ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М.
щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Потоки" (далі - ТОВ "Потоки") до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюлер Сервіс" (далі - ТОВ "Бюлер Сервіс") про стягнення заборгованості та визнання недійсними окремих пунктів договору та за зустрічним позовом ТОВ "Бюлер Сервіс" до ТОВ "Потоки" про стягнення заборгованості
за касаційними скаргами ТОВ "Бюлер Сервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 02 листопада 2021 року (суддя Кирилюк Т. Ю.), додаткове рішення цього суду від 22 листопада 2021 року (суддя Кирилюк Т. Ю.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 травня 2022 року (головуючий суддя Шапран В. В., судді Андрієнко В. В., Буравльов С. І.)
24 листопада 2020 року ТОВ "Потоки" звернулося до суду з позовом, у якому зазначило, що 17 березня 2017 року між ним як покупцем і ТОВ "Бюлер Сервіс" як постачальником укладено договір поставки лінії підготовки насіння соняшника.
У пункті 6.7 договору поставки закріплено, що сторони не відповідають одна перед одною за простій виробництва, зупинку підприємства, втрачений прибуток, упущені в договорі переваги чи якісь фінансові або економічні втрати, побічні збитки незалежно від правових підстав.
Відповідно до пункту 7.3 цього договору будь-які претензії покупця незалежно від правових підстав обмежуються 5 % загальної договірної вартості за винятком претензій і вимог покупця до постачальника, що стосуються повернення вартості непоставленого товару та умов, викладених у пункті 8 цього договору.
Позивач вважав, що зазначені умови договору поставки обмежують відповідальність постачальника за його зобов`язаннями. Вони суперечать положенням статті 216 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо неприпустимості застереження про виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції, а також не відповідають засадам справедливості, добросовісності та розумності. Тому ці умови договору поставки слід визнати недійсними згідно зі статтями 203, 215 ЦК України.
Постачальник не усунув недоліки поставленого ним за договором поставки обладнання згідно з домовленістю із покупцем. Тому останній був змушений встановити додаткове обладнання, а також домовитися про поставку обладнання збільшеної потужності. Це змусило його провести реконструкцію приміщення та збільшити площу для розміщення виробничої лінії. Через встановлення додаткового обладнання діяльність окремих виробничих підрозділів була призупинена на період простою з 28 грудня 2019 року до 10 січня 2020 року, за який згідно зі статтею 113 Кодексу законів про працю України працівникам довелося виплатити заробітну плату.
З огляду на відмову постачальника від подальшого приведення параметрів поставленого обладнання до визначених норм покупець заявив вимогу про стягнення штрафу у розмірі 5 % від вартості обладнання згідно з пунктом 6.12 договору поставки.
ТОВ "Потоки" просило:
- визнати недійсними пункти 6.7 і 7.3 договору поставки № GL/FU-17-03-2017 від 17 березня 2017 року;
- відшкодувати збитки, завдані неналежним виконанням договору поставки, а саме:
21 320 239,60 грн вартості додатково придбаного обладнання, що станом на день подання позову еквівалентна 634 029,00 євро за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) з перерахунком суми, що підлягає сплаті, у гривнях за офіційним курсом НБУ на день платежу;
3 922 154,03 грн відшкодування збитків, із яких: витрати на встановлення додаткового обладнання - 937 284,00 грн; витрати на реконструкцію виробничого приміщення - 2 313 430,55 грн; витрати за час простою виробництва - 328 026,16 грн; вартість проведення експертних досліджень Дніпропетровською торгово-промисловою палатою (далі - Дніпропетровська ТПП) № ГО-1291 від 30 вересня 2019 року та № ГО-1216 від 7 серпня 2020 року - 102 490,50 грн; витрати на правову допомогу на етапі досудового врегулювання спору за договором № 4 про надання правової допомоги від 20 червня 2019 року - 240 922,82 грн;
- стягнути 2 016 363,59 грн штрафу, що станом на день подання позову еквівалентний 59 963,35 євро за офіційним курсом НБУ;
- стягнути понесені судові витрати: 411 080,36 грн судового збору та витрати, пов`язані з розглядом справи.
11 грудня 2020 року ТОВ "Бюлер Сервіс" звернулося до суду із зустрічною позовною заявою, у якій просило стягнути з ТОВ "Потоки" 3 % річних у розмірі 408 888,80 грн, 6 133,33 грн судового збору та витрат на професійну правничу допомогу. Вимоги обґрунтувало тим, що покупець прострочив оплату вартості товару за умовами пунктів 2.5.1-2.5.4 договору поставки.
