ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
8 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 752/23572/17
провадження № 51-3249 ск 23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
в режимі відеоконференції
засудженого ОСОБА_6,
захисника ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 на вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 14 травня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 16 березня 2023 року, касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 16 березня 2023 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017100010008739 та № 12019100010007409, за обвинуваченням,
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Києва, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимого:
- вироком Московського районного суду м. Києва від 29 грудня 1999 року за ч. 3 ст. 140 Кримінального кодексу України (далі - КК)(редакція КК 1960 року) до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з відстрочкою виконання вироку на 2 роки;
- вироком Апеляційного суду м. Києва від 11 грудня 2002 року за ч. 1 ст. 187, ч. 2 ст. 189, ч. 2 ст. 115 КК із застосуванням вимог ст. ст. 70, 71 КК, до покарання у виді позбавлення волі строком на 15 років, від відбування звільнений 16 лютого 2016 року по відбуттю строку покарання;
- вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 30 червня 2016 року за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років із застосуванням ст. 75 КК - звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки;
у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 263 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Голосіївського районного суду міста Києва від 14 травня 2020 року ОСОБА_6 визнано винуватим за ч. 1 ст. 121 КК та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Запобіжний захід обраний та в подальшому продовжений судом засудженому ОСОБА_6 у виді домашнього арешту, з забороною йому в період з 21.00 годин до 07.00 годин наступного дня, залишати місце свого постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , - залишено без змін.
Відповідно до вимог ст. 72 КК, у строк покарання ОСОБА_6 зараховано попереднє ув`язнення, починаючи з 2 вересня 2019 року по 20 лютого 2020 року, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за день позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_6 ухвалено рахувати з моменту затримання.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта в сумі 1892 грн.
ОСОБА_6 у пред`явленому обвинувачені за ч. 1 ст. 263 КК, визнано невинуватим та виправдано, відповідно до п. 2 ст. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), оскільки не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене засудженим.
Вирішено долю речових доказів.
Згідно з вироком ОСОБА_6 1 вересня 2019 року приблизно о 23.30 годин, перебував з компанією біля будинку за адресою: АДРЕСА_2, де з приводу шумної поведінки, між ним та ОСОБА_9, який проживав в будинку поряд, виник словесний конфлікт.
Після того, як ОСОБА_10 спустився в двір будинку, між ним та ОСОБА_6 знову продовжився словесний конфлікт та бійка, під час якої, ОСОБА_6, ножем, діючи умисно, з метою заподіяння тілесних ушкоджень, наніс ОСОБА_11 два удари в грудну клітину та один удар в праве стегно. Вохідов отримав проникаюче колото-різане поранення грудної клітки, яке відноситься до тяжкого тілесного ушкодження, а також різану рану тканини грудної клітки та колото-різане поранення правого стегна, кожне з яких відноситься до легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я потерпілому.
Крім того, ОСОБА_6 було виправдано за обвинуваченням, висунутим органом досудового розслідування, у тому, що ОСОБА_6, у невстановлений досудовим розслідуванням час, місці та спосіб придбав вибуховий пристрій, а саме гранату РГД-5, та незаконно носив та зберігав її при собі без передбаченого законом дозволу.
20 вересня 2017 року, близько 22.00 годин, за адресою: АДРЕСА_1 працівниками поліції було затримано громадянина ОСОБА_6, в якого було виявлено та вилучено гранату РГД-5, яку ОСОБА_6, не маючи відповідного дозволу, усвідомлюючи заборону вільного обігу бойових припасів та його карність, незаконно носив та зберігав.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 березня 2023 року апеляційні скарги прокурора Київської місцевої прокуратури №1 ОСОБА_12, обвинуваченого ОСОБА_6, захисника ОСОБА_7 та потерпілого ОСОБА_11 залишено без задоволення, а вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 14 травня 2020 року відносно ОСОБА_6 - без змін.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7, посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 14 травня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 16 березня 2023 року змінити, призначивши остаточне покарання ОСОБА_6 у виді 5 років позбавлення волі з застосуванням положень ст. 75 КК.
Захисник вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій неналежним чином врахували ступінь суспільної небезпеки, тяжкість вчиненого злочину та особу засудженого.
Прокурор у своїй касаційній скарзі просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 16 березня 2023 року щодо ОСОБА_6 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Вважає, що вказана ухвала є незаконною і такою, що підлягає скасуванню у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосуванням ч. 1 ст. 263 КК та ст. 71 КК, невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі засудженого через м`якість та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Вказує, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог кримінального процесуального закону, не дотримався вимог ст. ст. 370, 419 КПК, оскільки не навів переконливих доводів та мотивів, з яких він виходив при постановленні оскаржуваної прокурором ухвали, положень закону, якими він при цьому керувався та не зазначив підстави, з яких апеляційну скаргу прокурора визнав необґрунтованою.
Також прокурор зазначає, що судом апеляційної інстанції були залишені поза увагою доводи прокурора щодо необхідності призначення ОСОБА_13 покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК з урахуванням вироку Дніпровського районного суду міста Києва від 30 червня 2016 року.
До початку судового розгляду захисник ОСОБА_7 подала своє заперечення на касаційну скаргу прокурора.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_7 підтримала свою касаційну скаргу та просила її задовольнити, а касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення.
Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника та підтримав доводи касаційної скарги прокурора ОСОБА_8 .
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційних скаргах, суд касаційної інстанції дійшов таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він уповноважений лише перевіряти правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до положень ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412 - 414 КПК.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні ним кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 121 КК в поданих касаційних скаргах сторонами не оспорюються.
Що стосується доводів касаційних скарги захисника ОСОБА_7 про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, то вони, на думку колегії суддів, є необґрунтованими.
Відповідно до положень ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно з вимогами ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.