ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 644/2494/20
провадження № 51-433км23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового
засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
засудженого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 16 червня 2021 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 17 січня 2023 рокуу кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020220530000507за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, останнього разу за вироком Старобільського районного суду Луганської області від 29 березня 2013 року за ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 28 ст. 353, ч. 5 ст. 185, ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 358 КК із застосуванням ст. 70, ст. 71 КК до покарання у виді позбавлення волі строком 10 років 6 місяців з конфіскацією всього особистого майна, звільненого 14 вересня 2018 року по відбуттю покарання з урахуванням ухвали Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 12 жовтня 2016 року,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком суду ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Згідно з вироком суду ОСОБА_6 28 лютого 2020 року у період часу з 19:30 до 20:00, перебуваючи в загальному коридорі на третьому поверсі будинку АДРЕСА_2, на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків, в ході конфлікту з потерпілим ОСОБА_8, маючи умисел, направлений на протиправне заподіяння тілесних ушкоджень останньому, усвідомлюючи протиправність та суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, підійшов до потерпілого ОСОБА_8, який лежав на правому боці на підлозі загального коридору та наніс йому приблизно 10 ударів правою ногою по руках, ногах та голові, після чого наніс правою ногою приблизно 2-3 удари в область живота потерпілого та приблизно ще 5 ударів по руках, ногах та голові, в результаті чого заподіяв потерпілому ОСОБА_8 легкі та тяжкі тілесні ушкодження.
Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_6, а вирок суду - без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок суворості, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. Вказує на те, що судами попередніх інстанцій не було допитано свідків, про допит яких клопотала сторона захисту, а також не надано належної оцінки розбіжності показань потерпілого та свідків. Зазначає, що в порушення вимог КПК, слідчі експерименти зі свідком та потерпілим проводились не на місці скоєння злочину. Вказує, що його дії за ч. 1 ст. 121 КК кваліфіковано не вірно, оскільки у нього не було умислу на нанесення потерпілому саме тяжких тілесних ушкоджень. Зазначає, що судом апеляційної інстанції, в порушення вимог ч. 3 ст. 404 КПК не було досліджено жодного доказу, а також не було забезпечено його участь в судовому засіданні безпосередньо в залі суду.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений та його захисник підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити. Прокурор заперечувала проти її задоволення.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження або неповноту судового розгляду, чинним законом не передбачено.
З касаційної скарги вбачається, що засуджений, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту судового розгляду, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
Разом з тим, за результатами перевірки судових рішень у порядку касаційної процедури у межах, передбачених законом повноважень, не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК вказані висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно зі ст. 94 цього Кодексу.
Як убачається з вироку суду, ОСОБА_6 винуватість в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнав частково та зазначив, що не хотів настання наслідків у виді тяжких тілесних ушкоджень для потерпілого ОСОБА_8 . При цьому пояснив, що 28 лютого 2020 року приблизно з 19:30 до 20:00 перебував на третьому поверсі будинку АДРЕСА_2, де в нього стався конфлікт з малознайомим йому потерпілим ОСОБА_8 .. Бажаючи налякати останнього він ( ОСОБА_6 ) підійшов до нього та рукою наніс запотиличник, після чого наніс ще декілька ударів ногою в область ніг та рук. Допускає, що міг нанести удар потерпілому в тому числі в область тулуба. Зазначив, що він займається спортом, але вважає, що наносив потерпілому удари з незначною силою. Вказав, що інцидент був не дуже тривалий, близько чотирьох - п`яти хвилин. Додав, що, оскільки потерпілий ОСОБА_8 кричав від болю, то перед тим як піти з місця події, він сказав ОСОБА_9 по кличці "Гарик" викликати швидку в разі необхідності. Не виключає, що міг нанести потерпілому удари ногою в кількості, зазначеній в обвинувальному акті, проте категорично заперечив, що наносив удари дерев`яною битою. Стверджує, що причиною конфлікту було те, що потерпілий ОСОБА_8 веде асоціальний спосіб життя і саме поведінка останнього спровокувала його на вчинення злочину. Не оспорює, що внаслідок його противоправних дій потерпілому ОСОБА_8 було спричинено тілесні ушкодження, зазначені в обвинувальному акті.
