ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 686/9661/20
провадження № 61-11830св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_7,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Лучковська Тамара Миколаївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, подану адвокатом Воронковим Володимиром Олексійовичем, на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 листопада 2021 року у складі судді Стефанишина С. Л. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Костенка А. М., Гринчука Р. С., Спірідонової Т. В.
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2020 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, в якому просив: визнати недійсним з моменту укладення договір позики від 21 жовтня 2014 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; визнати недійсним з моменту укладення договір іпотеки від 21 жовтня 2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міськрайонного нотаріального округу Лучковською Т. М. зареєстрованим за № 3348; скасувати свідоцтво, видане приватним нотаріусом Хмельницького міськрайонного нотаріального округу Лучковською Т. М. від 29 липня 2016 року зареєстроване в реєстрі за № 1908; скасувати запис про право власності від 29 липня 2016 року № 15660245 на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 93,6 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомості 482013668101, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на майно, індексний номер 30708988 від 29 липня 2016 року, прийнятого державним реєстратором - приватним нотаріусом Хмельницького міськрайонного нотаріального округу Лучковською Т. М.; визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу квартири від 19 грудня 2016 року № 52 за адресою: АДРЕСА_2, посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міськрайонного нотаріального округу Лучковською Т. М. за реєстровим № 3309.
Позов обґрунтований тим, що 26 грудня 2015 року між ним та ОСОБА_3 укладено договір позики, відповідно до якого він передав у власність ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 750 000 грн, що на день підписання договору становило 30 000 доларів США, строком до 01 листопада 2016 року. У зв`язку із невиконанням вказаного зобов`язання він звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики в розмірі 984 368,26 грн. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 20 вересня 2017 року позов задоволено. 14 листопада 2017 року рішення суду набрало законної сили.
Під час виконання вищевказаного рішення встановлено, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки квартири АДРЕСА_1 на забезпечення зобов`язання за договором позики від 21 жовтня 2014 року щодо повернення грошової суми в розмірі 560 000 грн. У зв`язку із невиконанням ОСОБА_3 грошових зобов`язань перед ОСОБА_2 за договором позики від 21 жовтня 2014 року, в подальшому 19 грудня 2016 року між ОСОБА_2 як іпотекодержателем та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
Позивач вважає, що ОСОБА_3 з метою ухилення від виконання своїх зобов`язань перед ним за договором позики від 26 грудня 2015 року, перебуваючи у змові з ОСОБА_2 та ОСОБА_1, вивів із приватної власності квартиру, що фактично могла забезпечити погашення заборгованості за договором позики від 26 грудня 2015 року.
Таким чином, договір позики від 21 жовтня 2014 року та договір іпотеки від 21 жовтня 2014 року, укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, а також договір купівлі-продажу квартири від 19 грудня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, за своїм змістом суперечать вимогам закону та не спрямовані на реальне настання обумовлених ними правових наслідків. Доказами такої фіктивності є свідомий намір на ухилення ОСОБА_3 від виконання своїх грошових зобов`язань за договором позики грошей від 26 грудня 2015 року, шляхом виведенням із приватної власності нерухомого майна відразу після закінчення терміну повернення грошових коштів за договором позики.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 квітня 2020 року вжито заходи забезпечення позову та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 листопада 2021 року, яке залишено без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року, у позові відмовлено.
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що договір позики та договір іпотеки між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, укладені 21 жовтня 2014 року з терміном повернення коштів до 21 квітня 2015 року, а договір позики між позивачем та ОСОБА_6,укладений 26 грудня 2015 року зі строком повернення коштів до 01 листопада 2016 року, тобто через рік і два місяці після укладення оспорюваних правочинів. Реалізація ОСОБА_2 свого права іпотекодержателя шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та реєстрація права власності на іпотечне майно за ОСОБА_2 вчинені 29 липня 2016 року, тобто до завершення строку повернення ОСОБА_6 коштів ОСОБА_7 та, відповідно, виникнення в ОСОБА_6 обов`язку щодо повернення коштів позивачу.
Позивач не довів, що, укладаючи в 2014 році з ОСОБА_2 договір позики та договір іпотеки, ОСОБА_6 передбачав укладення в майбутньому в 2015 році з позивачем договору позики та таким чином готувався й створював умови для уникнення повернення коштів.
Укладення оспорюваних правочинів та вчинення відповідних реєстраційних дій про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на предмет іпотеки жодним чином не порушує права самого позивача з тих підстав, що його правовідносини за договором позики від 26 грудня 2015 року виникли вже після укладення договору позики та договору іпотеки між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та не мають ознак фіктивності, передбачених нормами статті 234 ЦК України, на яку як на підставу своїх позовних вимог посилається позивач.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2022 року ОСОБА_5 через адвоката Воронкова В. О. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 листопада 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року, просить скасувати судові рішення та задовольнити позов.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 11 квітня 2017 року у справі № 21-1458а16; у постановах Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/2754/16-ц, провадження № 61-29694св18; у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18, від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18, провадження № 12-184гс18, від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18, провадження № 14-536цс18.
Він просив об`єднати в одне провадження цю справу та справу № 686/16213/21 за його позовом до тих самих відповідачів про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 19 грудня 2016 року № 3309. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання без винесення ухвали та мотивів такої відмови. Просив зупинити провадження у справі № 686/16213/21 до вирішення справи № 686/9661/20, у чому також суд йому відмовив.
У справі № 686/16213/21 ухвалу про відмову у зупиненні провадження у цій справі суд не постановив.
Державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за ОСОБА_2 проведена з порушенням законодавства за відсутності документів, які є підставою для реєстрації права власності. Договір купівлі-продажу квартири від 19 грудня 2016 року укладався за заниженою ціною, після реалізації квартири мали залишитись кошти в розмірі 382 480,00 грн, з цих підстав він оспорив договір у справі № 686/16213/21.
Договір купівлі-продажу квартири від 19 грудня 2016 року № 3309 укладений з метою ухилення ОСОБА_3 від виконання зобов`язань перед ним за договором позики.
Суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи.
Аргументи інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу не надійшли.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У грудні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктом 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
21 жовтня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у простій письмовій формі укладено договір позики, згідно з яким ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_3 560 000,00 грн на строк до 21 квітня 2015 року, які останній до вказаного терміну зобов`язався повернути позикодавцю.
У забезпечення виконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань за договором позики в цей же день 21 жовтня 2014 року між ОСОБА_2 як іпотекодержателем та ОСОБА_3 як іпотекодавцем укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки, відповідно до умов якого іпотекодавець на забезпечення виконання зобов`язань іпотекодавця перед іпотекодержателем за договором позики передає іпотекодержателю предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 .
26 грудня 2015 року між громадянином Турецької Республіки ОСОБА_8 та ОСОБА_3 у простій письмовій формі укладено договір позики, згідно з яким ОСОБА_9 передав у власність ОСОБА_3 750 000,00 грн, що еквівалентно 30 000,00доларів США строком до 01 листопада 2016 року.
За умовами договору ОСОБА_3 зобов`язаний повернути позикодавцю вказану суму позики у строк до 01 листопада 2016 року.
У зв`язку з невиконанням ОСОБА_3 умов договору позики від 21 жовтня 2014 року щодо повернення грошових коштів у визначений договором строк (до 21 квітня 2015 року) позичальнику ОСОБА_2, останній 24 червня 2016 року звернувся до приватного нотаріуса Хмельницького міськрайонного нотаріального округу Лучковської Т. М. із заявою, в якій просив передати ОСОБА_3 вимогу щодо повернення грошових коштів у розмірі 727 638,00 грн протягом тридцятиденного строку, а у випадку невиконання має намір вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки.
24 червня 2016 року приватний нотаріус Хмельницького міськрайонного нотаріального округу Лучковська Т. М. листом направила ОСОБА_3 вимогу ОСОБА_2 щодо повернення грошових коштів у розмірі 727 638,00 грн протягом тридцятиденного строку з попередженням, що у випадку невиконання буде звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації за ОСОБА_2 права власності на предмет іпотеки.
Вказаний лист нотаріуса Голота В. В. отримав 27 червня 2016 року, що підтверджується відповідним поштовим повідомленням.
У зв`язку з невиконанням ОСОБА_6 своїх зобов`язань за договором позики і після отримання листа нотаріуса від 24 червня 2016 року приватний нотаріус Хмельницького міськрайонного нотаріального округу Лучковська Т. М. 29 липня 2016 року на підставі статті 84 Закону України "Про нотаріат" видала свідоцтво, зареєстроване у реєстрі за № 1908, яким посвідчено, що заяву ОСОБА_2 від 24 червня 2016 року передано ОСОБА_6, в якій ОСОБА_2 вимагав повернути грошові кошти у розмірі 727 638,00 грн протягом тридцяти денного строку, а у випадку невиконання вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки.
29 липня 2016 року державний реєстратор - приватний нотаріус Хмельницького міськрайонного нотаріального округу Лучковською Т. М. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на майно, індексний номер: 30708988, відповідно до якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про право власності за номером 15660245 від 29 липня 2016 року про право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 93,6 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомості 482013668101.
19 грудня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири, згідно з яким ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_1 купив квартиру АДРЕСА_1 .
Цей договір посвідчила приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Лучковська Т. М. та зареєструвала в реєстрі за № 3309.
Право власності ОСОБА_1 на квартиру зареєстровано в реєстрі речових прав на нерухоме майно 19 грудня 2016 року.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 вересня 2017 року у зв`язку з невиконанням ОСОБА_3 умов договору позики від 26 грудня 2015 року щодо повернення грошових коштів у визначений договором строк (до 01 листопада 2016 року) стягнено з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_10 заборгованість за договором позики в загальній сумі 984 368,26 грн та судовий збір у розмірі 8 000,00 грн.
На виконання цього рішення стягувачу 15 листопада 2017 року видано виконавчий лист, який звернений до виконання Ізмаїльським міськрайонним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області.
Постановою Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 08 грудня 2017 року відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 на примусове виконання вищезазначеного рішення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Правочин, вчинений боржником у період виникнення у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину як такого, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.
Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (про стягнення коштів, що набралозаконної сили. Боржник, щодо якого ухвалено рішення про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його дружина, які укладають угоду про роздільне майно подружжя, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.
За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. Необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним (правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, провадження № 14-260цс19).
Отже, відчуження боржником майна у період проведення виконавчого провадження з метою виведення свого майна з-під стягнення є підставою для визнання угоди недійсною.
Згідно із статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).