Постанова
Іменем України
23 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 755/3459/22
провадження № 61-12542св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Дундар І. О., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: акціонерне товариство "Укрсиббанк", приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Бережний Ярослав Вікторович,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 04 квітня 2023 року в складі судді: Арапіної Н. Є., та постанову Київського апеляційного суду від 05 липня 2023 року в складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування житловим приміщенням.
Позов мотивовано тим, що 23 лютого 2022 року ОСОБА_2 прибув за адресою АДРЕСА_1 з метою зміни замків у вхідній двері вказаної квартири, про що їй стало відомо з дзвінка сусідів, свої дії він обґрунтовував тим, що придбав квартиру, яка належала їй на праві власності згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 липня 2000 року, на прилюдних торгах.
При цьому відповідач надав термін для вивезення речей із квартири до 15 березня 2022 року, про що змусив надати йому розписку. У відповідача в наявності на цей час ключі від квартири, він має вільний доступ до квартири, однак звільнити квартиру позивач не має можливості, оскільки іншого житла для проживання у неї немає. Вважала дії відповідача протиправними, а саме самоуправством, оскільки без згоди володільця, без повідомлення, без надсилання претензій, вимог, проникати до майна, в якому проживають мешканці, знаходяться їх особисті речі, неприпустимо.
Вказувала, що після отримання від приватного виконавця Бережного Я. В. акту про реалізацію предмета іпотеки, вона одразу звернулася до ОСОБА_2 з листом, що це майно є її єдиним майном для проживання та вселення його без відповідного судового рішення можуть бути кваліфіковані за статтями 162, 187 КК України.
Вказувала також, що квартира, яка стала предметом іпотеки, придбана не за кошти банку, у разі виселення особі, яку виселяють з такої квартири, повинне бути надане інше житлове приміщення, і що тривалий час проживання в спірній квартирі особи, яка не має іншого житла, є достатньою підставою для того, щоб вважати квартиру житлом цієї особи в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Враховуючи тривалість її зв`язку з квартирою не лише місцем проживання, а й правом власності, відповідно до норм чинного законодавства України та міжнародного права, є всі підстави вважати, що вона не втратила право користування, володіння цим майном, навіть після набуття права власності новим власником.
Зазначала, що банк при наданні згоди на реалізацію предмета іпотеки мав виконати вимоги частини другої статті 109 ЖК УРСР, яка містила заборону виселення боржника за кредитним договором без надання іншого житлового приміщення. Вирішуючи питання задоволення своїх вимог за рахунок реалізації іпотечного майна банк обійшов вимогу про виселення, а тому жодним судовим рішенням не вирішено питання виселення ОСОБА_1 з наданням постійного жилого приміщення для її проживання, створивши конфлікт між новим власником та попереднім.
ОСОБА_1 просила:
визнати її такою, що не втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_2 ; зобов`язати відповідача не чинити перешкоди користуванні та володінні житловим приміщенням, а саме, квартирою АДРЕСА_2 шляхом заборони йому вільного доступу до спірної квартири без судового рішення про виселення ОСОБА_1 із визначеним у ньому іншого житлового приміщення для її постійного проживання;
вирішити питання про розподіл судових витрат.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 04 квітня 2023 року в позові ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Право власності припиняється у разі: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викупу пам`яток культурної спадщини; примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника; реквізиції; конфіскації; припинення юридичної особи чи смерті власника;
застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння;
судом встановлено, що позивач не є власником квартири АДРЕСА_2 та не є членом сім`ї власника цієї квартири. Тому, з урахуванням викладеного суд зробив висновок про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 повністю.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Київського апеляційного суду від 05 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення., а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 04 квітня 2023 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
відповідач ОСОБА_2 на цей час є власником квартири за адресою АДРЕСА_1, і йому належать права володіння, користування та розпоряджання на свій розсуд цією квартирою, то апеляційний суд зробив висновок, що вимоги ОСОБА_1 про заборону ОСОБА_2 вільного доступу до належної йому квартири спрямовані не на захист прав позивача, а на обмеження прав відповідача, є необґрунтованими та безпідставними. Оскільки позивач звернулася до суду з вимогами про визнання її такою, що не втратила право користування житловим приміщенням, тобто звернулась у спосіб, який не передбачено законом, замість пред`явлення належних вимог про визнання права користування житловим приміщенням, апеляційний суд погоджується з правильними в цілому висновками суду першої інстанції, що вимоги ОСОБА_1 не підлягали задоволенню. Таким чином, враховуючи вищевикладене, висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, законними та обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та не спростовані позивачем належним чином;
не можуть бути враховані апеляційним судом, як нерелевантні до спірних правовідносин, правові висновки, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, зокрема правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі № 753/12729/15-ц, від 28 листопада 2018 року в справі № 754/4727/16-ц (провадження № 61-25345св18), від 21 серпня 2019 року в справі № 569/4373/16-ц, Верховного Суду України в постановах від 22 червня 2016 року в справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року в справі № 6-1731цс16 оскільки предметом позову в цих справах є інші правовідносини, суди розглядали спори за позовами нових власників квартир, придбаних на прилюдних торгах або на підставі інших правочинів. В межах цих справ саме нові власники квартири заявляли вимоги про усунення перешкод в користуванні майном, в тому числі шляхом виселення, в зв`язку з відмовою попереднього власника виселятися з житла;
апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги в частині придбання вказаної квартири не за кошти банку чи іншої фінансової установи, викладення обставин продажу належної позивачу квартири на електронних торгах 25 жовтня 2021 року всупереч Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", внесення державою законодавчих обмежень, направлених на захист прав громадян України, щодо виселення, пов`язаних з виконанням кредитних зобов`язань, щодо протиправності дій приватного виконавця у виконавчому провадженні № 65976837 з примусового виконання виконавчого листа № 755/17733/17, виданого на виконання судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, яким є спірна квартира, з огляду на те, що вказані обставини не належать до предмету доказування в позові про усунення перешкод в користуванні житлом;
доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_1 зверталася до банку з вирішення проблеми її подальшого проживання, а також до приватного виконавця з приводу його дій у виконавчому провадженні, правильних висновків суду першої інстанції не спростовують, крім того, апеляційний суд врахував, що АТ "УкрСиббанк" та приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Бережний Я. В. не є відповідачами у цьому позові і будь-яких вимог до них ОСОБА_1 не заявлено.
