Окрема думка
суддів К. М. Пількова, О. О. Банаська, Ю. Л. Власова, І. В. Ткача, В. Ю. Уркевича
до постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22)
1. Велика Палата Верховного Суду постановою від 06.09.2023 задовольнила частково касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюлер Сервіс" у цій справі.
Скасувала постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2022 у частині:
- задоволення вимоги про визнання недійсними пунктів 6.7, 7.3 договору № GL/FU-17-03-2017 від 17.03.2017 (далі - Договір поставки), в цій частині залишила в силі рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 з викладенням його мотивувальної частини у редакції цієї постанови;
- розподілу судових витрат (судового збору та витрат на професійну правничу допомогу).
Рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2022 скасувала:
- в частині задоволення вимоги про стягнення 21 320 239,60 грн вартості додаткового обладнання, у частині цієї вимоги справу направила на новий розгляд до суду апеляційної інстанції;
- в частині задоволення вимоги про стягнення 937 284,00 грн витрат на встановлення додаткового обладнання та 2 313 430,55 грн на реконструкцію виробничого приміщення, ухвалено у частині цих вимог нове рішення про відмову у їхньому задоволенні;
- в частині задоволення вимоги про стягнення 2 016 363, 59 грн штрафу залишила без змін.
Додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.06.2022 скасувала.
2. З висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у цій справі, висловлюємо незгоду з таких мотивів.
Стосовно висновку про недійсність (нікчемність) окремих пунктів Договору поставки
3. У цій справі Позивач (Покупець) звернувся до суду з позовною вимогою, зокрема про визнання недійсними пунктів 6.7, 7.3 Договору поставки, які, на його думку, встановлюють обмеження відповідальності Продавця (Відповідача) за його зобов`язаннями за цим Договором, що суперечить вимогам статті 216 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), не відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності, що є основними засадами цивільного законодавства поряд із свободою договору (стаття 3 ЦК України).
Зазначеними пунктами Договору поставки сторони погодили, що не відповідають одна перед одною за простій виробництва, зупинку підприємства, втрачений прибуток, упущені в договорі переваги чи якісь фінансові або економічні втрати, побічні збитки незалежно від правових підстав (пункт 6.7 Договору поставки). А будь-які претензії покупця незалежно від правових підстав обмежуються 5 % загальної договірної вартості за винятком претензій та вимог покупця до постачальника, що стосуються повернення вартості непоставленого товару та умов, викладених у пункті 8 Договору поставки (пункт 7.3 Договору поставки).
4. Вважаємо, що ключовими питаннями права, які належало вирішити Великій Палаті у цій справі, є питання про відповідальність Відповідача за порушення зобов`язання і про можливість сторін обмежити її в договорі.
5. Свобода договору визначена як одна із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України) та є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Однак останні у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий у силу прямої вказівки акта законодавства, а також якщо ці відносини врегульовані імперативними нормами.
Сторони не можуть у договорі визначати взаємні права й обов`язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим статтею 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини першої вказаної статті) (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 (підпункти 7.6-7.10)).
6. Поряд з цим правовідносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, регулює спеціальний закон - ГК України, частиною третьою якого визначено принципи, на яких базується господарсько-правова відповідальність, у тому числі у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (абзац четвертий частини третьої статті 216 ГК України).
7. Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що у господарських правовідносинах принцип свободи договору реалізується з урахуванням засад господарсько-правової відповідальності, а також установлених законом обмежень, у тому числі заборони на включення до господарського договору умов, спрямованих на обмеження або виключення відповідальності виробника (продавця) продукції. Таке обмеження встановлює наведена частина третя статті 216 ГК України. При цьому застосування абзацу четвертого цієї частини згідно з його формулюванням не обмежується господарськими договорами, у яких виробник продукції є його стороною, як і конкретними видами договорів.
8. На наше переконання, аналізуючи абзац четвертий частини третьої статті 216 ГК України, слід виходити з того, що у цій нормі йдеться про спеціальну недоговірну відповідальність (делікт), що в англомовній літературі називають "product liability" (відповідальність виробника). У національному праві цей інститут втілений у параграфі 3 глави 82 ЦК України "Відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг)" та спеціальному Закону України "Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції" (далі - Законі про дефекти).
