1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 163/2789/21

провадження № 61-6005св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Рівненський заклад дошкільної освіти (дитячий садок) "Світлинка" Рівненської сільської ради Любомльського району Волинської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Любомльського районного суду Волинської області від 28 червня 2022 року у складі судді Шеремети С. А. та постанову Волинського апеляційного суду від 21 березня 2023 року у складі колегії суддів: Данилюк В. А., Киці С. І., Шевчук Л. Я.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Рівненського закладу дошкільної освіти (дитячий садок) "Світлинка" Рівненської сільської ради Любомльського району Волинської області про визнання незаконним в скасування наказу про відсторонення від роботи та зобов`язання виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у грудні 2021 року звернулася до суду з вищевказаним позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, і остаточно просила:

- визнати незаконним і скасувати наказ відповідача № 50-к/тр від 05 листопада 2021 року в частині відсторонення її від роботи;

- зобов`язати відповідача виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 року до дня допуску її до роботи, яким є день набрання рішенням суду законної сили.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що працює прибиральником службових приміщень у Рівненському закладі дошкільної освіти (дитячий садок) "Світлинка" Рівненської сільської ради Любомльського району Волинської області (далі - Рівненський ЗДО "Світлинка").

Керівництво дошкільного закладу листом від 04 листопада 2021 року повідомило її про необхідність обов`язкового щеплення проти COVID-19 із наданням до 05 листопада 2021 року документів про таке щеплення або довідку про абсолютне протипоказання.

Директором Рівненського ЗДО "Світлинка" 05 листопада 2021 року був підписаний наказ про її відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року через ненадання зазначених у попередженні документів.

Вважає вказаний наказ незаконним і таким, що суперечить трудовому, цивільному та медичному законодавству. Вказала, що по своїй суті вакцинація /не вакцинація від COVID-19 не є медичним оглядом та є добровільною для усіх груп населення, у тому числі професійних.

Відповідач фактично обмежив її конституційне право на працю, що є неприпустимим і є дискримінацією, оскільки жодної законодавчої вимоги про обов`язок працівника сфери освіти вакцинуватися проти коронавірусної хвороби на цей час немає, зміни до статті 46 КЗпП України щодо надання роботодавцю права відстороняти від роботи з підстав відсутності у працівника вакцинації від коронавірусу не вносились.

Конституційний Суд України у рішенні від 28 серпня 2020 року № 10 вказав, що обмеження конституційних прав може встановлюватися виключно законом, а встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України (пункт 3.2).

Наказ Міністерства охорони здоров`я України та постанова Кабінету Міністрів України, на які відповідач посилається в оспорюваному наказі, є підзаконними нормативними актами, тому їх норми не можуть обмежувати конституційні права особи.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Любомльський районний суд Волинської області рішенням від 28 червня 2022 року у задоволенні позову відмовив.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що позивач є працівником закладу освіти. Обов`язковість профілактичного щеплення від COVID-19 для працівників закладів освіти введена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням", який набув чинності 08 листопада 2021 року, тому з цієї дати у позивача виник обов`язок пройти профілактичне щеплення протягом розумного строку від якого позивач відмовилась, що зафіксовано належними письмовими доказами. Будь-яких пояснень своєї відмови від щеплення роботодавцю позивач теж не надала.

Доказів на підтвердження того, що у позивача є протипоказання до проведення вказаного профілактичного щеплення суду не надано.

Також місцевий суд зазначив, що у спірних правовідносинах суд не вбачає порушення права позивача на працю, визначеного статтею 43 Конституції України, оскільки за нею зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людей, зокрема, учасників освітнього процесу.

Волинський апеляційний суд постановою від 21 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Любомльського районного суду Волинської області від 28 червня 2022 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи та зобов`язання виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу. Оскільки вимоги про поновлення на роботі та стягнення невиплаченої заробітної плати є похідними, то в їх задоволенні також відмовлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Від ОСОБА_1 у квітні2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Любомльського районного суду Волинської області від 28 червня 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 21 березня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що відсторонення позивача від роботи не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

Посада прибиральника службових приміщень надає право і можливість проводити відповідне прибирання в позаробочий для основного персоналу час. Відповідне прибирання може здійснювати коли у закладі дошкільної освіти відсутні діти і робочий персонал.

Всупереч прямій вимозі закону в матеріалах справи відсутнє подання посадових або службових осіб Держпродспоживслужби про відсторонення її від роботи.

