстав для задоволення позову через його недоведеність та безпідставність, місцевий господарський суд не розглядав заяву Відповідача про застосування позовної давності та заяву Позивача про її поновлення.
15. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, позов задоволено частково, стягнуто з Відповідача на користь Позивача 9422478,40 грн безпідставно збережених коштів (з яких 4988634,20 грн - плата за користування, 866911,60 грн 3% річних, 3566932,60 грн інфляційних втрат).
16. Суд апеляційної інстанції визнав доведеним факт неправомірного утримання Відповідачем належного Позивачу Майна, якого достатньо для застосування положень статті 1214 Цивільного кодексу України, але не погодився із розрахунком заявленої до стягнення суми доходів у розмірі 50% від вартості Майна, оскільки така ставка суперечить приписам пункту 6 частини 1 статті 3 зазначеного Кодексу.
17. Враховуючи правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 13.07.2023 у справі №752/9300/15-й, завищений характер вимог Позивача та бездіяльність Відповідача в частині надання альтернативного розрахунку, апеляційний господарський суд самостійно визначив розмір кондикційного зобов`язання, виходячи зі ставки 10% від вартості Майна (із застосуванням за аналогією закону положень пункту 7 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №786 від 04.10.1995 (далі - Методика)).
18. При нарахуванні 3% річних та інфляційних втрат апеляційний господарський суд виходив з того, що відповідно до положень частини 5 статті 762 Цивільного кодексу України плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
19. Крім того, апеляційний господарський суд визнав поважними причини пропуску позовної давності на звернення з позовними вимогами в частині нарахованих грошових зобов`язань за період з 08.08.2012 до 12.03.2017, оскільки відсутність остаточного рішення у судових спорах сторін станом на 12.03.2017, наявність тривалих судових спорів та кримінального провадження, в межах якого лише 25.06.2019 спростовано факт підробки договору відповідального зберігання заступником директора ПВКП "Політехком" Гунбіним Є.М., об`єктивно створювали для Позивача ускладнення щодо подання позову до суду з вимогами про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Разом з тим суд врахував, що з 12.03.2020 позовна давність продовжена відповідно до пункту 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України.
Стислий зміст вимог касаційних скарг та узагальнення доводів скаржників
20. Відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
21. Касаційну скаргу Відповідача мотивовано наявністю підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
22. Відповідач зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України в сфері орендних правовідносин іншого, крім нерухомого, окремо визначеного майна, до подібних правовідносин, а також застосування до таких правовідносин аналогії закону.
23. При цьому Відповідач вважає, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права (статті 77, 86, 98, 104, 236, 269 Господарського процесуального кодексу України) та неправильно застосував норми матеріального права (статті 202, 759, 762, 1212, 1214 Цивільного кодексу України, стаття 284 Господарського кодексу України та Методику).
24. Водночас Відповідач посилається на неврахування при ухваленні оскаржуваної постанови висновку Верховного Суду, викладеного в постановах від 21.04.2021 у справі №910/701/17, від 27.05.2021 у справі №910/702/17 щодо застосування положень статті Закону України "Про судову експертизу".
25. У зв`язку з наведеним Відповідач стверджує, що в порушення вимог статей 77, 86, 98, 236, 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції виконав розрахунок щодо вартості Майна та встановив обставини, що мають суттєве значення для вирішення справи, на підставі недопустимого доказу. На думку Відповідача, апеляційний господарський суд безпідставно не врахував подані ним докази щодо вартості оренди схожого/однорідного майна, прийнявши докази Позивача щодо оцінки вартості Майна на певні визначені дати, які не відповідають критерію допустимості.
26. Позивач також подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - в частині відмови у стягненні на користь Позивача 37689913,60 грн, повністю задовольнити позовну заяву і стягнути з Відповідача на користь Позивача грошові кошти в сумі 47112392 грн.
27. Касаційну скаргу Позивача мотивовано наявністю підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
28. Позивач погоджується з фактичними обставинами, встановленими судом апеляційної інстанції, крім правової оцінки щодо завищення і нерозумності застосованої Позивачем річної ставки плати за користування в розмірі 50% від вартості майна, невідповідності такої ставки принципу справедливості, добросовісності, розумності.
29. Позивач вважає, що правові обґрунтування апеляційного господарського суду щодо неможливості застосування річної ставки плати в розмірі 50% від вартості майна є суперечливими та не відповідають встановленим фактичним обставинам, оскільки Майно є ексклюзивним та швидкозношуваним.
30. На думку Позивача, суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України та безпідставно послався в оскаржуваній постанові на відповідні постанови Верховного Суду.
31. Також Позивач зазначає про неправильне застосування апеляційним господарським судом положень частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України за аналогією закону і права. Позивач зауважує, що передбачена Методикою ставка річної плати за користування майном в розмірі 10% встановлюється в разі добровільної передачі майна власником у майновий найм, тоді як у цій справі встановлений факт неправомірного утримання Відповідачем Майна в спірний період, у зв`язку з чим цілком правомірно підлягало б до застосування положення зазначеної статті Кодексу щодо нарахування подвійної плати за користування майном за весь час прострочення повернення майна позивачу. У зв`язку з наведеним позивач посилається на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 19.04.2021 у справі №911/11131/19.
32. При цьому Позивач посилається на відсутність висновку Верховного Суду з питання застосування положень пункту 6 частини 1 статті 3, статті 1212 Цивільного кодексу України у поєднанні з положеннями Методики та в розмірі обрання з чотирьох варіантів розрахунку найбільш справедливого і добросовісного розрахунку суми безпідставно збережених коштів, а також положень статті 1212 цього Кодексу із застосуванням за аналогією частини 2 статті 785 цього Кодексу.
Стислий зміст відзивів на касаційні скарги
33. Позивач подав відзив на касаційну скаргу Відповідача, в якому зазначає, що задоволенню підлягає касаційна скарга Позивача, а касаційна скарга Відповідача має бути повністю відхилена.
34. Позивач вважає, що доводи та міркування Відповідача є надуманими та безпідставними, недобросовісна поведінка і свавілля Відповідача не мають права на захист, а посилання Відповідача на перелічені в касаційній скарзі постанови Верховного Суду є нерелевантними до правовідносин у цій справі.
35. На думку Позивача, доводи Відповідача про неправильну оцінку доказів і неправильне встановлення обставин справи суперечать положенням статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
36. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу Позивача, в якому просить залишити її без задоволення як таку, що є безпідставною та поданою з порушенням вимог Господарського процесуального кодексу України.
37. Відповідач заперечує проти твердження Позивача про ексклюзивність і швидкозношуваність Майна, а також про можливість застосування положень частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин за аналогією закону та права, зазначаючи про нерелевантність наведених Позивачем посилань на висновки Верховного Суду.
38. Наведені в касаційній скарзі Позивача доводи стосовно кількох варіантів розрахунку позовних вимог, на думку Відповідача, свідчать, зокрема, про штучний характер спору та бажання отримати надмірне збагачення за рахунок Відповідача.
Позиція Верховного Суду
39. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги та виходить з такого.