ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 201/10578/21
провадження № 61-3169св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2, ОСОБА_3,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Петренко Катерина Володимирівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Батова Тетяна Сергіївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, від імені якого діє адвокат Бабенко Олена Анатоліївна, на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська
від 18 листопада 2022 року у складі судді Федоріщева С. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2023 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Петренко К. В. (далі - приватний нотаріус
Петренко К. В.), приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Батова Т. С. (далі - приватний нотаріус Батова Т. С.), про визнання договору недійсним та визнання права власності в порядку спадкування.
2. Позов ОСОБА_1 обґрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_4, після смерті якого відкрилась спадщина, зокрема
у вигляді квартири АДРЕСА_1 .
3. Вказана квартира була придбана її батьком і ОСОБА_2 30 квітня 2003 року під час їх перебування у шлюбі.
4. З метою прийняття спадщини вона звернулася до приватного нотаріуса Петренко К. В., проте у зв`язку з тим, що спадкову справу вже було заведено приватним нотаріусом Батовою Т. С., її заяву про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право власності в порядку спадкування направлено цьому нотаріусу. Свідоцтво про право на спадщину їй видано не було, оскільки як виявилось спадкова квартира відчужена ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3, за договором дарування від 07 травня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Петренко К. В. При цьому ОСОБА_3 є сином ОСОБА_2 .
5. Вважає, що оскільки спірну квартиру придбано на ім`я ОСОБА_2 під час шлюбу з ОСОБА_4, тому вона є спільним майном подружжя в рівних частках. Однак під час укладання договору дарування від 07 травня 2021 року ОСОБА_2 не повідомила нотаріуса, що спірну квартиру придбано в зареєстрованому шлюбі.
6. Вказаний договір дарування перешкоджає їй оформити спадкові права після смерті батька.
7. Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просила суд визнати недійсним договір дарування квартири, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 07 травня 2021 року, реєстровий номер 619, посвідчений приватним нотаріусом Петренко К. В.; визнати за нею в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на 1/4 частину спірної квартири.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
8. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська
від 18 листопада 2022 року, яке залишене без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2023 року позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування квартири
АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 07 травня 2021 року, реєстровий номер 619, посвідчений приватним нотаріусом Петренко К. В. В порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, визнано
за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.
9. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд виходив з того, що позивачка довела факт набуття спірної квартири подружжям ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у спільну сумісну власність,
а відповідачами не спростована презумпція спільності майна подружжя.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
10. У касаційній скарзі ОСОБА_3, від імені якого діє адвокат
Бабенко О. А., просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухваливши нове судове рішення про відмову в позові.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
11. 02 березня 2023 року ОСОБА_3, від імені якого діє адвокат
Бабенко О. А., подав касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 листопада 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2023 року.
12. Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції. У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
13. Протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями Верховного Суду від 02 листопада 2023 року, у зв`язку із звільненням у відставку судді ОСОБА_5, суддею доповідачем у справі визначено суддю Шиповича В. В.
14. Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
15. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-612цс15, від 25 листопада 2015 року у справі
№ 6-2333цс15, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-1587цс16, від 07 грудня 2016 року у справі
№ 6-1568цс16, від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17, від 05 квітня 2017 року у справі № 6-399цс17, від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17; від 15 листопада 2017 року у справі № 6-2921цс16; Верховного Суду
від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 07 лютого 2018 року
у справі № 654/5243/14-ц, від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17, від 05 квітня 2019 року у справі № 645/4711/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
16. Вказує, що суди неправильно встановили обставини справи, у зв`язку
з чим помилково вважали, що квартира є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Натомість спірна квартирна, хоча і придбана за час шлюбу, але придбана за особисті кошти ОСОБА_6 (матері ОСОБА_2 ), яка перед цим продала свою квартиру.
17. Звертає увагу, що позивачка обрала неефективний спосіб захисту, оскільки фактично могла б заявляти позов виключно про стягнення вартості 1/4 частини квартири, а не про визнання договору дарування недійсним.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов
Обставини справи, встановлені судами
18. 20 квітня 2002 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб.
19. ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
20. ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_4 та, відповідно, спадкоємцем першої черги за законом.
21. За час шлюбу подружжям ОСОБА_4 та ОСОБА_2 придбано спірну квартиру за договором купівлі-продажу від 18 квітня 2003 року, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Іщенко Н. Д. Право власності на квартиру 30 квітня
2003 року зареєстровано за ОСОБА_2 .
22. 07 травня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Петренко К. В., згідно
з яким ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 спірну квартиру.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
23. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
24. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
25. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Щодо визнання спірної квартири спільним майном подружжя
26. Згідно зі статтею 16 Закону України "Про власність", який був чинним на момент придбання спірної квартири, майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім`ю України.
27. Відповідно до пункту 1 розділу VII "Прикінцеві Положення"
СК України цей Кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року.
28. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до
01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.
29. Отже, порядок набуття спільного майна та його правовий режим в цій справі має визначатися Кодексом про шлюб та сім`ю України, який був чинним на час такого набуття (далі - КпШС України, тут і далі у редакції на час укладення договору купівлі-продажу спірної квартири).
30. Відповідно до статті 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або
з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
31. Згідно з частиною першою статті 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу
в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.
32. Подібним чином питання спільної власності подружжя регулює і чинний СК України.
33. Так, відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таку ж норму містить стаття 368 ЦК України.
34. Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
35. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
36. Отже, норми статей 57, 60 СК України встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.
37. Таким чином конструкція статті 22 КпШС України та статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
38. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов`язком особи, яка з нею не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції, покладається на того
з подружжя, який її спростовує (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц).
39. Спірна квартира придбана ОСОБА_4 та ОСОБА_2
в період шлюбу.
40. Заперечуючи щодо визнання спірної квартири об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ОСОБА_2 посилалася на те, що квартира придбана за особисті кошти її матері ОСОБА_6, яка перед цим продала свою квартиру.
41. Підтвердженням цих доводів відповідач вважала договір купівлі-продажу квартири від 17 квітня 2003 року, укладений її матір`ю ОСОБА_6 .