ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 523/18532/19
провадження № 61-590св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, державний реєстратор Виконавчого комітету Южненської міської ради Одеської області Голубенко Аліна Вікторівна, державний реєстратор Великодолинської селищної ради Овідіопільського району Одеської області Турецький Олександр Сергійович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 18 січня 2022 року у складі колегії суддів Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування земельною ділянкою та зобов`язання вчинити певні дії.
Позовна заява мотивована тим, що вона та відповідач ОСОБА_2 є співвласниками домоволодіння АДРЕСА_1, що розміщене на земельній ділянці площею 591 кв. м, яка ними не приватизована, кадастровий номер їй не присвоєно.
Зазначала, що їй на праві власності належить 5/6 частин домоволодіння на підставі договору дарування від 03 лютого 2003 року.
У фактичному користуванні позивача перебуває земельна ділянка площею 248,1 кв. м, більшу частину земельної ділянки самовільно захопила відповідач ОСОБА_2 .
Вказувала, що даний факт підтверджено висновком експертного дослідження від 28 листопада 2019 року № 15/19/1, виконаним судовим експертом Рапач К. В., яким встановлено, що площа земельної ділянки, яку займає ОСОБА_1, складає 248,1 кв. м, що в свою чергу не відповідає частці 5/6 у праві власності на домоволодіння, що їй належить.
У користуванні позивача знаходиться земельна ділянка значно меншої площі ніж їй належить, а відповідач ОСОБА_2 відмовляється вирішувати питання змінення розміру своєї земельної ділянки, здійснює незаконні будівельні роботи на ділянці, яка їй належить, зокрема, ОСОБА_2 самочинно збудувала на спірній ділянці гараж, літню кухню та сарай, за що притягнута до адміністративної відповідальності.
Вказане самочинне будівництво через опади призвело до пошкодження належного позивачу будинку і заподіяння збитків, що підтверджено висновком експертного дослідження від 28 листопада 2019 року № 15/19/1, виконаного судовим експертом Рапач К. В., та складає 21 881 грн.
Зазначала також, що ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси від 19 грудня 2019 року у цій справі за заявою позивача вжиті заходи забезпечення позову, а саме - заборонено державним реєстраторам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо спірної земельної ділянки.
Однак, рішенням державного реєстратора Виконавчого комітету Южненської міської ради Одеської області Голубенко А. В. (далі - державний реєстратор Голубенко А. В.) від 22 січня 2020 року, індексний номер рішення № 50836617, зареєстровано право власності на 1/6 частину спірного домоволодіння АДРЕСА_1 за ОСОБА_2, номер запису про право власності № 35209400.
Крім того, рішенням державного реєстратора Великодолинської селищної ради Овідіопільського району Одеської області Турецького О. С. (далі - державний реєстратор Турецький О. С.) від 20 лютого 2020 року (індексний номер рішення № 51257567), незважаючи на заборону на вчинення реєстраційних дій, було здійснено поділ спільного об`єкта нерухомого майна і проведено державну реєстрацію частини спірного домоволодіння як окрему одиницю за АДРЕСА_1 за ОСОБА_2, і в перелік належного відповідачу домоволодіння державним реєстратором були незаконно включені наступні споруди: гараж (Д), навіс (Ж), піч (№ 5), навіс (Є), літня кухня (Е) та сарай (який не зазначений в реєстраційних документах як складова частина домоволодіння).
Посилаючись на те, що в порушення статей 10, 18, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державний реєстратор не перевірив наявність всіх необхідних документів для проведення державної реєстрації права власності на самовільно збудовані споруди: гараж (Д), навіс (Ж), піч (№ 5), навіс (Є), літня кухня (Е) та сарай, розташовані на земельній ділянці на АДРЕСА_1, рішення про державну реєстрацію прав на вказані об`єкти є незаконним та підлягає скасуванню.
