ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 314/460/22
провадження № 61-13109св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, в інтересах якої діють законні представники ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ОСОБА_5, в інтересах якого діють законні представники ОСОБА_6 та ОСОБА_7,
третя особа- служба у справах дітей Павлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 11 липня 2022 року
в складі судді Капітонова Є. М. та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 грудня 2022 року в складі колегії суддів Кочеткової І. В.,Гончар М. С., Дашковської А. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2022 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_5, про виселення.
Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 05 квітня
2022 року залучено до участі у справі як третю особу службу у справах дітей виконавчого комітету Павлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 15 листопада 2022 року залучено до участі у справі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як законних представників малолітньої ОСОБА_2, а також ОСОБА_6 та ОСОБА_7 як законних представників малолітнього ОСОБА_5 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до кредитного договору від 15 серпня 2008 року закрите акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), назву якого змінено на
АТ КБ "ПриватБанк", надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 33 576 дол. США зі строком повернення до 15 серпня 2018 року.
З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань ОСОБА_1 передав в іпотеку ЗАТ КБ "ПриватБанк" житловий будинок загальною площею 42,1 кв. м на АДРЕСА_1, про що між вказаними особами укладено договір іпотеки від 15 серпня 2008 року.
Договір іпотеки передбачає право іпотекодавця на реєстрацію у предметі іпотеки інших осіб лише при умові отримання від іпотекодержателя письмової згоди на такі дії. Водночас ОСОБА_1 без згоди банку зареєстрував у спірному будинку малолітніх ОСОБА_2
і ОСОБА_5 . Таким чином, ОСОБА_2 і ОСОБА_5 зареєстровані на АДРЕСА_1 з порушенням норм матеріального права та умов договору іпотеки, тому наявні підстави для виселення зазначених осіб.
На підставі викладеного АТ КБ "ПриватБанк" просило виселити
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5,
ІНФОРМАЦІЯ_2, які зареєстровані та (або) проживають
у будинку АДРЕСА_1, який є предметом іпотеки.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 11 липня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що виселення малолітніх як засіб забезпечення виконання кредитного договору та договору іпотеки є непропорційним втручанню в право на житло малолітніх осіб (фактичне позбавлення права на житло без виникнення і встановлення іншого права на житло) та на повагу до сімейного життя (право проживати однією сім`єю батьків та дітей в одному житлі).
Постановою Запорізького апеляційного суду від 06 грудня 2022 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 11 липня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволені позову.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що житловий будинок, який належить ОСОБА_1 та є предметом договору іпотеки, придбаний ним за власні кошти до укладення кредитного договору та договору іпотеки, а малолітні ОСОБА_2 та ОСОБА_5 були зареєстровані у спірному будинку відповідно до статті 29 Цивільного кодексу України (далі -
ЦК України), тобто за місцем реєстрації своїх батьків.
Спірний будинок є постійним зареєстрованим місцем проживання іпотекодавця, який не підлягає виселенню без надання іншого житла, та членів його сім`ї, а саме: ОСОБА_5, 2012 року народження, та його батьків ОСОБА_6 і ОСОБА_7, а також ОСОБА_2, 2021 року народження, та її батька ОСОБА_3, тому вимоги банку про виселення малолітніх дітей суперечать статті 29 ЦК України, статті 160 Сімейного кодексу України, статтям 11, 14 Закону України "Про охорону дитинства". Та обставина, що діти народилися і були зареєстровані у спірному будинку після укладення договору іпотеки, не є достатньою підставою для задоволення позову, оскільки вказаний будинок був зареєстрованим місцем проживання їхніх батьків і відповідно до статті 29 ЦК України є місцем проживання ОСОБА_2 і ОСОБА_5 незалежно від згоди банку як іпотекодержателя.
Суд першої інстанції, розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників судового процесу, позбавив сторін можливості представляти свої інтереси в умовах, які передбачені процесуальним законодавством, зокрема, в умовах відкритого та публічного судового розгляду. Вказане, у свою чергу, перешкодило сторонам належним чином користуватися передбаченими статтею 43 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) процесуальними правами. Суд першої інстанції допустив порушення норм права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 11 липня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 грудня 2022 року,ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Як на підставу оскарження судових рішень позивач посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Вважає, що суди не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц, від 06 лютого 2019 року у справі № 570/3689/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 442/328/19-ц, від 29 вересня 2021 року у справі № 344/12708/19, від 08 грудня 2021 року у справі № 209/2032/14-ц. Вказував, що апеляційний суд неповно встановив обставини справи.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не дослідив обсяг житлової нерухомості, яка перебуває у власності відповідачів, не встановив, чи проживають та користуються відповідачі спірним майном, чи мають вони інше житло, не оцінив належним чином доводи сторін щодо співмірності втручання у право на мирне володіння майном з дотриманням балансу
між правами учасників спору.