02 листопада 2021 року Господарський суд міста Києва ухвалив рішення, згідно з яким первісний позов задовольнив частково: стягнув із ТОВ "Бюлер Сервіс" 21 320 239,60 грн вартості додатково придбаного обладнання, 937 284,00 грн витрат на його встановлення, 2 313 430,55 грн витрат на реконструкцію виробничого приміщення, 328 026,16 грн витрат за час простою виробництва, 102 490,50 грн вартості проведення експертних досліджень, 240 922, 82 грн витрат на правову допомогу на етапі досудового врегулювання спору, 2 016 363,59 грн штрафу та 408 881,36 грн судового збору; в іншій частині у задоволенні позову відмовив; зустрічний позов задовольнив частково: стягнув із ТОВ "Потоки" 302 095,20 грн - 3 % річних та 4 532,53 грн судового збору; в іншій частині у задоволенні зустрічного позову відмовив.
Рішення мотивовано тим, що пункти 6.7 і 7.3 договору поставки не порушують імперативних приписів законодавства, зокрема встановлених частиною третьою статті 216 ГК України стосовно неприпустимості застереження щодо виключення або обмеження у договорі відповідальності виробника (продавця) продукції. Тому положення зазначених пунктів не можна визнати недійсними.
Постачальник неналежно виконав зобов`язання, передбачені договором поставки, у частині визначених додатком 1 до цього договору вимог щодо якості продукції. Тому слід стягнути на користь покупця визначений пунктом 6.12 договору поставки штраф у розмірі 5 % ціни цього договору.
Постачальник фактично відмовився за власний рахунок довести поставлену лінію переробки соняшникового насіння до встановлених додатком 1 до договору поставки вимог якості продукції. Отже, покупець мав право залучити третю особу для приведення поставленого обладнання до визначених у договорі поставки показників. Постачальник зобов`язаний був і мав реальну можливість виконати свій обов`язок з доведення показників виробництва до встановлених договором поставки параметрів.
Витрати покупця на придбання додаткового обладнання, на його встановлення, на реконструкцію виробничого приміщення, витрати за час простою виробництва, вартість проведення експертних досліджень, а також витрати на правову допомогу на етапі досудового врегулювання спору є у прямому причинно-наслідковому зв`язку з невиконанням постачальником його зобов`язань за договором поставки. Тому обґрунтованими є вимоги покупця про стягнення 21 320 239,60 грн вартості додатково придбаного обладнання та 3 922 154,03 грн інших збитків.
Немає підстав для застосування позовної давності, про що просив постачальник, до вимог про визнання недійсними пунктів 6.7 і 7.3 договору поставки та стягнення штрафу.Постачальник не довів направлення покупцю відмови від подальшого виконання умов договору поставки у письмовій формі. У матеріалах справи немає доказів погодження його сторонами строку усунення недоліків обладнання. Тому перебіг позовної давності щодо вимоги про стягнення штрафу треба обчислювати з моменту встановлення судом наявності у покупця "відповідного права".
З урахуванням заяви покупця про застосування позовної давності зустрічний позов слід задовольнити частково. Постачальник згідно із частиною другою статті 625 ЦК України має право на отримання 3 % річних у сумі 302 095,20 грн за період із 17 грудня 2017 року.
22 листопада 2021 року Господарський суд міста Києва ухвалив додаткове рішення про часткове задоволення заяви постачальника про розподіл судових витрат: стягнув з покупця 2 618,92 грн витрат на правничу допомогу; в іншій частині у задоволенні заяви відмовив.
24 травня 2022 року Північний апеляційний господарський суд своєю постановою скасуваврішення суду першої інстанції за первісним позовом у частинах відмови у задоволенні вимоги про визнання недійсними окремих пунктів договору поставки та задоволення вимог про стягнення витрат за час простою виробництва, на проведення експертних досліджень і на правову допомогу на етапі досудового врегулювання спору.Ухвалив нове рішення, згідно з яким виклав резолютивну частину рішення суду першої інстанції у новій редакції: визнав недійсними пункти 6.7 і 7.3 договору поставки; стягнув із постачальника на користь покупця 21 320 239,60 грн вартості додатково придбаного обладнання, 937 284,00 грн витрат на його встановлення, 2 313 430,55 грн витрат на реконструкцію виробничого приміщення; стягнув із постачальника 2 016 363,59 грн штрафу; стягнув із постачальника 398 810,61 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви; відмовив у задоволенні вимог про стягнення витрат за час простою виробництва, вартості проведення експертних досліджень і витрат на правову допомогу, понесених на етапі досудового врегулювання спору.