Аргументи учасників справи
21 серпня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 04 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 липня 2023 року (повне судове рішення складено 06 липня 2023 року), в якій просила:
скасувати оскаржені судові рішення;
ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
судами першої інстанції та апеляційної інстанцій не встановлено чи була надіслана відповідачем вимога щодо виселення позивачки у встановлений законом 30-ти денний термін з дня отримання такої вимоги. Втім, звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду;
сам факт переходу права власності на квартиру до іншої особи не є безумовною підставою для виселення членів сім`ї власника цього нерухомого майна, у тому числі і колишніх;
відповідач не спростував факт заміни ним замків у вхідних дверях квартири, тим самим самовільно змінив порядок виселення з житлового приміщення, передбачений в статті 109 ЖК;
суди не застосували закон, якій підлягає застосуванню в правовідносинах щодо визначення чи втратила/не втратила право користування майном особа, для якої стало наслідком виселення в порядку не передбаченому в статті 109 ЖК.
У листопаді АТ "Укрсиббанк" подало відзив на касаційну скаргу, підписаний представником Галдишем Я. М., в якому просить закрити касаційне провадження, при розгляді касаційної скарги по суті та відмові в закритті касаційного провадження, залишити касаційну скаргу без задоволення.
Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що:
ОСОБА_1 звернулась у спосіб, який не передбачено законом, замість пред`явлення належних вимог про визнання права користування житловим приміщенням;
правовідносини у справі № 753/12729/15-ц (в якій винесено постанову Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року), на котру посилається скаржник, як на підставу касаційного оскарження) не є подібними з правовідносинами у справі яка розглядається. Вказана постанова Верховного Суду у справі № 753/12729/15-ц містить інші фактичні обставини справи та інший предмет спору у порівнянні зі справою, яка переглядається, а тому касаційне провадження належить закрити;
скаржником безпідставно подано касаційну скаргу з обґрунтуванням підстав оскарження цілком законних та обґрунтованих рішень суду з посиланням на постанови Верховного Суду, які по суті не є подібними.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
07 листопада 2023 року справу передано судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2023 рокусправу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 17 жовтня 2023 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Фактичні обставини
Суди встановили, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 липня 2000 року належала квартира АДРЕСА_2 .
10 жовтня 2008 року приватним нотаріусом Васильківською В. С. зареєстровано обтяження на квартиру за адресою АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки від 10 жовтня 2008 року № 95090.
В липні 2021 року ОСОБА_1 зверталася до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Бережного Я. В. з заявою щодо застосування заходів з дотриманням вимог чинного законодавства, повідомляючи, що її квартира підпадає під дію Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" та з заявою про повернення виконавчого документа стягувачу.
В серпні 2021 року ОСОБА_1 зверталася до Міністерства юстиції України зі скаргою щодо порушення приватним виконавцем правил професійної етики та грубого порушення чинного законодавства в межах проведення виконавчих дій, за наслідками проведення позапланової виїзної перевірки Міністерством юстиції України складено довідку від 27 вересня 2021 року, згідно якої виявлено порушення приватним виконавцем вимог Закону України "Про виконавче провадження".
В серпні 2021 року ОСОБА_1 зверталася до Дніпровського районного суду м. Києва з заявою про визнання виконавчого листа № 755/17733/17 про звернення стягнення на предмет іпотеки таким, що не підлягає виконанню.
В жовтні 2021 року ОСОБА_1 зверталася до АТ "Укрсиббанк" з заявою, в якій повідомляла, що має намір захищати своє майно, а саме квартиру по АДРЕСА_1 у разі виставлення його на торги, оскільки воно є єдиним місцем її проживання.
У вересні 2021 року ОСОБА_1 зверталася до Дніпровського районного суду м. Києва зі скаргою на дії (бездіяльність) приватного виконавця Бережного Я.В. та просила зобов`язати приватного виконавця повернути виконавчий лист № 755/17333/17 стягувачу.
Згідно акту про реалізацію предмета іпотеки ОСОБА_2 є переможцем електронних торгів з реалізації квартири АДРЕСА_2 .
12 січня 2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюк Д. В. видане свідоцтво, яким на підставі акта про реалізацію предмета іпотеки від 25 листопада 2021 року посвідчене право власності ОСОБА_2 на квартиру за адресою АДРЕСА_1, а також здійснено реєстрацію права власності ОСОБА_2 на вказане майно на підставі даного свідоцтва.
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16 ЦК України).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23).
Зокрема, вимога визнати позивача такою, що не втратила право користування житловим приміщенням сама по собі не забезпечує відновлення прав позивача внаслідок її примусового виселення із спірного приміщення в позасудовому порядку.
"Житло" має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення "житлом", яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).
Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово (частина перша статті 29 ЦК України).
Фізична особа може мати кілька місць проживання (частина шоста статті 29 ЦК України).