ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 487/1342/21
провадження № 61-4298св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Хоменко Олена Олегівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Яворської Ж. М.,
Крамаренко Т. В., Темнікової В. І. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Хоменко Олена Олегівна, про стягнення заборгованості за договором позики,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив стягнути на його користь з ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 262 650 грн, з яких 255 000 грн - сума боргу та 7 650 грн - 3% річних від простроченої суми боргу. Також, просив стягнути на його користь з відповідача 16 627 грн витрат на оплату професійної правничої допомоги та судовий збір за подання позовної заяви.
В обґрунтування позову зазначав, що 21 квітня 2016 року між ним та ОСОБА_3 у письмовій формі було укладено договір позики, який посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Димовим О. С..
Відповідно до цього договору він передав позичальнику грошові кошти в розмірі
510 000 грн, які боржник зобов`язався повернути в строк до 21 квітня 2017 року.
ОСОБА_3 свої зобов`язання по своєчасному поверненню грошових коштів не виконав. На неодноразові звернення позивача запевняв, що згодом позику поверне.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
Як стало відомо позивачу, після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, яку прийняли спадкоємці: дружина - ОСОБА_4 та син - ОСОБА_2
06 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Третьої миколаївської державної нотаріальної контори із заявою до ОСОБА_2 про повернення позики, проте жодної відповіді від нього не отримав.
Також зазначає, що строк повернення грошей не порушено, оскільки перед смертю ОСОБА_3 знаходився на кораблі протягом 10 місяців у плаванні.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заводський районний суд м. Миколаєва рішенням від 13 жовтня 2022 року під головуванням судді Томашевського О. О. у задоволенні позову відмовив.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що позивач не надав суду доказів на підтвердження вартості майна, яке одержав у спадщину ОСОБА_2, у зв`язку із чим вважав, що неможливо визначити, чи підлягають задоволені заявлені у позові вимоги згідно вимогами частини першої статті 1282 ЦК України. Тобто, неможливо визначити, чи відповідають вимоги ОСОБА_1 вартості майна, одержаного
ОСОБА_2 у спадщину. Також суд вказав на пропуск позивачем трирічного строку позовної давності.
Миколаївський апеляційний суд постановою від 15 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив.
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 13 жовтня 2022 року скасував і ухвалив у справі нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задовольнив.
Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 255 000 грн в рахунок погашення боргового зобов`язання померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 за договором позики від 21 квітня 2016 року та 7 650 грн - 3 % річних від простроченої суми в рахунок погашення боргового зобов`язання.
Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та апеляційної інстанції в сумі 6 566, 25 грн та 3 000 грн витрат за надання правової допомоги.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд апеляційної інстанції вважав позовні вимоги обґрунтованими та вказував на те, що кредитором ОСОБА_1 своєчасно, у межах шестимісячного строку, встановленого частиною другою статті 1281 ЦК України, пред`явлено вимоги до спадкоємця боржника - ОСОБА_2 шляхом направлення повідомлення про вимоги за існуючими зобов`язаннями боржника, на адресу нотаріуса, що підтверджується матеріалами справи.
Належне спадкодавцеві ОСОБА_2 на час відкриття спадщини нерухоме майно є його особистою приватною власністю відповідно до положень пунктів 1, 2 частини першої статті 59 СК України. А відтак частки спадкоємців є рівними, кожному із них належить по 1/2 частці у спадковому майні.
Апеляційний суд встановив, що вартість успадкованого відповідачем майна є вищою, ніж заявлена позивачем до стягнення сума боргу спадкодавця, а тому вважав, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Крім того апеляційний суд зазначав, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" було доповнено пункт 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Врахувавши, що вказаною нормою встановлено, що строки, визначені статтею 257 ЦК України на час дії карантину продовжуються автоматично, апеляційний суд вважав, що заява відповідача про застосування строку позовної давності до позовних вимог позивача не підлягає задоволенню. Відтак вважав, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволені позову з цих підстав є помилковим.
