ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 569/6435/21
провадження № 51-4117км23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурорів ОСОБА_5, ОСОБА_6,
захисника ОСОБА_7,
законного представника потерпілої ОСОБА_8, в режимі відеоконференції:
засудженого ОСОБА_9,
розглянув у закритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_7, на вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 08 серпня 2022 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020180010004185, за обвинуваченням
ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Верхівськ Рівненського району Рівненської області, зареєстроване місце проживання у АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 152 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 08 серпня 2022 року ОСОБА_9 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК, та засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років.
Вирішено питання, які стосуються: запобіжного заходу; початку строку відбування покарання; зарахування строку попереднього ув`язнення у строк покарання; включення ОСОБА_9 до Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи; процесуальних витрат; речових доказів; арешту майна у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком суду ОСОБА_9 визнано винуватим і засуджено за те, що він 10 листопада 2020 року приблизно о 08:35 з метою вчинення стосовно малолітньої ОСОБА_10 дій сексуального характеру, спрямованих на задоволення статевої пристрасті, під приводом допомоги в пошуку втрачених ключів та з метою викликати довіру повідомив, що працює вчителем у Рівненській загальноосвітній школі І - ІІІ ступенів № 27 Рівненської міської ради, розташованій на вул. Дубенській, 133 у м. Рівному, завів ОСОБА_10 до господарської будівлі теплиці, прилеглої до зазначеної школи, та, діючи умисно, усвідомлюючи, що потерпіла не досягла 14 років, скориставшись відсутністю інших осіб, які могли б перешкодити вчиненню злочину, використовуючи безпорадний стан ОСОБА_10, яка внаслідок малолітства не могла усвідомлювати характер та значення вчинюваних щодо неї дій, висловив словесну погрозу про застосування пістолета, яку вона сприйняла як реальну й дійсну, таким чином подолавши її волю до опору, змушував до статевого акту і вчинив дії сексуального характеру, пов`язані з оральним проникненням у тіло ОСОБА_10 з використанням власних геніталій.
Рівненський апеляційний суд ухвалою від 03 квітня 2023 року вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_9 залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, і заперечення інших учасників провадження
Захисник ОСОБА_7, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, просить скасувати постановлені щодо ОСОБА_9 судові рішення та закрити кримінальне провадження стосовно нього.
Суть доводів захисника зводиться до посилань на те, що винуватість його підзахисного не доведено поза розумним сумнівом, а висновки судів попередніх інстанцій про протилежне ґрунтуються на неналежних, недостовірних і недопустимих доказах. На його переконання, суд апеляційної інстанції порушив вимоги статей 404, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) під час перегляду кримінального провадження в апеляційному порядку.
Зокрема, сторона захисту піддає сумніву надані стороною обвинувачення відеозаписи з камер відеоспостереження на АДРЕСА_2 через те, що час фіксації ними особи чоловічої статі в чорному одязі не збігається із зазначеним в обвинувальному акті часом вчинення злочину, інкримінованого підзахисному.
Також зазначає, що слідство не з`ясувало, шляхом проведення слідчого експерименту, чи міг ОСОБА_9, який перебував на території школи № 27 (вул. Дубенська, 133, м. Рівне), дійти до підсобного приміщення ( АДРЕСА_3 ), де на той час він проживав, по дорозі зайти до магазину, щоб придбати пляшку води, та дістатися до КПП військової частини ( АДРЕСА_4 ), подолавши при цьому чотири кілометри. Указує, що показаннями свідка ОСОБА_11 підтверджується перебування ОСОБА_9 о 09:15 на території військової частини у військовій формі, а з показань потерпілої вбачається, що ґвалтівник не перебував у військовій формі.
На переконання захисника, висновок експерта від 25 березня 2021 року № СЕ-19/118-21/2679-ФП не може бути покладений в основу винуватості його підзахисного, оскільки експерт, допитаний у судовому засіданні, вказав лише про ймовірність зображення ОСОБА_9 на відеозаписі камер відеоспостереження та не зазначив жодних індивідуальних ознак, за якими можна стверджувати, що на відеозаписі зображений саме засуджений.
ОСОБА_7 вважаєнедостовірним доказом висновок судової молекулярно-генетичної експертизи від 26 лютого 2021 року № 283 унаслідок того, що для проведення експертизи експертові були надані паперові конверти, які містять зрізи нігтьової пластини лише потерпілої ОСОБА_10, а генетичних ознак ОСОБА_9 або його букального епітелію надано не було.
Стверджує захисник і про недопустимість протоколу пред`явлення особи для впізнання від 10 листопада 2020 року, оскільки під час пред`явлення для впізнання ОСОБА_9 потерпіла не повідомила жодних індивідуальних ознак, за якими могла впізнати ґвалтівника (колір шкіри, колір чи довжина волосся, зріст). Крім того, вказує, що особи, які разом із засудженим були пред`явлені для впізнання, мали різкі відмінності в зовнішності. Також у судовому засіданні ОСОБА_10 зазначила, що їй попередньо вказали на чоловіка, який причетний до злочину, і вона мала його впізнати і продемонструвати такі дії на відеокамеру.
На думку захисника, результати експертних досліджень, зафіксовані у висновках судової молекулярно-генетичної експертизи від 16 лютого 2021 року № 286 та експерта від 26 лютого 2021 року № 283, ставлять під сумнів факт існування події злочину через невстановлення доказів орального проникнення в тіло потерпілої з використанням геніталій засудженого.
