Постанова
Іменем України
06 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 296/8558/21
провадження № 61-1311сво23
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),
суддів: Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Погрібного С. О.,
Фаловської І. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Поліський національний університет,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 12 липня 2022 року у складі судді Шалоти К. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Галацевич О. М., Григорусь Н. Й.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Поліського національного університету про визнання права на приватизацію квартири, зобов`язання здійснити розгляд заяви про оформлення передачі квартири у приватну власність.
Стислий виклад позиції позивача
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Поліського національного університету, у якому просив суд визнати за ним право на приватизацію квартири АДРЕСА_1, зобов`язати відповідача здійснити розгляд заяви про оформлення передачі вказаної квартири у приватну власність.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що із серпня 2006 року він перебуває у трудових правовідносинах із Поліським національним університетом, працює за контрактом на посаді завідувача кафедри.
Згідно з договором від 11 квітня 2007 року відповідач передав йому в найм квартиру АДРЕСА_1 строком на 10 років за умови перебування у трудових правовідносинах з університетом. Після закінчення договору відповідач зобов`язався передати йому право власності на квартиру.
Рішенням вченої ради університету від 24 травня 2017 року надано згоду на передачу квартири у власність ОСОБА_1
03 грудня 2020 року та 12 лютого 2021 року позивач звертався до відповідача із заявами про передачу квартири у приватну власність шляхом приватизації, однак його звернення фактично не були розглянуті, у зв`язку з чим він звернувся до суду за захистом своїх прав та просив позов задовольнити.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 12 липня 2022 року відмовлено у задоволенні позову.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що визнання у судовому порядку за позивачем права на приватизацію спірної квартири, яке по суті не заперечується відповідачем, не є ефективним способом захисту прав, оскільки фактично не створює для позивача чи іншої особи будь-яких правових наслідків, а тому вказана позовна вимога не підлягає задоволенню.
При цьому суд вважав помилковими твердження позивача, що саме університет є належним органом приватизації, який наділений повноваженнями ухвалювати рішення про передачу квартири у приватну власність, оскільки органом приватизації є не державна установа, у повному господарському віданні якої знаходиться житлове приміщення, а спеціальний уповноважений на це орган, який лише створюється такою державною установою.
Ураховуючи, що заява позивача про оформлення передачі спірної квартири у приватну власність була адресована не органу приватизації, а ректору університету, який її розглянув та надав позивачу відповідь по суті питання, суд дійшов висновку про відсутність бездіяльності відповідача і, як наслідок, підстав для задоволення позову в частині зобов`язання відповідача здійснити розгляд заяви про оформлення передачі вказаної квартири у приватну власність.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 12 липня 2022 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції по суті спору та вважав, що спірні правовідносини регулюються Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду", Законом України "Про вищу освіту", умовами договору найму від 11 квітня 2007 року, а тому право позивача на набуття у власність спірної квартири не може розумітися як таке, що підлягає реалізації без дотримання інших норм законодавства України, що регулюють спеціальний порядок передачі у власність майна, що закріплено за закладом вищої освіти на праві оперативного управління чи господарського відання. Крім того, відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" університет не є спеціально уповноваженим органом, наділеним повноваженнями ухвалювати рішення про передачу квартири у приватну власність.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 12 липня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 296/4642/19, від 02 лютого 2022 року у справі № 524/3501/20, від 22 липня 2020 року у справі № 295/15557/17.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що ОСОБА_1 розпочав процедуру приватизації, а неможливість подання заяви про приватизацію до органу приватизації відповідача зумовлена відсутністю такого органу у відповідача та невжиття ним заходів щодо його створення для забезпечення реалізації договірних зобов`язань, взятих на себе відповідачем згідно з договором найму. Тобто відповідач створив ситуацію, за якої житло неможливо приватизувати без рішення суду. Оскільки за умовами укладеного між сторонами договору найму відповідач взяв на себе обов`язок передачі позивачу права власності на спірну квартиру, то, відповідно, він повинен вживати певних заходів для реалізації свого зобов`язання. Отримавши від позивача заяву про приватизацію спірної квартири та знаючи норми статутних документів університету, про необхідність отримання згоди засновників закладу вищої освіти на передачу фізичній особі у власність майна, що перебуває у повному господарському віданні, відповідач не вжив жодних заходів для отримання такої згоди. Таким чином, висновок судів про ненадання позивачем доказів щодо погодження подання на передачу спірної квартири є необґрунтованим, оскільки таке погодження від фізичної особи при проведенні приватизації не вимагається.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У лютому 2023 року Поліський національний університет подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
10 лютого 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2023 року прийнято до розгляду справу № 296/8558/21 за позовом ОСОБА_1 до Поліського національного університету про визнання права на приватизацію квартири, зобов`язання здійснити розгляд заяви про оформлення передачі квартири у приватну власність за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 12 липня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року.
Призначено справу до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Мотиви передачі справи на розгляд Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду
Ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 рокупро передачу справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду мотивована необхідністю відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше прийнятій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2020 року у справі № 463/1832/18 (провадження № 61-12431св19), а також уточнення висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 22 липня 2020 року у справі № 295/15557/17 (провадження № 61-48216св18), щодо належного органу приватизації та способу захисту в спірних правовідносинах, у випадку, коли відповідач не забезпечив створення такого органу.
