ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 307/1245/20-ц
провадження № 61-10458св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,
Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 та представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 травня 2023 року у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Кондора Р. Ю., Кожух О. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним, визнання майна спільною сумісною власністю, визначення частки у майні.
Позовна заява мотивована тим, що з 01 серпня 2004 року по 20 жовтня
2006 року він та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, що підтверджується рішенням суду з питань сім`ї та прав неповнолітніх
м. Гімарашн від 02 березня 2018 року (Португальська Республіка), яке набрало законної сили 13 квітня 2018 року.
Ухвалою Тячівського районного суду від 10 квітня 2019 року зазначене рішення іноземного суду визнано на території України (справа № 307/2675/18).
За час проживання однією сім`єю, а саме, 08 вересня 2005 року вони придбали житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, право власності на який було оформлено за ОСОБА_2 .
Позивач зазначав, що вищевказаний будинок є їхньою спільною сумісною власністю, оскільки був придбаний саме за час його проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю, що підтверджується постановою Закарпатського апеляційного суду від 03 лютого 2020 року у справі № 307/1052/18 за його позовом до
ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння. Вказане судове рішення набрало законної сили.
22 січня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 укладено договір дарування спірного будинку, який посвідчений приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі № 304.
Позивач вважаючи себе особою, яка має право оспорювати вищевказаний договір дарування, хоча й не є стороною цього договору, зазначає, що має майновий інтерес та заінтересований у тому, щоб у власність житловий будинок, що був предметом цього договору, повернувся до ОСОБА_2, оскільки придбаний за час їхнього спільного проживання однією сім`єю і вибув з їхньої спільної власності без його згоди.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати договір дарування від 22 січня 2009 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_6, недійсним, визнати спільною сумісною власністю його та ОСОБА_2 будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, визначити йому 1/2 частку у праві власності на вказаний житловий будинок та залишити вказане майно у їхній спільній частковій власності.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 04 жовтня
2021 року у складі судді Ком`яті Н. А. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки його перебіг відносно порушеного права, за захистом якого він звернувся до суду, почався
23 квітня 2015 року, коли стало відомо, що ОСОБА_2 без його згоди подарувала спірний будинок ОСОБА_7, а з цим позовом звернувся після спливу більше 5 років. Про застосування позовної давності заявлено ОСОБА_3 . Інші позовні вимоги про визнання спірного майна спільною сумісною власністю, визначення 1/2 частки у праві власності та залишення даного будинку у їхній спільній з ОСОБА_2, частковій власності також задоволенню не підлягають, як похідні вимоги.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 30 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 04 жовтня 2021 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсним договір дарування від 22 січня 2009 року, посвідчений приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Стойка Н. М. за реєстром № 304.
Визнано будинок АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 .
У решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції виходив із того, що рішення суду з питань сім`ї та прав неповнолітніх м. Гімарашн від 02 березня 2018 року (Португальська Республіка), яке набрало законної сили 13 квітня 2018 року, ухвалою суду
від 10 квітня 2019 року визнано на території України. Встановлено, що з 01 серпня 2004 року по 20 жовтня 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, тому спірне майно належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. ОСОБА_2 не спростувала презумпцію спільності права власності сторін на майно, придбане за час її проживання з позивачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
Укладення 22 січня 2009 року ОСОБА_2 договору дарування спірного будинку, який набутий нею за час спільного проживання з ОСОБА_1 без його згоди, порушує права останнього та є підставою для визнання вказаного правочину недійсним.
ОСОБА_1 23 квітня 2015 року дізнався про спірний договір дарування, звернувся у межах трьохрічного строку до суду з позовом до відповідачів про визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, у задоволенні якого рішенням суду йому було відмовлено (справа №307/1052/18). Зазначений позов перериває строк звернення з даним позовом, оскільки предметом позову була частина вимог, право на які має позивач, тому строк позовної давності не застосовується.
Позов про визначення ОСОБА_1 1/2 частини у праві власності на вказаний житловий будинок та залишення даного будинку у спільній частковій власності його та ОСОБА_2, є недоведеним і не підлягає задоволенню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційних скаргах представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 та представник
ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 та представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 з підстав передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
У вересні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2023 року справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним та визнання права власності на майно призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин строк позовної давності.