Суди неправильно визначили характер спірних правовідносин між сторонами, невірно застосували закон, що їх регулює, неповно дослідили матеріали справи та не дали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Особи, які були зареєстровані у житловому приміщенні, що є предметом іпотеки, після укладення кредитного та іпотечного договорів, не мають права користування цим майном.
Іпотекодавець без будь-якої письмової згоди банку зареєстрував малолітніх онуків з метою вчинення перешкод для звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості. Наявність осіб, зареєстрованих у предметі іпотеки, на який звертається стягнення, негативно відображається на можливості звернення стягнення та впливає на ціну спірного нерухомого майна. Встановлення факту придбання предмета іпотеки не за кредитні кошти не є визначальним для правильного розгляду цього спору.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Провадження у суді касаційної інстанції
У грудні 2022 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Верховного Суду
з касаційною скаргою на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 11 липня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду
від 06 грудня 2022 року.
Верховний Суд ухвалою від 16 серпня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 11 липня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 грудня 2022 року, витребував справу із суду першої інстанції.
13 березня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 серпня 2023 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що ЗАТ КБ "ПриватБанк", назву якого змінено на
АТ КБ "ПриватБанк", і ОСОБА_1 15 серпня 2008 року уклали кредитний договір, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 33 576 дол. США строком до 15 серпня 2018 року зі сплатою 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.
З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань ОСОБА_1 передав в іпотеку ЗАТ КБ "ПриватБанк" житловий будинок загальною площею 42,1 кв. м на АДРЕСА_1, про що між вказаними особами укладено договір іпотеки від 15 серпня 2008 року. Зазначений будинок належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності
від 23 березня 2007 року серії НОМЕР_1 . ОСОБА_1 зобов`язався не надавати документи у відповідні органи з метою реєстрації будь-яких осіб у предметі іпотеки без згоди на це іпотекодержателя.
Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу 11 січня 2019 року звернув стягнення на спірний житловий будинок у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором
у загальному розмірі 35 817 дол. США.
Постановою державного виконавця Вільнянського відділу державної виконавчої служби у Запорізькому району Запорізької області від 12 січня 2022 року повернуто виконавчий напис стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки органи опіки і піклування відмовили у наданні згоди на реалізацію житлового будинку, в якому зареєстровані малолітні особи.
Відповідно до довідки органу місцевого самоврядування від 07 грудня 2021 року у спірному будинку зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_8,
ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Звертаючись до суду з позовом у цій справі, АТ КБ "ПриватБанк" посилалося на те, що в порушення умов договору іпотеки іпотекодавець зареєстрував у спірному будинку малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_5 . Позивач вказував, що наявні підстави для виселення зазначених малолітніх осіб.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до частини першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Наслідки невиконання зобов`язання передбачені статтею 611 ЦК України.
Частиною другою статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником негативного зобов`язання кредитор незалежно від сплати неустойки та (або) відшкодування збитків і моральної шкоди має право вимагати припинення дії, від вчинення якої боржник зобов`язався утриматися, якщо це не суперечить змісту зобов`язання. Така вимога може бути пред`явлена кредитором і в разі виникнення реальної загрози порушення такого зобов`язання.
Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з частинами першою, третьою статті 9 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При користуванні предметом іпотеки іпотекодавець повинен не допускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу). Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.
Колегія суддів звертає увагу на те, що ні ЦК України, ні Законом України "Про іпотеку" не передбачено обмежень прав членів сім`ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.
Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2023 року у справі № 175/17/23.
Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до частини четвертої статті 9, частини першої, четвертої статті 156 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сімʼї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу.
З аналізу частини другої статті 64 ЖК України та частини першої статті 405 ЦК України слідує, що члени сім`ї власника будинку (квартири) (дружина власника, їх діти і батьки), які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі № 215/6578/21.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.
Право дитини на проживання в сім`ї разом з батьками передбачене також статтею 11 Закону України "Про охорону дитинства".
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 січня 2023 року у справі № 691/995/21.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (в редакції, чинній на час народження ОСОБА_2 та ОСОБА_5 ) встановлено обов`язок батьків або інших законних представників зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження.