ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 листопада 2023 року
місто Київ
справа № 646/2138/19
провадження № 61-4526св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Білоконь О. В., Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк", Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕЙ ТІ ФІНАНС", ОСОБА_2,
треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Жамойда Галина Миколаївна, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Кузнєцової О. Ю., Карпушина Г. Л., Хіль Л. М.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у березні 2019 року звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк"
(далі - ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк", банк), Товариства
з обмеженою відповідальністю "ЕЙ ТІ ФІНАНС" (далі - ТОВ "ЕЙ ТІ ФІНАНС"), ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Жамойда Г. М., Столярова О. І., у якому просив:
- визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора, приватного нотаріуса Жамойди Г. М. про державну реєстрацію права власності ТОВ "ЕЙ ТІ ФІНАНС" на об`єкт нерухомого майна, а саме на квартиру АДРЕСА_1 ;
- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 спірну квартиру;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на зазначену квартиру.
Позивач обґрунтовував пред`явлений позов тим, що 09 листопада 2006 року він та банк уклали кредитний договір, на забезпечення виконання зобов`язань за яким передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 .
У 2019 році ОСОБА_1 дізнався, що банк відступив своє право вимоги за договором. Останній правонаступник ТОВ "ЕЙ ТІ ФІНАНС" як іпотекодержатель в позасудовому порядку зареєструвало за собою право власності на спірну квартиру і за договором купівлі-продажу відчужило її на користь ОСОБА_2 .
Позивач стверджував, що у відповідача не було підстав для позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки він належно повертав кредитні кошти, повідомлень про дострокове погашення боргу не отримував, так само як і вимог про усунення порушень, тому процедуру позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки порушено. Також зазначав, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено всупереч законодавчій забороні в період дії мораторію на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті.
Стислий виклад заперечень інших учасників справи
Відповідачі заперечували проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними і допустимими доказами.
Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанції
Рішенням від 21 жовтня 2021 року Червонозаводський районний суд м. Харкова задовольнив позов ОСОБА_1 .
Суд визнав незаконним та скасував рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Жамойди Г. М. від 03 січня 2019 року, індексний номер рішення 44946075, про державну реєстрацію права власності ТОВ "ЕЙ ТІ ФІНАНС" на об`єкт нерухомого майна, на квартиру АДРЕСА_1 .
Визнав за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 67, 10 кв. м, житловою площею 38, 90 кв. м.
Витребував із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 67, 10 кв. м, житловою площею 38, 90 кв. м.
Здійснив розподіл судових витрат.
Скасував заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 07 червня 2019 року.
Додатковим рішенням від 18 листопада 2021 року Червонозаводський районний суд м. Харкова стягнув на користь ОСОБА_1 з ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк", ТОВ "ЕЙ ТІ ФІНАНС", ОСОБА_2 у рівних частинах відшкодування витрат на правничу допомогу у загальному розмірі 10 500, 00 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ТОВ "ЕЙ ТІ ФІНАНС" здійснено з порушенням приписів закону, оскільки матеріали справи не містять підтвердження факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги, тому оспорюване рішення державного реєстратора підлягає скасуванню та, відповідно, підлягає відновленню порушене право позивача шляхом визнання за ним права власності на спірну квартиру. В частині вимог позову щодо витребування спірної квартири з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 суд керувався тим, що у разі спростування презумпції правомірності правочину (скасування рішення державного реєстратора) всі права, набуті сторонами правочину за ним, не повинні здійснюватися, а створені обов`язки та наслідки не підлягають виконанню, тому ОСОБА_2 володіє спірною квартирою неправомірно й спірне нерухоме майно підлягає витребуванню на користь позивача.
Стислий виклад змісту рішення суду апеляційної інстанції
Розпорядженням від 25 березня 2022 року № 14/0/9-22 "Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану" Верховний Суд змінив територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду - Полтавському апеляційному суду.
Постановою від 25 жовтня 2022 року Полтавський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ТОВ "ЕЙ ТІ ФІНАНС", скасував рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2021 року, ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову.
Здійснив розподіл судових витрат.
Суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції про неотримання позивачем вимоги іпотекодержателя про усунення порушень основного зобов`язання та звернення стягнення на предмет іпотеки. Апеляційний суд врахував, що повідомлення про усунення порушень двічі повернулися іпотекодержателю з відміткою відділення поштового зв`язку "за закінченням терміну зберігання", тому суд вважав, що ТОВ "ЕЙ ТІ ФІНАНС" дотрималося процедури повідомлення ОСОБА_1 про необхідність виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання, передбаченої статтею 35 Закону України "Про іпотеку".