Ця відповідальність розповсюджується на виробників (продавців) продукції безвідносно до того, чи перебувала потерпіла особа у договірних відносинах із виробником (продавцем).
9. Наведене також ілюструє зміст статті 4 Закону про дефекти, яка визначає, що відшкодування шкоди не залежить від вини виробника продукції, а також від того, чи перебував потерпілий з ним у договірних відносинах.
10. При цьому Закон про дефекти визначає потерпілого як споживача чи користувача, якому завдано шкоду внаслідок дефекту в продукції, а користувачем за цим Законом є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує продукцію для провадження підприємницької діяльності або виконання обов`язків найманого працівника, чи юридична особа, яка придбаває, замовляє, використовує продукцію (стаття 1 Закону про дефекти).
11. На вказане також звертають увагу члени Науково-консультативної ради у своїх висновках (д.ю.н. Т. Цувіна та к. ю. н. Б. Карнаух,), наданих на запит Верховного Суду, які містять ґрунтовний аналіз правовідносин, в яких не допускається домовленість сторін договору щодо зменшення (обмеження, звільнення) відповідальності. Вони зауважили, що положення абзацу третього частини третьої статті 216 ГК України має певну схожість із законодавством Європейського Союзу у цій сфері, зокрема з формулюванням статті 12 Директиви Ради 85/374/ЄЕС від 25.07.1985 "Про наближення законів, постанов та адміністративних положень держав-членів щодо відповідальності за неякісну продукцію" (далі - Директива).
За вказаним положенням Директиви відповідальність виробника, передбачена цією Директивою, не може бути обмежена чи скасована стосовно потерпілої особи положенням, що обмежує цю відповідальність чи звільняє його від неї.
При цьому йдеться саме про шкоду як завдані внаслідок дефекту продукції каліцтво, інше ушкодження здоров`я або смерть особи, пошкодження або знищення будь-якого об`єкта права власності, за винятком самої продукції, що має дефект, схожим чином як це встановлено у пункті 6 частини першої статті 1 Закону про дефекти продукції.
12. Частина шоста статті 9 Закону про дефекти продукції визначає, що відповідальність виробника, встановлена цим законом, не може бути обмежена чи скасована положеннями договору.
Наведене повністю узгоджується із частиною третьою статті 216 ГК України.
13. Отже, вважаємо, що відповідальність виробника (продавця) за шкоду (у значенні завданих унаслідок дефекту в продукції каліцтва, іншого ушкодження здоров`я або смерті особи, пошкодження або знищення будь-якого об`єкта права власності, за винятком самої продукції, що має дефект) не може бути виключена або обмежена за домовленістю між сторонами договору. Ця відповідальність застосовуватиметься попри наявність у договорі такого застереження.
І саме про неприпустимість такого застереження йдеться у частині третій статті 216 ГК України.
14. Таким чином положення статті 216 ГК України у сукупності з Законом про дефекти, положеннями параграфу 3 глави 82 ЦК України є тією межею втручання у принцип свободи договору щодо відповідальності виробника (продавця) продукції за завдану у значенні наведених норм шкоду.
15. При цьому інститут відповідальності за дефектну продукцію в Україні не є інститутом захисту прав споживачів, а має ширшу сферу застосування і розповсюджується також на відносини між суб`єктами господарювання.
16. На наведене слід було звернути увагу Великій Палаті Верховного Суду та сформулювати висновок про застосування абзацу четвертого частини третьої статті 216 ГК України, вказавши, що у цій нормі йдеться про неприпустимість застереження в господарському договорі щодо обмеження або виключення не будь-якої відповідальності, а відповідальності виробника (продавця) продукції за шкоду у значенні завданих внаслідок дефекту продукції каліцтва, іншого ушкодження здоров`я або смерті особи, пошкодження або знищення будь-якого об`єкта права власності, за винятком самої продукції, що має дефект.
Отже, цю норму слід розуміти як таку, яка забороняє у будь-якому господарському договорі відступати від положень, які визначають відповідальність за шкоду, завдану дефектом у продукції, а саме стосовно скасування або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.
17. З урахуванням наведеного не було підстав виснувати про те, що спірні пункти Договору поставки є нікчемними, а рішення господарського суду першої інстанції підлягало залишенню в силі з мотивів, наведених у цій окремій думці.
