ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 810/4259/17
касаційне провадження № К/9901/65870/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25.04.2018 (суддя - Головенко О.Д.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2018 (головуючий суддя - Файдюк В.В., судді - Мєзєнцев Є.І., Літвіна Н.М.) у справі за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, платник) звернулась до суду з позовом до Головного управління ДФС у Київській області (далі - відповідач, Управління, контролюючий орган), в якому просила скасувати податкові повідомлення-рішення Управління від 11.07.2017 №0003971309, №0003991309.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що ним правомірно у перевіряємому періоді включено до складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість суми за господарськими операціями, які фактично відбулися, пов`язані з його господарською діяльністю, підтверджені належними первинними документами, придбані товарно-матеріальні цінності використані ним у власній господарській діяльності. Також, позивач доводить, що платником в повному обсязі нараховано і сплачено податок на доходи фізичних осіб від здійснення ним підприємницької діяльності, а відтак, висновки контролюючого органу про порушення ним вимог Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) вважає такими, що не відповідають дійсності, оспорюванні податкові повідомлення-рішення контролюючого органу вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Київський окружний адміністративний суд рішенням від 25.04.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2018, позов задовольнив, скасував податкові повідомлення-рішення Управління від 11.07.2017 №0003971309, №0003991309.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до висновку, що позивачем правомірно віднесено до складу витрат та податкового кредиту суми за господарськими операціями з придбання товарно-матеріальних цінностей, які у подальшому були використані платником у власній господарській діяльності, такі витрати підтверджені належними первинними документами і безпосередньо пов`язані з його господарською діяльністю, а відтак зазначені податкові повідомлення-рішення контролюючого органу підлягають скасуванню.
Управління, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернулось до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Скаржник доводить, що з урахуванням фактів та обставин, досліджених по ланцюгу постачання контрагентами-постачальників, які виписували на адресу позивача документацію по придбанню товарів, на думку контролюючого органу створені, як учасники тіньового сектору економіки. Позивач фактично не придбавала товари у контрагентів-постачальників у перевіряємому періоді, а відтак задекларовані операції з їх придбання не можуть вважатися операціями, які дають право на віднесення до податкового кредиту згідно з положеннями пункту 198.1 статті 198 ПК України.
В касаційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, які викладені в акті перевірки та якими він керувався під час прийняття оскаржуваних рішень.
Позивач відзив (заперечення) на касаційну скаргу не надав суду, що не перешкоджає її розгляду.
Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 22.11.2018 відкрив провадження за касаційною скаргою Управління та витребував матеріали справи з суду першої інстанції.
Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 20.11.2023 визнав за можливе розглянути справу у попередньому судовому засіданні та призначив попередній розгляд справи у судовому засіданні на 21.11.2023.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено планову документальну виїзну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання платником вимог податкового, валютного та іншого законодавства контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи та з питань нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період діяльності з 01.01.2014 по 31.12.2016, за результатами якої складено акт від 20.06.2017 №407/10-36-13-09/2251414167 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог:
підпунктів 2, 8, 9 пункту 6 Порядку ведення книги доходів та витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які обрали незалежну професійну діяльність, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013 №481, підпункту "а" пункту 176.1 статті 176 ПК України, в частині невірного відображення отриманого від здійснення господарської діяльності із сумарним підсумком за місяць, квартал, рік, зокрема кошти, що надійшли на поточний рахунок, касу платника податків та/або отримано готівкою, суми фактично понесених інших витрат, безпосередньо пов`язаних з одержанням доходу, як не зазначені в графах 6 та 7, та суми чистого оподатковуваного доходу, яка розраховується як різниця між сумою доходу за звітний період (графа 4) та сумою понесених витрат від провадження господарської або незалежної професійної діяльності;
пункту 167.1 статті 167, пункту 177.2 статті 177 ПК України в частині заниження суми чистого доходу за перевіряємий період на загальну суму 1396729,08 грн без податку на додану вартість, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на суму 236779,96 грн;
пункту 2 частини 1 статті 7, статті 8, частини 2 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 в частині заниження чистого доходу з якого відраховується єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне, страхування за перевіряємий період на загальну суму 1396729,08 грн без податку на додану вартість, що призвело до заниження єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування з сум доходу від здійснення підприємницької діяльності, на який нараховується єдиний внесок в сумі 47022,74 грн;
пунктів 198.1, 198.3 статті 198 ПК України, що призвело до завищення податкового кредиту в сумі 814663,55 грн.
На підставі висновків акта перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 11.07.2017:
№0003971309, яким позивачу визначено грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 295974,91 грн, в тому числі за податковими зобов`язаннями в сумі 236779,93 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 59194,98 грн;
№0003991309, яким позивачу визначено грошові зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 1018329,44 грн, в тому числі за податковими зобов`язаннями в сумі 814663,55 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 203665,89 грн.
Фактичною підставою для висновків контролюючого органу про зазначені вище порушення слугували висновки контролюючого органу про безпідставне включення позивачем до складу витрат та податкового кредиту сум за господарськими операціями з ТОВ "Радіум", ТОВ "Вербена-Н", ТОВ "Аленгрос", ТОВ "Інкасо Торг", ТОВ "Скайсіті-Груп", ТОВ "Інтеренерготорг", ТОВ "Аквен-Інтер", ТОВ "Тарма Груп", ТОВ "Укрелектросервіс і Буд", ТОВ "Пан-Текс", ТОВ "Новел-Груп", ТОВ "Локальні логістичні мережі" ТОВ "ВКП Блок", ТОВ "Корес ЛТД", ТОВ "Турбо Сіті", ТОВ "Домус Альянс", які, на думку контролюючого органу, не відбулися з підстав відсутності реального характеру господарських операцій. До таких висновків відповідач дійшов на підставі наявності недоліків у первинних документах, наявності негативної інформації відносно зазначених вище контрагентів позивача, непідтвердження подальшої реалізації іншим суб`єктам господарювання придбаних товарно-матеріальних цінностей.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, яка пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно з підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 ПК України платник податків має право обирати самостійно, якщо інше не встановлено цим Кодексом, метод ведення обліку доходів і витрат.
Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Пунктом 177.2 статті 177 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування фізичних осіб-підприємців є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи підприємця.
Таким чином, законодавець встановлює дві вимоги для використання права фізичною особою-підприємцем, на зменшення оподатковуваного доходу понесеними витратами, а саме: витрати повинні бути документально підтверджені та пов`язані з господарською діяльністю, тобто з отриманням доходу.
Пунктом 177.4 статті 177 ПК України встановлено, що до переліку витрат фізичних осіб-підприємців, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.
Дана норма додатково вказує на те, що витрати суб`єкта господарювання, який не є платником податку на прибуток, але надає звітність про доходи від заняття підприємницької діяльністю, формуються у тому ж порядку, як у платників податку на прибуток.
Положеннями підпункту 139.1.5 пункту 139.1 статті 139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів та витрати, пов`язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням (виготовленням) нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно зі статтями 144-148 цього Кодексу, з урахуванням пунктів 146.11 і 146.12 статті 146 та пункту 148.5 статті 148 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Підпункт 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України передбачає, зокрема, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу (пункт 138.2 статі 138 ПК України).
Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пункт 139.9 статті 139 ПК України).
Підпунктом "а" пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.