П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 609/2/22
провадження № 51-4573км23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участі:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
виправданого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження у судах першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 16 червня 2023 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Рохманів Шумського району Тернопільської області, громадянина України, який проживає у АДРЕСА_1,
якого визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, і
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Шумського районного суду Тернопільської області від 13 грудня 2022 року ОСОБА_7 визнано невинуватим та виправдано у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат, а також інші питання, визначені кримінальним процесуальним законодавством.
Ухвалою Тернопільського апеляційного судувід 16 червня 2023 року апеляційні скарги прокурора та потерпілої залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.
Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у тому, що він 14 липня 2021 року приблизно о 13 год 35 хв, виконуючи службові обов`язки та керуючи службовим автомобілем "УАЗ-3909" (д.н.з. НОМЕР_1 ), який належить ВАТ "Тернопільобленерго", усупереч вимогам Закону України "Про дорожній рух" та пунктів 1.5 ч. 1, 1.10 (в частині визначення понять: "дорожні умови", "дорожня обстановка", і виконання їх вимог), пп. "б" і "д" п. 2.3, п. 10.1 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР) не був достатньо уважним і належно не стежив за дорожньою обстановкою, щоб мати змогу своєчасно реагувати на її зміну, постійно контролювати рух керованого ним транспортного засобу та не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху, перед початком руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкоди або небезпеки іншим учасникам руху, розпочав рух від місця стоянки, що на вул. Шевченка у с. Цеценівці Шумської ОТГ Кременецького району Тернопільської області у напрямку центру цього села, під час якого допустив наїзд на малолітнього ОСОБА_8, який підійшов до автомобіля "УАЗ-3909", пригнувся і просунув верхню частину тіла між дорожнім покриттям та днищем автомобіля, в результаті чого останній отримав тілесні ушкодження, від яких настала його смерть на місці пригоди.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування касаційних вимог прокурор стверджує, що як місцевий, так і апеляційний суди здійснили неналежне та неповне дослідження усіх обставин справи, що призвело до неправильного застосування кримінального закону та безпідставного виправдання ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК.
На переконання прокурора, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність в діях ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, з посиланням на те, що виправданий не мав об`єктивної можливості виявити небезпеку або перешкоду для руху у задньому лівому дзеркалі автомобіля, оскільки поза увагою суду залишилося те, що ОСОБА_7 не виконав усіх необхідних дій, щоб переконатися, що його маневр буде безпечним, зокрема, відкрити водійські двері або вікно та подивитися на дорожню обстановку, за необхідності вийти з автомобіля. Також сторона обвинувачення зазначає про те, що вказані висновки апеляційного суду спростовуються наявними у матеріалах кримінального провадження доказами, а саме протоколами слідчих експериментів від 13 жовтня та 06 грудня 2021 року, під час яких було встановлено, що при розташуванні манекена в місці заднього лівого колеса автомобіля, водій може його побачити, не покидаючи салон автомобіля, шляхом відкриття водійських дверей, а тому, на переконання прокурора, ОСОБА_7 перед початком руху мав об`єктивну можливість виявити небезпеку у вигляді малолітнього потерпілого.
Стверджує, що апеляційний суд усупереч вимог ст. 404 КПК обґрунтував свої висновки, посилаючись на низку письмових доказів та показання експертів ОСОБА_9 і ОСОБА_10, які він безпосередньо не досліджував та не допитував, чим порушив право прокурора на дослідження доказів, їх оцінку та обстоювання правової позиції обвинувачення.
На переконання сторони обвинувачення, суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання представника потерпілої про призначення судово-фонетичної, комплексної судово-медичної та транспортно-трасологічної експертиз, чим допустив істотне порушення вимог КПК та не усунув суперечності, які містяться у висновках судових автотехнічних експертиз від 23 листопада 2021 року № СЕ-19/120-21/10733-ІТ та від 15 грудня 2021 року № СЕ-19/120-21/12693-ІТ, в яких на аналогічні запитання про невідповідність дій водія автомобіля "УАЗ-3909" вимогам п. 10.1 ПДР експерти відповіли по-різному.