Апеляційний суд не встановив порушення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів у іноземній валюті", оскільки позивач не надав доказів того, що квартира АДРЕСА_1 є його постійним місцем проживання. Також суд врахував, що в позовній заяві ОСОБА_1 зазначив іншу адресу свого проживання.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 23 березня 2023 року з використанням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року, рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2021 року залишити в силі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_1 зазначив, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, як підстави касаційного оскарження цього судового рішення визначив те, що:
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у справі № 210/2271/19 (провадження № 61-19033сво19), щодо застосування статті 5 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19), від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19), у постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 815/2595/17 (адміністративне провадження № К/9901/40969/18, № K/9901/41062/18), від 11 грудня 2019 року у справі № 139/929/17 (провадження № 61-43998ск18), від 15 січня 2020 року у справі № 209/2599/17 (провадження № 61-5415св19), щодо застосування частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку";
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а
(провадження № 11-474апп19), від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20), у постановах Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 201/7014/18(провадження № 61-7373св20), від 30 вересня 2021 року у справі № 127/15802/15-ц(провадження № 61-16395св20), від 02 травня 2022 року у справі № 754/716/19(провадження № 61-12633св21), від 30 червня 2022 року
у справі № 638/17318/17 (провадження № 61-2093св22), від 30 червня 2022 року у справі № 193/724/19 (провадження № 61-14190св20), від 21 липня 2022 року у справі № 206/362/20(провадження № 61-4305св21), щодо застосування Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті";
- відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо можливості направлення не іпотекодержателем, а нотаріусом письмової вимоги про усунення порушень договору.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надійшли.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 05 липня 2023 року Верховний Суд поновив ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Полтавського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року та відкрив касаційне провадження у справі.
Ухвалою від 19 жовтня 2023 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 09 листопада 2006 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_1 .
09 листопада 2006 року ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 371, відповідно до умов якого позивачу надано у кредит грошові кошти в розмірі 63 000, 00 дол. США зі сплатою 14 % річних, з кінцевим терміном повернення до 09 листопада 2026 року.
Того ж дня на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 371 банк та ОСОБА_1 уклали іпотечний договір, за умовами якого предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1
01 серпня 2018 року ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФІНРАЙТ"
(далі - ТОВ "ФК "ФІНРАЙТ") уклали договір про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором та договорами забезпечення. Останнє 16 серпня 2018 року уклало з ОСОБА_4 договір № 001/16-08-ОД про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги до ОСОБА_1, а ОСОБА_4 30 жовтня 2018 року уклав з ТОВ "ЕЙ ТІ ФІНАНС" договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 30-0/18-1 за кредитним договором від 09 листопада 2006 року № 371 та договорами забезпечення.
05 листопада 2018 року приватний нотаріус Жамойда Г. М. від ТОВ "ЕЙ ТІ ФІНАНС" засобами поштового зв`язку передала ОСОБА_1 повідомлення із вимогою
упродовж 30-денного строку з дня отримання відповідної заяви сплатити заборгованість за кредитом у розмірі 716 061, 00 грн.
Зазначене повідомлення приватного нотаріуса з вимогою іпотекодержателя направлене на адресу іпотекодавця: АДРЕСА_2, що підтверджується поштовим відправленням № 6109903764523.
Це повідомлення згідно з відміткою на поштовому конверті з відбитком канцелярського штемпеля поштового відділення від 22 листопада 2018 року та роздруківкою трекінгу з сайту Акціонерного товариства "Укрпошта" за номером поштового відправлення повернулося відправнику неврученим у зв`язку з закінченням терміну зберігання.
05 листопада 2018 року ТОВ "ЕЙ ТІ ФІНАНС" самостійно направило ОСОБА_1 вимогу від 02 листопада 2018 року про усунення порушення виконання зобов`язання на адресу: АДРЕСА_3, що підтверджується поштовим відправленням № 6100304343334.
Зазначена вимога згідно з відміткою на поштовому конверті з відбитком канцелярського штемпеля поштового відділення від 22 листопада 2018 року повернулася відправнику неврученою у зв`язку з закінченням терміну зберігання.