18. Велика Палата Верховного Суду, вказавши, що Постачальник не довів вжиття всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання за Договором поставки відповідно до положень абзацу другого частини першої статті 614 ЦК України та поставив товар, який не відповідав певним технічним параметрам (показникам якості та продуктивності лінії підготовки насіння соняшника), дійшла висновку про те, що пункти 6.7 (у частині, яка обмежує відповідальність постачальника за умисне порушення зобов`язання) і 7.3 Договору поставки, які обмежують відповідальність постачальника, є нікчемними на підставі частини третьої статті 614 ЦК України.
19. Постанова Великої Палати не містить висновків щодо застосування статті 216 ГК України, зокрема її абзацу третього. Відхиляючи доводи Постачальника про те, що ця норма стосується правовідносин, які регулюються Законом про дефекти, Велика Палата Верховного Суду лише вказала, що принцип, передбачений зазначеним положенням (частина третя статті 216 ГК України) поширює дію на ширше коло відносин, ніж те, що регулює цей Закон, і стосується як виробників продукції, так і її продавців, про що прямо вказано в абзаці четвертому частини третьої статті 216 ГК України (§ 33 постанови ВП ВС).
Яке саме коло правовідносини регулює вказане положення статті 216 ГК України, у постанові не розтлумачено.
20. За висновком Великої Палати Верховного Суду Закон про дефекти не поширюється на відносини з відшкодування збитків, завданих не внаслідок дефекту у продукції, що не відповідає рівню безпеки, на яку споживач або користувач має право розраховувати. Однак у цій справі жодна із сторін не стверджувала про необхідність застосування до спірних правовідносин Закону про дефекти. Постачальник лише послався на те, що неприпустимість обмеження відповідальності стосується правовідносин між сторонами, врегульованих Законом про дефекти.
Стосовно права сторін господарського договору обмежити відповідальність
21. Частина друга статті 232 ГК України визначає, що законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли:
- допускається стягнення тільки штрафних санкцій;
- збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції;
- за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.
22. Схожі положення містить частина третя статті 624 ЦК України, за якою договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків.
23. Тобто у цивільних та господарських правовідносинах закон надає сторонам договору свободу у визначенні меж відповідальності за порушення зобов`язань, зокрема шляхом встановлення у договорі відповідальності виключно у вигляді неустойки.
24. Виснувавши, що спірні положення Договору поставки є нікчемними відповідно до частини третьої статті 614 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду не аналізувала та не визначилася, як в сукупності із зазначеним положенням слід застосовувати частину другу статті 232 ГК України та частину третю статті 624 ЦК України, які надають сторонам право дійти згоди щодо обмеження відповідальності за договором одним її видом.
25. Велика Палата Верховного Суду, не вдаючись до аналізу наведених положень господарського та цивільного законодавства, вказала на необґрунтованість застосування положень частини третьої статті 624 ЦК України та частини другої статті 232 ГК України, зазначивши, що ці приписи не змінюють відповідно встановлену у частині третій статті 614 ЦК України вимогу про нікчемність правочину, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов`язання, а також вказаний в абзаці четвертому частини третьої статті 216 ГК України принцип неприпустимості застереження у господарському договорі щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції. Велика Палата Верховного Суду вважала, що встановлені пунктом 7.3 обмеження не поширюються на виконання постачальником гарантійних зобов`язань, передбачених пунктом 8 "Гарантії" Договору поставки (зокрема щодо виявлених дефектів у роботі товару).
26. Вважаємо, що ці висновки не дають відповіді на питання правозастосування, які постали у цій справі перед судом касаційної інстанції. В решті Велика Палата Верховного Суду не визначилася, (1) як співвідносяться положення статті 216 ГК України стосовно неприпустимості обмеження відповідальності виробника (продавця) із нормами частини другої статті 232 ГК України та частини третьої статті 624 ЦК України, які надають право сторонам договору за домовленістю між ними визначити межі відповідальності за договірними зобов`язаннями одним з шляхів: стягнення неустойки або відшкодування збитків; (2) за яких обставин погодження сторонами відповідно до частини другої статті 232 ГК України та частини третьої статті 624 ЦК України обмеження відповідальності певним видом (неустойкою або відшкодуванням збитків) не становитиме нікчемний правочин відповідно до частини третьої статті 614 ЦК Україна.