Крім того, визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції вказував, що заявлена позивачем до стягнення сума в розмірі 16 627 грн не відповідає критеріям обґрунтованості, а тому дійшов висновку, що вона підлягає зменшенню до 3 000 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Самарець А. М. звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року в якій просить оскаржене судове рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.
У поданій касаційній скарзі представник заявника зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах: від 13 травня 2019 року у справі № 638/1962/17; від 06 березня 2019 року у справі
№ 754/11103/16-ц; від 30 січня 2019 року у справі № 372/1558/16-ц; від 17 квітня
2019 року у справі № 631/1982/16-ц; від 10 жовтня 2019 року у справі
№ 607/2831/16-ц та від 02 квітня 2020 року у справі № 638/17330/16-ц.
Аргументом касаційної скарги також є посилання на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України де представник заявника зазначає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм ЦК України та СК України до правовідносин у питаннях спадкування боргів за договорами позики, укладеними спадкодавцями під час перебування у шлюбі за згодою другого з подружжя, можливості регресного відшкодування при виконанні спільного зобов`язання спадкоємців одним із них, а також визначення відповідальності між потенційною та фактичною спадковою масою.
Вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача, як спадкоємця половини боргу є безпідставною, адже позика отримувалась ОСОБА_3 під час перебування у шлюбі, а тому до спадкоємців перейшов обов`язок щодо повернення лише його половини, а до відповідача ОСОБА_2 лише 1/4 його частини відповідно.
Касаційна скарга також містить доводи про те, що суд апеляційної інстанції стягнув із відповідача суму боргу без зазначення того, що він має бути стягнутий за рахунок (в межах вартості) спадкового майна, а також не врахував тієї обставини, що частина майна знаходиться на тимчасово окупованій російськими загарбниками території України.
Аргументом касаційної скарги також є посилання на те, що ним допущено порушення норм процесуального права, яке виявилось у тому, що інший спадкоємець, дружина померлого ОСОБА_4 не була залучена до розгляду справи, хоча ухвалене у справі рішення могло вплинути на її права та обов`язки, а також те, що представник відповідача у судове засідання апеляційного суду надав довідку, в якій було зазначено обсяг нерухомого майна, зареєстрованого за померлим ОСОБА_3, проте суд апеляційної інстанції відхилив вказаний доказ і не зазначив у своєму рішення мотивів його відхилення.
Також апеляційний суд порушив правила змагальності судового процесу, а тому його висновок про стягнення 3 000 грн витрат на професійну правничу допомогу не обґрунтований.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2023 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Школьнікової І. Б. до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу в якому представник позивача просила у задоволенні касаційної скарги відмовити, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, посилаючись на необґрунтованість її доводів.
Вказує, що суд апеляційної інстанції на підставі належних доказів встановив обсяг майна померлого ОСОБА_3, жодних доказів на спростування його вартості відповідач не надав.
Крім того, відповідно до пункту 13 договору позики від 21 квітня 2016 року цей договір укладений за згодою дружини позичальника ОСОБА_4, а відповідно до пункту 14 позичальник стверджував, що позика отримувалась для особистих потреб, тому підстави вважати ці кошти спільним майном подружжя відсутні, адже отримувались ОСОБА_3 у власних інтересах, а не в інтересах сім`ї.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 15 травня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу № 487/1342/21 з місцевого суду.
06 червня 2023 року справа № 487/1342/21 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
21 квітня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали договір позики, який був посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Димовим О. С., відповідно до якого позивач передав позичальнику грошові кошти в розмірі 510 000 грн зі строком повернення до 21 квітня 2017 року.
Відповідно до пунктів 2, 3 договору ОСОБА_3 зобов`язався повернути ОСОБА_1 одержані у позику грошові кошти у порядку та умовах, передбачених договором. Виконання зобов`язання має бути здійснено в м. Миколаєві готівкою.
У разі, якщо позичальник своєчасно не поверне суму позики, він зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки, а також 3 % річних від простроченої суми (пункт 5) (а. с. 6 том 1).
