ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 344/1404/22
провадження № 61-5922св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, нотаріус Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Андрусяк Катерина Федорівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 17 жовтня 2022 року у складі судді Пастернак І. А. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 січня 2023 року у складі колегії суддів: Томин О. О., Бойчука І. В., Пнівчук О. В.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, нотаріуса Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Андрусяк Катерини Федорівни про визнання договору дарування 1/2 частки квартири недійсним, скасування запису про право власності,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у січні 2022 року звернулася з вищевказаним позовом, в якому просила:
- визнати недійсним договір дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 19 серпня 2005 року, посвідчений нотаріусом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Андрусяк К. Ф. та зареєстрований в реєстрі за № 4-1534;
- скасувати запис про право власності № 34928655 від 26 грудня 2019 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності на 1/2 частки вказаної квартири.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що вона є дочкою ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, та є його спадкоємцем.
ОСОБА_4 та ОСОБА_2 22 травня 1998 року, перебуваючи у шлюбі, придбали квартиру АДРЕСА_1 .
Після смерті батька ОСОБА_4 їй стало відомо, що 19 серпня 2005 року ОСОБА_2 подарувала 1/2 частку спірної квартири ОСОБА_3 .
Однак, зазначена квартира є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (оскільки її придбано під час перебування сторін у шлюбі), а тому для її дарування необхідним було отримання згоди ОСОБА_4 як другого з подружжя, якої він не надавав.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Івано-Франківський міський суд рішенням від 17 жовтня 2022 року в задоволенні позову відмовив.
Рішення місцевий суд мотивував тим, що підстави для визнання договору дарування 1/2 частки квартири від 19 серпня 2005 року, передбачені чинним законодавством, відсутні, оскільки правочин укладено відповідно до вимог закону. Законом не передбачена згода іншого співвласника на укладання договору дарування частки у праві спільної часткової власності. Посилання позивача на порушення закону нотаріусом будь-якими доказами суду не підтверджено. Крім того, позивачем не доведено належними доказами, яке саме її право порушено укладанням оспорюваного правочину.
Оскільки, не підлягає задоволенню вимога про визнання недійсним договору дарування то не підлягає задоволенню і похідна від неї вимога про скасування запису про право власності.
Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 23 січня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Феденчука І. М. залишив без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 17 жовтня 2022 року залишив без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що не доведено належними доказами, яке саме право позивача порушено укладанням спірного правочину, оскільки вона є спадкоємцем ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, при цьому просить визнати недійсним договір дарування 1/2 частки спірної квартири, укладений 19 серпня 2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і не містять підстав для скасування або зміни судового рішення, а по суті зводяться до незгоди з таким.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Представник ОСОБА_1 - адвокат Феденчук І. М. подав у квітні 2023 року до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Івано-Франківського міського суду від 17 жовтня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 січня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суди неповно з`ясували обставини, що мають значення для справи та неправильно застосували норми матеріального права.
Спірна квартира на дату укладення договору дарування була об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, тому для її дарування необхідним було отримання згоди ОСОБА_4 як другого з подружжя, якої він не давав, тому такий договір підлягає визнанню недійсним.
Суди не дослідили витяг із рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 24 листопада 2005 року № 422.
Суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_2 у серпні 2023 року подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що з Витягу з реєстру права власності на нерухоме майно Івано-Франківського обласного бюро технічної інвентаризації від 17 серпня 2005 року вбачається, що за ОСОБА_2 та ОСОБА_4 зареєстровано право власності по 1/2 частці спірної квартири, тому твердження про відсутність доказів реєстрації права спільної часткової власності на квартиру є помилковим.
При розгляді справи суди попередніх інстанцій досліджували даний доказ та надали йому належну правову оцінку.
Правильним є висновки суду апеляційної інстанції, що при укладенні договору дарування частки квартири від 19 серпня 2005 року право чи законний інтерес позивача не було порушено, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Між співвласниками квартири на 2023 рік ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_1 та ОСОБА_6, ОСОБА_7 16 травня 2023 року було укладено договір купівлі-продажу 3/6 часток квартири, яка належала ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 (по 1/6 частці кожному), згідно з яким продавці передали у власність, а покупці прийняли у спільну часткову власність - купили 3/6 часток спірної квартири у рівних частках по 3/12 кожному.
Відповідно до розписки від 16 травня 2023 року ОСОБА_1 продала свою частку у спірній квартирі та земельній ділянці ОСОБА_8 та отримала кошти з продажу майна у сумі 20 000 доларів США і жодних претензій не має.
При розгляді справи не мало місця необґрунтованого відхилення клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 05 липня 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.
Справа № 344/1404/22 надійшла до Верховного Суду 31 липня 2023 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 22 травня 1998 року придбали квартиру АДРЕСА_1 . Зазначено, що вказана квартира складається з трьох жилих кімнат, загальна площа квартири - 70,6 кв. м, жила площа - 53,7 кв. м.
Згідно з Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно № 8078149 від 17 серпня 2005 року власниками квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 (частка 1/2) та ОСОБА_4 (частка 1/2); квартира чотирьохкімнатна, загальна площа квартири 153,1 кв. м, житлова площа - 66,5 кв. м; витяг було видано для подання в нотаріальну контору з метою відчуження; за заявою власника відчужується 1/2 частка квартири АДРЕСА_2 вартістю 6 736 грн; загальна та житлова площа збільшені за рахунок реконструкції, проведеної на підставі рішення МВК № 176 від 25 квітня 2001 року.
ОСОБА_2 19 серпня 2005 року на підставі договору дарування частини квартири від 19 серпня 2005 року, посвідченого нотаріусом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Андрусяк К. Ф. та зареєстрованого в реєстрі за № 4-1534, подарувала належну їй 1/2 частку спірної квартири ОСОБА_3 .
Згідно з Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 19 червня 2020 року ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадкоємець - ОСОБА_1 .
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру речових прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 295175337 від 18 січня 2022 року спірна квартира належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_5 (1/6 частка на підставі свідоцтва про право на спадщину за правом представлення, серія та номер: 1-808, видане 12 листопада 2020 року), ОСОБА_2 (1/6 частка на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, серія та номер: 1-380, видане 19 червня 2020 року), ОСОБА_1 (1/6 частка на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, серія та номер: 1-381, видане 19 червня 2020 року) та ОСОБА_3 (1/2 частка на підставі договору дарування, серія та номер: 4-1534, виданого 19 серпня 2005 року).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Вказане також відображено у статтях 316, 317, 319, 321 ЦК України, згідно з якими правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 319 ЦК України визначено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.