ПОСТАНОВА
Іменем України
16 листопада 2023 року
Київ
справа №640/1355/21
адміністративне провадження №К/990/7196/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
за участю секретаря судового засідання: Лупінос Я. В.
учасники судового процесу:
представники позивача - Крилов Д. А., Чорний М. В.,
представник відповідачів - Воловоденко Ю. Т.,
розглянувши в судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу № 640/1355/21 за позовом Підприємства об`єднання громадян "ТЕКСТИЛЬ-ТРЕЙД" до Головного управління ДПС у Київській області, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2021 року (головуючий суддя - Шейко Т. І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2022 року (головуючий суддя - Карпушова О. В., судді: Губська Л. В., Епель О. В.),
ВСТАНОВИВ:
19 січня 2021 року (згідно з поштовим штемпелем на конверті) Підприємство об`єднання громадян "ТЕКСТИЛЬ-ТРЕЙД" (далі - позивач, ПОГ "ТЕКСТИЛЬ-ТРЕЙД") звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби (далі - ГУ ДПС), Державної податкової служби України (далі - ДПС України), в якому просило суд визнати протиправним та скасувати рішення ДПС України від 13 листопада 2020 року №32495/6/99-00-06-02-03-06 про результати розгляду скарги; визнати протиправними та скасувати прийняті ГУ ДПС податкові повідомлення-рішення від 03 вересня 2020 року №0002480402 та №0002490402.
Ухвалою від 22 січня 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва залишив позовну заяву без руху, оскільки позивач не долучив жодного доказу в підтвердження власної позиції. Крім того, останній не надав оскаржуваних рішень контролюючих органів, що також унеможливлювало визначити розмір судового збору, що підлягає сплаті.
На виконання вимог цієї ухвали суду ПОГ "ТЕКСТИЛЬ-ТРЕЙД" 09 березня 2021 року засобами поштового зв`язку надіслало заяву про усунення виявлених недоліків, до якої долучено позовну заяву. Згідно з цією позовною заявою вимогами позивача було: визнати протиправним та скасувати рішення ДПС України від 13 листопада 2020 року №32495/6/99-00-06-02-03-06 про результати розгляду скарги; визнати протиправними та скасувати прийняті ГУ ДПС податкові повідомлення-рішення від 27 серпня 2020 року №0002430402 та №0002420402, від 03 вересня 2020 року №0002490402 та №0002480402, від 06 жовтня 2020 року №0033340402.
На обґрунтування своїх вимог позивач посилався на безпідставність висновків контролюючого органу про нереальність господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕСТНАНТ", Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕНЕРИФО", Товариством з обмеженою відповідальністю "САБТЕХПРОМ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "РУТЕКС-М".
Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 07 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2022 року, позовні вимоги задовольнив частково: визнав протиправними та скасував прийняті ГУ ДПС податкові повідомлення-рішення від 27 серпня 2020 року № 0002430402 та № 0002420402, від 03 вересня 2020 року № 0002490402 та № 0002480402, від 06 жовтня 2020 року № 0033340402. У задоволені іншої частини позовних вимог відмовив.
Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили такі обставини.
ГУ ДПС провело документальну позапланову виїзну перевірку ПОГ "ТЕКСТИЛЬ-ТРЕЙД" з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість (далі - ПДВ) на поточний рахунок платника податку за квітень 2020 року, за результатами якої складено акт від 14 липня 2020 року №355/10-36-04-02/42396722 (т. 1 а. с. 40).
Не погодившись з його висновками, позивач подав заперечення. За результатом розгляду заперечень було прийнято рішення провести позапланову перевірку з питань, що стали предметом оскарження, за наслідком якої контролюючий орган склав Акт перевірки від 31 серпня 2020 року №391/10-36-04-02/42396722 (т. 1 а. с. 81; далі - Акт №391).
За висновком контролюючого органу ПОГ "ТЕКСТИЛЬ-ТРЕЙД" порушило вимоги пункту 200.1, пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого відмовлено в наданні бюджетного відшкодування за період квітень 2020 року на суму ПДВ 986570 грн; вимог пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 ПК України, а саме - завищення податкового кредиту у податковій декларації за квітень 2020 року на суму ПДВ - 4424536,89 грн (за наслідками господарських операцій з ризиковим контрагентом ТОВ "ВЕСТНАНТ"), відповідно до пункту 200.14 статті 200 ПК України встановлено завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р.21) у сумі 4424536,89 грн.