Скасував рішення суду першої інстанції за зустрічним позовом у частині відмови у задоволенні вимог постачальника та виклав резолютивну частину рішення суду першої інстанції у новій редакції: зустрічний позов задовольнив повністю, стягнувши з покупця на користь постачальника 3 % річних у сумі 408 888,80 грн і витрати на судовий збір за подання позовної заяви у сумі 6 133,33 грн.
Скасував додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22 листопада 2021 року частково й ухвалив нове рішення, згідно з яким виклав резолютивну частину додаткового рішення в іншій редакції: стягнув із покупця на користь постачальника 9 354,37 грн витрат на професійну правничу допомогу; в іншій частині у задоволенні заяви постачальника відмовив. Стягнув із покупця на користь постачальника 17 508,98 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова мотивована тим, що обмеження, передбачені у пунктах 6.7, 7.3 договору поставки, включають збитки, які визначені частиною другою статті 224 і частиною першою статті 225 ГК України. Отже, вказані у договорі поставки умови суперечать вимогам статей 6, 627 ЦК України ("щодо обмежень принципу свободи договору"), статей 216, 217, 224, 225 ГК України (щодо обмеження у договорі поставки відшкодування збитків, завданих винною стороною добросовісній), а також принципам справедливості, добросовісності та розумності.
Постачальник не надав суду ані доказів відмови від подальшого виконання робіт зі сплатою штрафних санкцій, ані доказів узгодження з покупцем строків продовження робіт із доведення обладнання до встановлених договором поставки показників. Тому є підстави стягнути з постачальника штраф відповідно до наданого покупцем розрахунку.
Щодо вимог про відшкодування вартості додаткового обладнання, витрат на його встановлення та на реконструкцію виробничого приміщення апеляційний суд визнав правильними висновки суду першої інстанції про те, що постачальник не виконав його зобов`язань за умовами договору поставки про забезпечення вимог щодо якості продукції, а також фактично відмовився довести поставлену лінію переробки соняшникового насіння до встановлених цим договором вимог до якості виробництва.
Апеляційний суд визнав необґрунтованим твердження постачальника про те, що придбане у Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліка Елеватор" (далі - ТОВ "Еліка Елеватор") додаткове обладнання спрямоване на збільшення потужності виробництва, а не на приведення параметрів виробництва обладнання, поставленого постачальником, до обумовлених параметрів, що підтверджують пункти 4 і 5 висновку експерта Дніпропетровської ТПП № ГО-1216 від 07 серпня 2020 року.
Постачальник згідно з пунктами 6.12 і 11.3 договору поставки був зобов`язаний і мав реальну, зокрема часову, можливість виконати обов`язок із доведення показників виробництва до встановлених договором вимог. Проте ухилився від виконання цього обов`язку та не вчинив відповідні дії.
Невиконання договірних зобов`язань постачальником знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв`язку з негативними для покупця наслідками, тому правильними є висновки суду першої інстанції про наявність у покупця збитків.
Покупець не довів те, що він поніс витрати за час простою виробництва.
До вимоги про визнання умов договору недійсними слід застосовувати визначену статтею 257 ЦК України загальну позовну давність, яка складає три роки. До вимог щодо якості товару слід застосовувати позовну давність, передбачену частиною восьмою статті 269 ГК України, яка складає шість місяців із дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставленого йому товару.
Останнім днем перебігу позовної давності за вимогою про визнання недійсними пунктів 6.7 і 7.3 договору поставки мало бути 17 березня 2020 року (перебіг позовної давності розпочався наступного дня після підписання договору поставки, тобто 18 березня 2017 року), а за вимогами, пов`язаними з поставкою товару неналежної якості та стягненням штрафу та збитків, - 30 березня 2020 року (перебіг позовної давності розпочався наступного дня після складення висновку експерта Дніпропетровської ТПП № ГО-1291 від 30 вересня 2019 року, передбаченого пунктом 6.14 договору поставки, тобто 01 жовтня 2019 року). За Законом України від 17 березня 2020 року № 530-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон № 530-IX), який набрав чинності у день прийняття (опублікування), з 17 березня 2020 року карантин на законодавчому рівні визнано обставиною непереборної сили згідно з переліком форс-мажорних обставин, передбачених у частині другій статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні". Тому з указаної дати слід застосовувати правило, передбачене в пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України, щодо зупинення перебігу позовної давності, коли пред`явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія - непереборна сила. Отже, покупець звернувся з позовом у межах позовної давності, перебіг якої був зупинений із 17 березня 2020 року на підставі пункту 1 частини першої статті 263 ЦК України.
