ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2023 року
місто Київ
справа № 753/7014/20
провадження № 61-8405св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Білоконь О. В., Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.
(суддя-доповідач),
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1,
відповідачі: Фонд соціального страхування України, Правління Фонду соціального страхування України,
треті особи: Кабінет Міністрів України, ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 05 серпня 2022 року, ухвалене суддею Колесником О. М., та постанову Київського апеляційного суду від 03 травня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Болотова Є. В., Кулікової С. В., Музичко С. Г.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивачки
Позивачка ОСОБА_1 29 квітня 2020 року звернулася до суду з позовом до відповідачів про визнання незаконною та скасування постанови Правління Фонду соціального страхування України (далі - Фонд) від 22 квітня 2020 року № 5 "Про створення тимчасової комісії Фонду соціального страхування України" (справа № 753/7014/20).
Також ОСОБА_1 06 листопада 2020 року звернулася до суду з іншим позовом до відповідачів про визнання незаконним та скасування наказу Фонду від 10 вересня 2020 року № 40-к "Про виплату сум, належних при звільненні ОСОБА_1"; поновлення на посаді директора виконавчої дирекції Фонду з 15 травня 2020 року, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; визнання незаконними та такими, що не відповідають дійсності, фактів та результатів, зазначених в інформації тимчасової комісії Фонду з вивчення питання щодо дотримання директором виконавчої дирекції Фонду ОСОБА_1 законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 31 січня 2020 року до 22 квітня 2020 року (справа № 753/18830/20).
Позивачка обґрунтовувала свої вимоги тим, що 24 січня 2020 року розпорядженням № 34-р "Про затвердження призначення ОСОБА_1 директором виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України"
Кабінет Міністрів України на підставі частини другої статті 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" призначив її директором виконавчої дирекції Фонду.
Стверджувала, що, незважаючи на призначення її на посаду Кабінетом Міністрів України, без участі представника Кабінету Міністрів України та заслуховування звіту про результати роботи за 2, 5 місяці на посаді директора виконавчої дирекції Фонду постановою від 22 квітня 2020 року № 5 "Про створення тимчасової комісії Фонду соціального страхування України" Правління Фонду cтворило тимчасову комісію, затвердило її персональний склад, відсторонило ОСОБА_1 з 22 квітня 2020 року від виконання обов`язків директора виконавчої дирекції Фонду на період роботи тимчасової комісії Фонду зі збереженням середньомісячної заробітної плати, поклало виконання обов`язків директора виконавчої дирекції Фонду з 22 квітня 2020 року на начальника фінансово-економічного управління виконавчої дирекції Фонду Михайленко Т. О.
Відсторонення, на переконання позивачки, відбулося незаконно, усупереч приписам статті 46 КЗпП України, а Правлінню Фонду повноваження щодо відсторонення директора від посади Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" не надано. Відсторонення працівників від займаної посади передбачено виключно статтею 46 КЗпП України, статтею 72 Закону України "Про державну службу", статтею 55 Закону України "Про запобігання корупції". Передбачених законом підстав для відсторонення у Правління Фонду не було, а посада директора виконавчої дирекції Фонду не є посадою державного службовця, оскільки Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджений його правлінням.
Зазначила, що фактично та юридично її було усунуто від виконання обов`язків директора, що насправді є звільненням її від цих обов`язків, а тому аналогічно до процедури звільнення з ініціативи роботодавця потрібно було відібрати у неї пояснення, що є заслуховуванням звіту директора за певний період, і на підставі цього переходити до питання звільнення, а не відсторонення позивачки від виконання обов`язків директора Фонду, які на неї поклав Кабінет Міністрів України.
Позивачка переконана, що у своїй діяльності Правління Фонду порушило пункти 1.2, 1.3, 4.4 Регламенту роботи правління, провівши позачергове засідання Правління Фонду за іншим порядком денним, ніж той, що був затверджений 15 квітня 2020 року Міністерством соціальної політики України. Проте за жодним з пунктів порядку денного позачергового засідання Правління Фонду не було проведено засідання постійних комісій, що є також порушенням пункту 4.4 Регламенту Фонду.