Оскільки ані розпорядження виконавчого комітету Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 11 червня 2003 року, ані рішення Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 20 грудня 2011 року, на які державний реєстратор посилається як на підставу реєстрації, не стосувалися споруд: гаража (Д), навісу (Ж), печі (№ 5), навісу (Є), літньої кухні (Е) та сараю, тому державним реєстратором проведено реєстрацію всупереч встановленим судом заходам забезпечення позову, в зв`язку з чим рішення про державну реєстрацію вказаних споруд є незаконним.
Посилаючись на викладене, з урахуванням уточненої позовної заяви, ОСОБА_1 просила суд:
визнати незаконним рішення державного реєстратора Голубенко А. В., індексний номер рішення № 50836617, яким 22 січня 2020 року зареєстровано право власності на 1/6 частину спірного домоволодіння АДРЕСА_1 за ОСОБА_2, номер запису про право власності № 35209400;
скасувати запис № 35209400, індексний номер рішення № 50836617, державного реєстратора Голубенко А. В. про державну реєстрацію права власності на 1/6 частину спірного домоволодіння АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 ;
визнати незаконним рішення державного реєстратора Турецького О. С. від 20 лютого 2020 року, індексний номер рішення № 51257567, про поділ спірного об`єкта нерухомого майна та державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на споруди: гараж (Д), навіс (Ж), піч (№ 5), навіс (Є), літню кухню (Е) та сарай (який не зазначений в реєстраційних документах як складова частина домоволодіння), розташовані на земельній ділянці на АДРЕСА_1 ;?
скасувати запис від 21 лютого 2020 року, індексний номер рішення № 51257567, державного реєстратора Турецького О. С. про поділ спірного об`єкта нерухомого майна та державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на споруди: гараж (Д), навіс (Ж), піч (№ 5), навіс (Є), літню кухню (Е) та сарай (який не зазначений в реєстраційних документах як складова частина домоволодіння), на земельній ділянці на АДРЕСА_1 ;
встановити порядок користування спірною земельною ділянкою, яким виділити позивачу в користування 492 кв. м, тобто 5/6 частин земельної ділянки на АДРЕСА_1 ;
зобов`язати ОСОБА_2 за власний рахунок знести самовільно збудовані споруди, а саме: гараж (Д), навіс (Ж), піч (№ 5), навіс (Є), літню кухню (Е) та сарай (який не зазначений в реєстраційних документах як складова частина домоволодіння), на земельній ділянці на АДРЕСА_1 ;
стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача майнову шкоду у розмірі 21 881 грн та сплачений судовий збір у розмірі 768,40 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх прийняття
Ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси від 19 грудня 2019 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.
Вжито заходи забезпечення позову, а саме - заборонено державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації (в тому числі будь-яким акредитованим суб`єктам, нотаріусам, іншим особам, органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"), вчиняти будь-які реєстраційні дії, в тому числі, але не обмежуючи державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, відкриття та закриття розділів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів щодо земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 01 липня 2021 року позов задоволено.
Визнано незаконним рішення державного реєстратора Голубенко А. В., індексний номер рішення № 50836617, яким 22 січня 2020 року зареєстровано право власності на 1/6 частину домоволодіння АДРЕСА_1 за ОСОБА_2, номер запису про право власності № 35209400.
Скасовано запис № 35209400, індексний номер рішення № 50836617, державного реєстратора Голубенко А. В., про державну реєстрацію права власності на 1/6 частину домоволодіння АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .
Визнано незаконним рішення державного реєстратора Турецького О. С. про поділ спірного об`єкта нерухомого майна та державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 від 20 лютого 2020 року, індексний номер рішення № 51257567, на споруди: гараж (Д), навіс (Ж), піч (№5), навіс (Є), літню кухню (Е) та сарай (який не зазначений в реєстраційних документах, як складова частина домоволодіння), розташовані на земельній ділянці на АДРЕСА_1 .?
Скасовано запис державного реєстратора ОСОБА_3 про поділ спірного об`єкта нерухомого майна та державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 від 21 лютого 2020 року, індексний номер рішення № 51257567, на споруди: гараж (Д), навіс (Ж), піч (№5), навіс (Є), літню кухню (Е) та сарай (який не зазначений в реєстраційних документах як складова частина домоволодіння), розташовані на земельній ділянці на АДРЕСА_1 .