Апеляційним судом не враховано правових позицій Великої Палати Верховного Суду, викладених у пунктах 10.8, 11.29-11.33 постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21.

Відповідачем не надано жодного письмового подання посадових осіб Державної санітарно-епідеміологічної служби про недопуск позивача до роботи; у матеріалах справи відсутнє документальне підтвердження відмови позивача від обов`язкового профілактичного щеплення.

Наказ № 50-к/тр від 05 листопада 2021 року "Про відсторонення від роботи невакцинованих працівників" визнано незаконним в частині відсторонення ОСОБА_2 (справа № 163/2793/21), ОСОБА_3 (справа № 163/2796/21), ОСОБА_4 (справа № 163/2799/21).

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Рівненський ЗДО "Світлинка" у серпні 2023 року подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що наказ про відсторонення від роботи невакцинованих працівників був прийняти 05 листопада 2021 року, проте працівники були відсторонені від роботи з дня набрання чинності наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153, а саме з 08 листопада 2021 року.

На день відсторонення позивач не подала ні довідки про наявність протипоказань для щеплення, ні сертифікату про проходження тесту, а також не висловила готовності вакцинуватись.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 21 червня 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Любомльського районного суду Волинської області.

Справа № 163/2789/21 надійшла до Верховного Суду 06 липня 2023 року.

Верховний Суд ухвалою від 23 серпня 2023 року продовжив Рівненському ЗДО "Світлинка"строк на подання відзиву.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на підставі наказу № 18-К від 21 грудня 2019 року працює прибиральником службових приміщень у Рівненський ЗДО "Світлинка".

04 листопада 2021 року ОСОБА_1 було вручено письмове повідомлення директора Рівненського ЗДО "Світлинка" за № 50 про необхідність обов`язкового щеплення проти COVID-19, в якому зазначено, з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щеплення проти COVID-19 є обов`язковим для працівників їх закладу, тому ОСОБА_1 необхідно надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання для такого щеплення.

Одночасно позивача попереджено, що у випадку ненадання до 05 листопада 2021 року одного із наведених документів з 08 листопада 2021 року її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати.

Згідно з повідомленням про надання пояснень про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення № 55 від 05 листопада 2021 року відповідач повторно повідомив позивача, що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щеплення проти COVID-19 є обов`язковим для працівників дошкільних навчальних закладів та запропоновано ОСОБА_1 надати підтверджуючі документи щодо профілактичного щеплення проти COVID-19 або ж пояснення чи відмову від щеплення до 08 листопада 2021 року.

ОСОБА_1 відмовилася отримати повідомлення про надання пояснень про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення № 55 від 05 листопада 2021 року та надати письмові пояснення про відмову від обов`язкового щеплення про, що відповідачем було складено акт № 3 від 05 листопада 2021 року.

Крім цього, позивача було проінформовано про те, що період відсторонення від роботи не увійде до страхового стажу для призначення пенсії та оплати тимчасової непрацездатності, а також до стажу, що дає право на щорічну відпустку.

05 листопада 2021 року директор Рівненського ЗДО "Світлинка" видала наказ № 50-к/тр "Про відсторонення від роботи невакцинованих працівників", яким позивача відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Наказ обґрунтований статтею 46 КЗпП України, частиною другою статті 12 Закону України від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ "Про захист населення від інфекційних хвороб", наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням", пунктом 416 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236.

Підставою для видання наказу зазначено повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 04 листопада 2021 року, у тому числі за № 50.

Із цим наказом ОСОБА_1 ознайомлена у день його видання 05 листопада 2021 року.

Відповідно до довідки про доходи від 22 листопада 2021 року загальний розмір заробітної плати ОСОБА_1 за вересень - жовтень 2021 року склав 6 267 грн (за вересень - 3133,50 гривень, за жовтень - 3133,50 гривень).

Процедура відсторонена від роботи працівників Рівненського ЗДО "Світлинка" була предметом перевірки Управління Держпраці у Волинській області, наслідком чого був складений акт № ВЛ 1084/0137/АВ від 22 грудня 2021 року, в якому констатовано, що керівником цього закладу освіти дотримано процедуру відсторонення працівника від роботи відповідно до законодавства.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Конституція України як Основний закон гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції", а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).


................
Перейти до повного тексту