Вказує про невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам ст. 419 КПК.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав касаційну скаргу і просив її задовольнити, виправданий та його захисник вважали ухвалу апеляційного суду законною та обґрунтованою, просили касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилися. До початку касаційного розгляду на електронну адресу ККС ВС від потерпілої ОСОБА_11 та її представника - адвоката ОСОБА_12 надійшли заяви про здійснення розгляду справи за їхньої відсутності.
Мотиви суду
Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення учасників судового провадження, перевірив матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи та дійшов такого висновку.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Перш за все колегія суддів зупиниться на доводах касаційної скарги щодо наявності у діях особи складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
Як убачається із судових рішень судів попередніх інстанцій, висновки цих судів про невинуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування усіх обставин, шляхом дослідження доказів, перевірених під час судового розгляду й оцінених відповідно до вимог ст. 94 КПК.
Апеляційний суд констатував, що в діях ОСОБА_7 порушення вимог Закону України "Про дорожній рух" та пунктів 1.5 ч. 1, 1.10 (в частинах визначення понять: "дорожні умови", "дорожня обстановка", і виконання їх вимог), підпункту "б", "д" п. 2.3. та п. 10.1 ПДР може мати місце лише у випадку коли він перед початком руху автомобіля об`єктивно був спроможний виявити небезпеку або перешкоду для руху.
В ході перегляду провадження щодо ОСОБА_7 суд апеляційної інстанції погодився із висновками місцевого суду про те, що малолітній потерпілий ОСОБА_13 був повністю під кузовом автомобіля і не міг виглядати правим плечем за межі автомобіля перед початком руху, а тому виправданий як водій перед початком руху не мав об`єктивної можливості побачити його в лівому дзеркалі заднього огляду, через вікно дверей чи через відчинені двері.
Такі свої висновки апеляційний суд зробив на підставі досліджених судом першої інстанції доказів, а саме: протоколів огляду місця події від 14 липня 2021 року, висновку судово-медичної експертизи від 25 листопада 2021 року № 57, показань свідка ОСОБА_14, експертів ОСОБА_9 та ОСОБА_10 та інших доказів, достовірність та допустимість яких сторонами кримінального провадження не оспорювалася.
Апеляційним судом було враховано показання, допитаної у суді першої інстанції, свідка ОСОБА_14 (безпосереднього очевидця події), яка вказала, що не бачила щоб перед початком руху автомобіля, що належить ВАТ "Тернопільобленерго" дитина перетинала дорогу чи знаходилася поряд із автомобілем.
На підставі вказаних показань цього свідка апеляційний суд правильно встановив відсутність підстав для ствердження про порушення ОСОБА_7 вимог ПДР в момент, коли малолітній ОСОБА_13 підійшов до автомобіля та, пригнувшись, заліз під його днище, оскільки в цей період часу автомобіль знаходився у нерухомому стані, виправданий ним не керував, а, отже, і не міг створити небезпеки чи перешкоди іншим учасникам дорожнього руху або становити загрозу життю чи здоров`ю громадян.
Судом апеляційної інстанції було встановлено, що відповідно до висновку судово-медичної експертизи від 25 листопада 2021 року № 57 збіг окремих бокових рельєфних виступів вздовж внутрішнього краю протектора шини заднього лівого колеса з відповідними відбитками елементів фігур у верхній половині тіла малолітнього потерпілого ОСОБА_8 на її задній поверхні, вказує на те, що дитина в момент утворення зазначених слідів на тілі, найімовірніше, перебувала у вертикальному чи близькому до нього положенні у просвіті між колесом (спереду) та кузовом автомобіля (позаду) і була обернена до колеса спиною, що в подальшому (під час руху автомобіля вперед) супроводжувалось відкиданням дитини спиною на колесо цього автомобіля і стисненням тіла між 2-ма площинами (між протектором колеса та вище розташованими поверхнями кузова).