Так, питання приватизації житла регулює Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду", відповідно до частини першої статті 8 якого приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 22 липня 2020 року у справі № 295/15557/17 (провадження № 61-48216св18) вказано про те, що з системного аналізу норм Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, слід дійти висновку, що вказаними нормативно-правовими актами визначена певна процедура здійснення передачі квартир державного та комунального житлового фонду у власність громадян. Вказана процедура здійснюється лише визначеними на те органами і до числа уповноважених на це установ суд не належить, оскільки не наділений повноваженнями на прийняття рішення про приватизацію квартири.
Крім того, за змістом наведених вище нормативно-правових актів, якими врегульовано порядок приватизації державного житлового фонду, особа, яка бажає скористатися таким правом, звертається до відповідного органу із заявою, до якої додає необхідні документи, а цей орган приймає відповідне рішення, яке у випадку незгоди з ним заявника може бути предметом оскарження в суді.
У вказаній справі суд установив, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів про те, що позивач та члени його сім`ї зверталися до Житомирського національного агроекологічного університету як до органу приватизації про передачу їм у власність спірної квартири із дотриманням вимог Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян.
З урахуванням зазначеного, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що належним способом захисту порушених прав позивача є звернення з позовною заявою про зобов`язання розглянути заяву позивача про приватизацію, прийняття відповідного рішення за результатами такого розгляду. Позовні вимоги про визнання права власності на нерухоме майно з підстав, наведених у позові, є необґрунтованими та передчасними, а відмова у задоволенні позову не позбавляє особу права на передачу у власність спірної квартири в порядку Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", який розповсюджується на спірні правовідносини, в тому числі, що випливають із цивільно-правових угод.
У постанові від 09 червня 2021 року у справі № 296/2561/18 (провадження № 61-5068св20) за позовом заступника керівника Житомирської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, Центру професійно-технічної освіти м. Житомира до фізичної особи, Управління житлового господарства Житомирської міської ради про визнання незаконним та скасування розпорядження про приватизацію, визнання недійсним свідоцтва про право власності та скасування державної реєстрації права власності Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судузробив висновок про те, що державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ може передаватись у комунальну власність за їх бажанням. При цьому Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду" не містить заборон приватизації такого житлового фонду без передачі до комунальної власності. Крім того, Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду" не визначає підпорядкованість вирішення питання приватизації певному органу приватизації в залежності від належності житлового фонду, а лише перелічує уповноважені органи приватизації.
Крім того, у постанові від 25 жовтня 2018 року у справі № 522/21927/15-ц (провадження № 61-23672св18) за позовом фізичних осіб до Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова (далі - ОНУ ім. І. І. Мечникова) про визнання права та зобов`язання не чинити перешкод у приватизації квартири Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного судупогодився із висновками суду апеляційної інстанції, який установив, що майно, закріплене за вищим навчальним закладом, не підлягає вилученню або передачі у власність юридичним і фізичним особам без згоди засновників вищого навчального закладу та вищого колегіального органу самоврядування вищого навчального закладу, у зв`язку з чим обґрунтовано зробив висновок про відсутність правових підстав для зобов`язання ОНУ ім. І. І. Мечникова надати згоду на приватизацію площі, яку займають позивачі, та надання необхідної документації для проведення приватизації. Крім того, Міністерство освіти і науки України є засновником ОНУ ім. І. І. Мечникова, яке не було залучене до участі у справі, предметом якої є розпорядження майном, яке без згоди засновника не підлягає передачі у власність юридичним і фізичним особам.
Разом із тим, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 вересня 2020 року у справі № 463/1832/18 (провадження № 61-12431св19) за позовом фізичних осіб до Львівського національного університету ім. Івана Франка, Міністерства освіти і науки України про зобов`язання вчинити дії, передбачені Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду", щодо передачі їм (позивачам) у приватну власність в порядку приватизації квартири дійшов висновку про те, що статтею 70 Закону України "Про вищу освіту" врегульовано статус матеріально-технічної бази і правовий режим майна закладів вищої освіти, а статтею 80 Закону України "Про освіту" визначено, що входить до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти, та обмеження щодо його використання (розпорядження). Отже, згаданими нормативними актами встановлено заборону на приватизацію об`єктів та майна державних і комунальних закладів освіти та використання їх не за освітнім призначенням та передбачено, що майно закріплюється за державним або комунальним закладом вищої освіти на праві господарського відання і не може бути предметом застави, а також не підлягає вилученню або передачі у власність юридичним і фізичним особам без згоди засновників закладу вищої освіти та вищого колегіального органу самоврядування закладу вищої освіти, крім випадків, передбачених законодавством. Таким чином, з урахуванням особливого складу сторін цього спору, колегія суддів дійшла висновку, що законодавчо встановлено обмеження з приводу передачі майна закладів вищої освіти іншим особам, в тому числі шляхом приватизації.
