ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 520/21023/21
адміністративне провадження № К/990/12480/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №520/21023/21
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції у місті Києві
про скасування наказу та поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 9 березня 2023 року (головуюча суддя: Мінаєва О.М., судді: Калиновський В.А., Кононенко З.О.).
УСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 пред`явив позов до Головного управління Національної поліції у місті Києві, у якому просив суд:
- скасувати наказ начальника Головного управління Національної поліції у місті Києві від 22 вересня 2021 року №1294 о/с щодо звільнення його з посади заступника начальника Головного управління - начальника слідчого управління 22 вересня 2021 року;
- поновити його з 23 вересня 2021 року в Головному управління Національної поліції у місті Києві на посаді заступника начальника Головного управління - начальника слідчого управління;
- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 23 вересня 2021 року і до моменту фактичного поновлення на роботі виходячи із середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 у розмірі: 2718,93 грн.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 стверджував, що звільнення відбулося з порушенням процедури, без його бажання, а також під час його перебування у відпустці та в період тимчасової непрацездатності.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2022 року позов задоволено:
- скасовано наказ начальника Головного управління Національної поліції у м. Києві від 22 вересня 2021 року №1294 о/с щодо звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Головного управління - начальника слідчого управління 22 вересня 2021 року;
- поновлено ОСОБА_1 з 23 вересня 2021 року в Головному управлінні Національної поліції у м. Києві на посаді заступника начальника Головного управління - начальника слідчого управління;
- стягнуто з Головного управління Національної поліції у м. Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 23 вересня 2021 року.
- допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 з 23 вересня 2021 року в Головному управлінні Національної поліції у м. Києві на посаді заступника начальника Головного управління - начальника слідчого управління та стягнення середнього заробітку за один місяць.
Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 у рапорті від 17 вересня 2021 року зазначив прохання про звільнення за власним бажанням без визначення будь-якої поважної причини, що перешкоджали виконанню службових обов`язків, також позивач прохав визначити дату звільнення 23 вересня 2021 року. Проте відповідач звільнив позивача 22 вересня 2021 року, коли він перебував у відпустці та в період його непрацездатності. Оскільки у поданому рапорті позивач просив звільнити його зі служби в поліції з 23 вересня 2021 року, то останній мав право відкликати рапорт про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням до 23 вересня 2021 року включно. Одночасно з цим, суд зазначив, що відповідач не довів того, що на момент видачі наказу про звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням його бажання звільнитись зі служби в поліції залишалось незмінним.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 9 березня 2023 року задоволено апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у м. Києві, скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що між сторонами існувала домовленість про звільнення позивача у більш короткий строк, до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення №114 тримісячного строку, а тому відповідач мав право звільнити 22 вересня 2021 року. Цей висновок суд пояснив тим, що у рапорті від 17 вересня 2021 року позивач просив звільнити його за власним бажанням 22 вересня 2021 року, в останній день відпустки, і в указаний день був звільнений.
Апеляційний суд визнав необґрунтованими доводи позивача й висновки суду першої інстанції про те, що у день подання рапорту про звільнення з 22 вересня 2021 року позивач також подав рапорт із зазначенням іншої дати звільнення зі служби, а саме 23 вересня 2021 року. Цей висновок апеляційний суд мотивував недоведеністю таких доводів належними й допустимими доказами.
Також апеляційний суд указав на відсутність доказів для висновку про те, що рапорт про звільнення позивача з 22 вересня 2021 року був поданий ним під тиском з боку відповідача і не підтверджував його волі на звільнення зі служби в поліції за власним бажанням 22 вересня 2021 року.
Зрештою апеляційний суд зауважив, що встановлена статтею 40 КЗпП України заборона звільнення працівника у період його тимчасової непрацездатності та у період перебування працівника у відпустці розповсюджується на випадки звільнення працівника з роботи з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з підстав, визначених частиною першої статті 40 КЗпП України (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), у той час, як позивач був звільнений зі служби в поліції за власним бажанням згідно пункту 7 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію".
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву
ОСОБА_1 просить Верховний Суд скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 9 березня 2023 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою від 19 квітня 2023 року Суд відкрив касаційне провадження з метою перевірки доводів скарги, яка подана на підставі пунктів 3, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України").
Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував матеріальний закон та дійшов необґрунтованого висновку про досягнення сторонами згоди стосовно узгодження дати звільнення 22 вересня 2021 року.
Зауважує, що за правилами статей 3, 11 Закону України "Про відпустки" за бажанням працівника, у разі його звільнення, йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням і датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки. Натомість щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі тимчасової непрацездатності працівника.
