ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 753/4498/19
провадження № 61-10250 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 24 травня 2023 року у складі колегії суддів: Нежури В. А., Невідомої Т. О., Поліщук Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до ОСОБА_2, в якому просила:
- визнати спільною сумісною власністю подружжя 12/100 частин садового будинку з будівлями та спорудами АДРЕСА_1 та 12/100 частин земельної ділянки від 0,0637 га земельної ділянки № НОМЕР_1, кадастровий номер 8000000000:90:856:0131, переданої для ведення садівництва, яка знаходиться за цією самою адресою;
- у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею
право власності на 6/100 частин вищевказаного садового будинку
та на 6/100 частин вищезазначеної земельної ділянки.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що 30 липня 2005 року вона зареєструвала шлюб із ОСОБА_2 . Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 01 березня 2016 року шлюб розірвано (справа № 644/893/16-ц). Від шлюбу у них народився син - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За час перебування у шлюбі та ведення спільного господарства ними,
як подружжям, було придбано нерухоме майно, зокрема:
- 12/100 частин садового будинку з будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 17 березня 2012 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ;
- 12/100 частин земельної від ділянки 0,0637 га земельної ділянки № НОМЕР_1, кадастровий номер 8000000000:90:856:0131, переданої для ведення садівництва, яка знаходиться за вищевказаною адресою, на підставі договору купівлі-продажу від 17 березня 2012 року, укладеного між ОСОБА_2
та ОСОБА_4 .
Посилаючись на відповідні норми СК України, вважала, що вказане майно
є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
При цьому вона не може дійти згоди з колишнім чоловіком щодо поділу вищезазначеного нерухомого майна.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд її позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 19 січня 2021 року,
залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 липня 2021 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції,
з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того,
що відповідачем доведено, що 12/100 частин спірного садового будинку
та 12/100 частин спірної земельної ділянки є його особистою приватною власністю, а тому поділу не підлягають.
Крім того, укладений між сторонами договір про поділ спільного майна подружжя від 12 червня 2016 року укладено у простій письмовій формі
без дотримання передбаченої законом нотаріальної форми, а отже,
за правилами частини першої статті 220 ЦК України, такий договір
є нікчемним.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2022 року (провадження
№ 61-13723св21) касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Домітращук І. М., задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що суд, вирішуючи спір, дійшов вірного висновку про те, що договір про поділ майна подружжя від 12 червня 2016 року є нікчемним, оскільки укладений у письмовій формі
без нотаріального посвідчення.
Разом із цим, суд належним чином не дослідив надані сторонами докази
та не дав оцінки тим обставинам, що відповідно до пункту 8 попереднього договору купівлі-продажу частини садового будинку та земельної ділянки
від 03 листопада 2011 року ОСОБА_1 надала письмову згоду, як дружина ОСОБА_2, на укладення цього договору та основних договорів, а згідно з пунктом 11 договорів купівлі-продажу 12/100 частин садового будинку та 12/100 частин земельної ділянки від 17 березня 2021 року вказані договори укладено з письмової згоди дружини покупця - ОСОБА_1 .
Суд апеляційної інстанції на зазначені обставини та вимоги закону уваги
не звернув.
Останньою постановою Київського апеляційного суду від 24 травня
2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Домітращук І. М., задоволено.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 19 січня 2021 року скасовано.
Позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано спільною сумісною власністю подружжя 12/100 частин садового будинку з будівлями та спорудами
АДРЕСА_3 та 12/100 частин земельної ділянки від 0,0637 га земельної ділянки № НОМЕР_1, кадастровий номер 8000000000:90:856:0131, переданої для ведення садівництва, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .
У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 6/100 частин садового будинку з будівлями та спорудами АДРЕСА_3
та на 6/100 частин земельної ділянки від 0,0637 га земельної ділянки № НОМЕР_1, кадастровий номер 8000000000:90:856:0131, переданої для ведення садівництва, яка знаходиться за адресою:
АДРЕСА_4 .
Суд апеляційної інстанції, надавши правову оцінку поданим сторонам доказам, показанням свідків, застосувавши відповідні норми СК України, висновки Верховного Суду, вказав про те, що спірне майно набуто сторонами за час шлюбу і є спільною сумісною власністю подружжя. Презумпцію спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно відповідачем не спростовано.
