ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2023 року
місто Київ
справа № 754/8583/20
провадження № 61-10244св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Василенко Олег Анатолійович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яку подав представник - адвокат Якубов Яшар Елхан огли, на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року в складі судді Таран Н. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року в складі колегії суддів: Мельника Я. С., Матвієнко Ю. О., Гуля В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору недійсним.
Позов мотивував тим, що йому на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 . Вказував, що 02 червня 2020 року йому стало відомо, що 04 червня 2019 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Василенко О. А. здійснив державну реєстрацію права власності на зазначену квартиру за ОСОБА_3 на підставі посвідченого 04 червня 2019 року цим же нотаріусом договору купівлі-продажу квартири, укладеного в порядку статті 38 Закону України "Про іпотеку" згідно зі застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, яке міститься в іпотечному договорі, укладеному між позивачем та ОСОБА_2 .
Зазначав, що не отримував вимогу іпотекодержателя про усунення порушень, надіслання якої передбачено в статті 35 Закону України "Про іпотеку" обов`язком іпотекодержателя. Тому вважав, що ОСОБА_2 не набув права на продаж предмета іпотеки іншій особі.
На підставі викладеного просив суд ухвалити рішення, яким визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 04 червня 2019 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року, в задоволенні позову відмовлено.
Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що позивач не довів обставину неотримання ним письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушень основного зобов`язання. Суд також урахував, що протягом тривалого часу з моменту отримання позивачем вимоги іпотекодержателя та укладення оспорюваного договору купівлі-продажу позивач не вчинив жодних дій з погашення наявної заборгованості. Оскільки передбачених статтями 203, 215 ЦК України підстав для визнання договору недійсним суд не встановив, то дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідно до свідоцтва від 11 грудня 2018 року, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерев`янко В. В. за реєстровим № 2043, нотаріус посвідчила, що 14 вересня 2018 року заяву-вимогу ОСОБА_2 вона передала ОСОБА_1 шляхом направлення поштового відправлення зі зворотним повідомленням 14 вересня 2018 року, яке було вручено адресату "за довіреністю". Тому відсутні підстави для визнання оспорюваного правочину недійсним.
Додатково апеляційний суд зазначив, що при зверненні до суду з цим позовом позивач не пред`явив вимоги про визнання права власності на спірну квартиру або витребування майна з чужого незаконного володіння, у зв`язку з чим зробив висновок про обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У липні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду підписану представником касаційну скаргу на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року, в якій з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суди в оскаржених судових рішеннях не врахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц, Верховного Суду від 01 грудня 2020 року у справі № 361/7492/16-ц.
Крім того, у касаційній скарзі, як на підставу оскарження судових рішень, міститься посилання на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначено, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не прийняли їх до уваги (пункт 1 частина третя статті 411 ЦПК України).
У касаційній скарзі заявник наполягає на тому, що не отримував вимогу іпотекодержателя про усунення порушень основного зобов`язання. Надане відповідачем зворотне повідомлення про вручення поштового відправлення містить відомості про його вручення "за довіреністю" особі з прізвищем " ОСОБА_4". Зазначає, що не уповноважував жодну особу, в тому числі з таким прізвищем, на отримання кореспонденції за своєю домашньою адресою. Вказує, що обрав належний спосіб захисту порушеного права.
Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходили, незважаючи на те, що представник відповідачів - адвокатка Олекса Л. А. 06 жовтня 2023 року отримала копію касаційної скарги та ухвали про відкриття касаційного провадження в справі.
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Встановлені судами обставини
ОСОБА_1 був власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 26 липня 2004 року.
08 листопада 2017 року ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_2 договір позики, за умовами якого отримав у борг 22 000 дол. США. На забезпечення виконання зобов`язань за договором позики сторони того ж дня уклали договір іпотеки, за яким позивач передав в іпотеку ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .
14 вересня 2018 року ОСОБА_2 подав приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Дерев`янко В. В. заяву-вимогу, адресовану ОСОБА_1, про необхідність усунення порушення щодо виконання основного зобов`язання шляхом сплати заборгованості за договором позики протягом 31 календарного дня з моменту отримання заяви-вимоги. Заява-вимога також містила попередження про намір іпотекодержателя в разі невиконання цієї заяви-вимоги звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу третій особі.
Заява-вимога від 14 вересня 2018 року рекомендованим листом з повідомленням про вручення надіслана приватним нотаріусом на адресу реєстрації ОСОБА_1 . Згідно зі зворотним повідомленням про вручення поштового відправлення заява-вимога вручена 02 жовтня 2018 року за довіреністю особі з прізвищем " ОСОБА_4".
04 червня 2019 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Василенко О. А. здійснив державну реєстрацію права власності на зазначену квартиру за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного того ж дня між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у порядку статті 38 Закону України "Про іпотеку" з урахуванням наявного в іпотечному договорі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.
Правове обґрунтування
Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Недійсність правочину визначається статтями 203, 215 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, третьої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, рецисорний позов).
Тлумачення статей 215, 216 ЦК України дає підстави для висновку, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.
У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 33 Закону України "Про іпотеку").
Згідно з частиною першою статті 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати, зокрема, право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону (частина третя статті 36 Закону України "Про іпотеку").
Якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків (частина перша статті 38 Закону України "Про іпотеку").
Згідно з частиною п`ятою статті 38 Закону України "Про іпотеку" дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.
Іпотекодавець і боржник, якщо він є відмінним від іпотекодавця, мають право виконати основне зобов`язання протягом тридцятиденного строку, вказаного в частині першій цієї статті, згідно з умовами та з наслідками, встановленими статтею 42 цього Закону (частина дев`ята статті 38 Закону України "Про іпотеку").
Відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Визначена у частині першій статті 35 Закону України "Про іпотеку" процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 205/578/14-ц).
Іпотекодержатель на підтвердження факту направлення й отримання іпотекодавцем вимоги про порушення основного зобов`язання та звернення стягнення на предмет іпотеки у силу зазначених норм матеріального права зобов`язаний надати державному реєстратору докази отримання іпотекодавцем такої вимоги разом із заявою про державну реєстрацію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 638/20000/16-ц).
Наведені норми спрямовані на забезпечення фактичного повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на майно боржника. Тому повідомлення боржника потрібно вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення (аналогічний висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц).
У постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також потрібно вважати таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.
У разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.
За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.