За твердженням захисту, апеляційний суд повторно не дослідив доказів та належним чином не розглянув доводів сторони захисту і не дав вмотивованих відповідей на них, а тому постановлене цим судом рішення не відповідає вимогам статей 404, 419 КПК.
Водночас зазначає, що суди попередніх інстанцій під час призначення ОСОБА_9 покарання не врахували показників індивідуального рівня суспільної небезпеки вчиненого ним злочину, його особу та обставини, що пом`якшують засудженому покарання, внаслідок чого призначили надто суворе покарання, без застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.
У письмових запереченнях на касаційну скаргу захисника прокурор та представник потерпілої, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, просять залишити скаргу без задоволення, а постановлені щодо ОСОБА_9 судові рішення без зміни.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_7 та засуджений ОСОБА_9 підтримали подану касаційну скаргу в повному обсязі.
Прокурори ОСОБА_5, ОСОБА_6 та потерпіла ОСОБА_8, надавши відповідні пояснення, заперечили проти задоволення касаційної скарги захисника.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційній скарзі, Суд дійшов висновку,що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню з огляду на таке.
За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Разом із тим суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку.
Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
При цьому касаційний суд наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1 ст. 433 КПК).
За ст. 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
З огляду на викладене Суд відхиляє доводи касаційної скарги сторони захисту щодо оспорювання встановлених за результатами судового розгляду обставин з викладенням власної версії подій, оскільки вони по суті стосуються невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Щодо доведеності винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого йому діяння
Місцевий суд, установивши фактичні обставини кримінального провадження, оцінивши всі зібрані докази відповідно до ст. 94 КПК з точки зору їх належності й допустимості, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку, здійснивши судовий розгляд у межах пред`явленого обвинувачення, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні дій сексуального характеру, пов`язаних з оральним проникненням у тіло іншої особи з використанням геніталій, щодо особи, яка не досягла 14 років, незалежно від її добровільної згоди, і правильно кваліфікував його дії за ч. 4 ст. 152 КК.
Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, перевірив ці висновки місцевого суду і визнав їх обґрунтованими та вмотивованими, навівши відповідні аргументи й підстави для прийняття такого рішення. При цьому з рішення апеляційного суду вбачається, що суд дав належну оцінку доводам апеляційної скарги сторони захисту, навів достатні мотиви її відхилення.
Підстав сумніватися в таких висновках судів попередніх інстанцій Верховний Суд не знаходить, а доводів, які би ставили під сумнів законність і умотивованість наведених висновків судів першої та апеляційної інстанцій, касаційна скарга сторони захисту не містить.
Захисник ставить під сумнів достовірність доказів, серед яких, зокрема, відеозаписи з камер відеоспостереження, оскільки час, зазначений на відеозаписах, не відповідає часу вчинення інкримінованого ОСОБА_9 злочину, а також висновок портретної експертизи, яким установлено ймовірність того, що на зазначених відеозаписах зображений засуджений. Також указує, що слідство не перевірило, шляхом проведення слідчого експерименту, версії захисту про можливість ОСОБА_9 у проміжок часу з 08:45 по 09:15 подолати чотирикілометрову відстань і пройти від території школи до підсобного приміщення, а потім до магазину і дістатися КПП.
Верховний Суд відхиляє такі твердження захисту.
Суд наголошує, що вирішення питання достовірності доказів не належить до його компетенції.
Разом з тим на ці обставини звертали увагу суди попередніх інстанцій.
Зокрема, оцінюючи відеозаписи з камер відеоспостереження і процесуальні документи, на підставі яких вони були отримані, суди звернули увагу на те, що у протоколі, яким вилучалися ці відеозаписи, було вказано, що зафіксований на відеозаписах час не збігається з реальним, а саме випереджає його більш ніж на одну годину.
Допитавши експерта, який склав висновок портретної експертизи, суд з`ясував, що висновки поділяються на три категорії: категоричні, ймовірні та не представилось можливим надати відповідь на поставлені питання. Також експерт указав, що він не міг категорично стверджувати, що на наданих на експертизу відеозаписах зображений засуджений, оскільки для ідентифікації його особи були надані фотознімки, зроблені з відеозаписів, неналежної якості й за ними неможливо було встановити індивідуальні ознаки особи. Втім експерт виявив 10 основних ознак збігу зовнішності особи, зображеної на відеозаписах, та на ОСОБА_9 фотознімку, а саме це: лінія росту волосся, висота лоба, взаємне розташування та контур брів, ліве вухо за ступенем прилягання, протяжність спинки носа, ширина спинки носа, форма крил носа, ширина носа, висота верхньої губи та протяжність ротової щілини, і зробив висновок про ймовірність зображення на відеозаписах саме ОСОБА_9 .
Що стосується тверджень захисника про те, що шляхом слідчого експерименту слідство не перевірило можливості подолання ОСОБА_9 відстані в чотири кілометри в період часу з 08:45 (тоді як за встановлених судом обставин засудженому інкримінується вчинення злочину о 08:35) по 09:15 (час, коли, за показаннями свідка ОСОБА_11, засуджений прибув на службу до військової частини), то Верховний Суд зазначає, що проведення цієї слідчої дії за участю підозрюваного не є обов`язком для органів досудового слідства, а сторона захисту не навела переконливих мотивів про необхідність його проведення.