Апеляційний суд встановив, що під час розгляду справи судом не встановлено відомостей, які б свідчили про повернення ОСОБА_3 коштів, отриманих від
ОСОБА_1 за договором від 21 квітня 2016 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер (а. с. 8 том 1).
Із матеріалів спадкової справи № 7/2020, заведеної щодо майна померлого
ОСОБА_3 07 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Хоменко О. О. встановлено, що після його смерті із заявами про прийняття спадщини звернулися син - ОСОБА_2 та дружина - ОСОБА_4, які є спадкоємцями першої черги (а. с. 48, 76 том 1).
13 листопада 2020 року із заявами до спадкоємців позичальника до Третьої миколаївської державної нотаріальної контори звернувся ОСОБА_6 . Вказана заява була переслана до приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Хоменко О. О. та отримана нею 25 листопада 2020 року (а. с. 65, 66 том 1).
Листом від цієї ж дати приватним нотаріусом повідомлено спадкоємця ОСОБА_2 про отримання претензії кредитора ОСОБА_1 про наявність заборгованості перед ним померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 у розмірі 510 000 грн та роз`яснено про звернення до кредитора по всім питанням щодо претензії та погашення заборгованості (а. с. 69, 70 том 1).
Аналогічні повідомлення було направлено і іншому спадкоємцеві ОСОБА_3 .
Після смерті ОСОБА_3 спадкоємцями є дружина - ОСОБА_7 та син -
ОСОБА_2, частки яких у спадковому майні є рівними, кожному належить по 1/2 частці спадкового майна.
До складу спадщини увійшли:
- житловий будинок з господарчими та побутовими будівлями та спорудами за адресою:
АДРЕСА_1, який належить спадкодавцеві на підставі договору купівлі-продажу від 24 листопада 2000 року. Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи № 120-1125 від 30 липня 2012 року (а. с. 114, 115 том 1), його вартість становить 110 076, 12 грн;
- 1/2 частка квартири
АДРЕСА_2, яка належить спадкодавцеві на підставі договору дарування. Вартість частки становить 50 000 грн (а. с. 121-123 том 1);
- квартира АДРЕСА_3, яка належить спадкодавцеві на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом
від 12 вересня 2006 року та від 24 липня 2015 року. Вартість цього майна, з врахуванням відомостей викладених у свідоцтві про право на спадщину становить 168 539 грн (13 519,50 грн + 155 019,50 грн) (а. с. 124-127 том 1).
Також, до складу спадкового майна увійшла земельна ділянка для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1, яка належить спадкодавцеві на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серія
ЯК № 344182 від 18 вересня 2012 року (а. с. 112-120 том 1).
Разом з тим, апеляційний суд при визначенні суми боргу не врахував вартість вказаного майна, оскільки суду не надано доказів на підтвердження вартості земельної ділянки на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 . Крім того суд апеляційної інстанції вказав, що вказана земельна ділянка, які і житловий будинок за цією адресою знаходяться на тимчасово окупованій території України.
Суд апеляційної інстанції встановив, що вартість спадкового нерухомого майна на час відкриття спадщини становить 328 615, 12 грн, вартість 1/2 частки - 164 307, 56 грн.
Приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу 31 березня
2021 року (зареєстровано в реєстрі за № 213) ОСОБА_4 - дружині ОСОБА_3 видав свідоцтво про право власності на 1/2 частку майна у праві спільної сумісної власності подружжя, яке складається із грошових вкладів зі всіма відсотками та компенсаціями, що знаходяться на зберіганні в АТ КБ "ПриватБанк".
Відтак, до складу спадкового майна увійшла 1/2 частка грошових вкладів зі всіма відсотками та компенсаціями, що знаходяться на зберіганні в АТ КБ "Приватбанк".
