ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 700/740/17
провадження № 61-1197св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Ступак О. В., суддів:Білоконь О. В., Олійник А. С.,Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1,
відповідач - Сільськогосподарське приватне підприємство "Біле Озеро",
третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Сільськогосподарського приватного підприємства "Біле Озеро" на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 08 жовтня 2020 року у складі судді Яценко Г. М. та постанову Черкаського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Бородійчука В. Г., Василенко Л. І., Карпенко О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Сільськогосподарського приватного підприємства "Біле Озеро" (далі - СПП "Біле Озеро"), третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила: визнати недійсною додаткову угоду від 01 липня 2016 року до договору оренди землі від 01 січня 2011 року, укладену між ОСОБА_1 та СПП "Біле Озеро"; зобов`язати СПП "Біле Озеро" повернути позивачці земельну ділянку площею 2,69 га, розташовану на території Виноградської сільської ради Лисянського району Черкаської області; зобов`язати державного реєстратора скасувати державну реєстрацію.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 15 січня 2005 року серії ЧР № 9000009 позивачці належить на праві приватної власності земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,69 га, розташована на території Виноградської сільської ради Лисянського району Черкаської області.
01 січня 2011 року між позивачкою та СПП "Біле Озеро" укладений договір оренди землі строком на п`ять років. У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до орендаря про припинення договору оренди та дізналася, що існує додаткова угода до договору оренди землі від 01 липня 2016 року, відповідно до умов якої термін дії договору продовжено на дванадцять років.
Позивачка зазначає, що додаткову угоду до договору оренди вона не підписувала, тому такий правочин має бути визнаний недійсним, його державна реєстрація підлягає скасуванню, а земельна ділянка - поверненню від орендаря власнику.
Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 08 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано державного реєстратора скасувати державну реєстрацію додаткової угоди від 01 липня 2016 року до договору оренди землі від 01 січня 2011 року, укладеної між ОСОБА_1 та СПП "Біле Озеро". В решті заявлених вимог відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що під час розгляду справи позивачкою доведено ту обставину, що під час укладення додаткової угоди до договору оренди землі не дотримано вимог частин другої та третьої статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Зокрема, згідно з висновком експертів Черкаського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 21 серпня 2020 року № 1/1336 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи рукописний текст в додатковій угоді до договору оренди землі від 01 липня 2016 року та підпис в графі "Орендодавець" у додатковій угоді до договору оренди землі від 01 січня 2011 року виконаний не ОСОБА_1 .
Також суд першої інстанції вказав, що реєстрація права оренди СПП "Біле Озеро" на спірну земельну ділянку не відповідає вимогам закону, оскільки додаткову угоду до договору оренди ОСОБА_1 фактично не підписувала, а тому цей правочин є неукладеним. Отже, обраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації є ефективним, а вимога про повернення земельної ділянки задоволенню не підлягає.
Крім того, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні вимоги про визнання недійсною додаткової угоди, зазначив, що вона не є укладеною, оскільки не підписана орендодавцем, що підтверджено висновком судової почеркознавчої експертизи, а правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року задоволено частково апеляційну скаргу СПП "Біле Озеро". Скасовано рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 08 жовтня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання СПП "Біле Озеро" повернути орендодавцю земельну ділянку та скасування державної реєстрації додаткової угоди. Ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким зобов`язано СПП "Біле Озеро" повернути ОСОБА_1 земельну ділянку. У задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації додаткової угоди від 01 липня 2016 року відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Здійснено розподіл судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання СПП "Біле Озеро" повернути орендодавцю земельну ділянку, скасування державної реєстрації додаткової угоди та ухвалюючи в цій частині нове судове рішення про повернення позивачці земельної ділянки, апеляційний суд виходив із того, що за встановленими у справі обставинами, оскаржувана додаткова угода (датована 01 липня 2016 року) до договору оренди землі від 01 січня 2011 року підписана не ОСОБА_1, відповідно, волевиявлення щодо правочину в позивачки не було, змін до істотних умов цього договору вона не погоджувала. А у матеріалах справи відсутні дані, які б вказували на те, що особа, яка підписала оспорюваний правочин від імені ОСОБА_1, була її представником або виконала підпис із відома позивачки.
Крім того, апеляційний суд встановив, що відповідач фактично користується земельною ділянкою, а відомостей про отримання орендодавцем орендної плати після вчинення додаткової угоди немає. Тому немає підстав вважати додаткову угоду до договору оренди укладеною.