Разом із цим, винуватість ОСОБА_6 у заподіянні ОСОБА_8 умисного тяжкого тілесного ушкодження доводиться показаннями потерпілого, котрий у суді пояснив, що 28 лютого 2020року ввечері він піднявся на третій поверх будинку АДРЕСА_2, де привітався з хлопцем на ім`я ОСОБА_10 по кличці " ОСОБА_11", після чого побачив як з верхнього поверху спускався ОСОБА_6, з яким раніше в нього виникали конфлікти. Зробивши декілька кроків, він впав, після чого до нього підійшов ОСОБА_6 та наніс йому запотиличник. Далі він відчув удари по рукам, ногам, голові, тулубу. Кількість та послідовність спричинених ударів він не пам`ятає. Оскільки він закривав голову руками, то не бачив чим саме йому наносились удари. Далі він був госпіталізований до лікарні, де проходив стаціонарне лікування в тому числі і в реанімаційному відділенні. В наслідок дій ОСОБА_6 йому було спричинено тяжкі тілесні ушкодження. Будь-яких претензій матеріального або морального характеру до засудженого він не має, оскільки спричинену злочином шкоду останній в повному обсязі відшкодував в добровільному порядку.
Допитаний у суді свідок ОСОБА_9 пояснив, що ввечері 28 лютого 2020 року знаходячись в загальному коридорі на третьому поверсі будинку АДРЕСА_2 бачив, що в ході конфлікту ОСОБА_6 наніс декілька ударів потерпілому ОСОБА_8, не виключає що в тому числі було спричинено удари і в область тулуба потерпілого. Послідовність та кількість завданих потерпілому ударів він конкретизувати не може, чим наносились удари він не пам`ятає, проте дерев`яної бити в руках засудженого він не бачив. Після того, як ОСОБА_6 пішов з місця події, потерпілому було викликано швидку допомогу.
Оцінивши зазначені покази потерпілого та свідка з точки зору їх належності та допустимості, суд зазначив, що вони відповідають вказаним критеріям, в цілому є логічними, послідовними та такими, які взаємоузгоджуються між собою та з висновком судово-медичної експертизи №12-14/232-А/20 від 18 березня 2020 року, згідно якого у ОСОБА_8 було встановлено закриту травму живота: розрив селезінки, внутрішньочеревна кровотеча, що відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя. Вказана травма утворилася від травматичної дії тупого твердого предмета з обмеженою площею травмуючої поверхні, індивідуальні особливості травматичної поверхні якого не відобразилися. Закрита травма живота з розривом селезінки, встановлена у потерпілого ОСОБА_8, могла утворитися внаслідок ударів, нанесених ногами.
Виходячи із фактичних обставин кримінального провадження суд правильно встановив, що показання потерпілого та свідка про несподіваний характер завдання ударів, відсутність будь-яких дій з боку обвинуваченого, які б вказували про намагання надати допомогу потерпілому свідчать про те, що дії ОСОБА_6 з суб`єктивної сторони мають ознаки непрямого умислу, оскільки він усвідомлював суспільну небезпечність своїх дій, передбачав суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажав, але свідомо припускав, що внаслідок завдання потерпілому ОСОБА_8 декількох ударів ногою у життєво важливий орган - живіт, потерпілий може отримати тяжкі тілесні ушкодження.
Суд першої інстанції належним чином мотивував таке рішення та надав відповідну оцінку позиції сторони захисту. При цьому, судом обґрунтовано не прийнято до уваги показання засудженого про те, що він не бажав настання наслідків у виді тяжких тілесних ушкоджень, спричинених потерпілому ОСОБА_8 та розцінив їх як вияв позиції захисту останнього від пред`явленого обвинувачення, яка, на думку суду, полягає в бажанні пом`якшити покарання за вчинені дії.