ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 592/11167/20
провадження № 61-3951св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського районного суду Сумської області від 23 листопада 2022 року в складі судді Гончаренко Л. М. та постанову Сумського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року в складі колегії суддів: Собини О. І., Кононенко О. Ю., Ткачук С. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та просила визнати недійсним договір позики від 17 квітня 2013 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Позовні вимоги мотивувала тим, що з 2010 року вона зі своїм батьком ОСОБА_4 займалися підприємницькою діяльністю на території України. У 2012 році за рекомендацією батька вона вирішила зайнятися будівництвом котеджів, для чого за власні кошти мала намір придбати земельні ділянки. Але так як вона є громадянином Російської федерації, право власності на земельні ділянки було оформлено на її чоловіка ОСОБА_3 .
У 2015 році між нею та чоловіком почалися серйозні непорозуміння, у зв`язку з чим її батько, з метою недопущення розтрати належного їй майна, змусив ОСОБА_3 написати розписку від 17 квітня 2023 року, згідно з якою останній взяв у нього в борг 1 000 000,00 доларів США на будівництво будинків.
ІНФОРМАЦІЯ_1 її батько помер. Після його смерті ОСОБА_2, дружина батька, звернулася до суду з позовом до її чоловіка ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.
Вважала договір позики від 17 квітня 2013 року недійсним, оскільки фактичної передачі коштів за цим договором не було. Правочин вчинений її чоловіком під тиском її батька.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 23 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач не надала доказів, що спірний договір позики укладений ОСОБА_3 під тиском її батька та є удаваним.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У березні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Сумського районного суду Сумської області від 23 листопада 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм прав без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року в справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року в справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року в справі № 6-99цс17 та у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року в справі № 924/1096/17, від 20 лютого 2019 року в справі № 629/5364/13-ц, від 11 червня 2021 року в справі № 753/11670/17, від 01 червня 2022 року в справі № 559/2587/19; судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи. Не надали належної оцінки її доводам та доказам на підтвердження того, що її чоловік написав розписку під тиском її батька. Безпідставно відмовили в задоволенні її клопотання про призначення у справі судової психофізіологічної експертизи із застосуванням поліграфа.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
18 квітня 2023 року справа № 592/11167/20 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини, встановлені судами
17 квітня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 1 000 000,00 доларів США, які зобов`язався повернути в строк до 31 грудня 2015 року. У разі неповернення коштів у цей строк, просив вважати ОСОБА_4 власником побудованих ним восьми садових будинків та земельних ділянок, на яких вони розташовані.
На підтвердженняукладання договору позики ОСОБА_3 17 квітня 2013 року склав розписку.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Спадкоємцями після його смерті є дружина ОСОБА_2, дочка ОСОБА_1 та малолітні діти: ОСОБА_5, 2011 року народження, ОСОБА_6, 2013 року народження та ОСОБА_7, 2016 року народження.
Ухвалою Сумського районного суду Сумської області від 27 жовтня 2021 року за клопотанням представника позивача в справі призначено комплексну судову почеркознавчу та технічну експертизу.
Згідно з висновком експерта № 592/111167/20 від 12 січня 2022 року, рукописний текст та підпис від імені ОСОБА_3 у розписці, датованій 17 квітня 2013 року, виконано ОСОБА_3 . Ознаки, які б свідчили про виконання рукописного тексту та підпису в розписці під впливом збиваючих факторів (природних, штучних), не відобразилися. Вирішення питання про те, чи перебував ОСОБА_3 під час написання розписки у незвичайному психофізичному (психічному) стані (у тому числі, у якому), що міг бути спричинений психічним тиском, не є предметом судової почеркознавчої та технічної експертизи. Вирішити питання, чи виконано рукописний текст та підпис у розписці у той час, яким датований цей документ, та щодо давності виконання рукописного тексту та підпису у розписці не вдалося за можливе.
У провадженні Ковпаківського районного суду міста Суми перебуває справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за розпискою від 17 квітня 2013 року в розмірі 900 000,00 доларів США.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.