Цього ж дня ОСОБА_4 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом (зареєстровано в реєстрі за № 214) на 1/4 частку цього спадкового майна (грошових вкладів з усіма відсотками та компенсаціями) вартість якого відповідно до витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі становить: 3 473,80 доларів США, 0,08 євро
та 30 636,47 грн (а. с.105, 107, 109 том 1).
12 жовтня 2021 року ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/4 частку спадкового майна, яке складається із 1/2 частки грошових вкладів зі всіма відсотками та компенсаціями, що знаходяться на зберіганні у АТ КБ "ПриватБанк" на рахунках відкритих на ім`я спадкодавця ОСОБА_3 .
Суд апеляційної інстанції встановив, що вартість частки спадкового майна відповідача ОСОБА_2 в грошових коштах, що складається із: 3 473,80 доларів США, що становить 91 569,37 грн (3 473,80х26,36) згідно офіційного курсу НБУ станом на дату подачі позову 26 лютого 2021 року, 0,08 євро, що становить 2, 44 грн згідно офіційного курсу НБУ станом на дату подачі позову (0,08х30,5012) та 30 636,47 грн.
Апеляційний суд встановив, що вартість спадкового майна відповідача склала
286 815,84 грн (164 307,56+91 569,37+2,44 +30 636,47).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості грошей (стаття 1047 ЦК України).
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що реальним (від лататинського res - річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі
№ 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Згідно із частиною другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
При цьому за правилами частини першої статті 608 ЦК України зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язаним з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою.
Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника регламентуються приписами статей 1281 і 1282 ЦК України.
Так, відповідно до статті 1281 ЦК України, спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб.
Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги.
Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.
Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
Отже, встановлені статтею 1281 ЦК України строки - це строки у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє суб`єктивне право.
Стаття 1281 ЦК України не встановлює певного порядку пред`явлення вимог кредиторів до спадкоємців боржника.
Разом з тим, необхідно враховувати, що оскільки зі смертю боржника зобов`язання по поверненню позики включаються до складу спадщини, то умови договору позики щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов`язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї норми.
Саме на підставі норм статей 1281, 1282 ЦК України кредитор ОСОБА_1 заявив вимоги до спадкоємця.
Згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.
Ураховуючи предмет спору у зазначеній справі, до обов`язку позивача як кредитора спадкодавця належить доказування обставин щодо розміру заборгованості боржника на день відкриття спадщини, наявність спадкоємців боржника, дотримання кредитором строку, визначеного статтею 1282 ЦК України, і звернення з вимогою до спадкоємців боржника, а до обов`язку спадкоємця позичальника, у разі заперечення проти заявлених вимог, належить обов`язок доведення розміру та вартості успадкованого ним майна. Таким чином, обсяг спадкового майна та його вартість повинен доводити спадкоємець, який заперечує вимоги кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна.
При вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини:
- чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги;
- коло спадкоємців, які прийняли спадщину;
- при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини);
- при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України.
Разом з тим, положення зазначеної норми застосовуються у випадку дотримання кредитором норм статті 1281 ЦК України щодо строків пред`явлення ним вимог до спадкоємців. Недотримання цих строків, які є присічними (преклюзивними), позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців.
При вирішенні спору суд має визначити обсяг відповідальності спадкоємців в межах вартості успадкованого майна, а також дотримання кредитором строків, передбачених статтею 1282 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції встановив, що у справі, яка переглядається, кредитор
ОСОБА_1 своєчасно, у межах шестимісячного строку, встановленого частиною другою статті 1281 ЦК України, пред`явив вимоги до спадкоємця боржника -
ОСОБА_2 шляхом направлення повідомлення про вимоги за існуючими зобов`язаннями боржника, на адресу нотаріуса, що підтверджується матеріалами справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі
№ 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18) зазначено, що поняття "строк пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців" не тотожне поняттю "позовна давність".
Так, частина четверта статті 1281 ЦК України визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред`явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті.
Тоді як згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відтак, визначені статтею 1281 ЦК України строки пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками.
Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права.