ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 291/1352/20
провадження № 61-11047св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1,
відповідачка - фізична особа-підприємець ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ружинського районного суду Житомирської області у складі судді Митюк О. В. від 21 березня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду у складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Галацевич О. М., Борисюка Р. М., від 12 червня
2023 року.
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
1. У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про зобов`язання виконати зобов`язання з працевлаштування, стягнення заробітної плати, компенсації за невчасно виплачену заробітну плату, компенсації за затримку розрахунку, відшкодування моральної шкоди
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що у період з 03 липня 2018 року по 01 червня 2020 року перебувала в трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2 відповідно до трудового договору від 03 липня 2018 року.
3. Під час перебування у трудових відносинах з відповідачем, їй була нарахована але не виплачена заробітна плата в сумі 108 629,00 грн. Підтвердженням факту існування заборгованості є відсутність будь-якої письмової документації з цього приводу (з 03 липня 2018 року по 01 червня
2020 року, що становить 23 місяці х 4 723,00 грн = 108 629,00 грн), а також відсутність фактів перерахування заробітної плати відповідачем на її рахунок, довідка податкової інспекції та центру зайнятості.
4. 01 червня 2020 року її було звільнено, причина звільнення їй невідома.
5. Посилалася на те, що при її звільненні було порушено положення частини третьої статті 184 Кодексу законів про працю України, оскільки не враховано, що вона є одинокою матір`ю та на її утриманні перебуває троє неповнолітніх дітей.
6. Крім того, в день звільнення 01 червня 2020 року її не було письмово повідомлено про нараховані суми, належні при звільненні, не здійснено виплату належних коштів та не повернуто трудову книжку.
7. З огляду на наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд: зобов`язати ФОП ОСОБА_2 працевлаштувати її на посаду продавця чи іншу рівнозначну посаду; стягнути з ФОП ОСОБА_2 на її користь заборгованість з виплати заробітної плати за період з 03 липня 2018 року по 01 червня 2020 року у розмірі 108 629,00 грн; компенсацію за 64 дні невикористаної відпустки у розмірі 16 730,37 грн; вихідну допомогу при звільненні у розмірі 4 723,00 грн; заборгованість з виплати заробітної плати з вини відповідача за період з 01 червня 2020 року по 12 грудня 2020 року у розмірі 34 169,00 грн; середній заробіток за час затримки розрахунку, який на момент звернення до суду складав 36 791,76 грн; середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, з 01 червня 2020 року по 25 січня 2023 року в сумі 157 344,00 грн; на відшкодування моральної шкоди - 20 000,00 грн.
Стислий виклад позиції відповідачки
8. ФОП ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позовних вимог, посилаючись на законність звільнення позивачки. ОСОБА_1 як при укладення трудового договору, так і при його розірванні не повідомляла обставини, які могли б свідчити про те, що вона є одинокою матір`ю. Заробітну плату позивачка отримувала згідно з умовами трудового договору шляхом отримання готівки з каси магазину, в якому вона працювала продавцем, про що робила відповідний запис у зошиті, який знаходився в магазині. Зосереджувала увагу на подання позивачкою доказів оплати за навчання сина та його проживання у гуртожитку, що свідчить про наявність у неї зароблених грошових коштів. Крім того позивачка зверталася до відповідного управління соціального захисту населення із заявою про призначення житлової субсидії та надавала довідку з місця роботи із відомостями про отримання заробітної плати. Виплата позивачці заробітної плати та сплата всіх загальнообов`язкових платежів підтверджується податковою звітністю. Спосіб та порядок виплати влаштовували сторони.
9. Зазначала, що остаточний розрахунок при звільненні позивачки було проведено з нею ще до розірвання трудового договору, ураховуючи, що 28 червня 2020 року ОСОБА_1 отримала із каси магазину 5 052,00 грн. Компенсацію за невикористані відпустки позивачка також самостійно брала з каси магазину.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
10. Рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 21 березня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
11. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивачки з роботи було проведено із дотриманням вимог трудового законодавства. Наявність підстав для поширення на ОСОБА_1 гарантій, передбачених частиною третьою статті 184 КЗпП України, а також не виплати їй заробітної плати не доведено належними, достатніми та допустимими доказами. У трудовому договорі стоїть її підпис про його розірвання. Запис у трудові книжці позивачки про її звільнення з роботи не здійснений з вини самої ОСОБА_1 .
Основний зміст та мотиви судового рішення апеляційного суду
12. Постановою Житомирського апеляційного суду від 12 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 21 березня 2023 року залишено без змін.
13. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову, з огляду на необґрунтованість та недоведеність його вимог. Зазначено, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення частини третьої статті 184 КЗпП України, оскільки соціальна допомога їй не призначалася.
Узагальнені доводи касаційної скарги
14. У липні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, в якій заявниця просить рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 21 березня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 12 червня 2023 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
15. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановахВерховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16, від 08 листопада 2017 року у справі № 6-162цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 759/19440/15-ц, постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 682/3060/16-ц, постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 607/14495/16-ц, 21 січня 2020 року у справі № 592/13809/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, посилається на участь в ухваленні судового рішення судді, якому було заявлено відвід (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
16. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не урахували, що відповідачкою не було здійснено з нею розрахунку при звільненні. Поданий відповідачкою податковий розрахунок вважає неналежним доказом виконання роботодавцем вимог статті 116 КЗпП України.