Підсумовуючи вищенаведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважав, що у спірних правовідносинах Верховний Суд дійшов протилежних за змістом висновків щодо можливості/неможливості приватизації житлового приміщення, яке на праві власності належить державі та знаходиться у повному господарському віданні закладу освіти відповідно до закону.
На думку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, у випадках, передбачених законодавством, науково-педагогічні, наукові та педагогічні працівники закладу вищої освіти мають право на одержання житла, що передбачено пунктом 10 частини першої статті 57 Закону України "Про вищу освіту" та частиною другою статті 70 Закону України "Про вищу освіту".
Разом із тим, оскільки Верховний Суд у постанові від 23 вересня 2020 року у справі № 463/1832/18 (провадження № 61-12431св19) фактично сформулював позицію про неможливість приватизації житлового приміщення державної форми власності, яке перебуває в повному господарському віданні вищого навчального закладу, тому є підстави для відступу від такого висновку.
Крім того, потребує уточнення висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 22 липня 2020 року в справі № 295/15557/17, щодо належного органу приватизації та способу захисту в спірних правовідносинах у випадку, коли відповідач не забезпечив створення такого органу.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що із серпня 2006 року ОСОБА_1 працює на посаді завідувача кафедри паразитології, ветеринарно-санітарної експертизи та зоогігієни Поліського національного університету, що підтверджується особовим листком з обліку кадрів (а. с. 6, 7).
11 квітня 2007 року між Державним вищим навчальним закладом "Державний агроекологічний університет" (у 2008 році змінено назву на Житомирський національний агроекологічний університет, у 2020 році - на Поліський національний університет) і ОСОБА_1 укладено договір, за умовами якого відповідач передав, а позивач прийняв у володіння та користування для проживання строком на 10 років житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 . Пунктом 4.2.3 договору передбачено, що університет зобов`язаний по закінченні 10-річного строку найму приміщення, якщо співробітник протягом дії договору перебував у трудових відносинах з університетом, передати право власності на приміщення співробітнику у порядку, встановленому чинним законодавством. Також відповідно до п. 5.1.4 договору після закінчення 10-річного строку з моменту його підписання співробітник має право набути право власності на приміщення у порядку, встановленому чинним законодавством (а. с. 10, 11).
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07 лютого 2018 року № 113148861 власником квартири АДРЕСА_1 є Державний вищий навчальний заклад "Державний агроекологічний університет", форма власності - державна. Підстава виникнення права власності - договір купівлі-продажу від 29 березня 2007 року № 2821, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Черпак Г. А. (а. с. 12).
24 травня 2017 року вчена рада Житомирського національного агроекологічного університету надала згоду на передачу квартири у власність ОСОБА_1, що підтверджується протоколом засідання № 12 (а. с. 13).
У справі № 296/8497/17 рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 08 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Житомирської області від 26 березня 2018 року, задоволено позов ОСОБА_1 до Житомирського національного агроекологічного університету. Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Постановою Верховного Суду від 20 травня 2020 року рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 08 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Житомирської області від 26 березня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. При цьому Верховним Судом враховано встановлені у справі обставини про те, що між сторонами виникли зобов`язальні правовідносини, які передбачають певні наслідки порушення зобов`язального права та які не узгоджуються зі змістом заявлених позовних вимог (а. с. 14-21).
05 грудня 2020 року ОСОБА_1 надіслав на ім`я ректора університету заяву, в якій просив оформити передачу спірної квартири у приватну власність (а. с. 22).
Листом в. о. ректора університету від 16 грудня 2020 року ОСОБА_1 повідомлено, що ні ректор як посадова особа, ні університет як заклад освіти не наділені повноваженнями щодо оформлення передачі квартири у приватну власність (а. с. 23).
12 лютого 2021 року та 17 квітня 2021 року ОСОБА_1 надіслав на ім`я ректора університету заяви, в яких, зокрема, просив розглянути його заяву від 03 грудня 2020 року щодо оформлення передачі квартири в приватну власність (приватизацію) квартири (а. с. 24, 25).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, оскаржувані судові рішення - скасуванню із прийняттям нової постанови про задоволення позову.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За обставинами справи позивач звернувся до суду з позовом до Поліського національного університету, у якому просив суд визнати за ним право на приватизацію квартири та зобов`язати відповідача здійснити розгляд заяви про оформлення передачі вказаної квартири у приватну власність.
У вирішенні цього спору в цілому та поставленого перед ним завдання Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду визначив основною правовою проблемою, яка підлягає розв`язанню, - формування правового висновку щодо ефективного способу захисту прав сторони у зобов`язанні щодо передачі квартири у власність, яке виникло із укладеного договору.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі та у відзиві на неї доводи, за результатами чого робить висновок про прийняття аргументів, викладених у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) є здатність особи безперешкодно отримати судовий захист до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, далі - Конвенція).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Відповідно до частини другої статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Згідно зі статтею 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.
Щодо права на захист цивільного права
Звертаючись із цим позовом до суду, ОСОБА_1 посилався на порушення відповідачем зобов`язання щодо передачі квартири у власність, яке виникло із укладеного у 2007 році договору.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Згідно із пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 202 ЦК України).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).