Постанова
Іменем України
10 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 755/12702/22
провадження № 61-11920св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року в складі колегії суддів: Головачова Я. В., Нежури В. А., Соколової В. В.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Позов мотивований тим, що з 07 липня 2007 року по 15 вересня 2022 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.
У шлюбі у сторін народилася донька ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Під час перебування у шлюбі позивачем було придбано:
квартиру АДРЕСА_1, вартістю 998 800 грн;
автомобіль Dodge Journey, 2017 року випуску, VIN-код: НОМЕР_1, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, вартістю 13 000 доларів США.
Позивач зазначала, що частина спірної квартири є її особистою власністю, оскільки грошові кошти в розмірі 791 202,58 грн, які в подальшому були використані для купівлі спірної квартири, були подаровані їй дідом ОСОБА_4 після продажу його квартири АДРЕСА_2 . Так, вказана квартира продана 30 жовтня 2013 року за 752 560 грн і в цей же день кошти були переведені на банківський рахунок позивача.
01 квітня 2014 року ОСОБА_1 зняла зі свого рахунку 791 202,58 грн, поклала їх на рахунок в ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", з якого 03 квітня 2014 року (день придбання квартири) були перераховані кошти в сумі 978 000,00 грн на рахунок продавця квартири АДРЕСА_1, - ОСОБА_5 .
Таким чином, 791 202,58 грн були власними коштами позивача, а 206 739,42 грн спільним майном подружжя, тобто частки спірної квартири є її особистою власністю.
За вказаних обставин, предметом поділу майна подружжя є частини квартири і автомобіль. З урахуванням середньої вартості автомобіля - 575 653 грн, його вартості - 287 826,50 грн і вартості 1/8 частки квартири - 124 850 грн, яка потенційно належить відповідачу, ОСОБА_1 вважала за можливе визнати за нею право власності на всю квартиру, а за відповідачем - право власності на автомобіль, що остаточно вирішить спір щодо подальшого права користування та розпорядження майном.
ОСОБА_1, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила:
визнати за нею право власності на частини трикімнатної квартири АДРЕСА_1 ;
визнати частину вказаної квартири об`єктом спільного сумісного майна подружжя;
визнати право власності на 1/8 частину квартири за ОСОБА_1 ;
визнати право власності на 1/8 частину квартири за ОСОБА_2 ;
визнати автомобіль Dodge Journey, 2017 року випуску, VIN-код: НОМЕР_1, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, об`єктом спільної сумісної власності подружжя;
визнати право власності на частину спірного автомобіля за ОСОБА_1 ;
визнати право власності на частину спірного автомобіля за ОСОБА_2 ;
залишити спірний автомобіль у власності ОСОБА_2 ;
визнати право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 02 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право особистої власності на частини квартири АДРЕСА_1 .
Визнано частину квартири АДРЕСА_1, об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/8 квартири АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/8 квартири АДРЕСА_1 .
Визнано автомобіль Додж, державний реєстраційний номер, НОМЕР_2, 2017 року випуску, об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля Додж, державний реєстраційний номер, НОМЕР_2 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину автомобіля Додж, державний реєстраційний номер, НОМЕР_2 .