Також апеляційний суд зазначив, що зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не пов`язане із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом пред`явлення вимог про повернення такої ділянки.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що оскільки оскаржувану додаткову угоду до договору оренди землі належить вважати неукладеною, то рішення суду в такому випадку є самостійною підставою для скасування запису про державну реєстрацію такої додаткової угоди та при отриманні державним реєстратором рішення суду, що набрало законної сили, він зобов`язаний скасувати відповідний запис про державну реєстрацію прав. Вимога про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки може бути підставою для звернення з окремим позовом лише у разі відмови реєстраційної служби внести зміни про скасування державної реєстрації прав, а тому ця вимога є передчасною.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи
23 січня 2023 року СПП "Біле Озеро" через систему "Електронний суд" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою (у лютому 2023 року - касаційною скаргою у новій редакції на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 31 січня 2023 року) на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 08 жовтня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 повністю.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме неврахування правових висновків, висловлених у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 760/10691/18, від 28 листопада 2019 року у справі № 382/622/16, від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17, від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18, від 18 травня 2022 року у справі № 613/1436/17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
Зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: статей 203, 204, 207, 215 ЦК України щодо можливості визнання правочину неукладеним на підставі висновку почеркозначої експертизи, предметом дослідження якого був лише один примірник договору, за наявності трьох примірників, які мають однакову юридичну силу (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Вказує на те, що суд першої інстанції здійснював виклик відповідача у судове засідання з порушенням статті 128 ЦПК України шляхом повідомлення на офіційному вебсайті Лисянського районного суду Черкаської області, не зважаючи на те, що місцезнаходження СПП "Біле Озеро" суду було відоме, та розглянув справу за відсутності представника СПП "Біле Озеро", належним чином не повідомленого про дату, час та місце судового засідання (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України).
Крім того, зазначає, що апеляційний суд фактично вийшов за межі вимог апеляційної скарги, оскільки скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позовні вимоги позивачки в тій частині, яка не оскаржувалася СПП "Біле Озеро".
Станом на момент розгляду справи Верховним Судом відзивів на касаційну скаргу СПП "Біле Озеро" від інших учасників справи не надходило.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу СПП "Біле Озеро" передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2023 року касаційну скаргу СПП "Біле Озеро" залишено без руху для усунення недоліків з метою подання нової редакції касаційної скарги, оформленої відповідно до положень статті 392 ЦПК України; зазначення в касаційній скарзі всіх учасників справи; подання доказів сплати судового збору за подання касаційної скарги; надання доказів надсилання листом з описом вкладення копії касаційної скарги позивачу та третій особі. Щодо клопотання заявника про поновлення строку на подання касаційної скарги Верховний Суд констатував, що строк звернення до суду касаційної інстанції заявником не пропущено.
Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2023 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою СПП "Біле Озеро" з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 та пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України, витребувано із Лисянського районного суду Черкаської області матеріали справи № 700/740/17, надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У березні 2023 року матеріали справи № 700/740/17 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2023 року призначено справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Виноградської сільської ради Лисянського району Черкаської області, площею 2,69 га.
Згідно з договором оренди землі від 01 січня 2011 року ОСОБА_1 передала в оренду СПП "Біле Озеро" земельну ділянку площею 2,69 га відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЧР № 9000009, виданого 15 січня 2005 року, строком на 5 років.
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до СПП "Біле Озеро" про припинення договору оренди та дізналася, що існує додаткова угода до договору оренди землі від 01 липня 2016 року, укладена 01 липня 2016 року між нею та СПП "Біле Озеро". Відповідно до неї термін дії договору продовжено на дванадцять років.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 стверджувала, що додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки вона не підписувала та про її існування їй відомо не було.
Відповідно до висновку Черкаського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 21 серпня 2020 року № 1/1336 підписи від імені ОСОБА_1 в графах "Орендодавець" в лівих нижніх кутах кожної сторінки додаткової угоди від 01 липня 2016 року до договору оренди землі від 01 січня 2011 року між ОСОБА_1 та СПП "Біле Озеро" виконані не ОСОБА_1, а іншою особою.
СПП "Біле Озеро" фактично користується земельною ділянкою, а відомостей про отримання орендодавцем орендної плати після вчинення додаткової угоди немає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо вимог про визнання недійсною додаткової угоди
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 93 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідне орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Статтею 6 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства згідно із частиною першою статті 628 ЦК України.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору відповідно до частини першої статті 638 ЦК України.
Згідно із статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Статтею 14 Закону України "Про оренду землі" передбачена письмова форма договору оренди землі.
Правочин вважається таким, що вчинено в письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами згідно із частиною другою статті 207 ЦК України.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
За змістом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) вказала, що: "Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.
Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.
Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.