ОСОБА_1 звернувся 26 січня 2015 року до суду із зустрічним позовом про встановлення факту його спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу з лютого 2001 року до 20 жовтня 2006 року, визнання спірного житлового будинку та іншого нерухомого майна такими, що належать йому та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності. Тобто вимога про визнання права власності була предметом спору під час іншого судового розгляду у справі №307/4052/14-ц. ОСОБА_1 при розгляді вищевказаної справи не заявлялась вимога про визнання спірного договору дарування
від 22 січня 2009 року недійсним. Вперше вказана вимога була заявлена ОСОБА_1 30 квітня 2020 року при зверненні до суду з позовом у даній справі.
Таким чином, вважає, безпідставним є посилання апеляційного суду на переривання строку позовної давності у частині вимоги визнання недійсним договору дарування від 22 січня 2009 року, оскільки з такою вимогою раніше позивач не звертався до суду. При цьому посилався на відповідну практику Верховного Суду.
Крім того, позивач не цікавився станом своїх майнових прав, зокрема, що стосуються частки у спірному будинку з періоду укладення оспорюваного договору дарування до 2015 року (судовий розгляд у справі 307/4052/14-ц ), що суперечить презумпції можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який не знав про порушення свого цивільного права й саме із цієї причини не звернувся по його захист до суду, недостатньо.
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 мотивована тим, що у судовому засіданні 08 грудня 2022 року, яке проведено апеляційним судом в режимі відеоконференції за участю ОСОБА_4, оголошено перерву. Судове засідання апеляційним судом у даній справі, яке призначено на 30 травня
2023 року проведено без відеоконференції та без залучення представника відповідача, за результатами якого було прийнято постанову, яка є предметом касаційного оскарження. Представник протягом часу з 13:52:51 по 15:59:15 перебував в очікуванні судового засідання, авторизований на сайті сервісу відеоконференцзв`язку. Таким чином судом апеляційної інстанції проведено судове засідання без режиму відеоконференції та його залучення, що порушує норми статті 212 ЦПК України.
Оскільки, спірний житловий будинок набула у власність ОСОБА_8 згідно оспорюваного договору дарування від 22 січня 2009 року, то саме з цієї дати повинен обчислюватись строк позовної давності. Вважає, що ОСОБА_1 пропущено строк позовної давності без поважних причин, а тому у їх задоволенні слід відмовити саме з цих підстав. Безпідставним є посилання апеляційного суду на переривання строку позовної давності у частині вимоги визнання недійсним договору дарування від 22 січня 2009 року, оскільки з такою вимогою раніше позивач не звертався до суду.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судом
ОСОБА_1 ОСОБА_2 спільно проживали однією сім`єю у період з
01 серпня 2004 року по 20 жовтня 2006 року, що підтверджено рішенням Суду у справах сім`ї та неповнолітніх Гімарайнш Трибуналу судового округу Брага Португальської Республіки від 02 березня 2018 року, яке набрало законної сили 13 квітня 2018 року (том 1, а. с. 14-49).
Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 10 квітня
2019 року визнано в Україні рішення Суду у справах сім`ї та неповнолітніх Гімарайнш Трибуналу судового округу Брага Португальської Республіки
у справі № 793/17.6 Т8 GMR, яке було ухвалене 02 березня 2018 року та набрало законної сили 13 квітня 2018 року та яким визнано, що ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 фактично проживали спільно у період з 01 серпня 2004 року до 20 жовтня 2006 року (справа № 307/2675/18). Зазначена ухвала суду була предметом апеляційного та касаційного перегляду за результатами якого залишено в силі (том 1, а. с. 58-73).
08 вересня 2005 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, який розташований за адресою:
АДРЕСА_1, загальною площею 133,1 кв. м, що посвідчено державним нотаріусом Тячівської державної нотаріальної контори у реєстрі № 2-2431 (том 1, а. с. 8).
22 січня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 укладено договір дарування спірного житлового будинку, який посвідчений приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу, зареєстрований у реєстрі № 304 (том 1, а. с. 11-13).
03 серпня 2020 року ОСОБА_3 подала до суду першої інстанції заяву про застосування строку позовної давності (том 1, а. с. 100).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційні скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 та представника
ОСОБА_3 - ОСОБА_5 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судового рішення лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.