На підставі вказаних висновків Акта №391 ГУ ДПС прийняло податкові повідомлення-рішення від 03 вересня 2020 року: №0002480402 про відмову в бюджетному відшкодуванні за квітень 2020 на суму 986570 грн; №0002490402 про зменшення від`ємного значення ПДВ за квітень 2020 на суму 4424536,89 грн (т. 1 а. с. 134, 135).
Позивач не погодився з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями і оскаржив їх до ДПС України, яка 13 листопада 2020 року прийняла рішення №32495/6/99-00-06-02-03-06 про результати розгляду скарги, яким відмовила у задоволенні скарги (т. 1 а. с. 147).
Крім цього, ГУ ДПС провело документальну позапланову виїзну перевірку ПОГ "ТЕКСТИЛЬ-ТРЕЙД" з питання правомірності декларування суми від`ємного значення з ПДВ та бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок платника у банку за травень 2020 року, яка виникла за рахунок поточного від`ємного значення та від`ємного значення за квітень 2020 року, за результатами якої складено Акт від 05 серпня 2020 року №368/10-36-04-02/42396722 (т. 1 а. с. 159; далі - Акт №368).
За висновком контролюючого органу ПОГ "ТЕКСТИЛЬ-ТРЕЙД" порушило вимоги пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.4, пункту 200.1 статті 200 ПК України в частині правомірності декларування суми бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок платника у банку по податковій декларації за травень 2020 року та від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р.21) та відповідно до пункту 200.14 статті 200 ПК України відмовлено в наданні бюджетного відшкодування по декларації за травень 2020 року на суму ПДВ 1358388 грн та зменшено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р. 21), у сумі ПДВ 72216,66 грн.
Позивач, не погодившись з такими висновками, подав заперечення, за результатами розгляду яких висновки Акта №368 залишено без змін (т. 1 а. с. 175).
На підставі висновків Акта №368 ГУ ДПС прийняло податкові повідомлення-рішення від 27 серпня 2020 року: № 0002430402 про зменшення від`ємного значення ПДВ за травень 2020 року на суму 72216,66 грн; №0002420402 про відмову в бюджетному відшкодуванні за травень 2020 року на суму 703296 грн (т. 1 а. с. 184, 187).
Позивач не погодився з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями і оскаржив їх до ДПС України, яка рішенням від 11 листопада 2020 року №32304/6/99-00-06-02-01-06 про результати розгляду скарги у задоволенні скарги відмовила, а податкові повідомлення-рішення залишила без змін (т. 1 а. с. 186, 197).
Також ГУ ДПС провело документальну позапланову виїзну перевірку ПОГ "ТЕКСТИЛЬ-ТРЕЙД" з питання правомірності декларування суми від`ємного значення з ПДВ та бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок платника у банку за червень 2020 року, яка виникла за рахунок поточного від`ємного значення з ПДВ та від`ємного значення за квітень 2020 року, за результатами якої складено акт від 18 вересня 2020 року №447/10-36-04-02/42396722 (т. 1 а. с. 216; далі - Акт №447).
За висновком контролюючого органу ПОГ "ТЕКСТИЛЬ-ТРЕЙД" порушило вимоги пункту 200.1, пункту 200.4 статті 200 ПК України, в результаті чого відмовлено в наданні бюджетного відшкодування за період червень 2020 року на суму ПДВ 260064 грн.
На підставі висновків Акта №447 ГУ ДПС прийняло податкове повідомлення-рішення від 06 жовтня 2020 року №0033340402, яким платнику податків відмовлено в наданні бюджетного відшкодування за червень 2020 року в сумі 260064 грн (т. 1 а. с. 238).
Позивач не погодився з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями і оскаржив їх до ДПС України, яка рішенням від 10 грудня 2020 року №34796/6/99-00-06-02-02-06 про результати розгляду скарги у задоволенні скарги відмовила, а податкові повідомлення-рішення залишила без змін (т. 1 а. с. 202).
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач на підтвердження реального характеру господарських операцій з контрагентами надав суду необхідні первинні документи, а відповідач не довів правомірність прийнятих рішень. Зауваження відповідача щодо правильності оформлення деяких первинних документів не підтверджують нереальність здійснення господарських операцій, а є лише формальними помилками при оформлені первинної документації. Також суди зауважили, що ГУ ДПС не надало докази того, що сторони зазначених договорів мали умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, щодо несплати податків. За своєю суттю нікчемним правочином в податкових правовідносинах є діяння платника податків, спрямоване на ухилення від сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), тобто свідоме діяння певної фізичної особи, що при укладанні правочину діяла від імені такого платника, яке має в собі ознаки кримінально переслідуваного.
Відмовляючи у задоволенні вимоги про скасування рішення ДПС України, суд першої інстанції виходив з того, що таке рішення не є юридично значимим для позивача, оскільки не має безпосереднього впливу на суб`єктивні права та обов`язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов`язку, отже, саме по собі не породжує для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на його права та обов`язки.
Також слід зазначити, що у цій справі перед судами поставало питання дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом.
20 квітня 2021 року ГУ ДПС подало до суду першої інстанції клопотання, в якому просило залишити позовну заяву ПОГ "ТЕКСТИЛЬ-ТРЕЙД" без розгляду. ГУ ДПС, посилаючись на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19, зазначало, що позивач пропустив строк звернення до суду з цією позовною заявою, який визначений у пункті 56.19 статті 56 ПК України, адже рішення ДПС про результати розгляду скарг позивач отримав 17 листопада 2020 року, 13 листопада 2020 року, 15 грудня 2020 року (т. 5 а. с. 34).
Ухвалою від 25 травня 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва запропонував ПОГ "ТЕКСТИЛЬ-ТРЕЙД" надати свої пояснення стосовно клопотання ГУ ДПС про залишення позову без розгляду у строк до 17 серпня 2021 року (т. 5 а. с. 52-53).
11 серпня 2021 року позивач подав пояснення (т. 5 а. с. 56) і заяву про поновлення строку звернення до суду (т. 5 а. с. 71). Зазначав, що постанова Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19 оприлюднена 10 грудня 2020 року і позивач не міг передбачити, що станом на момент подання позовної заяви та збирання доказів буде змінена правова позиція у бік скорочення строку звернення до суду. Оскільки податкові повідомлення-рішення були винесені до моменту зміни судової практики, позивач вважав, що для оскарження таких податкових повідомлень-рішень в судовому порядку має застосовуватися строк у 1095 днів незалежно від того, чи проводилася процедура адміністративного оскарження. Звертав увагу, що обсяг письмових доказів у цій справі є надзвичайно значним - до позову додано більше 400 додатків обсягом близько 1000 аркушів, відтак, об`єктивно позивач не мав змоги підготувати повний пакет документів у стислі терміни. Більш того, ПОГ "ТЕКСТИЛЬ-ТРЕЙД" є підприємством, заснованим громадською організацією інвалідів, більша частина працівників є інвалідами, про що зазначено і в Актах перевірок. Просив поновити строк звернення до суду з позовом.
Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 17 серпня 2021 року у задоволенні клопотання представника ГУ ДПС про залишення позову без розгляду відмовив, клопотання представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду задовольнив, визнав поважними причини пропуску строку звернення до суду і поновив його.
Ухвала суду вмотивована тим, що досить тривалий час у судовій практиці було сформульовано висновок, що строк для звернення платника податків із позовом до адміністративного суду, у тому числі після використання процедури адміністративного оскарження, становить 1095 днів з дня отримання платником податків рішення, що оскаржено. Однак, постановою від 26 листопада 2020 року у справі №500/2486/19 Верховний Суд змінив підхід до визначення строків звернення платника податків до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень, та виснував, що у разі використання досудових заходів врегулювання спору, такий строк становить один місяць. Суд врахував, що наведена правова позиція сформована вже після отримання позивачем рішень ДПС України від 13 листопада 2020 року (21 листопада 2020 року) та 11 листопада 2020 року (14 листопада 2020 року), а згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень постанова Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі №500/2486/19 оприлюднена 10 грудня 2020 року. Також суд виходив з того, що позов подано у січні 2021 року. Суд дійшов висновку, що з урахуванням сталої практики Верховного Суду позивач мав правомірні очікування розраховувати на те, що до спірних правовідносин може бути застосований строк позовної давності, визначений нормами ПК України (1095 днів), а також зважаючи на надані позивачем пояснення, наявні підстави для поновлення строку.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог, ГУ ДПС подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати в оскаржуваній частині і ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга обґрунтована такими доводами:
1) суд апеляційної інстанції не врахував висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19, щодо застосування пункту 56.19 статті 56 ПК України. У цій справі щодо податкових повідомлень-рішень проводилася процедура адміністративного оскарження. Рішення ДПС України за результатами розгляду скарг позивач отримав 17 листопада 2020 року, 13 листопада 2020 року і 15 грудня 2020 року, однак, з позовом звернувся лише 19 січня 2021 року, тобто з пропуском місячного строку;
