ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 750/1642/20
провадження № 61-578ск23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І.Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство "УкрСиббанк",
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "УкрСиббанк" на постанову Чернігівського апеляційного суду від 26 листопада 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: Євстафіїва О. К., Онищенко О. І., Шарапової О. Л.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2020 року Акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - АТ "УкрСиббанк", банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позовну заяву банк мотивував тим, що 09 квітня 2008 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір про надання споживчого кредиту № 11331110000 з додатковою угодою від 23 лютого 2009 року № 1, відповідно до якого ОСОБА_2 надано кредит у сумі 37 700 доларів США шляхом зарахування коштів на його поточний рахунок. На забезпечення кредитних зобов`язань ОСОБА_2, між банком і ОСОБА_1 09 квітня 2008 року укладений договір іпотеки № 30207Z136, предметом якого є квартира загальною площею 51,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, власником якої є ОСОБА_1 .
Унаслідок невиконання ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором постановою Чернігівського апеляційного суду від 17 січня 2020 року у справі № 750/9033/15-ц, яка набрала законної сили, стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3, на користь АТ "УкрСиббанк" 11 059,43 доларів США - заборгованості за кредитним договором, з яких: 6 658,01 доларів США - заборгованість за кредитом, 4 401,42 долар США - проценти, пеня у розмірі 438 804,16 грн; з ОСОБА_2 на користь банку стягнуто 43 347,7 доларів США заборгованості за кредитним договором, з яких: 27 583,21 доларів США - заборгованість за кредитом, 15 763,86 доларів США - проценти і судові витрати.
Станом на 20 лютого 2020 року судове рішення не виконано, борг банку ОСОБА_2 не повернуто у зв`язку з чим АТ "УкрСиббанк" має право задовольнити свої вимоги з продажу предмета іпотеки - квартири, належної ОСОБА_1
АТ "УкрСиббанк" просило суд у рахунок погашення заборгованості, що виникла внаслідок невиконання ОСОБА_2 договору про надання кредиту від 09 квітня 2008 року № 11331110000 у розмірі 54 406,50 доларів США, з яких: 34 241,22 доларів США - заборгованість за кредитом, 20 165,28 доларів США - проценти, звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2, яка належить ОСОБА_1, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження з дотриманням вимог Закону України "Про іпотеку" за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, вирішити питання розподілу судових витрат.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 червня 2021 року, ухваленим у складі судді Коверзнева В. О., позов АТ "УкрСиббанк" задоволено частково.
У рахунок погашення на користь АТ "УкрСиббанк" заборгованості, що виникла внаслідок невиконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту від 09 квітня 2008 року № 11331110000 у розмірі 53 461,89 доларів США, з яких: 43 347,07 доларів США (із яких: 27 583,21 доларів США - заборгованість за тілом кредиту, 15 763,86 доларів США - проценти) підлягають стягненню особисто з ОСОБА_2 ; 10 114,82 доларів США (із яких: 6 658,01 доларів США - заборгованість за тілом кредиту, 3 456,81 доларів США - проценти, 310 645,65 грн - пеня) підлягають стягненню з ОСОБА_2 солідарно з ОСОБА_3 ; звернуто стягнення на належну ОСОБА_1 двокімнатну квартиру АДРЕСА_3, загальною площею 51,2 кв м, що є предметом іпотеки за договором іпотеки від 09 квітня 2008 року № 30207Z136, укладеним між Акціонерним комерційним банком "УкрСиббанк" і ОСОБА_1 .
Реалізацію предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_3 здійснити з прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, відповідно до положень Закону України "Про виконавче провадження", за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ "УкрСиббанк" 19 734,70 грн у рахунок відшкодування сплаченої суми судового збору.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що обсяг невиконаних ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором установлено постановою Чернігівського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року у справі № 750/9033/15-ц, що вимоги позивача про звернення стягнення на належний відповідачу - майновому поручителю предмет іпотеки є законними і не виходять за межі визначеної апеляційним судом у справі № 750/9033/15-ц загальної суми заборгованості ОСОБА_2 - 53 461,89 долар США.
Оскільки АТ "УкрСиббанк" звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості у серпні 2015 року, а остаточне рішення у справі № 750/9033/15-ц ухвалено апеляційним судом лише 05 квітня 2021 року, тобто вирішення спору щодо правомірності вимог банку про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 та визначення суми боргу, що підлягає стягненню, має безпосереднє значення для вирішення цієї справи. Суд першої інстанції вважав причину пропуску позивачем строку позовної давності поважною, що є підставою для його поновлення та захисту порушеного матеріального права позивача.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 26 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 червня 2021 року скасовано.
У задоволенні позову АТ "УкрСиббанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.
Стягнуто з АТ "УкрСиббанк" 30 114,00 грн судового збору.
Стягнуто з АТ "УкрСиббанк" на користь ОСОБА_1 відшкодування витрат на правову допомогу у сумі 11 000,00 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 борг банку, що виник внаслідок неналежного виконання укладеного ним кредитного договору, не повернуто. Суд вважав, що банк на погашення заборгованості вправі вимагати звернення стягнення на предмет іпотеки, якою забезпечено вказаний договір - на квартиру, що належить ОСОБА_1 .