Встановлено порядок користування спірною земельною ділянкою, яким виділено ОСОБА_1 в користування 492 кв. м, тобто 5/6 частин земельної ділянки на АДРЕСА_1 .
Зобов`язано ОСОБА_2 за власний рахунок знести самовільно збудовані споруди, а саме: гараж (Д); навіс (Ж); піч (№5); навіс (Є); літню кухню (Е) та сарай (який не зазначений в реєстраційних документах, як складова частина домоволодіння), розташовані на АДРЕСА_1 .
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у розмірі 21 881 грн та судовий збір у розмірі 768,40 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними належними та допустимими доказами.
Суд першої інстанції виходив із вимог статті 356 ЦК України, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 станом на час розгляду справи та винесення оскаржуваного рішення є співвласниками домоволодіння, розташованого на АДРЕСА_1 .
Місцевий суд врахував висновки земельно-технічного та будівельно-технічного дослідження № 15/19/1 від 28 листопада 2019 року, а також висновок додаткової судової земельно-технічної експертизи № 23/21 від 29 червня 2021 року.
Щодо вимоги про визнання незаконним рішення державного реєстратора Голубенко А. В. від 28 січня 2020 року та визнання незаконним рішення державного реєстратора Турецького О. С. від 21 лютого 2020 року, суд першої інстанції виходив з того, що вони прийняті всупереч ухвалі Суворовського районного суду міста Одеси від 19 грудня 2019 року, якою встановлено заборону на вчинення реєстраційних дій.
Задовольняючи позовну вимогу в частині зобов`язання ОСОБА_2 за власний рахунок знести самовільно збудовані споруди, суд першої інстанції зазначив, що відповідач ОСОБА_2 здійснила самочинне будівництво, що підтверджується матеріалами перевірки Управління державного архітектурно?будівельного контролю в Одеській області (далі - УДАБК в Одеській області), проведеною у 2019 році. При цьому самочинне будівництво здійснено на земельній ділянці, яка належить позивачу.
Задовольняючи позовну вимогу ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 матеріальної шкоди у розмірі 21 881 грн, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що факт заподіяння матеріальної шкоди підтверджено висновком експертного дослідження № 15/19/1 від 28 листопада 2019 року, складеного судовим експертом Рапач К. В.
В рішенні суду вказано, що матеріальна шкода спричинена позивачу з вини відповідача, тому, відповідно до статей 1166, 1167 ЦК України, саме вона повинна відшкодувати цю шкоду.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Білозор О. О., оскаржила його до апеляційного суду.
Постановою Одеського апеляційного суду від 18 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, інтересах якої діє адвокат Білозор О. О., задоволено.
Рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 01 липня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, починаючи з 29 березня 2012 року, після поділу між сторонами спірного домоволодіння та з часу реєстрації права власності за ОСОБА_1 на визначено їй частину нерухомого майна, вона не була власником будинку АДРЕСА_1 у вигляді 5/6 частин домоволодіння, яке належало сторонам на праві спільної часткової власності, оскільки сторони здійснили його поділ на два самостійних об`єкти з присвоєнням житловому будинку ОСОБА_1 адреси: АДРЕСА_1, отже, їх право спільної часткової власності на домоволодіння на АДРЕСА_1 припинилось.
Вказане підтверджується проектом поділу спірного домоволодіння на два самостійних об`єкти, виготовленого Комунальним підприємством "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості" (далі - КП "ОМБТІ та РОН") за заявами сторін, затвердженого розпорядженням Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради № 831р від 20 грудня 2011 року.
Апеляційний суд зазначив, що оскаржувані рішення державних реєстраторів ОСОБА_4 від 28 січня 2020 року та ОСОБА_3 від 21 лютого 2020 року прийняті у відповідності до вимог статей 13, 14, 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
В постанові апеляційного суду вказано про відсутність підстав для знесення самочинного будівництва, оскільки відповідно до статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою. Проте ОСОБА_1 вказаного не довела, оскільки суміжні земельні ділянки сторін відокремлені огорожею, що підтверджено технічним паспортом.
При цьому, право власності на земельні ділянки, на яких розміщенні будівлі сторін за адресами АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, не зареєстровані, свідоцтва про право власності на них сторони не отримували, гараж та сарай збудовані на земельній ділянці відповідачки, чим право ОСОБА_1 не було порушено.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що вимоги позивача про відшкодування матеріальної шкоди не відповідають обставинам справи та вимогам закону, оскільки надані позивачем докази на підтвердження суми заподіяної матеріальної шкоди у розмірі 21 881 грн не підтверджують визначений позивачем розмір шкоди.
Також суд апеляційної інстанції вказав на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема, що місцевим судом винесено ухвалу від 09 жовтня 2020 року про скасування своєї ухвали від 05 лютого 2020 року про закриття підготовчого засідання, якою вирішено повернутись до стадії підготовчого засідання, та прийнято уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 від 28 вересня 2020 року.
Крім того, ОСОБА_1 не заявляла в суді клопотання про поновлення строку для подання уточнених позовних вимог з обґрунтуванням поважних причин його пропуску.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивачем у заяві про уточнення позовної заяви зазначено нові позовні вимоги про скасування рішень та скасування записів державних реєстраторів, які по своїй суті є не збільшенням (уточненням) позовних вимог, а є новими позовними вимогами, які ґрунтуються на інших правових підставах, що свідчить про одночасну зміну предмета і підстав позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження позивач посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме: суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц (провадження № 14?341цс18), постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 458/1173/14-ц (провадження № 61-13282св18), від 22 січня 2020 року у справі № 646/7646/16-ц (провадження № 61-2011св19), від 22 вересня 2022 року у справі № 420/4374/19, постанові Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 705/6917/14-ц.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що висновки суду апеляційної інстанції щодо узгодженого порядку користування та поділу земельної ділянки між сторонами не відповідають дійсності, адже поділ земельної ділянки здійснюється відповідно до статті 56 Закону України "Про землеустрій" з виготовленням технічної документації із землеустрою. Тому ухвала Одеського обласного суду від 10 грудня 1966 року у справі № 2-27-1966 не може бути належним доказом щодо порядку користування земельною ділянкою, яка знаходилася у спільному користуванні позивача та ОСОБА_2 .
Заявник також зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо правомірності рішень державних реєстраторів. Вважає, що державний реєстратор не перевірив наявність всіх необхідних документів для проведення державної реєстрації права власності на самочинно збудовані споруди, чим порушив вимоги статей 5, 10, 18, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
ОСОБА_1 також вказує, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, адже їй не було надіслано ні копій апеляційної скарги, ні ухвали про відкриття апеляційного провадження, що позбавило її можливості звернутися за правничою допомогою та подати відзив.
Заявник вважає, що здійснення самочинного будівництва ОСОБА_2 спричинило пошкодження її житлового будинку, тому на її користь з ОСОБА_2 підлягає стягненню майнова шкода у розмірі 21 881 грн.
Доводи інших учасників справи
У березні 2023 року ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Білозор О. О., подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить закрити касаційне провадження в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення порядку користування земельною ділянкою, в іншій частині - касаційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи заявника є безпідставними, необґрунтованими, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди з висновками суду апеляційної інстанції.
Вказувала, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилалася ОСОБА_1 у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними, а тому касаційне провадження у вказаній частині підлягає закриттю відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1 12 січня 2023 року.
Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
У березні 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що ухвалою Одеського обласного суду від 10 грудня 1966 року (справа № 2-27-1966) між попередніми власниками спірного домоволодіння на АДРЕСА_1 укладено мирову угоду, якою визнано за ними право власності на 1/6 та 5/6 домоволодіння, а також погоджено порядок користування земельною ділянкою (а. с. 79-81, т. 1).
ОСОБА_1 була власником 5/6 частин домоволодіння на АДРЕСА_1, на підставі договору дарування від 03 лютого 2003 року, право власності зареєстровано в бюро технічної інвентаризації (а. с. 12, т. 1).