Залишено автомобіль Додж, державний реєстраційний номер, НОМЕР_2, у власності ОСОБА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. (постанова Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 провадження № 61-13953св19);
проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, суд визнав доведеним факт придбання спірної квартири за адресою: АДРЕСА_3, як за особисті кошти позивача ОСОБА_1 у розмірі 791 202,58 грн, що становить 80,90% вартості квартири, так і за спільні кошти подружжя в сумі 186 797,42 грн, що становить 19,10% вартості квартири, - оскільки в матеріалах справи наявні платіжні/розрахункові документи на підтвердження перерахування дідом позивача ОСОБА_4 на рахунок позивача в ПАТ "Банк Кіпру" зазначеної суми коштів у розмірі 752 560,00 грн, які отримано ОСОБА_4 від продажу його особистої квартири за договором купівлі-продажу від 30 жовтня 2013 року та які негайно 30 жовтня 2013 року перераховано на поточний рахунок онуки, позивача ОСОБА_6, в ПАТ "Банк Кіпру". В свою чергу, вказану суму коштів цього ж дня 30 жовтня 2013 року позивачем внесено на власний поточний рахунок як вклад під проценти в ПАТ "Банк Кіпру" за Договором № ДВ-407/3408 (вклад) банківського вкладу;
з огляду на наявність у продавця спірної квартири рахунку відкритого у ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", позивачем задля оплати вартості спірної квартири шляхом перерахування коштів на рахунок продавця, 01 квітня 2014 року знято особисті кошти в ПАТ "Банк Кіпру", які є вкладом за Договором № ДВ-407/3408, та внесено зняту суму коштів, доклавши спільні з відповідачем кошти, на відкритий позивачем поточний рахунок в ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", з якого у подальшому 03 квітня 2014 року перераховано кошти на рахунок продавця в сумі вартості придбаної квартири у розмірі 978 000 грн. Таким чином, суд визнав обґрунтованою вимогу позивача про визнання за нею права особистої власності на частини квартири АДРЕСА_1, оскільки позивачем доведено факт внесення нею особистих коштів у рахунок вартості квартири у розмірі 791 202,58 грн від загальної вартості квартири - 978 000 грн;
нормами права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована;
позивач ОСОБА_1, надавши докази права її особистої власності на 3/4 частини квартири за адресою: АДРЕСА_3, просить суд визнати частину вказаної квартири спільним майном подружжя, придбаним сторонами в період зареєстрованого шлюбу, за спільні кошти подружжя, та здійснити поділ спільного майна подружжя, з дотриманням презумпції рівності часток, визнавши за позивачем та за відповідачем право власності на 1/8 частину кожному на спірну квартиру АДРЕСА_1 . Крім того, позивач просить суд в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею та за відповідачем право власності на частину кожному на придбаний в період шлюбу та за спільні кошти подружжя автомобіль "Додж" 2017 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 ;
аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, приймаючи до уваги пояснення та заперечення сторін спірних правовідносин, встановивши факт особистої власності позивача ОСОБА_1 на частини спірної квартири за адресою: АДРЕСА_3, та ураховуючи відсутність домовленості подружжя щодо поділу спільного майна, яке складає: частину квартири за адресою: АДРЕСА_3 та автомобіль "Додж" 2017 року випуску, номерний знак НОМЕР_2, - суд вважав правомірним здійснити поділ такого майна шляхом визнання за позивачем ОСОБА_1 та за відповідачем ОСОБА_2 права власності по частині кожному від частини квартири АДРЕСА_1 (тобто по 1/8 частині спільної нерухомості кожному), та шляхом визнання права власності по частині кожному на автомобіль "Додж" 2017 року випуску, номерний знак НОМЕР_2, - оскільки судом встановлено, що спірне майно придбано у період зареєстрованого шлюбу за спільні кошти подружжя, є спільною сумісною власністю подружжя, за відсутності доказів протилежного, тому правовий режим спільного майна подружжя на спірне майно надає право поділу такого майна між подружжям у рівних частках;
в частині вимог позивача про визнання за нею права власності на спірну квартиру, залишивши у власності відповідача спірний автомобіль суд вказав, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 зауважує, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)). (пункт 24);
проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, приймаючи до уваги вищенаведені роз`яснення Великої Палати Верховного Суду, задля недопущення штучного подвоєння судового процесу та задля повного захисту порушеного права, суд визнає обґрунтованою вимогу позивача про визнання за нею права власності на спірну квартиру за адресою: АДРЕСА_3, яка наразі знаходиться у користуванні позивача та їх спільної з відповідачем малолітньої дитини, та суд визнає обґрунтованим визнання за відповідачем права власності на спірний автомобіль "Додж" 2017 року випуску, номерний знак НОМЕР_2, який наразі знаходиться у його користуванні. При цьому, ураховуючи вартість частки відповідача у спірній квартирі та вартість частки позивача у спірному автомобілі з урахуванням інфляції, ураховуючи інтереси позивача, відповідача та їх спільної малолітньої дитини щодо порядку подальшого користування та розпорядження майном, ураховуючи ознаку неподільності майна, яке є об`єктами предмету спору, - суд вважає, що присудження кожному із подружжя неподільної речі, яка знаходиться у їх користуванні, забезпечить повний захист права власності у спосіб, заявлений позивачем, задля досягнення мети правосуддя та принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим. Тому позов про поділ спільного майна подружжя підлягає задоволенню.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 02 лютого 2023 року скасовано і ухвалено нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково.
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 .
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 .
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на частину автомобіля Dodge Journey, 2017 року випуску, Vin-код: НОМЕР_1, державний реєстраційний номер, НОМЕР_2 .
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на частину автомобіля Dodge Journey, 2017 року випуску, Vin-код: НОМЕР_1, державний реєстраційний номер, НОМЕР_2 .
В іншій частині позову відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
згідно частини 1 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Одним з основних принципів цивільного судочинства є принцип диспозитивності, що передбачено у пункті 5 частини 3 статті 2 та статті 13 ЦПК України, за яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках;
спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Відповідно до частини 1 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує;
при задоволенні позову суд першої вважав, що спільним сумісним майном, яке набуте сторонами за час шлюбу та за спільні кошти є частина квартири та автомобіль. При визначенні часток у праві спільної сумісної власності суд виходив із того, що частини спірної квартири були придбані за особисті кошти позивача, подаровані їй дідом, а тому є її особистою власністю; автомобіль було куплено за спільні кошти. Однак колегія суддів не погодилася з таким висновком;
з матеріалів справи вбачається, що, дійсно, 30 жовтня 2013 року дідом позивача ОСОБА_4 продано належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_2, ОСОБА_7 за 768 546 грн. В цей же день 752 560 грн перераховані з рахунку ОСОБА_4 на рахунок ОСОБА_1 в ПАТ "Банк Кіпру". 01 квітня 2014 року ОСОБА_1 зняла з рахунку кошти в розмірі 791 202,58 грн, 03 квітня 2014 року відкрила рахунок в ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" з якого в цей же день кошти в сумі 978 000 грн перераховані на рахунок ОСОБА_5 продавця квартири АДРЕСА_1 ;
сімейним законодавством чітко перелічені обставини, за яких майно вважається особистою приватною власністю дружини, чоловіка. Так, зокрема пунктом 2 частини 1 статті 57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування. Установлено, що на час укладення договору-купівлі продажу спірної квартири та оформлення права власності на спірну квартиру за ОСОБА_1, остання перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 .. Крім того, будь-яких правочинів, зокрема, договору дарування коштів ОСОБА_1 її дідом, в розумінні вимог статті 57 СК України, що могло б свідчити, що ці кошти є особистим майном обдаровуваної, укладено не було. Подібні за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 695/2112/16-ц (провадження № 61-13753св20), від 31 травня 2022 року у справі № 607/2297/20 (провадження № 61-2св22);
оскільки презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно не спростована, у справі відсутні будь-які належні та допустимі докази, які б підтверджували придбання нерухомого майна за особисті кошти ОСОБА_1, колегія суддів приходить до висновку про те, що спірна квартира, а також автомобіль Dodge Journey, 2017 року випуску, VIN-код: НОМЕР_1, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, є спільною сумісною власністю подружжя та підлягають поділу між колишнім подружжям шляхом визнання за кожним з них права власності на 1/2 спірного майна;
суд апеляційної інстанції відхилив доводи ОСОБА_2 щодо необхідності поділу іншого спільного майна - Mitsubishi Galant, 1999 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_3, та визнання за ним права власності на музичну систему програвання вінілових платівок, з тих підстав, що вони не були предметом позовних вимог, а тому поділу в судовому порядку в межах цієї справи не підлягають;
посилання у апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права частково є обґрунтованими, однак з врахуванням того, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що є безумовною підставою для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового судового рішення. Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову та визнання за сторонами права власності на спірне майно в рівних частинах, то судові витрати підлягають поділу порівну.
