ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 753/15815/20
провадження № 61-4432св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачка - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 листопада 2021 року у складі судді
Каліушка Ф. А.та постанову Київського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В., Мережко М. В., Савченка С. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини з батьком.
Позовні вимоги обґрунтував тим, що з 01 серпня 2015 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого мають спільного сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_2 інколи поводилася агресивно стосовно дитини. На думку позивача така поведінка зумовлена залежністю від ігроманії в телефоні. Вона не займалася вихованням та духовним розвитком дитини.
На час розгляду справи сторони припинили шлюбні відносини. Дитина проживає з батьком, за адресою: АДРЕСА_1, який його забезпечує матеріально, а також займається його вихованням та розвитком.
Позивач зазначав, що він пропонував ОСОБА_2 вирішити спір у досудовому порядку, а саме щоб дитина проживала з ним, а ОСОБА_2 безперешкодно могла бачитися з сином, або щоб дитина проживала з відповідачкою, а позивач сплачував 50 % вартості оренди квартири, та міг безперешкодно бачити дитину, однак вона відмовилася, з тих підстав, що хоче забрати сина та переїхати до Російської Федерації.
Посилаючись на те, що він має стабільний дохід, за останнім місцем роботи та місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у психіатра на нарколога не перебуває, повністю забезпечує сина всім необхідним, дитина має більшу прихильність до нього, а ОСОБА_2 не забезпечена власним житлом, майже не приймає участі у житті дитини, ОСОБА_1 просив визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з ним.
У лютому 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, з нею.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що з 01 серпня 2015 року сторони проживали разом з батьками ОСОБА_1, за адресою: АДРЕСА_1 .
Після народження дитини стосунки з позивачем та його батьками погіршилися, вони не знаходили спільної мови стосовно догляду за дитиною. Вона завжди створювала всі необхідні умови для життя сина, піклувалася та піклується про його здоров`я. З 06 листопада 2020 року вона орендує квартиру за адресою: АДРЕСА_2, у якій створено всі необхідні умови для проживання сина, є працевлаштованою та отримує стабільний дохід, а отже здатна самостійно забезпечувати себе і дитину.
ОСОБА_1 на власний розсуд визначив графік перебування сина з нею, незважаючи на те, що вона завжди вимагала щоб син постійно проживав з нею. Він створює їй перешкоди у спілкуванні з дитиною, у зв`язку з чим вона зверталася до правоохоронних органів.
Посилаючись на наведене, ОСОБА_2 просила визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з нею.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 лютого
2023 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визначено місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з батьком - ОСОБА_1 .
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що зважаючи на малий вік дитини, проживання ОСОБА_3 протягом більшого періоду свого життя від народження з батьком, за адресою: АДРЕСА_1, визначення місця проживання дитини з батьком, відповідатиме його найкращим інтересам, сприятиме розвитку дитини у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, де разом з ними проживають дідусь та бабуся. Суд не встановив обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дитини з матір`ю, що приведе до зміни місця проживання дитини, буде мати більш позитивний вплив на дитину, ніж залишення її проживати разом з батьком, у звичному для неї середовищі.
Додатковим рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14 грудня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення про стягнення з ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн відмовлено.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У березні 2023 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення її позовних вимог.
Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, та постановах Верховного Суду від 14 лютого 219 року у справі № 377/128/18, від 12 січня 2022 року (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)); суди не дослідили зібрані у справі докази
(пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, з чим помилково погодився апеляційний суд, не звернув увагу на те, що висновок Служби у справах дітей Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації від 30 червня 2021 року № 101-4489/02, складений лише на підставі актів про обстеження умов проживання сторін від 16 квітня 2021 року. Однак ОСОБА_2, діючи в найкращих інтересах дитини, змінила місце проживання. Згідно з актом обстеження умов проживання від 30 серпня 2021 року, за адресою: АДРЕСА_3, дитині відведено окрему кімнату, в якій є іграшки та книжки для розвитку дитини. У цьому акті також зазначено, що батько дитини чинить матері перешкоди у піклуванні та вихованні дитини.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_1 не чинить ОСОБА_2 перешкод щодо участі у вихованні дитини. Суди не звернули увагу не те, що зазначені обставини встановлені у актах обстеження умов проживання від 16 квітня 2021 року та від 30 серпня 2021 року, висновку Служби у справах дітей Дарницької районної
у місті Києві державної адміністрації від 30 червня 2021 року № 101-4489/02, а також у рапорті патрульного поліцейського Управління патрульної поліції в місті Києві від 14 січня 2021 року.
Суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги нові докази, які мають значення для правильного вирішення справи, додані заявницею до письмових пояснень від 19 жовтня 2022 року.
Суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи та ухвалив оскаржуване судове рішення за відсутності ОСОБА_2 та її представника, тим самим позбавивши її доступу до правосуддя.
У червні 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, він просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 березня 2023 року касаційна скарга ОСОБА_2 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 лютого2023 року залишено без руху, надано заявниці строк для сплати судового збору.
Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2023 року (після усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 753/15815/20 із Дарницького районного суду міста Києва та надано учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У серпні 2023 року матеріали справи № 753/15815/20 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексумежах, ухвалено
з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення,
а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено
з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди попередніх інстанційвстановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з
01 серпня 2015 року до 26 березня 2021 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Сторони проживали за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначена кватира на праві спільної часткової власності належить: ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
З 01 квітня 2015 року до 18 липня 2017 року ОСОБА_1 працював у Фізичної особи - підприємця ОСОБА_8, має позитивну характеристику.
ОСОБА_2 з 23 березня 2016 року має трудовий стаж та офіційно працевлаштована, характеризується позитивно.
Згідно з відомостями Державної податкової служби України ОСОБА_1 з 01 березня 2020 року є Фізичною особою - підприємцем.
Малолітній ОСОБА_9 з 23 вересня 2020 року відвідує дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 31 Дарницького району м. Києва. Влаштуванням дитини до зазначеного дошкільного навчального закладу займався ОСОБА_1 . Він приймає активну участь у вихованні сина, цікавиться його активністю та його участю у заняттях, спілкуванні з дітьми та вихователями.
Дитина перебуває під наглядом Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3 Дарницького району м. Києва з 03 липня 2018 року. Прийом здійснювався тільки у присутності батька дитини.
Малолітній ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, займається у дитячому центрі розвитку "Футбік" з 17 вересня 2020 року.
З 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 приживають окремо. Малолітній син сторін ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає з ОСОБА_1 та його батьками, за адресою: АДРЕСА_1 .
З 06 листопада 2020 року ОСОБА_2 проживала за адресою: АДРЕСА_2 на підставі договору оренди від 06 листопада 2020 року.
Згідно з висновком Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, як органу опіки та піклування, від 30 червня 2021 року № 101-4489/02 з метою визначення виключно прав та інтересів дитини, Дарницька районна в м. Києві державна адміністрація вважала за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, з батьком ОСОБА_1 та недоцільним визначати місце проживання дитини з матір`ю ОСОБА_2 .
Нормативно-правове обґрунтування
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно постанови Верховної Ради України
від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.