2) суд апеляційної інстанції не врахував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 21 вересня 2021 року у справі № 905/2030/19, щодо застосування частини другої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) про те, що оскаржувана категорія спорів, підвідомча судам господарської юрисдикції, оскільки відносно позивача відкрито провадження у справі про банкрутство;
3) суд апеляційної інстанції не врахував правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 28 травня 2021 року у справі №2а/2470/1937/11 щодо застосування пункту 8 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України під час встановлення факту дотримання підприємством критеріїв для застосування нульової ставки ПДВ;
4) суд апеляційної інстанції не врахував позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі 400/987/19, відповідно до якої наявність податкової накладної та факт реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) не є єдиною та достатньою підставою яка надає право платнику податку на додану вартість на віднесення сум сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість до податкового кредиту, оскільки таке право виникає за правилами приписів підпунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у т.ч. в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Відповідно, наявність зареєстрованої в ЄРПН податкової накладної є однією із обов`язкових, але не єдиних умов, які надають право на формування даних податкового обліку;
5) суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі №808/9397/13-а, від 08 вересня 2019 року у справі №802/1069/13-а, щодо застосування пункту 44.6 статті 44 ПК України. ГУ ДПС звертає увагу, що позивач у справі до перевірки не надав документи щодо операцій з ТОВ "ТЕНЕРИФО", а тому відповідно до пункту 44.6 статті 44 ПК України вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Також ГУ ДПС із посиланням на пункт 1 частини другої статті 353 КАС України зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 31 березня 2020 року у справі №826/2622/15, щодо дотримання принципу офіційного з`ясування обставин справи.
Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, ГУ ДПС посилалося на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), на підставі якого Верховний Суд ухвалою від 16 травня 2022 року відкрив касаційне провадження у цій справі з метою перевірки вищенаведених доводів ГУ ДПС.
05 серпня 2022 року від ПОГ "ТЕКСТИЛЬ-ТРЕЙД" надійшов відзив на касаційну скаргу. Позивач вважає безпідставними доводи касаційної скарги, а тому просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.
У судовому засіданні представник ГУ ДПС підтримав вимоги касаційної скарги з підстав, викладених у ній. Наполягав на тому, що станом на час розгляду справи судом апеляційної інстанції вже була наявна постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі № 905/2030/19 щодо непідсудності цього спору судам адміністративної юрисдикції, а тому висловлена у ній правова позиція підлягала врахуванню судом. Зазначав, що листи про відсутність у позивача права на використання пільги, встановленої пунктом 8 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України, отримано контролюючим органом у червні 2021 року. На переконання представника ГУ ДПС, ці листи є додатковим доказом на підтвердження того, що діяльність позивача здійснюється поза межами правового поля, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Також представник ГУ ДПС підтримав доводи щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом, встановленого пунктом 56.19 статті 56 ПК України, що має наслідком залишення позову без розгляду.
Представники позивача проти задоволення вимог касаційної скарги заперечували з підстав, викладених у відзиві на касаційну скаргу. Наполягали на тому, що оскільки податкові повідомлення-рішення прийняті до зміни судової практики, то відсутні підстави для застосування більш скороченого строку звернення до суду. Водночас представники позивача зазначали й про те, що строк звернення до суду з позовом пропущений з поважних причин, адже ПОГ "ТЕКСТИЛЬ-ТРЕЙД" є підприємством, заснованим громадською організацією інвалідів, більша частина працівників є інвалідами, що значно ускладнювало підготовку матеріалів для їх подання до суду. Звертали увагу на великий обсяг додатків, доданих до позовної заяви. Також зазначили про незастосовність висновків Верховного Суду, викладених у постанові Великої Палати від 21 вересня 2021 року у справі № 905/2030/19, оскільки провадження у справі про банкрутство було порушено вже після подання цього позову. Висловлювали представники позивача й свої заперечення щодо доводів ГУ ДПС про відсутність у підприємства права на пільгу, встановлену пунктом 8 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України, а також щодо нереальності господарських операцій з окресленими в Актах перевірки контрагентами.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, надані у судовому засіданні, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а також доводи відзиву на касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Касаційний перегляд судових рішень здійснюється виключно в межах задоволених позовних вимог, а в частині відмовлених позовних вимог рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржувалося.
