ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 813/1812/18
касаційне провадження № К/9901/68054/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Юрченко В.П.,
розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Львівенергорембуд" Приватного акціонерного товариства "Львівобленерго" на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2018 (головуючий суддя -Шавель Р.М., судді - Кузьмич С.М., Довга О.І.) у справі за позовом Дочірнього підприємства "Львівенергорембуд" Приватного акціонерного товариства "Львівобленерго" до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
УСТАНОВИВ:
Дочірнє підприємство "Львівенергорембуд" Приватного акціонерного товариства "Львівобленерго" (далі - позивач, Підприємство, платник) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Львівській області (далі - відповідач, Управління, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Управління від 31.10.2017 №0019141408.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що суми податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ТОВ "Топтранс плюс", які належним чином відображені у податковому та бухгалтерському обліках платника на підставі відповідних первинних документів, відтак, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним і підлягає скасуванню.
Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 26.07.2018 позов задовольнив повністю, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Управління від 31.10.2017 №0019141408.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з підстав правомірності відображення платником у податковому обліку сум податку на додану вартість за господарськими операціями з ТОВ "Топтранс плюс", які фактично відбулись і належним чином відображені у податковому та бухгалтерському обліках платника на підставі відповідних первинних документів.
Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 13.11.2018 у задоволенні позову відмовив.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що сукупність наявної негативної інформації щодо контрагента позивача не підтверджує факт реальності здійснення господарських операцій позивача з наведеним вище контрагентом. Відсутність доказів реального вчинення господарських операцій виключає правомірність віднесення платником податків до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за податковими накладними, виписаними в рамках таких господарських операцій.
Позивач, не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, звернувся до суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2023, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26.11.2023 залишити в силі..
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, неправильність, неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору. Наполягає на реальності здійснення господарських операцій між ним і його контрагентом, зазначає, що господарські операції з наведеним вище контрагентом підтверджується належним чином оформленими первинними документами. Вважає необґрунтованими висновок суду про нереальність господарських операцій з підстав наявності негативної інформації відносно контрагента позивача. Зауважує, що судом апеляційної інстанції не надано оцінку господарськими операціями між позивачем та наведеним вище контрагентом.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції, просить залишити його без змін, а скаргу позивача залишити без задоволення.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 19.12.2018 відкрив провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 20.11.2023 призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін на 21.11.2023.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку Підприємства з питань взаємовідносин з контрагентом, постачальником ТОВ "Топтранс плюс" за період лютий - травень 2017 року, за результатами якої складено акт від 10.10.2017 №1670/13-01-14-08/30995056 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в наслідок чого платником завищено податковий кредит по наданню послуг по ремонту будівель і споруд за березень 2017 року в сумі 77966,72 грн.
На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.10.2017 форми "Р" №0019141408, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податку на додану вартість у розмірі 116950,10 грн, у тому числі за податковим зобов`язанням у сумі 77966,72 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 38983,36 грн.
За наслідками адміністративного оскарження зазначеного рішення, рішенням Державної фіскальної служби України від 27.12.2017 №31664/99-99-11-01-01-25 прийняті податкові повідомлення-рішення залишені без змін.
Фактичною підставою для висновків контролюючого органу про зазначені вище порушення слугували висновки контролюючого органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту сум за господарськими операціями з вказаним вище контрагентом, які, на думку контролюючого органу, не відбулися з підстав відсутності реального характеру господарських операцій. До таких висновків відповідач дійшов на підставі відсутності первинних документів в підтвердження здійснення таких операцій, наявності недоліків у первинних документів, відсутності фактичної можливості здійснення таких операцій у контрагентів позивача, наявності негативної інформації відносно контрагента позивача.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Підпунктом "а" пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені положеннями статті 198 ПК України.
Так, відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон №996-ХІV.
Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Відтак, підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, а первинна документація є відображенням такої операції.
Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.