Основні завдання Фонду перелічені в пункті 2.1 статуту Фонду і серед них немає завдання, для виконання якого постановою Правління від 22 квітня 2020 року № 5 була створена тимчасова комісія.
Вважала, що Правління Фонду порушило Регламент, не зазначивши у постанові від 22 квітня 2020 року № 5 порядку обрання голови комісії та заходів щодо організаційно-технічного забезпечення роботи комісії.
Стверджувала, що оскаржувана постанова не містить даних, які б надавали Правлінню Фонду правової можливість відсторонити позивачку або ж звільнити її з займаної посади, а така постанова є незаконною і підлягає скасуванню.
Зазначила, що тимчасова комісія Фонду склала інформацію з вивчення питання щодо дотримання директором виконавчої дирекції Фонду ОСОБА_1 законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 31 січня 2020 року до 22 квітня 2020 року, втім зміст цієї інформації не містить жодних правових та юридичних доказів та підстав.
ОСОБА_1 у позовній заяві обґрунтувала, чому, на її переконання, факти та результати, які містяться в інформації тимчасової комісії Фонду з вивчення питання щодо дотримання директором виконавчої дирекції Фонду ОСОБА_1 законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 31 січня 2020 року до 22 квітня 2020 року, не відповідають дійсності.
Вважала, що члени тимчасової комісії Фонду на чолі з головою комісії ввели в оману членів Правління Фонду, подавши документи без будь-яких підтверджень, без отримання пояснень директора виконавчої дирекції Фонду ОСОБА_1 щодо встановленого у інформації, в результаті чого 14 травня 2020 року Правління Фонду прийняло постанову № 7 "Про звільнення директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України ОСОБА_1" з займаної посади, взявши за основу неперевірену, викривлену та неправдиву інформацію тимчасової комісії.
Зазначила, що такі дії призвели до незаконної втрати позивачкою роботи, вона отримала і проблеми зі здоров`ям, і неспроможність утримувати свою неповнолітню дитину.
Стосовно порушень під час звільнення позивачка також зауважила, що роботодавець в день звільнення не ознайомив її із наказом про звільнення, не розрахувався з нею повністю і не видав оформлену трудову книжку.
Враховуючи, що розпорядженням від 24 січня 2020 року № 34-р "Про затвердження призначення ОСОБА_1 директором виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України" Кабінет Міністрів України на підставі частини другої статті 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" вирішив призначити ОСОБА_1 директором виконавчої дирекції Фонду, то відповідно до приписів саме цього Закону повинно було відбуватися і звільнення директора виконавчої дирекції Фонду.
Водночас розпорядження Уряду про звільнення ОСОБА_1 з посади директора виконавчої дирекції Фонду не видавалося, тому позивачка вважала, що на момент звернення до суду з позовом не є звільненою із займаної посади.
Позивачка наголошувала, що звільнення відбулося у період її тимчасової непрацездатності, що є порушенням частини третьої статті 40 КЗпП України. Також вона є викривачем корупції, оскільки звернулася офіційно із заявою до правоохоронних органів про здійснення корупційних діянь посадовими особами підрозділу Фонду, тому не може бути звільненою із займаної посади на підставі частини шостої статті 31 КЗпП України та Закону України "Про протидію корупції".
Додатково звертала увагу, що вона є матір`ю-одиначкою, одна виховує малолітню дитину, тому не може бути звільненою згідно з частиною третьою статті 184 КЗпП України.
Зазначила, що оскаржила до суду в іншому судовому провадженні постанову Правління Фонду від 22 квітня 2020 року № 5 "Про створення тимчасової комісії фонду соціального страхування України" та Дарницький районний суд міста Києва ухвалив заборонити Фонду, будь-яким його органам управління, а також будь-яким іншим органам ухвалювати рішення, спрямовані на відсторонення, звільнення, припинення повноважень директора виконавчої дирекції Фонду ОСОБА_1, а колегією Міністерства юстиції України схвалено рішення про скасування реєстраційної дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 23 квітня 2020 року №10711070009035093.