Суд апеляційної, врахувавши, що в укладеному сторонами договорі іпотеки строк припинення іпотеки фактично не визначено, застосував частину четверту статті 559 ЦК України, вказав, що строк виконання зобов`язання ОСОБА_2 перед АТ "УкрСиббанк" за договором споживчого кредиту від 09 квітня 2008 року настав 16 червня 2015 року, для задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, якою забезпечено кредитний договір, АТ "УкрСиббанк" повинно було звернутися до суду з позовом до 16 грудня 2015 року. Натомість воно звернулося 24 лютого 2020 року, здавши його у цей день на пошту, тобто більш ніж через 4 роки.
Не погоджуючись з висновками суду першої інстанції про те, що банк пропустив строк позовної давності з поважних причин, суд апеляційної інстанції, пославшись на частину четверту статті 559 ЦПК України у редакції, чинній до 19 жовтня 2015 року, вказав, що цей строк є припинальним, тобто таким, що ні за яких обставин не може бути поновленим. При цьому вказав, що порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, чи встановлено договором строк її дії, сплив цього строку припиняє суб`єктивне право кредитора. Суд дійшов висновку, що навіть якщо й припустити, що цей строк може (міг) бути поновленим за умови його пропуску з поважних причин, то у цій справі вони відсутні, бо про порушення права, на відновлення якого спрямовано позов, що розглядається у цій справі, і про визначений у позовній заяві спосіб його відновлення банк знав до 16 грудня 2015 року. Поважності причин пропуску строку, про який йдеться, останнім не наведено. Причини, з яких цей строк поновлено судом першої інстанції, не можуть бути визнані поважними.
Оскільки апеляційну скаргу задоволено, а заперечення банку щодо розміру понесених заявником витрат на правову допомогу (гонорар адвоката), які підтверджено допустимими доказами, відсутні, заява ОСОБА_1 про відшкодування витрат на правову допомогу підлягала задоволенню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2023 року АТ "УкрСиббанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Чернігівського апеляційного суду від 26 листопада 2022 року, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просило скасувати оскаржуване судове рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
12 січня 2023 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху, надано строку для усунення її недоліків.
24 лютого 2021 року ухвалою Верховного Суду задоволено клопотання банку про поновлення строку подачі касаційної скарги та зменшення розміру судового збору та продовжено строк для усунення недоліків вказаних в ухвалі Верховного Суду від 27 січня 2021 року.
20 січня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою, витребувано справу із Деснянського районного суду м. Чернігова.
У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, внаслідок чого скасував законне рішення суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції безпідставно застосував до правовідносин іпотеки положення частини четвертої статті 559 ЦК України.
Відповідно до статті 11 Закону України "Про заставу", статей 1, 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель є заставодавцем або іпотекодавцем. Відповідно до статті 546 ЦК України застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку (статті 553-550 ЦК України), не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки останній відповідає перед заставо/іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов`язання винятково у межах вартості предмета застави/іпотеки.
Заявник вказує, що згідно з частиною другою статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. У справі №750/9033/15-ц (стягнення боргу з позичальника та поручителя) банк позов пред`явив у період з серпня 2015 року (звернення до суду) до 05 квітня 2021 року (дата набрання чинності рішенням). Весь цей час умова переривання позовної давності ("у разі пред`явлення позову") є дотриманою, оскільки позов є пред`явленим, і відповідно, позовна давність є такою, що переривається.
Заявник вважає, що переривання позовної давності за положеннями частини другої статті 264 ЦК України пов`язано з пред`явлення позову/звернення до суду, проте, таке переривання позовної давності не припиняється фактом звернення, а продовжується протягом часу коли позов є пред`явленим.
Крім того, заявник зазначив, що оскільки Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" встановлено мораторій (заборону) на примусове стягнення на майно, яке є предметом іпотеки за кредитами в іноземній валюті, то, на думку заявника, на час дії цього мораторію на підставі пункту 2 частини першої статті 263 ЦК України зупинявся строк позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки (за іпотечними правовідносинами, які підпадали під дію вказаного Закону).
Підставами касаційного оскарження заявник зазначив те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 161/6253/15-ц (провадження № 14-32цс20) та у постановах Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 0907/2-5003/2011 (провадження № 61-19610св21), від 12 травня 2021 року у справі № 521/19852/18 (провадження № 61-1497св21), від 19 грудня 2020 року у справі № 208/1627/18 (провадження № 61-18769св19), а також що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування положень частини другої статті 264 ЦК України.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
09 квітня 2008 між банком та ОСОБА_2 укладений договір про надання споживчого кредиту № 11331110000, на підставі якого банк надав позичальнику кредитні кошти у сумі 37 700 доларів США.
З метою забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором, 09 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_3 укладений договір поруки № 30207Р149.
09 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_1, на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2, укладений договір іпотеки № 30207Z136 на підставі якого ОСОБА_1 передала в іпотеку банку належну їй двокімнатну квартиру АДРЕСА_3, яка станом на 26 березня 2008 року мала ринкову вартість 253 990 грн.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року у справі № 750/9033/15-ц стягнуто з ОСОБА_4 на користь АТ "УкрСиббанк" заборгованість за договором у сумі 43 347,07 доларів США; стягнуто з ОСОБА_4 солідарно із ОСОБА_3 заборгованість за договором у сумі 10 114,82 доларів США, а всього 53 461,89 доларів США.
Даною постановою встановлено, що строк відповідальності для боржника та поручителя настав з 31 липня 2015 року, тобто на 32 день з моменту отримання вимоги.
У відзиві на позовну заяву банку ОСОБА_1 просила застосувати позовну давність (том 1, а.с. 137-138).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що постанова суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає вказаним вимогам закону.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Виконання забезпечувального зобов`язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов`язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого преважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).