У цьому контексті скаржник стверджує, що оскільки він з 21 до 29 вересня 2021 року включно мав період тимчасової непрацездатності, то відповідач повинен був вирішити питання про перенесення або продовження його відпустки. Вважає, що день звільнення 22 вересня 2021 року вже не міг бути погоджений сторонами, так як в будь-якому разі не міг бути останнім днем відпустки по причині тимчасової непрацездатності в її період.
Також указує, що до 30 вересня 2021 року він мав право відкликати рапорт на звільнення, проте після виходу на роботу 30 вересня 2021 року дізнався про звільнення, що унеможливило подання додаткових заяв стосовно проходження служби.
Крім цього, скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції не повідомляв його про апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції.
Скаржник указує, що не отримував від апеляційного суду будь-яких документів у справі. Зазначає, що у системі Електронний суд та застосунку "Дія" відсутні повідомлення щодо стадії апеляційного розгляду його справи.
Відповідач у відзиві просить Суд залишити без задоволення касаційну скаргу, а оскаржувану постанову залишити без змін.
Позиція відповідача полягає в тому, що суд апеляційної інстанції повно і правильно встановив обставини справи, надав їм належну оцінку та ухвалив законну й обґрунтовану постанову. Вважає доводи касаційної скарги надуманими й безпідставними.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
З 16 січня 2016 року ОСОБА_1 працював в Головному управлінні Національної поліції у м. Києві (далі - "ГУ НП у м. Києві") на посаді начальника відділу слідчого управління, а з 11 лютого 2016 року на посаді заступника начальника Головного управління - начальника слідчого управління.
З 5 серпня 2021 року ОСОБА_1 перебував у щорічній відпустці тривалістю 30 діб.
З 11 серпня 2021 року ОСОБА_1 проходив амбулаторне лікування в КНП "Центр первинної медико-соціальної допомоги міста Ізюм".
12 серпня 2021 року ОСОБА_1 написав рапорт про звільнення зі служби в поліції.
6 вересня 2021 року ОСОБА_1 вирішив продовжувати свою службу в поліції та написав рапорт, у якому просив вважати недійсним раніше наданий рапорт від 12 серпня 2021 року про звільнення зі служби в поліції.
Того ж дня, у зв`язку із періодом тимчасової непрацездатності з 11 до 25 серпня 2021 року, ОСОБА_1 просив продовжити йому відпустку з 6 вересня 2021 року на 15 діб та надати йому 2 доби додаткової відпусті.
Заява була задоволена і ОСОБА_1 подовжили відпустку до 22 вересня 2021 року включно.
21 вересня 2021 року ОСОБА_1 захворів та потрапив на стаціонарне лікування до КНП "Центральна міська лікарня Міщанської Богоматері" в м. Ізюмі Харківської області.
Згідно з наказом ГУ НП у м. Києві від 22 вересня 2021 року №1294 о/с щодо особового складу, полковника поліції ОСОБА_1, заступника начальника Головного управління - начальника слідчого управління, звільнено зі служби в поліції 22 вересня 2021 року згідно з пунктом 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" на підставі рапорту ОСОБА_1 від 17 вересня 2021 року.
Згідно з рапортом ОСОБА_1 від 17 вересня 2021 року, останній просив начальника ГУ НП у м. Києві звільнити його відповідно до пункту 7 частини 1 статті 27 (за власним бажанням) Закону України "Про Національну поліцію" 22 вересня 2021 року (в останній день відпустки, відповідно до Закону України "Про відпустки"). На цьому рапорті міститься резолюція "УКЗ/ Оформити 17.09.21" та підпис.
Згідно з розпискою ОСОБА_1 30 вересня 2021 року, останній отримав в управлінні кадрового забезпечення ГУ НП у м. Києві, зокрема, копію наказу про звільнення та трудову книжку.
Наказом ГУ НП у м. Києві від 21 лютого 2022 року №339 о/с щодо особового складу внесено зміни до наказу ГУ НП у м. Києві від 22 вересня 2021 року №1294 о/с щодо звільнення ОСОБА_1 та змінено слова й цифри " 22 вересня 2021 року" на " 30 вересня 2021 року".
ІІI. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, дійшов таких висновків.
Позаяк ОСОБА_1 аргументував касаційну скаргу, серед іншого, доводами про порушення норм процесуального права, які слугують обов`язковою підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд, то колегія суддів перевіряє ці доводи у першу чергу.