Ключовими питаннями у цій справі, які складають межі перевірки судом касаційної інстанції правильності застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, є (за черговістю їх вирішення): 1) юрисдикційна підсудність цього спору адміністративним судам з огляду на наявність відносно позивача провадження у справі про банкрутство; 2) пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом та наявність підстав для його поновлення; 3) правильність застосування пункту 8 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України під час встановлення факту дотримання підприємством критеріїв для застосування нульової ставки ПДВ; 4) правильність застосування підпунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України у контексті достатності наявної зареєстрованої в ЄРПН податкової накладної для віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту; 5) перевірка наявності/відсутності підстав для застосування пункту 44.6 статті 44 ПК України в межах висновків контролюючого органу щодо нереальності господарських операцій позивача з ТОВ "ТЕНЕРИФО".
Вирішуючи перше ключове питання у цій справі - щодо підсудності цього спору адміністративним судам - колегія суддів виходить з такого.
ГУ ДПС посилається на невідповідність судових рішень висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 21 вересня 2021 року у справі № 905/2030/19. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що КУзПБ та ГПК України є нормативними актами рівної юридичної сили (кодексами). Отже, у випадку колізії норм між статтею 7 КУзПБ та статтею 20 ГПК України повинні застосовуватися ті процесуальні норми, які прийняті пізніше. Відтак у правовідносинах щодо визначення розміру податкових зобов`язань боржника у справі про банкрутство шляхом оскарження рішення податкового органу переважному застосуванню з 21 жовтня 2019 року підлягають норми статті 7 КУзПБ. Велика Палата Верховного Суду послалася також на те, що з прийняттям КУзПБ законодавець відніс до юрисдикції господарського суду у справі про банкрутство як розгляд спорів боржника з конкурсними кредиторами, так і розгляд його спорів з поточними кредиторами (частина друга статті 7, абзац третій частини восьмої статті 45 КУзПБ), на відміну від попереднього регулювання Законом № 2343-XII та іншими процесуальними кодексами України. За висновками Великої Палати Верховного Суду, з огляду на обставини здійснення щодо позивача - платника податків провадження у справі про банкрутство підвідомчість спору, який виник після 21 жовтня 2019 року, слід визначати із застосуванням норм статті 7 КУзПБ як закону, що прийнятий пізніше, та якими розгляд такого спору віднесено до юрисдикції господарського суду, який здійснює провадження у справі про банкрутство.
З посиланням на вказану постанову суду ГУ ДПС подавало суду апеляційної інстанції клопотання про закриття провадження у справі, але матеріали справи не містять відомостей про результати його розгляду.
Водночас під час касаційного перегляду встановлено, що у постанові від 13 квітня 2023 року у справі № 320/12137/20 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, які викладені у постанові від 21 вересня 2021 року у справі № 905/2030/19. Велика Палата зазначила, що вимоги платника податку (в тому числі й після відкриття провадження у справі про банкрутство та визнання його банкрутом з відкриттям щодо нього ліквідаційної процедури) про стягнення з контролюючого органу на користь позивача пені на суму бюджетної заборгованості з ПДВ згідно з пунктом 200.23 статті 200 ПК України, інфляційних втрат та річних процентів за характером і змістом відносин пов`язані саме з наявністю заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, що унормовано приписами ПК України. Такі позовні вимоги стосуються насамперед перевірки законності дій суб`єкта владних повноважень, а при вирішенні спору про стягнення з бюджету пені, інфляційних втрат та річних процентів перед судом обов`язково постає питання щодо суми заборгованості з ПДВ, строк сплати такої заборгованості та тривалість прострочення. Наведене свідчить про публічно-правовий характер такого спору, а тому цей спір підлягає розгляду саме за правилами адміністративного судочинства.
Відступаючи від висновків, викладених у постанові від 21 вересня 2021 року у справі № 905/2030/19, Велика Палата Верховного Суду виходила з таких мотивів. Банкрутством як різновидом процедур, що здійснюються в межах спеціалізації господарського судочинства, є судова процедура, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені КУзПБ, введеним у дію з 21 жовтня 2019 року. Цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи, передбачаючи ряд процесуальних норм, які регулюють порядок здійснення судочинства у цих процедурах (відкриття провадження у справі про банкрутство, види судових рішень у банкрутстві та порядок їх оскарження тощо).