28 червня 2022 року Північний апеляційний господарський суд додатковою постановою клопотання постачальника про зустрічне зарахування задовольнив: провів зустрічне зарахування та стягнув з постачальника на користь покупця 26 178 428,94 грн заборгованості і 365 813,93 грн судових витрат.
У червні 2022 року представник ТОВ "Бюлер Сервіс" - адвокат Шишковський Б. Л. звернувся до Верховного Суду з касаційними скаргами, в яких просив рішення Господарського суду міста Києва від 02 листопада 2021 року скасувати повністю, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 травня 2022 року скасувати у частині визнання пунктів 6.7 і 7.3 договору поставки недійсними, стягнення на користь покупця відшкодування збитків у сумі 21 320 239,60 грн вартості додаткового обладнання, 937 284,00 грн витрат на його встановлення, 2 313 430,55 грн витрат на реконструкцію виробничого приміщення; у частині стягнення 2 016 363,59 грн штрафу справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Також просив скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22 листопада 2021 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 травня 2022 року у частині скасування додаткового рішення суду першої інстанції; ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву постачальника про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі.
16 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановив ухвалу, якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Просив відступити від висновку, сформульованого Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 грудня 2021 року у справі № 373/651/20, про пропуск позовної давності, останнім днем якої було 01 квітня 2020 року, з поважних причин. На думку колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, Закон України від 30 березня 2020 року№ 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон № 540-ІХ) набрав чинності 02 квітня 2020 року, але карантинні обмеження вже діяли під час перебігу позовної давності. Тому, враховуючи вимоги статті 257, частини п`ятої статті 267, пункту 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, обґрунтованим є висновок судів про поважність причин пропуску покупцем позовної давності.
Мотивував необхідність відступу від цього висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду тим, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 25 серпня 2021 року у справі № 914/1560/20 виснував, що річна позовна давність за вимогами покупця, який 18 червня 2020 року звернувся до суду з позовом про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників господарського товариства від 29 березня 2019 року, не є пропущеною, враховуючи положення статей 256, 258, пункту 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України.
Вказував, що існує суперечлива судова практика Верховного Суду щодо того, чи продовжуються строки, які мали б спливти під час карантину, запровадженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (далі - постанова № 211), але до моменту набрання чинності Законом № 540-ІХ, тобто у період з 12 березня 2020 року до 02 квітня 2020 року.
Немає підстав пов`язувати можливість продовження позовної давності з датою набрання чинності Законом № 540-ІХ, а не з датою введення карантину. Тому для досягнення єдності судової практики необхідно відступити від висновку, викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 грудня 2021 року у справі № 373/651/20.
06 вересня 2023 року постановою Великої Палати Верховного Суду касаційні скарги ТОВ "Бюлер Сервіс" задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 травня 2022 року скасовано: в частині задоволення вимоги про визнання недійсними пунктів 6.7 і 7.3 договору поставки, у цій частині залишено в силі рішення Господарського суду міста Києва від 02 листопада 2021 року та викладено його мотивувальну частину у редакції цієї постанови; у частині розподілу судових витрат (судового збору та витрат на професійну правничу допомогу).
Рішення Господарського суду міста Києва від 02 листопада 2021 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 травня 2022 року: скасовано в частині задоволення вимоги про стягнення 21 320 239,60 грн вартості додаткового обладнання, у частині цієї вимоги направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; скасовано в частині задоволення вимог про стягнення 937 284,00 грн витрат на встановлення додаткового обладнання та 2 313 430,55 грн на реконструкцію виробничого приміщення, ухвалено у частині цих вимог нове рішення - про відмову у їхньому задоволенні; у частині задоволення вимоги про стягнення 2 016 363,59 грн штрафу залишено без змін. Додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 28 червня 2022 року скасовано.