Аргументи учасників справи
У серпні 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року, в якій просила:
постанову апеляційного суду скасувати;
залишити в силі рішення суду першої інстанції;
стягнути з відповідача витрати з сплати судового збору.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України: особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Апеляційний перегляд здійснено без врахування висновків Верховного Суду у справах № 756/2527/16-ц від 22 лютого 2021 року, № 711/5108/17 від 18 червня 2018 року, з яких слідує необхідність встановлення обставин набуття майна одним з подружжя за рахунок особистих коштів, встановлення походження цих коштів і прийняття відповідного рішення про можливість вважати спірне майно особистою власністю одного з подружжя. Натомість, Київським апеляційним судом вказана норма права не була застосована взагалі, суд розглядав спір крізь призму норми пункту 2 частини першої статті 57 СК України, що регулює відносини набуття особистого майна в порядку дарування, тобто у спосіб що є відмінним від обставин цієї справи;
завдання цивільного судочинства полягає у необхідності вирішення спору не формально, а по суті, усунувши всі спірні питання між сторонами, вирішення справи у такий спосіб, при якому сторони після набрання рішенням законної сили зможуть вільно і самостійно реалізовувати своє право власності без додаткової взаємодії з колишнім подружжям. Саме про це зазначено Дніпровським районним судом у рішенні по даній справі, із посиланням на Постанову ВПВС від 08 лютого 2022р. у справі № 209/3085/20: "Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту". Натомість, у постанові яка оскаржується, апеляційним судом було відступлено від вищевказаного висновку ВПВС і розглянуто справу суто формально - не було проведено повного і всебічного дослідження матеріалів справи і перевірки доказів сторін, не виконано визначені статей 12, 214 ЦПК України обов`язки сприяти сторонам в реалізації їх прав та спрямовувати судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи;
апеляційний суд не врахував, що вартості квартири АДРЕСА_1 було оплачено особистими коштами ОСОБА_1, що вказує на наявність у неї права вимагати визнання своєю особистою власністю часток вказаної квартири згідно пункту 3 частини першої статті 57 СК України;
апеляційний суд не врахував необхідності встановлення обставин набуття майна одним з подружжя за рахунок особистих коштів, встановлення походження цих коштів і прийняття відповідного рішення про можливість вважати спірне майно особистою власністю одного з подружжя;
апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції про наявність у скаржника особистих коштів, які були витрачені на придбання спірної квартири в розмірі 791 202,58 грн, що становить 80,90% її вартості на день придбання. При цьому, суд замість застосування пункту 3 частини першої статті 57 СК України застосував іншу норму матеріального права - пункт 2 частини першої статті 57 СК України;
доводи щодо дарування ОСОБА_1 грошей ОСОБА_4 - рідним дідом по лінії батька, були вказані при попередньому розгляді справи судами, та підтверджені належними допустимими доказами, зокрема листом з додатками, який АТ "Сенс Банк" направило їй вже після закінчення апеляційного розгляду, що є поважною причиною його неподання та вказує на можливість поновлення строку для його подачі в якості доказу до суду;
сторона відповідача не надала жодних належних та допустимих доказів на спростування факту дарування ОСОБА_1 її дідом коштів. При цьому апеляційний суд, який в основу оспорюваної постанови поклав припущення щодо поширення права спільної власності подружжя на подаровані ОСОБА_1 її дідом кошти, не перевірив таке припущення, не вжив заходів встановлення сплати податку на доходи фізичних осіб відповідачем з суми дарунку, а тому передчасно дійшов помилкового висновку про спільність цих коштів;
порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, принципів верховенства права, змагальності, диспозитивності, невиконання обов`язків спрямування судового розгляду на повне і всебічне встановлення обставин, визначене у статтях 12 та 214 ЦПК України призвело до передчасного вирішення справи і прийняття неправильного по суті рішення без встановлення всіх істотних для справи обставин.
У жовтні 2023 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить постанову апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що твердження позивача вказані в касаційній скарзі повністю не відповідають дійсності та не підтверджені жодними доказами. Зі змісту відповіді АТ "Сенс Банк" щодо дійсності надання довідок на які посилається позивач в касаційній скарзі, відповідачем встановлено, що такі довідки банком не видавались.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2023 року: відкрито касаційне провадження у справі; у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року відмовлено; заяву ОСОБА_1 про повернення судового збору задоволено; зобов`язано Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві повернуто ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 9 924,00 грн.
11 жовтня 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).