28 грудня 2018 року ТОВ "ЕЙ ТІ ФІНАНС" звернулося до державного реєстратора приватного нотаріуса Жамойди Г. М. із заявою про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки.
03 січня 2019 року приватний нотаріус Жамойда Г. М. ухвалила рішення № 44946075 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ "ЕЙ ТІ ФІНАНС".
04 січня 2019 року ТОВ "ЕЙ ТІ ФІНАНС" та ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу спірної квартири.
Право, застосоване судом
Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 цього Кодексу договір є обов`язковим для виконання сторонами.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (стаття 1054 ЦК України).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про іпотеку"
(тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) іпотека є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно зі статтею 12 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
У статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
За приписами пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127), визначено процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.
Згідно з пунктом 61 Порядку № 1127 (у редакції, чинній на час проведення реєстрації права власності) для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Отже, у пункті 61 Порядку № 1127 визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і державний реєстратор під час її проведення приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.
07 червня 2014 року набрав чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140, 00 кв. м для квартири та 250, 00 кв. м для житлового будинку.
Поняття "мораторій" у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України). Вочевидь, мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не є звільненням від його виконання. Тому встановлений Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) в разі невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати його (відчужувати без згоди власника).
У пункті 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його правових норм.
Згідно з частиною другою статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав. Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.
Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Стаття 321 ЦК України передбачає принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України, який означає, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Власник має право витребовувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина перша статті 387 ЦК України).
Частина перша статті 388 ЦК України містить перелік підстав, за яких власник майна має право витребовувати своє майно, зокрема якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (підпункт 3 зазначеної статті).
Згідно з частиною третьою статті 388 ЦК України якщо майно було набуте безпідставно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребовувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року
у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зроблено висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Верховний Суд наголошує, що обов`язком суду під час розгляду справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Щодо застосування Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" до спірних правовідносин
У справі, що переглядається, апеляційний суд не встановив порушень приписів Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів у іноземній валюті", оскільки позивач не надав доказів того, що квартира АДРЕСА_1 є його постійним місцем проживання.
Суд першої інстанції в своєму рішенні також не встановив порушень згаданого Закону.
У касаційній скарзі заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20), у постановах Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 201/7014/18 (провадження № 61-7373св20), від 30 вересня 2021 року у справі № 127/15802/15-ц (провадження № 61-16395св20), від 02 травня 2022 року у справі № 754/716/19 (провадження № 61-12633св21), від 30 червня 2022 року у справі № 638/17318/17 (провадження № 61-2093св22), від 30 червня 2022 року у справі № 193/724/19 (провадження № 61-14190св20), від 21 липня 2022 року у справі № 206/362/20 (провадження № 61-4305св21).
Так, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19) та від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) зробила висновок, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. До прийняття Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки
(як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас цей Закон ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.
Зазначені висновки послідовно враховані і в інших постановах Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі.
Ці висновки підтримані також і в останній за часом постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22) з подібними правовідносинами, ухваленій після подання касаційної скарги, яка за приписами частини третьої статті 400 ЦПК України підлягає врахуванню Верховним Судом під час вирішення цієї справи.
Верховний Суд звертає увагу на те, що тлумачення приписів Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" дає підстави для висновку, що цей Закон застосовується виключно за одночасної наявності таких умов:
- нерухоме житлове майно (предмет іпотеки) використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці;
- у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140, 00 кв. м для квартири та 250, 00 кв. м для житлового будинку.
У справі, рішення у якій переглядаються, суди встановили, що загальна площа спірної квартири становить 67, 10 кв. м. Також суди не встановили належності позивачу на праві власності іншого нерухомого житлового майна.
Натомість суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що спірна квартира не є місцем постійного проживання позивача, тобто не встановив одночасної наявності всіх умов, які б давали можливість застосувати приписи Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" до спірних правовідносин.
Верховний Суд погоджується із наведеним висновком апеляційного суду з таких підстав.
Відповідно до матеріалів справи, зокрема, іпотечного договору та інформаційної довідки з Реєстру територіальної громади міста Харкова від 04 січня 2021 року як на момент укладення іпотечного договору, так і на момент звернення до суду з позовом зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 була квартира АДРЕСА_4 .
У касаційній скарзі заявник посилається на те, що він фактично проживав у спірній квартирі, проте не міг зареєструвати у ній своє місце проживання у зв`язку із забороною банку.
Втім доказів того, що постійним місцем проживання позивача є не адреса його реєстрації, а саме предмет іпотеки - квартира АДРЕСА_1, у матеріалах справи немає, та суди цієї обставини не встановили.
Той факт, що спірна квартира не була місцем постійного проживання іпотекодавця на час звернення стягнення на предмет іпотеки, унеможливлює застосування до спірних правовідносин приписів Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
Також Верховний Суд врахував, що після укладення іпотечного договору та на момент звернення стягнення у спірній квартирі були зареєстровані ОСОБА_3 та ОСОБА_5 . Доказів того, що вселення цих осіб відбулося за дозволом іпотекодержателя, у матеріалах справи немає.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 (провадження № 14-109цс22) сформулювала висновок, що згідно з частиною третьою статті 9 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя, зокрема, відчужувати предмет іпотеки, передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування. Вселення осіб до предмета іпотеки без згоди іпотекодержателя є підставою для виселення таких осіб без надання їм іншого житлового приміщення.
Реєстрація місця проживання членів сім`ї іпотекодавця у квартирі, яка є предметом іпотеки, здійснена з порушеннями приписів закону та умов договору іпотеки і не повинна бути використана учасниками цивільного обороту з метою уникнення звернення стягнення на предмет іпотеки та подальшого її продажу для погашення боргу. Дії щодо реєстрації у спірній квартирі без згоди на це іпотекодержателя свідчать про недобросовісну поведінку, яка є неприпустимою та такою, що суперечить чинному законодавству та зобов`язанням, взятим на себе іпотекодателем в укладеному ним договорі.
Оцінка виконання іпотекодержателем вимоги щодо повідомлення іпотекодавця про усунення порушення
Суд першої інстанції зробив висновок, що державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ТОВ "ЕЙ ТІ ФІНАНС" здійснено з порушенням вимог закону, оскільки іпотекодержатель не надав реєстратору доказів на підтвердження факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги про виконання зобов`язання.
Суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що ТОВ "ЕЙ ТІ ФІНАНС" дотрималося процедури повідомлення ОСОБА_1 про необхідність виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання, оскільки повідомлення про усунення порушень двічі повернулися іпотекодержателю з відміткою відділення поштового зв`язку "за закінченням терміну зберігання".
У такому висновку апеляційний суд керувався правилами пункту 61 Порядку № 1127, зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 2020 року № 189, якими визначено, що: "Для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:
1) засвідчена іпотекодержателем копія письмової вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцю та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
2) засвідчена іпотекодержателем копія повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з відміткою про вручення адресату, або
засвідчена іпотекодержателем копія рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з позначкою про відмову адресата від одержання такого відправлення, або
засвідчені іпотекодержателем копії рекомендованих поштових відправлень або поштових відправлень з оголошеною цінністю (поштових конвертів), якими не менше ніж двічі з періодичністю не менше ніж один місяць надсилалася вимога, зазначена у підпункті 1 цього пункту, та які повернулися відправнику у зв`язку із відсутністю адресата або закінченням встановленого строку зберігання поштового відправлення, або
засвідчені іпотекодержателем паперові копії електронного листа, яким за допомогою засобів інформаційної, телекомунікаційної або інформаційно-телекомунікаційної системи, що забезпечує обмін електронними документами, надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, та електронного службового повідомлення відповідної системи, яким підтверджується доставка відповідного електронного листа за адресою електронної пошти адресата (у разі коли договором з іпотекодавцем або боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, передбачено можливість обміну електронними документами);
3) довідка іпотекодержателя, що містить відомості про суму боргу за основним зобов`язанням станом на дату не раніше трьох днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації та відомості про вартість предмета іпотеки, визначену суб`єктом оціночної діяльності, станом на дату не раніше 90 днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації;
4) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
У разі подання документа, зазначеного в абзаці першому або четвертому підпункту 2 цього пункту, державна реєстрація проводиться після спливу тридцятиденного строку з моменту отримання адресатом вимоги, зазначеної у підпункті 1 цього пункту, якщо у такій вимозі не зазначений більш тривалий строк".
Проте, суд апеляційної інстанції не врахував, що оспорюване рішення державного реєстратора ухвалене ним 03 січня 2019 року, тобто до моменту внесення змін до пункту 61 Порядку № 1127 постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 2020 року № 189.