Стислий виклад заперечень сторони відповідача та позиція третіх осіб
Фонд позов не визнав, вважаючи, що Правління Фонду на законних підставах прийняло оскаржувану постанову від 22 квітня 2020 року № 5 "Про створення тимчасової комісії Фонду соціального страхування України", керуючись приписами Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування", ЦК України, КЗпП України.
Фонд стверджував, що постанова Правління від 14 травня 2020 року № 7, якою звільнено ОСОБА_1 з посади директора виконавчої дирекції відповідно до пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з виявленням невідповідності займаній посаді, з дня наступного після дня закінчення тимчасової непрацездатності, була ухвалена на законних підставах, без будь-яких порушень з дотриманням процедури її прийняття.
Посилання позивачки на те, що вона не може бути звільнена в період тимчасової непрацездатності, а також оскільки вона є матір`ю-одиначкою, яка одна виховує неповнолітню дитину, і є викривачем посадових осіб Фонду у вчиненні корупційних діянь, на переконання відповідача, не відповідають дійсності. ОСОБА_1 звільнена із займаної посади не з дня ухвалення постанови Правління Фонду від 14 травня 2020 року № 7 чи дня, який наступав за ним, а з першого дня після виходу її на роботу з лікарняного - 10 вересня 2020 року, як зазначено у постанові про звільнення.
Позивачка не є одинокою матір`ю, яка сама виховує неповнолітню дитину, оскільки суд стягнув аліменти на її користь на утримання дитини з батька дитини, і той зобов`язаний утримувати їх дитину. ОСОБА_1 не є викривачем посадових осіб у вчиненні ними корупційних діянь, оскільки такі її заяви до правоохоронних органів доводять лише про реалізацію нею свого права на звернення із заявою про вчинення особою (особами) корупційних діянь і виконання з цього приводу правоохоронними органами своїх процесуальних обов`язків щодо отримання таких звернень та розслідування викладеної інформації.
Третя особа Кабінет Міністрів України просив ухвалити рішення згідно з вимогами чинного законодавства, зазначивши, що Уряд не має стосунку до предмета спору.
Третя особа ОСОБА_2 просила відмовити у задоволенні позову, зміст її відзиву є аналогічним змісту пояснень Фонду.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою від 11 лютого 2021 року Дарницький районний суд міста Києва об`єднав в одне провадження цивільну справу № 753/18830/20 за позовом ОСОБА_1 до Фонду, Правління Фонду, треті особи: Кабінет Міністрів України, ОСОБА_2, про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням в одне провадження зі справою № 753/7014/20 за позовом ОСОБА_1 до Фонду, Правління Фонду, треті особи: Кабінет Міністрів України, ОСОБА_2, про визнання незаконною та скасування постанови Правління Фонду від 22 квітня 2020 року № 5.
Об`єднаній цивільній справі присвоєно номер № 753/7014/20.
Рішенням від 05 серпня 2022 року Дарницький районний суд міста Києва відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що Правління Фонду на законних підставах ухвалило оскаржувану постанову від 22 квітня 2020 року № 5, створивши тимчасову комісію, відсторонивши ОСОБА_1, яка обіймала посаду директора виконавчої дирекції Фонду, від виконання нею повноважень, що належить до компетенції уповноваженого вищого органу Фонду - Правління Фонду. Таке рішення було спрямоване на унеможливлення здійснення ОСОБА_1 управлінської діяльності на час роботи тимчасової комісії Фонду з метою вивчення питання дотримання нею ( ОСОБА_1 ) законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування у період з 31 січня 2020 року до 22 квітня 2020 року, а тому немає підстав для визнання незаконною та скасування постанови Правління Фонду від 22 квітня 2020 року № 5.