При цьому у відповідних договорах купівлі-продажу нерухомого майна міститься письмова згода ОСОБА_1, як дружини покупця, на укладання правочинів, що спростовує твердження відповідача про те, що спірне нерухоме майно придбано ним за особисті кошти. У договорах купівлі-продажу відсутні застереження про придбання нерухомості ОСОБА_2 за особисті кошти та у своїх особистих інтересах, не пов`язаних із сімейними. Апеляційний суд надав правову оцінку доводам відповідача у цій частині, дослідив відповідні докази, у тому числі операції по накопичувальному банківському рахунку ОСОБА_2 .
Апеляційним судом враховано судову практику Верховного Суду у даній категорії справ.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 червня 2023 року зауваження ОСОБА_2 на протокол судового засідання від 24 травня 2023 року залишено без розгляду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2023 року до Верховного Суду,
ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 24 травня 2023 року, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 19 січня
2021 року залишити в силі.
Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає: застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду; не дослідження апеляційним судом зібраних
у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин,
які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1,
4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду від 18 липня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано дану цивільну справу із суду першої інстанції. У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 24 травня 2023 року відмовлено. Надіслано учасникам справи копію касаційної скарги
та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У серпні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 30 жовтня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про розгляд справи за участю сторін
та визнання участі обов`язковою, справу призначено до судового розгляду
в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції при новому розгляді справи зробив помилкові висновки по суті спору, не врахував відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, не надав належної правової оцінки доказам і його доводам, не навів мотивів їх відхилення. Апеляційний суд не дослідив письмові докази, не оголосив показання свідка, врахував докази,
які ним не досліджувалися. Апеляційний суд позбавив його можливості надати власні пояснення щодо доказів у справі, врахував не релевантну судову практику Верховного Суду.
У спірних правовідносинах наявні підстави для відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі майна, оскільки їхня спільна
з позивачкою дитина проживає разом із ним. ОСОБА_1
у 2018-2019 роках виїжджала на постійне місце проживання за кордон,
не сплатила йому аліменти на утримання дитини, присуджені судовим рішенням у справі № 755/1776/20. Посилається на наявність заборгованості
у позивачки по сплаті йому аліментів на утримання дитини, яка, при цьому, значно перевищує ціну позову у цій справі.
Суд апеляційної інстанції не розглянув його заяву про повернення справи
до суду першої інстанції для ухвалення додаткового рішення. Зазначає,
що він звернувся до Вищої ради правосуддя зі скаргою щодо дисциплінарного проступку колегії суддів апеляційного суду та подав скаргу до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Спірне майно є неподільним і не може бути виділено в натурі, проте, суд апеляційної інстанції поділив між сторонами ідеальні частини будинку
та земельної ділянки. Внаслідок залишення Верховним Судом оскаржуваного судового рішення без змін виникнуть інші штучні судові спори між сторонами, зокрема: щодо спільного користування майном, стягнення заборгованості
зі сплати аліментів тощо. Крім того, у матеріалах справи відсутній текст згоди ОСОБА_1 на вчення ним правочинів щодо купівлі спірного майна, а тому оскаржуване судове рішення ґрунтується на припущеннях. На вказану обставину ОСОБА_1 не посилалася у позові.
Вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення по суті спору, надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам і правильно встановивши фактичні обставини спору, зокрема щодо купівлі ним спірного майна за особисті кошти.
Крім того, у касаційній скарзі відповідач просить стягнути з позивачки
на свою користь компенсацію за втрачений заробіток у розмірі 20 000,00 грн.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_2 на праві власності належала квартира
АДРЕСА_5, на підставі договору купівлі-продажу від 16 вересня 2001 року, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Грузковою Ю. В.
та зареєстрований у реєстрі за № 2312 (а. с. 183, т. 1).
30 червня 2005 року ОСОБА_2 отримав у позику від ОСОБА_5 валютні цінності у розмірі 55 000,00 доларів США, які він зобов`язався повернути 30 червня 2020 року або до 30 червня 2020 року. Вказані кошти повернуто 03 квітня 2018 року, що підтверджується відповідною розпискою (а. с. 184, т. 1).
