ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 507/220/19
провадження № 51-1574км19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисників ОСОБА_6, ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
представника потерпілої ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників засудженої ОСОБА_9 - адвокатів ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 14 липня 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 07 березня 2023 року щодо
ОСОБА_9,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1, раніше не судимої,
засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Дарницького районного суду м. Києва від 14 липня 2022 року ОСОБА_9 засуджено за вчиненнякримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_9 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням на строк 2 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.
Вирішено питання щодо речових доказів, арешту майна, процесуальних витрат і цивільних позовів.
Згідно з вироком ОСОБА_9 визнано винуватою і засуджено за те, що вона ІНФОРМАЦІЯ_4 близько 06:00, керуючи технічно справним автомобілем "Hyundai Elantra" (р. н. НОМЕР_1 ), в світлий час доби, маючи реальну і об`єктивну можливість під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху враховувати дорожню обстановку та відповідно реагувати на її зміну, не обрала безпечну швидкість руху на ділянці 327 км вказаної автодороги "Київ-Одеса", внаслідок чого не впоралась з керуванням транспортного засобу, змінила напрямок свого руху праворуч на праве узбіччя. В подальшому вказаний автомобіль "Hyundai Elantra", в некерованому стані виїхав за межі проїжджої частини на праве узбіччя, де правою бічною частиною кузову допустив наїзд на нерухому перешкоду - металевий захисний відбійник, що розташований на правому узбіччі автодороги. Під час дорожньо-транспортної пригоди малолітній пасажир автомобіля "Hyundai Elantra" ОСОБА_10 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) від отриманих тілесних ушкоджень, які перебувають в прямому причинно-наслідковому зв`язку із смертю, загинув на місці дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), а малолітній пасажирці ОСОБА_11 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) спричинені тяжкі тілесні ушкодження.
Допущені водієм ОСОБА_9 порушення вимог пунктів 1.5, 2.3 (б), 12.1 Правил дорожнього руху України знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв`язку із виникненням дорожньо-транспортної події та настанням суспільно-небезпечних наслідків у вигляді спричинення смерті потерпілого, а також заподіяння потерпілій тяжких тілесних ушкоджень.
Київський апеляційний суд ухвалою від 07 березня 2023 року вирок місцевого суду залишив без змін, а апеляційну скаргу захисниці обвинуваченої ОСОБА_9 - адвокатки ОСОБА_6 - без задоволення.
Вимоги касаційних скарг й узагальнені доводи осіб, які їх подали
У поданих касаційних скаргах:
- захисниця ОСОБА_6, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані судові рішення щодо її підзахисної і призначити новий розгляд цього кримінального провадження в суді першої інстанції.
Захисниця обґрунтовує свої вимоги тим, що вироком місцевого суду не доведено наявності причинно-наслідкового зв`язку між порушенням ПДР ОСОБА_9 та наслідками, що настали. Зокрема, судом не вірно встановлено фактичні обставини, адже важливу роль у спричиненні травм та смерті зіграло дорожнє огородження, яке проникло в салон автомобіля.
На думку сторони захисту, висновок судово-медичної експертизи від 18 грудня 2018 року № 2629 є недопустимим доказом, оскільки існує неузгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи, а також, що цей висновок був складений за відсутності потерпілої ОСОБА_11 і при цьому не містить інформації про те, чому потерпіла не була присутня на дослідженнях.
Додає, що у висновкуавто-технічної експертизи від 29 листопада 2018 року № 1218-А відсутня повнота відповідей на поставлені судом питання та їх відповідність іншим фактичним даним.
Акцентує на відсутності перевищення швидкості ОСОБА_9, про яке зазначено у вироку, адже у справі не було проведено слідчого експерименту та не надано жодних інших доказів, які б свідчили про перевищення нею швидкості.
Крім іншого зазначає, що районний суд не врахував майнового стану ОСОБА_9 та не вжив всіх можливих заходів для справедливого вирішення цивільного позову.
Захисниця стверджує, що сторона захисту звертала увагу суду на вищезазначені порушення, однак вони залишилися проігноровані, що призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам статей 370, 374, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК);
- захисниця ОСОБА_7 просить скасувати оскаржувані судові рішення щодо її підзахисної та призначити новий розгляд цього кримінального провадження в суді першої інстанції.
Свою позицію аргументує істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке вбачає в тому, що судами залишилось поза увагою: відсутність слідчого експерименту за участі ОСОБА_9 ; не враховано, що безпосередньою причиною смерті потерпілого та отримання тілесних ушкоджень потерпілою стало проникнення відбійника в салон автомобіля; проігноровано стан дорожнього покриття, що вплинув на занос транспортного засобу. Таким чином, як уважає захисниця, судом не доведено в повній мірі порушення ПДР її підзахисною, зокрема п. 12.1 Правил.
Зазначає, що висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого злочину ґрунтуються на неналежних та недопустимих доказах.
Зокрема, звертає увагу на висновок авто-технічної експертизи від 29 листопада 2018 року № 1218-А, який базується на показаннях ОСОБА_9, які вона надавала в якості свідка, що, на думку захисниці, свідчить про порушення вимог п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК.
Акцентує, що висновок судово-медичної експертизи від 18 грудня 2018 року № 2629 є також недопустимим доказом, оскільки документи, які були предметом дослідження, отримані не на підставі ухвали слідчого судді, а також не здійснювався безпосередній огляд потерпілої.
Крім іншого заперечує розмір цивільного позову, який задовільнив суд, адже при цьому не враховано майнового стану ОСОБА_9 та наявність в неї на утриманні трьох неповнолітніх дітей.
Додає, що покарання призначене ОСОБА_9 на підставі статей 75, 76 КК є необґрунтованим, враховуючи, що іспитовий строк терміном 2 роки є несправедливим, а покладений обов`язок - не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації в умовах воєнного стану є невиправданим.
Стверджує, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статтей 370, 419 КПК, так як в ній, на думку захисниці, не наведено достатніх підстав необґрунтованості апеляційної скарги та відхилення всіх доводів апелянта.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників процесу заперечень на касаційні скарги не надходило.
У судовому засіданні захисниці засудженої ОСОБА_9 - адвокатки ОСОБА_7 та ОСОБА_6 підтримали доводи, наведені в касаційних скаргах, прокурор ОСОБА_5, представник потерпілої ОСОБА_12 - адвокат ОСОБА_8 заперечили проти їх задоволення.
Мотиви Суду
За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту, і під часперевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є: істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення щодо неповноти та однобічності судового слідства, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.
Фактичні обставини кримінального провадження були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій і вони перегляду у касаційному порядку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК, не підлягають. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження є підставами для скасування чи зміни відповідних судових рішень в апеляційному порядку, згідно зі ст. 409 цього Кодексу.
Разом із тим під час перегляду судових рішень судом касаційної інстанції не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків суду про винуватість ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке її засуджено.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що висновки суду про доведеність винуватості засудженої у вчиненні інкримінованого злочину, суд належним чином умотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до вимог закону в їх сукупності і правильно визнано судом достатніми та взаємопов`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_9 . Вирок відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Аргументи захисниць щодо недоведення належними й допустимими доказами наявності у діях засудженої ознак інкримінованого злочину є хибними.
Диспозиція ст. 286 КК є бланкетною і для встановлення того, чи були порушені правила безпеки дорожнього руху, необхідно звертатися до ПДР, якими регламентовано єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
При цьому для встановлення наявності об`єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, має бути встановлено три обов`язкові ознаки: суспільно небезпечне діяння (порушення правил безпеки дорожнього руху), суспільно небезпечні наслідки (спричинення смерті потерпілому або заподіяння тяжких тілесних ушкоджень) та причинний зв`язок між діянням і наслідками.
Згідно встановлених судом першої інстанції обставин, ОСОБА_9, керуючи технічно справним автомобілем "Hyundai Elantra", в світлий час доби, маючи реальну і об`єктивну можливість під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху враховувати дорожню обстановку та відповідно реагувати на її зміну, не обрала безпечну швидкість руху на ділянці 327 км вказаної автодороги "Київ-Одеса", внаслідок чого не впоралась з керуванням транспортного засобу, змінила напрямок свого руху праворуч на праве узбіччя. В подальшому вказаний автомобіль "Hyundai Elantra", в некерованому стані виїхав за межі проїжджої частини на праве узбіччя, де правою бічною частиною кузову допустив наїзд на нерухому перешкоду - металевий захисний відбійник, що розташований на правому узбіччі автодороги. Під час дорожньо-транспортної пригоди малолітній пасажир автомобіля "Hyundai Elantra" ОСОБА_10 загинув на місці ДТП, а малолітній пасажирці ОСОБА_11 спричинено тяжкі тілесні ушкодження.
При цьому, місцевий суд дійшов висновку, що порушення водієм ОСОБА_13 вимог пунктів 1.5, 2.3 (б), 12.1 Правил дорожнього руху України перебувають в прямому причинно-наслідковому зв`язку із виникненням ДТП та настанням суспільно-небезпечних наслідків у вигляді смерті потерпілого, а також заподіяння потерпілій тяжких тілесних ушкоджень.
Такі висновки суду першої інстанції ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно зі ст. 94 КПК.
Зокрема, постановляючи обвинувальний вирок, суд першої інстанції врахував показання потерпілих, а також дані, що містяться у протоколі огляду місця події, висновках експертиз та інших письмових доказах, зміст яких детально наведено у вироку.
Зазначені у вироку докази є логічними, послідовними, узгоджуються між собою та не викликають сумнівів у їх достовірності, а доводи сторони захисту про протилежне Верховний Суд вважає безпідставними.
Апеляційний суд перевірив ці висновки місцевого суду, визнав їх обґрунтованими та вмотивованими, навівши достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення. З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погоджується і Верховний Суд.
Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність і умотивованість наведених висновків судів першої та апеляційної інстанцій, касаційні скарги захисниць не містять.
Твердження сторони захисту про те, що висновок судово-медичної експертизи від 18 грудня 2018 року № 2629 є недопустимим доказом, оскільки експертизу проведено на підставі документів, які отримані експертами без ухвали слідчого судді, та без безпосереднього огляду потерпілої, колегія суддів уважає безпідставними.
Згідно з цим висновком, внаслідок ДТП, що відбулась ІНФОРМАЦІЯ_4, потерпіла ОСОБА_11 отримала тілесні ушкодження, які відносяться до категорії тяжких за критерієм небезпеки для життя, зокрема: компресійний уламковий перелом тіла 4-го поперекового хребця з компресією оболонок спинного мозку, нижнім пара парезом (неврологічний симптом, який характеризується зниженням м`язової сили в нижніх кінцівках) та порушенням функції тазових органів; перелом кісток тазу (розрив крижово-клубового зчленування справа; перелом сідничної та лобкової кістки зліва без зміщення відламків); закритий перелом голівки лівого плеча; черепно-мозкова травма в формі струсу головного мозку; рана області правого колінного суглобу; садна голови, тулуба і кінцівок.
Місцевий суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, обговорюючи позицію захисника про необхідність визнання недопустимим доказом вказаний висновок СМЕ, констатував, що така позиція не містить об`єктивних даних, які б дозволяли зробити висновок про те, що дане експертне дослідження було отримано не у передбачений законом спосіб. Так, захисник зазначила, що під час проведення експертизи не було безпосередньо оглянуто потерпілу ОСОБА_11, тоді як висновок був зроблений на підставі незавірених копій медичної документації щодо ОСОБА_11 . Проте, суд, досліджуючи цей висновок, встановив, що на дослідження експерту серед зазначених документів було надано консультативний висновок № 1101 НДСЛ "Охматдит", де дитині встановлений відповідний діагноз. Крім того, у своєму висновку експерт вважав достатніми надані для дослідження документи та вважав за можливе проведення експертного дослідження без безпосереднього огляду потерпілої. Таким чином, відсутні підстави для визнання даного висновку експерта недопустимим доказом. З таким висновком погоджується і колегія суддів.