Оцінюючи інформацію тимчасової комісії Фонду, суд вважав, що інформація як документ, а також її зміст не можуть бути оскаржені за своєю природою, оскільки не несуть за своєю сутністю організаційних, розпорядчих або адміністративних функцій і не входять до складу прав та інтересів, які можуть бути порушені суб`єктом правовідносин у розумінні статті 16 ЦК України. Інформація як документ є підставою для ухвалення рішення (розпорядження, постанови тощо) відповідним органом, який має на це повноваження. Викладені обставини у згаданому документі не були спростовані позивачкою шляхом надання доказів згідно зі статтями 76-80 ЦПК України та/або регламентуванням дій позивача приписами чинного законодавства на час перебування на посаді до відсторонення.
За таких обставин суд виснував, що у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання незаконними та такими, що не відповідають дійсності, фактів та результатів, встановлених в інформації тимчасової комісії, потрібно відмовити.
Суд врахував, що постанови Правління Фонду від 14 травня 2020 року № 7 і № 8 були предметом оскарження в Дарницькому районному суді міста Києва, рішенням від 16 вересня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування постанов правління Фонду від 14 травня 2020 року № 7 і № 8 суд відмовив.
Оскільки на день ухвалення рішення судом першої інстанції не було будь-яких доказів скасування постанови Фонду від 14 травня 2020 року № 7 про звільнення ОСОБА_1, позивачка не надала до суду доказів про незаконність її звільнення, тому підстав для поновлення позивачки ОСОБА_1 на роботі суд першої інстанції не встановив.
Твердження позивачки про те, що вона не могла бути звільнена у період тимчасової непрацездатності, а також, що вона є матір`ю-одиначкою, яка одна виховує неповнолітню дитину і є викривачем посадових осіб Фонду у вчиненні корупційних діянь, суд відхилив, оскільки позивачка ОСОБА_1 була звільнена із займаної нею посади не з дня ухвалення постанови Правління Фонду від 14 травня 2020 року № 7 чи наступного дня, який був за ним, а з першого дня після виходу її на роботу з лікарняного - 10 вересня 2020 року, як зазначено у постанові Правління Фонду від 14 травня 2020 року № 7 про звільнення. Суд встановив, що ОСОБА_1 не є одинокою матір`ю, яка сама виховує неповнолітню дитину, адже рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 07 жовтня 2016 року зобов`язано батька дитини утримувати їх неповнолітню дитину до досягнення нею повноліття і з нього стягнуто аліменти на користь позивачки ОСОБА_3 на утримання малолітнього сина. За висновками суду, ОСОБА_1 не є викривачем посадових осіб Фонду у вчиненні ними корупційних діянь, оскільки такі її заяви до правоохоронних органів підтверджують виключно реалізацію нею свого конституційного права на звернення із заявою про вчинення особою (особами) корупційних діянь і виконання з цього приводу правоохоронними органами своїх процесуальних обов`язків щодо отримання таких звернень та розслідування викладеної у них інформації.
Суд відхилив доводи позивачки про те, що відповідачі порушили процедуру звільнення ОСОБА_1, яка призначена на посаду розпорядженням Кабінету Міністрів України, і таким же розпорядженням її повинно бути звільнено, а не постановою Правління Фонду, оскільки такі доводи позивачки за висновками суду не узгоджуються і спростовуються приписами статті 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування".
Оскільки суд відмовив позивачці у поновленні її на роботі, тому встановив, що вона не має права на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу при звільненні, як похідної вимоги від поновлення на роботі.
Постановою від 03 травня 2023 року Київський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 05 серпня 2022 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що посилання позивачки на постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року у справі № 753/8428/20 як на преюдиційне рішення у цій справі суд оцінив критично, адже предметом розгляду у цій справі було встановлення підстав для визнання незаконними та скасування постанови Правління Фонду від 22 квітня 2020 року № 5 "Про створення тимчасової комісії Фонду соціального страхування", визнання незаконними та такими, що не відповідають дійсності, фактів, встановлених в інформації тимчасової комісії Фонду з вивчення питання щодо дотримання директором виконавчої дирекції Фонду ОСОБА_1 законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 31 січня 2020 року до 22 квітня 2020 року, визнання незаконним та скасування наказу виконавчої дирекції Фонду від 10 вересня 2020 року № 40-к "Про виплату сум, належних при звільненні ОСОБА_1", та, як наслідок, поновлення ОСОБА_1 на посаді та виплата середнього заробітку.
