ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 522/18462/20
провадження № 61-2004св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Яковлева Діана Віталіївна, на рішення Приморського районного суду м. Одеси, у складі судді
Домусчі Л. В., від 31 серпня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Цюри Т. В., від 19 грудня 2022 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до
ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3, про повернення підсобного приміщення.
2. Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона є власником 224/1000 частин комунальної квартири АДРЕСА_1, до складу яких входить підсобне приміщення кухні, площею 6.3 кв. м.
3. Зазначене приміщення, належало первісному власнику ОСОБА_4 та було викуплено останньою у 1995 році, а позивач набула його у власність згідно договору довічного утримання від 08 лютого 2006 року.
4. 14 липня 2018 року на підставі договору дарування ОСОБА_2 набув право власності на 438/1000 частин вказаної квартири та безпідставно користується приміщенням кухні, площею 6,3 кв. м, яке не є його власністю.
5. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд зобов`язати ОСОБА_2 повернути їй підсобне приміщення кухні, площею 6,3 кв. м, у квартирі АДРЕСА_1 .
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
6. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 31 серпня
2021 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду
від 19 грудня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
7. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з недоведеності набуття ОСОБА_4 та відповідно в подальшому ОСОБА_1 спірного приміщення кухні, площею 6,3 кв. м, у квартирі АДРЕСА_1 .
8. Судами також враховано, що ОСОБА_1 вже зверталась із позовом до попереднього власника 438/1000 частин квартири АДРЕСА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло
від 31 січня 1996 року в частині приватизації спірного приміщення, площею
6,3 кв. м, проте у задоволенні цього позову їй було відмовлено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
9. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат
Яковлева Д. В. просить оскаржені судові рішення скасувати, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
10. 18 січня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат
Яковлева Д. В. подала касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 серпня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 грудня 2022 року.
11. Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
12. У травні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
13. Протоколом повторного розподілу справи між суддями Верховного Суду від 01 листопада 2023 року у зв`язку із відставкою судді ОСОБА_9, суддею-доповідачем у справі визначено суддю Шиповича В. В.
14. Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
15. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19, у постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 461/3675/17 (пункт 1 частини другої
статті 389 ЦПК України).
16. Крім того, вказує на порушення судами норм процесуального права та наявність передбачених пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підстав для скасування оскаржуваних судових рішень (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
17. Наголошує, що суди дійшли взаємовиключних висновків про те, що ОСОБА_1 ніколи не була власником спірного приміщення та що захист її прав можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову.
18. Зауважує, що суди безпідставно вказали на неналежність, як доказу, висновку судової будівельно-технічної експертизи з посиланням на те, що вона проведена в рамках кримінального провадження, оскільки законодавством не встановлено заборони використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих в межах інших проваджень.
19. У доповненнях до касаційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що підсобне приміщення, площею 6,3 кв. м, належало первісному власнику ОСОБА_4 та було викуплено останньою у власність 19 грудня 1995 року. Вона доглядала ОСОБА_4 та на підставі договору довічного утримання
від 08 лютого 2006 року набула права власності на спірне майно. Починаючи із 2008 року щодо цього приміщення існує спір з іншими співвласниками комунальної квартири.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив
Фактичні обставини справи встановлені судами
20. ОСОБА_4 в порядку приватизації набула право власності на
224/1000 частин квартири АДРЕСА_1, загальною площею 184,6 кв. м, що підтверджено свідоцтвом про право власності на житло від 01 лютого 1996 року та розпорядженням органу приватизації
№ 73274 від 01 лютого 1996 року.
21. ОСОБА_1 за договором довічного утримання від 08 лютого
2006 року, укладеного із ОСОБА_4, набула право власності на належні останній 224/1000 частин квартири АДРЕСА_1 .
22. ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
23. ОСОБА_2 за договором дарування від 14 липня 2018 року, укладеного із ОСОБА_5, набув право власності на 438/1000 частин зазначеної квартири, які складаються, зокрема з 3-х житлових кімнат, загальною площею 48,5 кв. м, а також спірного приміщення, площею 6,3 кв. м.
24. Право власності на 438/1000 частин вказаної квартири ОСОБА_5 набула у порядку спадкування. До неї власниками цих 438/1000 частин квартири були ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право власності в результаті приватизації від 31 січня
1996 року.
25. Власником інших 338/1000 частин квартири є ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 04 серпня 1998 року.
26. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08 червня
2011 року у справі № 2-4319/11 відмовлено у задоволенні позову
ОСОБА_1 до ОСОБА_7, ОСОБА_3, КП "ОМБТІ та РОН",
КП "Міське агентство з приватизації житла", Департаменту міського господарства Одеської міської ради про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло від 31 січня 1996 року в частині приватизації приміщення кухні, площею 6,3 кв. м.
27. Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 27 листопада
2012 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 червня
2011 року залишено без змін. Апеляційний суд вважав, що доводи
ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_4 отримала у власність окрім займаної неї частини житла ще й кімнату, площею 6,3 кв. м, спростовані свідоцтвом про право власності від 01 лютого 1996 року та висновком експертизи.
28. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2013 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі № 2-4319/11 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 червня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 27 листопада 2012 року.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
29. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
30. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.