Відповідачу ОСОБА_2 належала 1/6 частина домоволодіння на АДРЕСА_1, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 15 квітня 2002 року (а. с. 82, т.1).
Згідно з технічним паспортом, виданим ОСОБА_2 30 січня 2003 року на домоволодіння на АДРЕСА_1, загальною площею 123 кв. м, до його складу належали: житловий будинок під літ. "А", загальною площею 66,9 кв. м; житловий будинок під літ. "Б", загальною площею 56,1 кв. м; господарські будівлі: літня кухня під літ. "Е", загальною площею 40,5 кв. м; сарай під літ. "В", сарай під літ. "Г", № 1-4 огорожа, мощення-1 (а. с. 83, т. 1).
Станом на 30 січня 2003 року житловий будинок літ. "Б", загальною площею 56,1 кв. м, та літня кухня літ. "Е", загальною площею 40,5 кв. м, були самочинним будівництвом.
Розпорядженням Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 11 червня 2003 року № 695р на підставі акта районної міжвідомчої комісії про прийняття в експлуатацію та згоди сторін, було прийнято до експлуатації з правом приватної власності ОСОБА_2 житловий будинок під літ. "Б", загальною площею 56,1 кв. м, та літню кухню під літ. "Е", площею 40,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 89-94, т. 1).
Після прийняття в експлуатацію збудованих споруд ОСОБА_2 до лютого 2020 року не здійснювала оформлення права власності на введені в експлуатацію житловий будинок, площею 56,1 кв. м, та літню кухню, площею 40,5 кв. м.
ОСОБА_1 знесла житловий будинок під літ. "А", загальною площею 66,9 кв. м, сарай під літ. "Г" та на місці розташування сараю збудувала житловий будинок під літ. "К", площею 187, 1 кв. м.
Розпорядженням Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради № 434р від 27 червня 2007 року на підставі акта районної міжвідомчої комісії, технічного висновку та згоди сторін, збудовану споруду ОСОБА_1 прийнято до експлуатації, а саме: житловий будинок під літ. "К", загальною площею 187,1 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 95, т.1).
22 листопада 2011 року КП "ОМБТІ та РОН" складено висновок щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, яким встановлено наступний склад новоутворених об`єктів нерухомого майна:
у користуванні ОСОБА_1 залишається житловий будинок під літ. "К", загальною площею 187,1 кв. м., житловою площею 66,3 кв. м, та огорожа № 1,6?9, за адресою: АДРЕСА_1, що складає одиницю;
у користуванні ОСОБА_2 залишається житловий будинок під літ. "Б", загальною площею 56,1 кв. м, житловою площею 33,5 кв. м, літня кухня під літ. "Е" та огорожа № 3, 4, за адресою: АДРЕСА_1, що складає одиницю (а. с. 99, т. 1).
Розпорядженням Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 20 грудня 2011 року "Про затвердження висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна - домоволодіння АДРЕСА_1 з подальшим присвоєнням нумерації ( ОСОБА_1 )" затверджено проект технічного поділу домоволодіння, відповідно до якого:
за ОСОБА_1 визнано садибний житловий будинок під літ. "К", загальною площею 187,1 кв. м, житловою площею 66,3 кв. м, та огорожа № 1, 6?9;
за ОСОБА_2 визнано домоволодіння, яке складається з житлового будинку під літ. "Б", загальною площею 56,1 кв. м, житловою площею 33,5 кв. м, літньої кухні під літ. "Е" та огорожі № 3, 4, за адресою: АДРЕСА_1 .
Крім того, вказаним розпорядженням садибному житловому будинку присвоєно нумерацію новоутвореного об`єкта - АДРЕСА_1 (а. с. 96,т.1).
На підставі вказаного розпорядження Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 20 грудня 2011 року та висновку КП "ОМБТІ та РОН" від 22 листопада 2011 року щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна, виконавчим комітетом Одеської міської ради ОСОБА_1 видано свідоцтво на право власності серії НОМЕР_1 від 14 березня 2012 року на житловий будинок, загальною площею 187,1 кв. м, житловою площею 66,3 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 101, т. 1).
Відомості про право власності ОСОБА_1 на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, внесені 29 березня 2012 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер майна № 36325821), що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 196172817 від 14 січня 2020 року (а. с. 102, т. 1).
На вказаній земельній ділянці розташована огорожа № 1, 6-9, яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності відповідно до свідоцтва про право власності від 14 березня 2012 року, площею забудови 105,6 кв. м, та встановлює межі земельних ділянок, які перебувають у користуванні сторін (а. с. 96-100, т.1).
Рішенням державного реєстратора Голубенко А. В. від 28 січня 2020 року за № 50836617 проведено державну реєстрацію права власності на 1/6 частину житлового будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 з відкриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності № 35209400 (а. с. 78, т. 2).
Ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси від 19 грудня 2019 року вжито заходи забезпечення позову, а саме заборонено державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 62, т. 1).
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Задовольняючи позов ОСОБА_1, місцевий суд виходив з доведеності та обґрунтованості заявлених вимог, а саме:
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 станом на час розгляду справи та винесення оскаржуваного рішення є співвласниками спірного домоволодіння;
ОСОБА_2 здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, яка належить позивачу, чим спричинено шкоду останній;
виконана ОСОБА_2 реконструкція житлового будинку та самочинно збудовані будівлі гаражу, літньої кухні та сараю призвели до збільшення загальної площі, тому отримання містобудівних умов та обмежень (будівельного паспорту) для проектування є обов`язковим;
на підтвердження заявлених обставин та вимог позову суду надано висновок земельно-технічного та будівельно-технічного експертного дослідження від 28 листопада 2019 року № 15/19/1, а також висновок додаткової судової земельно-технічної експертизи від 29 червня 2021 року № 23/21;
державний реєстратор не перевірив наявність всіх необхідних документів для проведення державної реєстрації права власності на самовільно збудовані споруди, чим порушив положення норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову в позові, апеляційний суд виходив з наступного.
Щодо вимог про встановлення порядку користування земельною ділянкою
Право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, розташованого на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. Однак у будь?якому випадку наявне в однієї особи право не може порушувати права іншої особи (частина п`ята статті 319 ЦК України).
Розпорядженням Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 20 грудня 2011року "Про затвердження висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна - домоволодіння АДРЕСА_1 з подальшим присвоєнням нумерації ( ОСОБА_1 )" було затверджено проект технічного поділу домоволодіння, відповідно до якого:
садибний житловий будинок під літ. "К", загальною площею 187,1 кв. м, житловою площею 66,3 кв. м, та огорожа № 1,6-9 - за ОСОБА_1
житловий будинок під літ. "Б", загальною площею 56,1 кв. м, житловою площею 33,5 кв. м, літня кухня під літ. "Е" та огорожа № 3, 4 - а ОСОБА_2 .
Вказаним розпорядженням присвоєно нумерацію новоутвореному об`єкту за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі вказаного розпорядження виконавчим комітетом Одеської міської ради ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності від 14 березня 2012 року на житловий будинок, загальною площею 187,1 кв. м, житловою площею 66,3 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з частинами першою-другою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.
Відповідно до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Відомості про право власності ОСОБА_1 на вказане нерухоме майно внесені 29 березня 2012 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер майна 36325821).
Отже, правильним є висновок апеляційного суду, що починаючи з 29 березня 2012 року, ОСОБА_1 не є співвласником будинку АДРЕСА_3 у вигляді 5/6 частин домоволодіння, оскільки сторони здійснили його поділ на два самостійних об`єкти нерухомого майна.
Відповідно до наявної в матеріалах справи заяви ОСОБА_1 від 12 травня 2003 року, поданої до Виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів, позивач не заперечувала проти прийняття в експлуатацію жилого будинку, в якому проживає ОСОБА_2 зі своєю сім`єю, кухні, а також частини земельної ділянки, якою користується остання.
Крім того, в технічному паспорті від 23 лютого 2012 року на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_1, зазначено, що площа її земельної ділянки складає 261 кв. м (т.1, а.с. 103).