Натомість у справі № 753/8428/20 предметом позову було визнання незаконними та скасування постанови Правління Фонду від 14 травня 2020 року № 7 про звільнення ОСОБА_1 та постанови від 14 травня 2020 року № 8 про покладення обов`язків директора виконавчої дирекції Фонду на ОСОБА_2 ОСОБА_1 у цій справі ставила питання про її поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку у зв`язку з незаконним звільненням.
У зв`язку з наведеним апеляційний суд виснував, що цей спір має самостійні предмет та підстави позову, а позивачка обґрунтовує свої позовні вимоги з посиланням на інші фактичні обставини.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 02 червня 2023 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 05 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 травня 2023 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявниця зазначила що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, як підстави касаційного оскарження цих судових рішень визначила те, що:
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 813/8801/14, від 15 жовтня 2019 року у справі № 908/1090/18, від 26 листопада 2019 року у справі № 922/643/19, від 26 листопада 2019 року у справі № 902/201/19, від 10 грудня 2019 року у справі № 910/6356/19, від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17, від 19 грудня 2019 року у справі № 916/1041/17, відповідно до яких преюдиційними є факти, установлені судовим рішення, що набрало законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ;
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 205/5260/16, від 03 травня 2018 року у справі № 314/3916/15-ц, від 11 липня 2018 року у справі № 658/1795/17-ц, від 18 липня 2018 року у справі № 758/824/17, від 01 серпня 2018 року у справі № 306/3460/14-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 623/2000/15-к, від 17 вересня 2018 року у справі № 796/138/18, від 20 лютого 2019 року у справі № 1512/2-234/11, від 19 червня 2019 року у справі № 759/501/17, від 18 листопада 2020 року у справі № 320/4225/17, від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/17, від 13 січня 2021 року у справі № 199/9888/18, від 03 березня 2021 року у справі № 759/14741/19, від 04 серпня 2021 року у справі № 161/19560/18, від 22 вересня 2021 року у справі № 453/1459/14-ц, щодо застосування статей 367, 382 ЦПК України;
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18, від 04 лютого 2020 року у справі № 915/540/16, від 16 червня 2021 року у справі № 344/4709/20, від 15 вересня 2021 року у справі № 127/7780/20, щодо застосування частини третьої статті 99 ЦК України;
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2021 року у справі № 757/9133/18-ц, за змістом яких оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться;
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 501/2316/15-ц, згідно з якими вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалося порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні), до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі, чи визнання судом факту, що неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника;
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 19 квітня 2023 року у справі № 761/8294/21, щодо захисту трудових прав викривачів в Україні;
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 13 липня 2021 року у справі № 664/2551/18, відповідно до яких невиконання судового акта є бездіяльністю, що полягає в незастосуванні заходів, які потрібні для його виконання, за умови, якщо суб`єкт був зобов`язаний і мав реальну можливість виконати судовий акт.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відповідачі та треті особи не скористалися правом подати до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 27 червня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі, а ухвалою від 06 листопада 2023 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Верховний Суд наголошує, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права (зокрема, пункту 2 частини першої статті 40, частини першої статті 46, статті 147-1 КЗпП України, Закону України "Про професійний розвиток працівників", статті 16 ЦК України, частини другої статті 8, пункту 3 частини другої статті 54 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування", статті 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", частин першої та третьої статті 82 ЦПК України) без визначення та наведення підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України не підлягають оцінці Верховним Судом як такі, що неналежно викладені та не є підставою касаційного оскарження судових рішень. Виключно посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування судом норм матеріального права та зазначення норм права, які, на думку заявника, невірно застосовані судом, без зазначення на обґрунтування наявності випадків, визначених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового викладення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 24 січня 2020 року розпорядженням №34-р "Про затвердження призначення ОСОБА_1 директором виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України" Кабінет Міністрів України призначив ОСОБА_1 директором цієї виконавчої дирекції.