Курс Національного банку України станом на 30 червня 2005 року становив: 100,00 доларів США - 505,5000 грн, станом на 06 червня 2007 року:
100,00 доларів США - 505,0000 грн, станом на 30 липня 2007 року:
100,00 доларів США - 505,0000 грн.
30 липня 2005 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 (а. с. 8, т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_2 у подружжя народився син - ОСОБА_3 (а. с. 7, т. 1).
06 червня 2007 ОСОБА_2 внесено до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк" "Надра" (далі - ПАТ "КБ "Надра")
на накопичувальний рахунок 104 539,18 доларів США, а 09 липня 2007 року переведено з поточного на накопичувальний рахунок 544,18 доларів США
(а. с. 187, т. 1).
30 липня 2007 року ОСОБА_2 продав належну йому квартиру
АДРЕСА_5 . Відповідно до пункту 3 договору купівлі-продажу цієї квартири її продаж здійснено за 252 500,00 грн, вся сума сплачена покупцем до підписання договору (а. с. 186, т. 1).
29 травня 2009 року ОСОБА_2 у ПАТ "КБ "Надра" здійснено переказ
із накопичувального на поточний рахунок, списання у розмірі
5 083,00 доларів США, а 30 липня 2009 року здійснено переказ
із накопичувального на поточний рахунок, списання у розмірі
100 000,36 доларів США, сума нарахованих відсотків за період -
19 550,29 доларів США (а. с. 187, т. 1).
25 лютого 2010 року ОСОБА_2 унесено 95 212,35 доларів США
на депозит у ПАТ "КБ "Надра", а 25 лютого 2011 року здійснено операцію "переказ суми депозиту на поточний рахунок", списання - 95 212,35
доларів США, нараховано відсотків - 8 378,67 доларів США (а. с. 189, т. 1).
28 лютого 2011 року ОСОБА_2 унесено 62 454,00 доларів США
на депозит у ПАТ "КБ "Надра" (а. с. 188, т. 1).
03 листопада 2011 року ОСОБА_2, відповідно до нотаріально посвідченого попереднього договору щодо купівлі-продажу частини садового будинку та земельної ділянки, передав аванс у сумі 55 855,00 грн, еквівалентно 7 000,00 доларів США, у рахунок 12/100 частин садового будинку та 12/100 частин земельної ділянки у гривнях, що буде еквівалентно
92 000,00 доларів США за обмінним курсом Національного банку України
на день укладення основних договорів, які ОСОБА_2 повинен сплатити при оформлені основних договорів (а. с. 190-191, т. 1).
Відповідно до пункту 2.4 указаного договору ціна за 12/100 частин земельної ділянки та 12/100 частин садового будинку визначається сторонами
у гривнях, що буде еквівалентно 92 000,00 доларів США на день укладання основних договорів.
Згідно з пунктом 5 цього попереднього договору сторони повинні виконати свої взаємні обов`язки за основними договорами: продавець - передати 12/100 частин садового будинку та 12/100 частин земельної ділянки,
а покупець - сплатити відповідну грошову суму за таким графіком: 90 % ціни (за вирахування авансу) - під час укладення основних договорів, 10 % ціни
(за вирахуванням авансу) - не пізніше 01 березня 2012 року.
Відповідно до пункту 8 указаного попереднього договору ОСОБА_1 надала письмову згоду, як дружина ОСОБА_2, на укладення цього договору та основних договорів.
29 лютого 2012 року ОСОБА_2 здійснено в ПАТ "КБ "Надра" переказ суми депозиту на поточний рахунок, списання - 62 454,00 доларів США, нараховано відсотків - 5 680,80 доларів США (а. с. 188, т. 1).
З наданого до суду відповідачем поточного звіту від 21 березня 2019 року
за операціями по накопичувальному рахунку ОСОБА_2 із 28 жовтня 2006 року по 21 березня 2019 року вбачається, що 06 червня 2007 року
на накопичувальний рахунок відповідачем унесено грошові кошти у сумі
104 539,18 доларів США, 09 липня 2007 - 544,18 доларів США. 29 травня
2009 року з рахунку знято 5 083,00 доларів США, а 30 липня 2009 року -
100 000,36 доларів США (а. с. 187, т. 1).
