ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 179/1407/20
провадження № 61-8869св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі:ОСОБА_2, ОСОБА_3,
треті особи: ОСОБА_4, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко Ірина Анатоліївна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко Сергій В`ячеславович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яку подав представник - адвокат Салтисюк Юрій Валерійович, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 травня 2023 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог позову та судових рішень судів попередніх інстанцій
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус ДМНО) Зайченко І. А., приватний нотаріус ДМНО Мазуренко С. В., про визнання недійсним довіреності, договору купівлі-продажу нерухомого майна, скасування державної реєстрації права власності та витребування майна від добросовісного набувача.
Свої вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що на підставі договору купівлі-продажу торгового павільйону від 25 грудня 2002 року вона набула право власності на торговий павільйон, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці Магдалинівської селищної ради.
17 лютого 2020 року від мешканців смт Магдалинівка в телефонному режимі їй стало відомо, що мешканець смт Магдалинівка ОСОБА_3 здійснює заміну замків на вхідних дверях торгового павільйону, що належить їй на праві приватної власності.
24 лютого 2020 року вона прибула до смт Магдалинівка, де переконалася, що замки на вхідних дверях належного їй об`єкта нерухомого майна змінені. ОСОБА_3 підтвердив їй, що особисто здійснив заміну замків на вхідних дверях торгового павільйону та фактично почав розпоряджатися нежитловим приміщенням, оскільки у встановленому законом порядку набув право власності на об`єкт нерухомого майна на підставі відповідного договору купівлі-продажу, який зі сторони продавця підписувала особа, яка представляла її інтереси за довіреністю.
Проте жодних дій, направлених на відчуження належного їй нерухомого майна та на уповноваження іншої особи представляти її інтереси щодо відчуження нерухомого майна, вона ніколи не вчиняла.
24 лютого 2020 року вона звернулася до Магдалинівського відділення поліції Новомосковського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі - Магдалинівське ВП Новомосковського ВП ГУНП в Дніпропетровській області) та повідомила про відомі їй обставини вчиненого злочину. На підставі її заяви до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про вчинення злочину за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 Кримінального кодексу України.
За результатами проведеного досудового розслідування в межах кримінального провадження їй стало відомо, що 15 січня 2020 року приватний нотаріус ДМНО Зайченко І. А. посвідчила довіреність від імені ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 . Згідно з текстом довіреності ОСОБА_1, як власниця торгового павільйону, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, уповноважувала ОСОБА_2 представляти інтереси та вести справи щодо цього павільйону.
Позивачка стверджувала, що довіреність, надана від її імені 15 січня 2020 року на користь ОСОБА_2, яка посвідчена приватним нотаріусом ДМНО Зайченко І. А., є підробленим документом.
Зі змісту документів, які були надані приватному нотаріусу для оформлення довіреності, вона дізналася, що довіреність, паспорт та довідка про присвоєння ідентифікаційного коду платника податків, подані від її імені, є підробленими документами. На даний час вона володіє оригіналом паспорта громадянина України, що виданий на її ім`я, який вона ніколи не втрачала, документ у неї не викрадали, стороннім особам ніколи не передавала.
13 лютого 2020 року ОСОБА_2, незаконно діючи від її імені, уклав із ОСОБА_3 два договори купівлі-продажу нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, за умовами яких відчужено майно у розмірі по 1/2 частки. Вказані договори купівлі-продажу часток торговельного павільйону від 13 лютого 2020 року посвідчені приватним нотаріусом ДМНО Мазуренко С. В.
Вказує, що вона ніколи не мала наміру на укладення договорів купівлі-продажу нерухомого майна чи його частки, волевиявлення на це ніколи не виявляла та, відповідно, не наділяла повноваженнями жодну особу на укладення правочину від її імені. Вказані договори купівлі-продажу стали наслідком злочинних дій, направлених на протиправне заволодіння її приватним майном на підставі підроблених документів.
Вона позбавлена права володіти власним нерухомим майном, оскільки протиправно, без власної волі, була його позбавлена. Нерухоме майно після вчинення оскаржуваних правочинів перебуває у володінні ОСОБА_3, який не бажає повертати майно.
Враховуючи наведені обставини, позивачка просила суд:
- визнати недійсною довіреність від імені ОСОБА_1, яка видана та посвідчена приватним нотаріусом ДМНО Зайченко І. А. 15 січня 2020 року, реєстровий № 1549, на користь ОСОБА_5 ;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частки торгового павільйону, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Мазуренком С. В. 13 лютого 2020 року, реєстраційний № 112;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частки торгового павільйону, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Мазуренком С. В. 13 лютого 2020 року, реєстраційний № 115;
- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на 1/2 частки торгового павільйону, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, проведену за рішенням приватного нотаріуса ДМНО Мазуренка С. В., 13 лютого 2020 року, номер запису про право власності 35474461, на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: реєстраційний № 112, виданого 13 лютого 2020 року;
- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на 1/2 частки торгового павільйону, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, проведену за рішенням приватного нотаріуса ДМНО Мазуренка С. В. 13 лютого 2020 року, номер запису про право власності 35474461, на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: реєстраційний № 115, виданого 13 лютого 2020 року;
- витребувати від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 об`єкт нерухомого майна - торговий павільйон, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на 1/2 частки торгівельного павільйону, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, проведену за рішенням приватного нотаріуса ДМНО Мазуренко С. В. 13 лютого 2020 року, номер запису про право власності 35474461, на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: реєстраційний № 112, виданого 13 лютого 2020 року.
Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на 1/2 частки торговельного павільйону, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, проведену за рішенням приватного нотаріуса ДМНО Мазуренко С. В. 13 лютого 2020 року, номер запису про право власності 35475181, на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: реєстраційний № 115, виданого 13 лютого 2020 року.
Витребувано від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 об`єкт нерухомого майна - торговельний павільйон, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
У задоволенні інших вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2, отримавши довіреність, посвідчену на підставі документів, які не відповідають оригіналам, вчинив правочин від імені позивачки без її згоди. Спірне нерухоме майно вибуло з володіння позивачки поза її волею, внаслідок зловмисної поведінки ОСОБА_2, а тому позивачка має передбачене частиною першоюстатті 388 ЦК України право на повернення майна у своє володіння. Місцевий суд вважав, що договори купівлі-продажу нерухомого майна є неукладеними, оскільки відповідне право власності за ОСОБА_3 здійснено без вільного волевиявлення позивачки, як сторони договору. Виходячи з обставин неукладення довіреності від 15 січня 2020 року та договорів купівлі-продажу нерухомого майна, місцевий суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог про визнання договорів недійсними.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2021 року в оскаржуваній частині скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність скасування державної реєстрації права власності та витребування спірного нерухомого майна від добросовісного набувача без визнання довіреності, що видана ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5, недійсною або визнання недійсними договорів купівлі-продажу 1/2 частки торгового павільйону.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції в частині залишених без задоволення вимог ОСОБА_1 не оскаржувалося, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення місцевого суду в частині задоволених вимог про скасування державної реєстрації права власності та витребування майна від добросовісного набувача з ухваленням у скасованій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У червні 2023 року ОСОБА_1, в інтересах якої діє її представник - адвокат Салтисюк Ю. В., подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 травня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У касаційній скарзі заявниця зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові не врахував висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 та № 200/606/18, від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19, від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19, від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19, від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20.
У серпні 2023 року ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить закрити касаційне провадження у цій справі на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилається заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними. Також ОСОБА_3 у відзиві на касаційну скаргу просить постановити окрему ухвалу в порядку, передбаченому частиною десятою статті 262 ЦПК України, у зв`язку з існуванням підстав для притягнення головуючого судді суду першої інстанції до дисциплінарної відповідальності через грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків (підпункти "а", "б", "г", "д" пункту 1, пункти 3, 4, 5, 7 частини першої статті 106 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"), а також через ухвалення незаконного рішення у зв`язку з неналежним ставленням до службових обов`язків (частина друга статті 106 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
За змістом частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Обставини, встановлені судами
ОСОБА_1 набула право власності на торговий павільйон, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу торгового павільйону від 25 грудня 2002 року.
15 січня 2020 року приватний нотаріус ДМНО Зайченко І. А. посвідчила довіреність від імені ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2, згідно з якою ОСОБА_1 уповноважувала ОСОБА_2 представляти її інтереси та вести справи щодо цього павільйону, як власниці торгового павільйону, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
13 лютого 2020 року ОСОБА_2, діючи від імені ОСОБА_1, уклав із ОСОБА_3 два договори купівлі-продажу нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, здійснивши відчуження майна у розмірі по 1/2 частки. Державна реєстрація права власності на підставі договорів купівлі-продажу проведена 13 лютого 2020 року, номер запису про право власності: 35474461 та 35475181.
24 лютого 2020 року позивач звернулася до Магдалинівського ВП Новомосковського ВП ГУНП в Дніпропетровській області та повідомила про те, що 15 січня 2020 року невстановлена особа у невстановленому місці здійснила підроблення її підпису в довіреності, виданій нібито від імені ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2, на право розпорядження майном ОСОБА_1, яке надалі відчужене без відома останньої. 25 лютого 2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про вчинений злочин за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 КК України, номер кримінального провадження 12020040470000102.
Правове обґрунтування
Згідно із частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Відповідно правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.
Здійснення правочину законодавчо може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).
У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.
Отже, будь-який правочин є вольовою дією, а тому перед тим, як здійснювати оцінку на предмет дійсності чи недійсності, необхідно встановити наявність та вираження волі особи (осіб), які його вчинили.
Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов`язків, передбачено статтею 205 ЦК України.
Так, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Тобто необхідно відрізняти правочин як вольову дію суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України).
Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.
Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.
Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України.
Тобто як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.
У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.
Зазначений правовий висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).