Це розпорядження ухвалено на підставі частини другої статті 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування", відповідно до якої виконавчу дирекцію очолює директор, який призначається та звільняється Правлінням Фонду, а в разі неприйняття Правлінням Фонду рішення про призначення директора виконавчої дирекції протягом двох місяців таку кандидатуру для затвердження Кабінетом Міністрів України вносить керівник центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, за погодженням з комітетом Верховної Ради України, до предмета відання якого відносяться питання загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Оцінка правомірності видання цього розпорядження була предметом судового розгляду, і рішенням від 05 серпня 2020 року у адміністративній справі № 640/2124/20 Окружний адміністративний суд міста Києва відмовив у задоволенні позову ОСОБА_4 до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство соціальної політики України, Фонд, ОСОБА_1, про визнання протиправним та скасування розпорядження Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 34-р "Про затвердження призначення ОСОБА_1 директором виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України".
Правління Фонду 22 квітня 2020 року ухвалило постанову № 5 "Про створення тимчасової комісії Фонду соціального страхування України", відповідно до якої утворило тимчасову комісію Фонду зі складу членів Правління з метою вивчення дотримання директором виконавчої дирекції Фонду ОСОБА_1 законодавства України про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 31 січня 2020 року до 22 квітня 2020 року, затвердило її персональний склад, зобов`язало тимчасову комісію Фонду в термін до 15 травня 2020 року винести для розгляду на засідання Правління Фонду інформацію про результати своєї роботи, відсторонило ОСОБА_1 з 22 квітня 2020 року від виконання обов`язків директора виконавчої дирекції Фонду на період роботи тимчасової комісії Фонду зі збереженням середньомісячної заробітної плати, поклало виконання обов`язків директора виконавчої дирекції Фонду з 22 квітня 2020 року на начальника фінансово-економічного управління виконавчої дирекції Фонду ОСОБА_2 .
У період роботи тимчасової комісії Фонду члени правління встановили численні порушення директором виконавчої дирекції Фонду ОСОБА_1 за період роботи на посаді з 31 січня 2020 року до 22 квітня 2020 року приписів КЗпП України, Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування", Закону України "Про оплату праці", Закону України "Про відпустки", Закону України "Про захист персональних даних", Закону України "Про інформацію" та інших законів і нормативно-правових актів, Статуту Фонду, Положення про виконавчу дирекцію Фонду, колективного договору, Положення про умови оплати та стимулювання праці працівників Фонду.
У своїх висновках члени тимчасової комісії запропонували провести екстрене засідання Правління Фонду з розгляду інформації тимчасової комісії Фонду з вивчення питання щодо дотримання директором виконавчої дирекції Фонду ОСОБА_1 законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування у період з 31 січня 2020 року до 22 квітня 2020 року.
Постановою від 14 травня 2020 року № 7 "Про звільнення директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України ОСОБА_1" Правління Фонду за результатами роботи тимчасової комісії Фонду з вивчення питання щодо дотримання директором виконавчої дирекції Фонду ОСОБА_1 законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 31 січня 2020 року до 22 квітня 2020 року звільнило ОСОБА_1 з посади директора виконавчої дирекції Фонду відповідно до пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з виявленням невідповідності займаній посаді з дня, наступного після дня закінчення тимчасової непрацездатності.
У пункті 2 цієї постанови визначено виконавчій дирекції Фонду здійснити нарахування та виплату всіх сум, належних ОСОБА_1 під час звільнення, та здійснити інші передбачені законодавством дії у разі звільнення працівника (статті 40, 44, 47, 49, 115 КЗпП України).
Також 14 травня 2020 року постановою № 8 Правління Фонду поклало з 15 травня 2020 року на начальника фінансово-економічного управління виконавчої дирекції Фонду Михайленко Т. О. виконання обов`язків директора виконавчої дирекції Фонду з доплатою різниці в посадових окладах.
Обидві постанови Правління Фонду були предметом оскарження в Дарницькому районному суді міста Києва, і рішенням від 16 вересня 2021 року у справі № 753/8428/20 Дарницький районний суд міста Києва відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування постанов Правління Фонду від 14 травня 2020 року № 7 і № 8.
Відповідно до шести листків непрацездатності позивачка ОСОБА_1, починаючи з 14 травня 2020 року, перебувала безперервно на лікарняному і за листком непрацездатності, серія АЛА, № 005969, їй визначено стати до роботи 10 вересня 2020 року.
Аналогічна інформація міститься й у виписці з медичної карти стаціонарного хворого № 13527 відділення кардіології; лише день виписки зазначено 08 вересня 2020 року.
Відповідно до наступного листка непрацездатності ОСОБА_1 перебувала на лікарняному з 11 вересня 2020 року, стати їй до роботи визначено 21 вересня 2020 року.
Відомостей про те, що позивачка перебувала на лікарняному 10 вересня 2020 року, немає.
10 вересня 2020 року, у перший день після виходу ОСОБА_1 з лікарняного, виконавча дирекція Фонду видала наказ від 10 вересня 2020 року № 40-к "Про виплату сум, належних при звільненні ОСОБА_1".
Про перебування позивачки 10 вересня 2020 року на роботі свідчить також її участь в цей день в судовому засіданні у Корольовському районному суді м. Житомира, що підтверджується копією наказу про відрядження і не заперечувалося всіма учасниками справи.
Листом від 10 вересня 2020 року № 2173-07-1 виконавча дирекція Фонду повідомила ОСОБА_1 про складові виплати, нараховані їй при звільненні, і зазначила загальну суму для виплати 33 413, 12 грн.
Згідно з платіжним дорученням від 10 вересня 2020 року № 14014 позивачці виплачені всі необхідні суми при звільненні шляхом перерахування на її банківський картковий рахунок.
Спору щодо розміру виплати або неотримання згаданих грошових сум позивачкою суд не встановив.
Листом від 10 вересня 2020 року № 2174-09-1 виконавча дирекція Фонду повідомила ОСОБА_1 про направлення на адресу її місця проживання копії постанови Правління Фонду від 14 травня 2020 року № 7, копії наказу виконавчої дирекції Фонду від 10 вересня 2020 року № 40-к, повідомлення від 10 вересня 2020 року № 2173-07-1, а також запропонувала надати трудову книжку, яка знаходиться у неї згідно з власноручним записом від 12 травня 2020 року, для внесення до неї відомостей про звільнення.
Документи відправлені позивачці цінним листом з описом вкладення і отримані нею 17 вересня 2020 року.
Постановою від 11 квітня 2023 року у справі № 753/8428/20 Київський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 .
Апеляційний суд скасував рішення Дарницького районного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправною та скасування постанови Правління Фонду від 14 травня 2020 року № 7 про звільнення ОСОБА_1 та ухвалив у цій частині нове рішення про задоволення позову.
Суд визнав протиправною та скасував постанову Правління Фонду від 14 травня 2020 року № 7 "Про звільнення директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України ОСОБА_1".
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Право, застосоване судом
Кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 43 Конституції України).
Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5-1 КЗпП України).
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата є винагородою, обчисленою, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно зі статтею 21 Закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Згідно з пунктом 1 глави ХІХ "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
За обставинами справи позивачка не погоджується з її відстороненням від роботи та подальшим звільненням, вважаючи, що постанови відповідача про відсторонення та звільнення є незаконними, факти та результати перевірки тимчасової комісії Фонду не відповідають дійсності, а тому вона підлягає поновленню на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Щодо вирішення позову в частині вимоги про поновлення на роботі
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).
У постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 922/643/19 Верховний Суд виснував, що факти, установлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиціальний характер.
Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набрав законної сили. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (постанова Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 902/201/19).