Особливістю провадження у справі про банкрутство є те, що врегулювання правовідносин неплатоспроможності боржника вимагає поєднання в одній процедурі як цивільних, так і адміністративних правовідносин щодо його майна (майнових прав) з метою якнайповнішого задоволення в ній вимог кредиторів - приватних осіб та контролюючих органів з грошовими вимогами до боржника у черговості, визначеній КУзПБ.
Аналіз змісту наведених приписів КУзПБ у взаємозв`язку з нормами статті 20 ГПК України дозволяє дійти висновку про те, що для віднесення справи до юрисдикції господарського суду, який розглядає справу про банкрутство, майнові вимоги мають бути безпосередньо пов`язані зі здійсненням провадження в такій справі, зокрема стосуватися визнання недійсними правочинів, учинених керуючим санацією (ліквідатором), визнання права власності на майно боржника, оскарження результатів аукціону з продажу майна боржника тощо.
До критеріїв визначення, чи підлягає розгляду у межах справи про банкрутство спір, стороною в якому є боржник, відносяться також такі умови, за яких вирішення спору: стосується питання щодо формування активів боржника (майно, майнові права); впливає на суб`єктний склад сторін та учасників у справі про банкрутство, їхні права, інтереси та (або) обов`язки.
Водночас регламентація процесуальних відносин нормами матеріального права без об`єктивної необхідності створює перешкоди для належної реалізації принципу правової визначеності, що має об`єктивні ризики при правозастосуванні.
Правила визначення юрисдикції визначає насамперед процесуальний кодекс (ГПК України, КАС України), а не кодекс з консолідованими нормами матеріального права, яким є КУзПБ.
Спеціальними нормами, що визначають юрисдикцію господарських судів, є приписи саме частини першої статті 20 ГПК України, пунктом 8 якої прямо передбачено, що не відносяться до юрисдикції господарських судів спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спори про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.
Ураховуючи сутність і правову природу спірних правовідносин, приписи процесуального закону мають превалюючу дію при розв`язанні колізій щодо обрання належної судової юрисдикції.
Зазначена позиція в подальшому підтримана Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 01 листопада 2023 року у справі № 908/129/22 (908/1333/22) [провадження №12-46 гс23], предметом спору у якій було визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що особливості порядку та процедури розгляду податкових спорів у межах адміністративної юрисдикції, визначеної КАС України, регламентуються ПК України. Вимоги платника податку (у тому числі й після відкриття провадження у справі про банкрутство та визнання його банкрутом з відкриттям щодо нього ліквідаційної процедури) щодо правомірності рішень, дій чи бездіяльності контролюючого органу стосуються насамперед перевірки законності дій суб`єкта владних повноважень, що свідчить про публічно-правовий характер такого спору, в якому суб`єкт владних повноважень реалізує свої владно-управлінські функції, а тому цей спір віднесено до розгляду саме за правилами адміністративного судочинства.
Отже, посилання ГУ ДПС у касаційній скарзі на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21 вересня 2021 року у справі № 905/2030/19, колегія суддів вважає такими, що не дають підстав для скасування судових рішень і закриття провадження у цій справі, адже від таких висновків Верховний Суд здійснив відступлення в порядку, визначеному статтями 346, 347 КАС України.
Колегія суддів під час касаційного перегляду цієї справи не вважає за необхідне відступити від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 13 квітня 2023 року у справі № 320/12137/20, від 01 листопада 2023 року у справі № 908/129/22 (908/1333/22).
Вирішуючи друге ключове питання у цій справі - пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом і наявність підстав для його поновлення - колегія суддів виходить з такого.
Предметом спору у цій справі є податкові повідомлення-рішення від 27 серпня 2020 року № 0002430402 та № 0002420402, від 03 вересня 2020 року № 0002490402 та № 0002480402, від 06 жовтня 2020 року № 0033340402, які за наслідками адміністративного оскарження залишені без змін.
Верховний Суд у постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19 сформулював висновок, відповідно до якого норма пункту 56.18 статті 56 ПК України не визначає процесуального строку звернення до суду і, відповідно, не є спеціальною щодо норми пункту 56.19 статті 56 ПК України. Водночас норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.