17. Посилається на те, що покази свідка ОСОБА_3 оцінені судами попередніх інстанцій неправильно, оскільки вона не чула і не бачила обставин щодо виплати їй заробітної плати. Більш того, покази свідків не можуть бути підтвердженням виплати заробітної плати.
18. Судами попередніх інстанцій не враховано, що відповідачка не повідомила її письмово про нараховані суми при звільненні, у тому числі компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки. Крім того, середній заробіток підлягає стягненню за час затримки видачі трудової книжки.
19. Зосереджує увагу на порушенні частини третьої статті 184 КЗпП України та не забезпечення працевлаштування її, як одинокої матері, протягом трьох місяців з дня звільнення.
20. Додатково зауважує про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема в частині порушення строків розгляду справи. Звертає увагу, що вона неодноразово заявляла відводи судді суду першої інстанції, які були необґрунтовано відхилені.
21. Крім того, ОСОБА_1 просить суд винести окрему ухвалу відносно судді Ружинського районного суду Митюк О. В., суддів Житомирського апеляційного суду Микитюк О. Ю., Галацевич О. М., Борисюка Р. М.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
22. Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.
23. Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2023 року поновлено
ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 21 березня 2023 року та постанови Житомирського апеляційного суду від 12 червня 2023 року, відкрито касаційне провадження у справі № 291/1352/20, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
24. 12 жовтня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
25. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 листопада 2023 року, у зв`язку із відставкою судді ОСОБА_4 справу розподілено судді-доповідачеві.
26. Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
27. 21 жовтня 2023 року ФОП ОСОБА_2, від імені якого діє адвокат Приходько С. В., через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просить суд відмовити у її задоволенні.
28. Відзив на касаційну скаргу обґрунтований посиланням на те, що суди попередніх інстанцій правильно встановили обставини справи, урахували, що трудовий договір з позивачкою було розірвано на підставі згоди обох його сторін. Заборгованості із виплати ОСОБА_1 заробітної плати не було, з огляду на фактичне отримання нею грошових коштів з каси магазину, що практикується у взаємовідносинах з усіма його продавцями. Підпис позивачки на розписках про отримання грошових коштів, з огляду на відсутність між сторонами будь-яких інших правовідносин, свідчить про отримання нею саме заробітної плати. Позивачка визнавала факт отримання нею заробітної плати та її розмір, пред`являючи відповідні довідки про її заробітну плату до органів державної влади, жодних претензій стосовно не виплати їй заробітної плати не було.
29. Зосереджує увагу на тому, що саме дії позивачки призвели до порушення строків розгляду справи (неодноразове подання заяв про відвід суду, їх оскарження, неявка у судові засідання представника позивачки, неявка на засідання для відібрання зразків її почерку, неодноразове збільшення позовних вимог).
30. Зауважує також про нерелевантність наведеної ОСОБА_1 судової практики Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
31. З 03 липня 2018 року ОСОБА_1 працювала у ФОП ОСОБА_2 на підставі трудового договору від 03 липня 2018 року на посаді продавця продовольчих товарів та була звільнена відповідно до пункту1 частини першої статті 36 КЗпП України за угодою сторін.
32. Як вбачається з оригіналу трудового договору, трудовий договір розірвано 30 червня 2020 року за згодою сторін.
33. Згідно з податковим розрахунком сум доходу, нарахованого (сплаченого) ФОП ОСОБА_2 на користь фізичних осіб за період дії трудового договору, працівнику із податковим номером 2731412123, який прийнятий на роботу
03 липня 2018 року і звільнений 30 червня 2020 року ( ОСОБА_1 ), виплачено за 3, 4 квартали 2018 року, 1-4 квартали 2019 року, 1-2 квартал заробітну плату в обумовленому трудовим договором розмірі мінімальної заробітної плати щомісячно, а також у 2 кварталі 2020 року на 7 215,00 грн більше, що відповідає розміру компенсації за невикористану під час дії трудового договору відпустку.
34. Відповідно до висновку експерта від 23 червня 2021 року
№ СУ-19/111-21/18196-ПЧ, наданого на виконання ухвали Ружинського районного суду Житомирської області про призначення судової почеркознавчої експертизи у справі № 291/1352/20 (провадження № 2/291/136/21), підпис від імені ОСОБА_1 у пункті 16 трудового договору від 03 липня 2018 року, в графі "працівник", виконано позивачкою ОСОБА_1 . Підписи від імені ОСОБА_1 у розписках про отримання коштів виконано позивачкою ОСОБА_1 .
35. З метою отримання житлової субсидії позивачка подавала до соціальних органів довідку про отриману нею за червень - листопад 2019 року заробітну плату.
36. Свідок ОСОБА_3 (продавець) вказала, що позивачка отримувала заробітну плату сама з каси магазину. Це підтверджується записами у зошиті, який знаходився в магазині, окремі з яких були об`єктом дослідження судової почеркознавчої експертизи.
37. У судовому засіданні суду першої інстанції позивачкою визнано той факт, що її трудова книжка весь час знаходилася у неї і вона свідомо не надавала її ФОП ОСОБА_2 для вчинення запису про звільнення (припинення правовідносин), оскільки вважала його незаконним.
Позиція Верховного Суду
38. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
39. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
40. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
41. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
42. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.