ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 442/9415/21
провадження № 61-9385св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Новокропивницький заклад загальної середньої освіти І-ІІІ рівнів Східницької селищної ради Дрогобицького району Львівської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Новокропивницького закладу загальної середньої освіти I-III рівнів Східницької селищної ради Дрогобицького району Львівської області на постанову Львівського апеляційного суду від 08 травня 2023 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Новокропивницького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ рівнів Східницької селищної ради Дрогобицького району Львівської області (далі - Новокропивницький заклад загальної середньої освіти І-ІІІ рівнів) про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Позовна заява мотивовано тим, що вона працює вчителем початкових класів у Новокропивницькому закладі загальної середньої освіти І-ІІІ рівнів.
Вказувала, що 08 листопада 2021 року їй було вручено наказ роботодавця від 08 листопада 2021 року № 69 про відсторонення її від роботи у зв`язку з ухиленням від обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби "COVІD-19", спричиненої коронавірусом "SARS-CoV-2", на термін до здійснення щеплення проти гострої респіраторної хвороби "COVІD-19", але не більше ніж до закінчення дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби "COVІD-19", спричиненої коронавірусом "SARS-CoV-2".
Позивачка вважала, що вказаний наказ роботодавця про відсторонення її від роботи є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки ні в трудовому договорі, ні в посадовій інструкції, ні в будь-якому іншому документі, що підписані між нею та відповідачем, такого зобов`язання з її боку немає, як і немає у відповідача повноважень на відсторонення її з підстав відсутності щеплення. Виключно Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб" встановлюється перелік обов`язкових щеплень. Враховуючи, що цим Законом не передбачено щеплення проти гострої респіраторної хвороби "COVІD-19", то відсторонення працівника з підстав частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" є незаконним та безпідставним. Крім того, відмова працівника від незаконної вакцинації не може вважатися порушенням трудової дисципліни і ніхто немає права змусити людину вакцинуватися. Вказаний наказ порушує її право на працю, на оплату праці для підтримання життєдіяльності, а тому підлягає скасуванню.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ директора Новокропивницького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ рівнів від 08 листопада 2021 року № 69 "Про відсторонення від роботи ОСОБА_2";
- поновити її на посаді вчителя початкових класів у Новокропивницькому закладі загальної середньої освіти І-ІІІ рівнів;
- стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 08 листопада 2021 року до дня поновлення на роботі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24 січня 2022 року у складі судді Грицай М. М. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що роботодавець, у особі директора Новокропивницького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ рівнівз метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби "COVID-19", для забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, у тому числі й учнів, з урахуванням вимог статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", підпунктів 1-2 пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, якими на керівників покладено обов`язок забезпечити відсторонення від роботи працівників, обов`язковість профілактичних щеплень проти "COVID-19" яких визначена Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153, правомірно прийняв рішення про відсторонення з 08 листопада 2021 року від роботи вчителя початкових класів Новокропивницького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ рівнів ОСОБА_1, а тому оспорюваний наказ, який прийнятий на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, відповідає вимогам законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.
Суд першої інстанції зазначив, що держава, встановивши працівникам закладів освіти, які не мають профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби "COVID-19", заборону працювати, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всього колективу працівників закладу освіти, а також учнів, які в ньому навчаються, тому право ОСОБА_1 на працю тимчасово обмежене з огляду на суспільні інтереси, оскільки вона не вакцинувалася проти гострої респіраторної хвороби "COVID-19", яке у цьому випадку для неї є обов`язковим, та не надала медичну довідку належної форми про абсолютні протипоказання для вакцинації. Відтак, відсторонення ОСОБА_1 від роботи має об`єктивне та розумне обґрунтування. Разом з тим, примушування до вакцинації чинним законодавством України не передбачене, навіть якщо вакцинація проти окремих хвороб є обов`язковою, а тому змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо і з огляду на це чинне законодавство надає право керівникам підприємств, установ, організацій відсторонювати від роботи певних працівників без збереження за ними заробітної плати.
З огляду на викладене, керівник навчального закладу, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, діяв у межах своїх повноважень і відповідно до вимог статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, статті 46 КЗпП України, а відтак, правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення позивачки від роботи без збереження заробітної плати до усунення причин, що зумовили відсторонення.
Оскільки позов в частині вимог про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від робити задоволенню не підлягає, а тому у задоволенні решти вимог, які є похідними, а саме про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, також необхідно відмовити.
Суд першої інстанції послався на відповідні правові висновки Верховного Суду.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 08 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24 січня 2022 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконним наказ Новокропивницького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ рівнів від 08 листопада 2021 року № 69 про відсторонення від роботи ОСОБА_3 .
Стягнуто з Новокропивницького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ рівнів на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 року по 28 лютого 2022 року в розмірі 62 004,40 грн (Із зазначеної суми підлягають відрахуванню податки та інші обов`язкові платежі). Вирішено питання розподілу судових витрат.
Скасовуючи рішення міськрайонного суду та частково задовольняючи позов ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції виходив із того, що навчання у школі після 08 листопада 2021 року проводилося у дистанційній формі: вчителі працювали зі своїх кабінетів чи класних кімнат, а учні знаходилися вдома. Будь-яких безпосередніх контактів вчителя з учнями не було як і між працівниками школи. У ОСОБА_1 було достатньо підстав не вакцинуватися, як щодо стану її здоров`я, так і переконання щодо наслідків вакцинації, внаслідок чого вона вагалася у прийнятті рішення щодо вакцинації. Крім того, у 2020 році вона перехворіла на "COVID-19", а тому не було необхідності у вакцинації.
Роботодавець не обґрунтував необхідність відсторонення позивачки від роботи, не вжив заходів, що така могла працювати дистанційно та яку загрозу для оточення створювала, оскільки позивачка повинна сама заробляти собі та сім`ї на життя, на відміну від дитини, за якою батьки доглядають. Безстрокове відсторонення від роботи з позбавленням заробітку тягне для працівника серйозніші наслідки, ніж неможливість батьків працювати з учнем вдома дистанційно. Роботодавцем в особі директора Новокропивницького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ рівнів не було вжито заходів для належної організації роботи без контакту вчитель-учень та вчителів між собою, хоча фактично робота проводилася дистанційно із вакцинованими вчителями і учнями на шкоду іншим вчителям, які не були вакциновані, однак могли працювати у такій самій дистанційній формі та заробляти собі на життя і своїй родині.
Суд першої інстанції не врахував, що для відсторонення працівника від роботи слід виходити не тільки з Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник, зокрема, кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих), форму організації праці (дистанційна/надомна) у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим.
Відповідач не надав доказів на підтвердження того, що при відстороненні ОСОБА_1 від роботи у зв`язку з відсутністю у неї щеплення проти "COVID-19" дотримано вимоги статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб"в частині отримання письмового підтвердження лікаря про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення чи акта, складеного у присутності свідків, а також вимог частини другої статті 27 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" щодо не допуску позивачки до роботи саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби.
У зв`язку із цим підлягає задоволенню вимога про стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, розмір якого обчислено відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
У частині поновлення на роботі, апеляційний суд відмовив у задоволенні позовних вимог, оскільки з 01 березня 2022 року позивачка приступила до виконання своїх посадових обов`язків вчителя початкових класів Новокропивницького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ рівнів.
Апеляційний суд послався на відповідні правові висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі Новокропивницький заклад загальної середньої освіти I-III рівнів, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області. Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
У листопаді 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2023 року справу за позовом ОСОБА_1 до Новокропивницького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ рівнів про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою Новокропивницького закладу загальної середньої освіти I-III рівнів на постанову Львівського апеляційного суду від 08 травня 2023 року призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга Новокропивницького закладу загальної середньої освіти I-III рівнів мотивована тим, що суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив усіх обставин справи, не врахував, що роботодавцем 22 жовтня 2021 року належним чином повідомлено ОСОБА_1 про обов`язковість профілактичного щеплення проти "COVID-19" із зазначенням правових підстав і наслідків відсутності такого щеплення. Таки чином, ОСОБА_1, будучи належно проінформованою, маючи до дати відсторонення - 08 листопада 2021 року розумний строк для проходження медичного огляду та отримання щеплення чи документа про протипоказання, свідомо уникала обов`язкового щеплення, поставивши педагогічний та учнівський колектив у залежність від своїх рішень і перешкоджаючи переходу на очне навчання. Відповідач застосував відсторонення від роботи ОСОБА_1, оскільки це було передбачено законодавством України, чинним на той час. Алгоритм дій роботодавця щодо відсторонення від роботи не передбачав отримання подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби. Відповідачем розглядалася можливість надання змоги ОСОБА_1 надалі працювати дистанційно. У 2021-2022 навчальному році ОСОБА_1 проводила індивідуальні заняття з хворими учнями з діагнозами аутизм і важка дебільність (розумова відсталість), проте ефективність дистанційних занять з дітьми з таким діагнозом була низькою. Тому рішення про перехід на очне навчання було виправданим та обґрунтованим, забезпечувало виконання положень Закону України "Про освіту" щодо якості освіти та якості освітньої діяльності, забезпечення права здобувача освіти на якісні освітні послуги, рівного доступу до здобуття повної загальної середньої освіти шляхом викладання навчальних предметів способами, що є найбільш прийнятними для осіб відповідного віку, у тому числі шляхом адаптації змісту навчальних предметів для осіб з особливими освітніми потребами.
Вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює на особистими правами особи. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян. Отже, втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законодавстві, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.
Посилається на відповідні правові висновки Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 працює вчителем початкових класів Новокропивницького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ рівнів.
08 листопада 2021 року директором Новокропивницького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ рівнів постановлено наказ № 69 "Про відсторонення від роботи ОСОБА_4", яким ОСОБА_1, вчительку початкових класів відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року у зв`язку з ухиленням від обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби "COVID-19", спричиненої коронавірусом "SARS-CoV-2", на термін до здійснення щеплення проти гострої респіраторної хвороби "COVID-19", але не більше ніж до закінчення дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби "COVID-19", спричиненої коронавірусом "SARS-CoV-2". Бухгалтерії на період відсторонення працівника призупинити йому виплату заробітної плати. Підстава: повідомлення про обовʼязкове профілактичне щеплення проти "COVID-19" ОСОБА_1 від 22 жовтня 2021 року.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга Новокропивницького закладу загальної середньої освіти I-III рівнів підлягає задоволенню частково.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Термін "законодавство" широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV Перехідних положень Конституції України). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття "законодавство" включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.
Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (Рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін "законодавство". Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін "законодавство", який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
У Рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.