З наданих банківських звітів від 21 березня 2019 року встановлено,
що відповідач мав у ПАТ "КБ "Надра" депозитний рахунок "Мій вибір",
на якому у період із 25 лютого 2010 року по 25 лютого 2011 року були розміщені кошти у сумі 95 212,35 доларів США та депозит "Депозит
без поповнення", на якому з 28 лютого 2011 року по 29 лютого
2012 року знаходилися кошти у розмірі 62 454,00 доларів США
(а. с. 188, 189, т. 1).
17 березня 2012 року між ОСОБА_2, як покупцем, та ОСОБА_7, як продавцем, укладений договір купівлі-продажу 12/100 садового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рубановою І. Р. та зареєстрований в реєстрі за № 974 (а. с. 191-192, т. 1).
Відповідно до пункту 1 цього договору продавець зобов`язується передати,
а покупець зобов`язується прийняти у власність 12/100 частин садового будинку з будівлями та спорудами за номером
АДРЕСА_3 та передати за неї суму за попередньою домовленістю.
Продаж 12/100 частин садового будинку вчинено за 716 000,00 грн,
які продавець отримав повністю від покупця при підписанні цього договору (пункт 5 договору).
Відповідно до пункту 14 указаного договору право власності на 12/100 частин садового будинку з відповідними побутовими будівлями і спорудами виникає у покупця з моменту державної реєстрації цього договору.
Згідно з пунктом 19 договору купівлі-продажу укладення договору вчиняється за письмовою згодою дружини покупця - ОСОБА_1
17 березня 2012 року між ОСОБА_2, як покупцем, та ОСОБА_7, як продавцем, був укладений договір купівлі-продажу 12/100 частин земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рубановою І. Р. та зареєстрований в реєстрі за № 977
(а. с. 193, т. 1).
Відповідно до пункту 1 цього договору продавець зобов`язується передати
у власність покупцю, а покупець зобов`язується прийняти у власність
12/100 частин від 0,0637 га земельної ділянки № НОМЕР_1, кадастровий номер 8000000000:90:856:0131, яка передана для ведення садівництва, розташована за адресою: АДРЕСА_4, та передати за неї суму за попередньою домовленістю.
Згідно з пунктом 4 договору продаж цієї частини ділянки вчинено
за 20 000,00 грн, які продавець отримав повністю від покупця під час підписання цього договору, сторони підтверджують факт повного розрахунку за продану частку земельної ділянки.
Відповідно до пункту 11 договору купівлі-продажу укладення договору вчиняється за письмовою заявою дружини покупця - ОСОБА_1 .
Право власності на 12/100 частин земельної ділянки виникає у покупця
з моменту її державної реєстрації (пункт 14 договору).
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 01 березня 2016 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (справа № 644/893/16-ц) (а. с. 9, т. 1).
Указаним судовим рішенням установлено, що ОСОБА_1
та ОСОБА_2 подано відповідну спільну заяву від 27 січня 2016 року,
до заяви додано нотаріально посвідчений договір про утримання дитини
від 17 лютого 2016 року, фактично стосунки припиненні з серпня 2015 року, спільне господарство не ведеться, подружжя проживає окремо.
З наданих копій паспортів сторін вбачається, що їх місце проживання не було зареєстроване у спірному садовому будинку, вони мали зареєстроване місце проживання у місті Харкові (а. с. 10-11, 177-178, т. 1).
Відповідно до довідки від 16 січня 2017 року, виданої за підписом директора товариства з обмеженою відповідальністю "Комфорт-Таун", ОСОБА_2 проживає разом із сином за адресою: АДРЕСА_6 (а. с. 230б, т. 1).
01 лютого 2017 року ОСОБА_2 звертався до Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві із заявою
про злочин, в якій повідомив, що ОСОБА_1 та інші особи незаконно мешкають на його дачі (а. с. 201-202, т. 1).
За результатами розгляду вказаного звернення встановлено,
що між ОСОБА_2 та його колишньою дружиною виникли спірні питання в сфері цивільно-правових відносин, заявнику запропоновано звернутися до суду (а. с. 206, т. 1).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно
у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених
частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права,
які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав
та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси
у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон
або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи,
яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги
такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту,
який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
У справі, яка переглядається Верховним Судом, спір стосується поділу спільного майна подружжя.
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи,
які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права
та обов`язки.
Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того
з подружжя, який її спростовує.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17
та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року
у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим,
бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні