Постанова
Іменем України
09 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 161/7017/15-ц
провадження № 61-11147св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
стягувач - публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк" (після зміни найменування - АТ "Сенс Банк"),
боржник - ОСОБА_1,
приватний виконавець виконавчого округу Волинської області Пирога Сергій Степанович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 березня 2023 року у складі судді: Кирилюк В. Ф., та постанову Волинського апеляційного суду від 06 червня 2023 року в складі колегії суддів: Федонюк С. Ю., Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,
Історія справи
Короткий зміст скарги
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся зі скаргою на рішення приватного виконавця виконавчого округу Волинської області Пироги С. С. у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 з примусового виконання рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області у цивільній справі № 161/7017/15-ц за позовом ПАТ "Укрсоцбанк" до нього про стягнення кредитної заборгованості.
Скарга мотивована тим, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 листопада 2016 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області, стягнуто з нього на користь ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованість за кредитним договором у сумі 2 801 925,68 грн та 42 028,88 грн судового збору.
Ухвалою суду від 10 листопада 2020 року замінено первісного стягувача ПАТ "Укрсоцбанк" на нового стягувача АТ "Альфа-Банк" у виконавчому листі з примусового виконання рішення суду від 04 листопада 2016 року у справі №161/7017/15-ц.
АТ "Альфа-Банк" змінило найменування на АТ "Сенс Банк" без реорганізації юридичної особи.
На виконання рішення суду був виданий виконавчий лист, який знаходиться на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Волинської області Пироги С. С. (ВП № НОМЕР_2). Постановою приватного виконавця від 08 грудня 2021 року відкрито виконавче провадження, а також стягнуто з боржника виконавчий збір/основну винагороду приватного виконавця у розмірі 284 395,46 грн.
Іншою постановою від 08 грудня 2021 року накладено арешт на все нерухоме та рухоме майно боржника.
Постановою від 08 грудня 2021 року приватним виконавцем накладено арешт на кошти боржника.
ОСОБА_1 вважає, що його зобов`язання перед банком припинені, оскільки вимоги іпотекодержателя були задоволені в порядку статті 37 Закону України "Про іпотеку" шляхом державної реєстрації за АТ "Укрсоцбанк права власності на іпотечну квартиру, а решта боргу у встановленому порядку йому було прощено, а тому вважає, що боргові зобов`язання не могли перейти до нового стягувача - АТ "Альфа Банк" (зараз "Сенс Банк"), і відповідно не було підстав для відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на майно і кошти боржника.
Крім того, боржник вважає, що у приватного виконавця відсутні докази передачі прав кредитора за договором від АТ "Укрсоцбанк" до АТ "Альфа-Банк" (зараз АТ "Сенс Банк").
Скаржник вказує, що він отримує допомогу по безробіттю на рахунок, відкритий в АТ "Ощадбанк" НОМЕР_1, а тому накладення арешту на нього суперечить вимогам статті 72 Закону України "Про виконавче провадження".
ОСОБА_1 просив:
зобов`язати приватного виконавця Пирогу С. С. надати суду докази передачі прав від АТ "Укрсоцбанк" до АТ "Альфа Банк" щодо його боргових зобов`язань за кредитним договором від 16 травня 2007 року;
визнати неправомірною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Волинської області Пироги С. С. від 08 грудня 2021 року ВП № НОМЕР_2 про відкриття виконавчого провадження;
визнати неправомірною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Волинської області Пироги С. С. від 08 грудня 2021 року ВП № НОМЕР_2 про арешт майна боржника;
визнати неправомірною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Волинської області Пироги С. С. від 08 грудня 2021 року ВП № НОМЕР_2 про накладення арешту на кошти;
зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу Волинської області Пироги С. С. усунути допущені ним порушення прав боржника.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 березня 2023 року закрито провадження у справі за скаргою боржника ОСОБА_1 в частині вимог про оскарження пункту 3 постанови приватного виконавця виконавчого округу Волинської області Пироги С. С. від 08 грудня 2021 року ВП № НОМЕР_2 про відкриття виконавчого провадження, яким стягнуто з боржника виконавчий збір/основну винагороду приватного виконавця у розмірі 284 395,46 грн.
Роз`яснено ОСОБА_1, що його вимоги в цій частині підсудні судам в порядку адміністративного судочинства.
В іншій частині вимог скарги відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:
ОСОБА_1 оскаржує пункт 3 постанови приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 08 грудня 2021 року, яким з нього стягнутий виконавчий збір/основна винагорода приватного виконавця. За змістом частини другої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Тому в порядку цивільного судочинства не підсудні вимоги стосовно оскарження пункту 3 постанови приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 08 грудня 2021 року, яким з боржника стягнутий виконавчий збір/основна винагорода приватного виконавця, і ці вимоги підсудні судам, в порядку адміністративного судочинства. У зв`язку з вищенаведеним, провадження у справі в цій частині слід закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України;
доводи скаржника про прощення йому боргу банком були предметом вивчення судом під час розгляду його заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, і ці доводи були відхилені судом (див. ухвалу суду від 24 травня 2022 року у цій справі, провадження № 6/161/115/22). У зв`язку з тим, що приватний виконавець отримав від стягувача чинний виконавчий документ, який у встановленому порядку не визнавався таким, що не підлягає виконанню, він обґрунтовано відкрив виконавче провадження і відповідна постанова приватного виконавця, в частині, що розглядається судом після закриття провадження у справі, а також постанова про арешт всього нерухомого та рухомого майна боржника, є правомірними;
стосовно доводів ОСОБА_2 про відсутність у приватного виконавця відомостей про передачу прав стягувача до АТ "Альфа-банк" від АТ "Укрсоцбанк", то суд наголошує, що в матеріалах справи наявна чинна ухвала суду від 10 листопада 2020 року про заміну стягувача у виконавчому листі;
щодо доводів ОСОБА_2 про незаконність арешту на його рахунок НОМЕР_1, на який, за його твердженнями, надходить допомога по безробіттю, суд зазначає таке. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року №905/361/19 зроблений висновок про те, що у разі невиконання боржником рішення суду добровільно державним або приватним виконавцем здійснюється його примусове виконання. Під час вчинення виконавчих дій виконавець має право накладати арешт на кошти божника, що містяться на його рахунках у банківських установах. При цьому стаття 48 Закону України "Про виконавче провадження" встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено. Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України "Про виконавче провадження". Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України "Про виконавче провадження"). Згідно матеріалів скарги на час винесення оскаржуваної постанови про арешт коштів боржника у приватного виконавця були відсутні відомості про те, що кошти на картковому рахунку НОМЕР_1, є допомогою по частковому безробіттю на період карантину, встановленого КМ України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, яка передбачена статтею 47-1 Закону України "Про зайнятість населення". Тому приватний виконавець у даному конкретному випадку правомірно та обґрунтовано наклав арешт на всі кошти боржника, які знаходяться на банківських рахунках, оскільки спеціальний режим їх використання має враховуватися банківськими установами, під час виконання рішення про арешт. Боржник не позбавлений можливості надати приватному виконавцю документальне підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом, а у разі, якщо приватний виконавець відмовить йому у знятті арешту з коштів - оскаржити таке діяння у встановленому порядку. Однак вказане не є предметом розгляду даної скарги, оскільки боржник обрав способом захисту свого права не оскарження бездіяльності приватного виконавця стосовно не скасування арешту на майно, а саме скасування самої постанови про арешт коштів, яка є обґрунтованою та правомірною та момент її винесення. Суд розглядає скаргу лише в межах її вимог та підстав, що відповідає принципу диспозитивності цивільного судочинства, а тому всі інші усні доводи ОСОБА_1 та його представника, які не були заявлені як підстава цієї скарги у її тексті, судом до уваги не беруться.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Волинського апеляційного суду від 06 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 березня 2023 року в частині відмови у задоволенні вимог скарги ОСОБА_1 щодо зобов`язання приватного виконавця виконавчого округу Волинської області Пироги С. С. усунути порушення прав скаржника внаслідок накладення арешту на грошові кошти, які є допомогою по безробіттю, скасовано та постановлено в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення скарги.
Зобов`язано приватного виконавця виконавчого округу Волинської області Пирогу С. С. зняти арешт з коштів на банківському рахунку НОМЕР_1, який відкритий в АТ "Ощадбанк" на ім`я ОСОБА_1, що накладений постановою про арешт коштів боржника від 08 грудня 2021 року.
В іншій частині ухвалу Луцькому міськрайонного суду Волинської області від 01 березня 2023 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. За положеннями частин п`ятої, шостої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей;
звертаючись із скаргою, ОСОБА_1 посилався на те, що його зобов`язання перед банком припинені, оскільки борг у встановленому порядку був прощений, тому підстав для відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на все нерухоме та рухоме майно боржника і кошти не було, для доведення чого просив також суд зобов`язати приватного виконавця Пирогу С. С. надати суду докази передачі прав від АТ "Укрсоцбанк" до АТ "Альфа Банк" щодо його боргових зобов`язань за кредитним договором від 16 травня 2007 року. Згідно матеріалів справи та рішень судів, що набрали законної сили, зокрема щодо заміни стягувача та визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, а також щодо визнання незаконним і скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, заміна первісного стягувача АТ "Укрсоцбанк" на АТ "Альфа Банк" відбулась внаслідок реорганізації юридичної особи шляхом приєднання, а не внаслідок придбання новим стягувачем права вимоги. Згідно з рішенням № 5/2019 від 15 жовтня 2019 року єдиного акціонера АТ "Укрсоцбанк" було затверджено передавальний акт та визначено правонаступництво щодо всього майна, прав та обов`язків АТ "Укрсоцбанк" АТ "Альфа Банк". Згідно зі статтею 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Особливості припинення банку як юридичної особи встановлюються законом. Відповідно до статті 106 ЦК України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади. Законом України "Про спрощення процедур реорганізації та капіталізації банків" зазначено особливості проведення процедури реорганізації банку шляхом приєднання. У статті 1 вказаного Закону передбачено, що банки мають право здійснити реорганізацію шляхом приєднання до іншого банку за спрощеною процедурою, визначеною цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України та Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку. При спрощеній процедурі реорганізації банку не застосовуються положення законодавства щодо завершення приєднання з дати державної реєстрації змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо правонаступництва банку-правонаступника, а також одночасного подання документів для державної реєстрації змін до відомостей про банк-правонаступник, що містяться у такому реєстрі, та документів для державної реєстрації припинення банку, що приєднується. Правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків банку, що приєднується, виникає у банку-правонаступника з моменту, визначеного передавальним актом, затвердженим загальними зборами банку, що приєднується, та банку-правонаступника. Банк-правонаступник у порядку правонаступництва набуває всіх прав за переданими йому активами (включаючи права за договорами забезпечення, у тому числі поруки), а також набуває обов`язків боржника за вимогами кредиторів (вкладників) за переданими зобов`язаннями без необхідності внесення змін до відповідних договорів. Банки-учасники повідомляють клієнтів, у тому числі вкладників та інших кредиторів банку, що приєднується, про правонаступництво щодо його прав, обов`язків та майна шляхом розміщення інформації на офіційних вебсайтах банків-учасників, у приміщеннях цих банків та їх відокремлених підрозділів, де проводиться обслуговування клієнтів, а також на офіційному вебсайті Національного банку України. Банк-правонаступник приймає за передавальним актом від банку, що приєднується, також майно та кошти, на які накладено обтяження (у тому числі публічні) та обмеження на розпорядження (у тому числі арешти із збереженням таких обтяжень та обмежень на розпорядження);
відповідно до висновків викладених у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 14 вересня 2020 року у справі № 296/443/16-ц, тлумачення норм статей 104 ЦК та 107 ЦК України свідчить, що у цих статтях не визначається момент переходу прав та обов`язків від юридичної особи, яка припиняється шляхом приєднання. Такий момент не може пов`язуватися із внесенням запису до державного реєстру про припинення юридичної особи, яка приєднується, при реорганізації шляхом приєднання немає значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов`язків. Внаслідок приєднання правонаступником є лише одна особа і будь-який розподіл прав та обов`язків при такому виді реорганізації неможливий. Тому доводи ОСОБА_1 про те, що на час заміни стягувача на АТ "Альфа Банк" не існувало його боргу перед цим стягувачем, а у приватного виконавця були відсутні відомості про передачу прав стягувача до АТ "Альфа-банк" від АТ "Укрсоцбанк" не можуть бути взяті до уваги, оскільки спростовуються матеріалами справи, в яких міститься чинна ухвала Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2020 року про заміну стягувача у виконавчому листі, яка набула законної сили, а тому судом правильно було відмовлено у вимозі боржника щодо зобов`язання приватного виконавця надати докази передачі права вимоги щодо його боргових зобов`язань за кредитом;
правильними є висновки суду, що доводи скаржника про прощення йому боргу банком були предметом вивчення судом під час розгляду його заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, і ці доводи були відхилені судом (ухвала суду від 24 травня 2022 року, провадження №6/161/115/22);
відповідно до статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися виконавцем шляхом, зокрема, винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах. У зв`язку з тим, що приватний виконавець отримав від стягувача чинний виконавчий документ, який у встановленому порядку не визнавався таким, що не підлягає виконанню, ним обґрунтовано відкрито виконавче провадження і відповідна постанова приватного виконавця в частині, що розглядалася судом після закриття провадження у справі, а також постанови про арешт всього нерухомого та рухомого майна і грошових коштів боржника, є правомірними. Таким чином, приватним виконавцем у відповідності до вимог Закону України "Про виконавче провадження" відкрито виконавче провадження і доводи скарги щодо порушення приватним виконавцем вимог закону при відкритті виконавчого провадження не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку;
в апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що приватним виконавцем Пирогою С. С. у межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 накладено арешт на його майно та грошові кошти, зокрема і на рахунок, відкритий в Ощадбанку та який використовується виключно для отримання ним допомоги по безробіттю. На підтвердження даної обставини щодо цільового призначення даного рахунку апелянтом долучено довідку Луцького міського центру зайнятості за № 3741/05/20 від 30 листопада 2020 року, яку він також надав приватному виконавцю. Згідно із пунктом 7 частини третьої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей. Відповідно до частини третьої статті 52 Закону України "Про виконавче провадження", не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках. Відповідно до пункту 1 частини четвертої статі 59 Закону України "Про виконавче провадження" підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом. У матеріалах справи наявна довідка, видана Луцьким центром зайнятості, яка підтверджує доводи ОСОБА_1 про те, що цільове призначення банківського рахунку ОСОБА_1 в Ощадбанку НОМЕР_1 є отримання соціальних виплат, а саме допомоги по частковому безробіттю на період карантину, встановленого КМ України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, яка була передбачена статтею 47-1 Закону України "Про зайнятість населення". Отже, суд доходить висновку, що на час винесення оскарженої постанови - 08 грудня 2021 року, у приватного виконавця були відсутні відомості про те, що кошти на картковому рахунку є соціальними виплатами, а тому ним правомірна та обґрунтовано накладено арешт на всі кошти боржника, які знаходяться на банківських рахунках, оскільки спеціальний режим їх використання має враховуватися банківськими установами, під час виконання рішення про арешт;
після винесення даної постанови боржник надав приватному виконавцю Пирозі С. С. інформацію про статус зазначеного рахунку, однак ним не було знято арешт із цих коштів, а тому слід дійти висновку, що права боржника все-таки порушено і вони підлягають відновленню. ОСОБА_1 просив суд, зокрема, зобов`язати приватного виконавця Пирогу С. С. усунути порушення прав скаржника, посилаючись на існування арешту вказаного рахунку. Суд першої інстанції зазначеного не врахував та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для зняття арешту із рахунку № НОМЕР_1, відкритого в АТ "Ощадбанк" на ім`я ОСОБА_1, накладеного постановою приватного виконавця Пироги С. С. про арешт коштів боржника від 08 грудня 2021 року у ВП № НОМЕР_2. Таким чином, колегією суддів встановлено, що рахунок № НОМЕР_1, кошти на якому арештовані за постановою приватного виконавця, є рахунком, на який скаржник отримує допомогу по безробіттю, а тому має спеціальний режим використання, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за необхідне зобов`язати приватного виконавця зняти арешт з цього рахунку, частково задовольнивши вимоги скарги ОСОБА_1 . Вказаний висновок колегії суддів узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 квітня 2022 року у справі № 756/8815/20 та висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 756/8861/18, від 22 вересня 2021 року у справі № 450/1653/13-ц;
боржник посилався на те, що суддя Кирилюк В. Ф., під головуванням якої було постановлене оскаржуване судове рішення, не вправі розглядати справу, оскільки, визнавши необґрунтованим заявлений їй боржником відвід, вона передала справу для визначення судді, який буде вирішувати питання відводу в порядку, встановленому частиною першої статті 33 ЦПК України, і це питання ухвалою від 29 листопада 2022 року вирішувала суддя Крупінська С. С., яка відмовила у задоволенні заяви про відвід, однак при цьому раніше - ухвалою від 12 травня 2022 року у цій же справі вона задовольнила відвід щодо себе. Отже, на думку боржника, суддя Крупінська С. С. не мала права розглядати питання щодо відводу судді Кирилюк В. Ф., а тому вважає, що порушено порядок визначення судді для розгляду справи, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 ЦПК України є безспірною підставою для відводу судді, проте суддя Кирилюк В. Ф. не заявила самовідвід та не задовольнила з цих підстав його заяву про відвід судді. Колегія суддів не бере до уваги наведені доводи апеляційної скарги в цій частині з огляду на таке. Відповідно до статті 40 ЦПК України питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід. Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу. Згідно з поданими заявами про відвід судді Кирилюк В. Ф., яка розглядала справу по суті, перша заява надійшла до суду 25 листопада 2022 року, наступне засідання у даній призначене на 28 листопада 2022 року, тобто, заява про відвід надійшла до суду за три дні до наступного засідання. Тому відповідно до положень частини другої та третьої статті 40 ЦПК України суд, який розглядає справу, має вирішити питання про обґрунтованість заявленого відводу. 25 листопада 2022 року ухвалою головуючого судді Кирилюк В. Ф. було постановлено визнати відвід необґрунтованим, оскільки він заявлений із підстав незгоди із процесуальним рішенням судді - відмовою у клопотанні про зупинення провадження у справі, та передано заяву про відвід для визначення судді, який буде вирішувати питання відводу, у порядку, визначеному частиною першою статті 33 ЦПК України. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 листопада 2022 року визначено суддю Крупінську С. С. Ухвалою від 29 листопада 2022 року суддею Крупінською С. С. вирішено питання про відвід і відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 . Таким чином, оцінюючи обґрунтованість заявленої заяви про відвід судді, колегія суддів дійшла висновку, що з огляду на норми статей 36, 37, 40 ЦПК України, наведені у заявах боржника ОСОБА_1 підстави для відводу судді Кирилюк В. Ф. не належать до переліку таких, що дають право задовольнити заяви;
зі змісту першої заяви скаржника видно, що обґрунтуванням для відводу судді із наведених ним мотивів є лише незгода із процесуальним рішенням судді, що не може бути підставою для відводу відповідно до частини четвертої статті 36 ЦПК України. Разом з тим, аналізуючи норми статті 40 ЦПК України, колегія суддів вважає, що зазначення у цій статті про те, що не може бути заявлено відвід судді, визначеному в порядку, встановленому частиною першої статті 33 ЦПК України, якому передано для вирішення заяву про відвід іншого судді, який бере участь у розгляді справи по суті, означає, що в даному випадку цей суддя не бере участь у вирішенні даної справи по суті, а лише вирішує процесуальне питання щодо відводу, а тому до такого судді не застосовуються правила щодо відводу чи самовідводу з будь-яких підстав. Інших обставин, які би вказували на наявність сумніву в об`єктивності і неупередженості судді Кирилюк В. Ф. щодо розгляду даної справи відповідачем не наведено. Таким чином, колегія суддів вважає доводи боржника у цій частині такими, що не заслуговують на увагу.
Аргументи учасників справи
19 липня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 березня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 06 червня 2023 року, в якій просив:
ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 березня 2023 року скасувати повністю;
постанову Волинського апеляційного суду від 06 червня 2023 року в частині відмови в задоволенні вимог щодо скасування рішень приватного виконавця волинського виконавчого округу Пироги С. С. у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, а саме: постанови про відкриття провадження від 08 грудня 2021 року у повному обсязі, постанови про арешт майна від 08 грудня 2021 року, постанови про арешт коштів від 08 грудня 2021 року скасувати;
справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції;
судові витрати у справі покласти на приватного виконавця Волинського виконавчого округу Пирогу С. С.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
боржник у своїх вимогах питання стосовно основної винагороди (пункт 3 постанови про відкриття виконавчого провадження) не ставив, оскільки окрема постанова приватного виконавця з цього приводу оскаржена в адміністративному порядку (справа № 140/16150/21). Тому розгляд справи в суді першої інстанції по суті не відбувся;
прощення банком боргу ОСОБА_1 за кредитним договором № 072-22-02/07 від 16 травня 2007 року є безспірним, доведеним та існуючим юридичним фактом. Внаслідок того, що вказаний борг банком був прощений та кредитором було звернуто стягнення на іпотечне майно в позасудовому порядку, ДПС України встановлено факт отримання скаржником у 2019 році доходу у вигляді додаткового блага, з якого податкова служба зобов`язала ОСОБА_1 сплатити до бюджету ПДФО у розмірі 18% від суми отриманого доходу та військовий збір у розмірі 1,5%. Факт отримання боржником такого додаткового блага у вигляді прощеного банком боргу не був врахований при постановленні Луцьким міськрайонним судом Волинської області ухвали від 24 травня 2022 року про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, оскільки про його існування на момент розгляду справи судам як першої, так і апеляційної інстанцій, не було відомо. Ця обставина є безспірним доказом наявності існуючого юридичного факту прощення банком вказаного боргу. Це також доводиться довідкою АТ "Укрсоцбанк" про отриманий ОСОБА_1 дохід у вигляді прощеного боргу № 325 від 24 вересня 2019 року;
ОСОБА_1 просив зобов`язати приватного виконавця Пироги С. С. надати суду докази фактичної передачі боргових зобов`язань скаржника за кредитним договором № 072-22-02/07 від 16 травня 2007 року від АТ "Укрсоцбанк" до АТ "Альфа-Банк". На момент затвердження передавального акту від 15 жовтня 2019 року про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків у АТ "Альфа-Банк" вказаного боргу ОСОБА_1 перед ПАТ "Укрсоцбанк" вже не існувало, оскільки борг ПАТ "Укрсоцбанк" станом 21 березня 2019 року вже було прощено та на предмет іпотеки банком було звернуто стягнення. Про це свідчить довідка АТ "Укрсоцбанк" № 325 від 24 вересня 2019 року. У довідці вказано: "У зв`язку з задоволенням вимог Іпотекодержателя в порядку статті 37 Закону України "Про іпотеку на дату державної реєстрації банком права власності на нерухомість Вам прощено (анульовано) залишок заборгованості за кредитним договором № 072-22-02/07 від 16 травня 2007 року" Ні у передавальному акті від 15 жовтня 2019 року, ні у податковій (фінансовій) звітності АТ "Укрсоцбанк", як і у звітності АТ "Альфа-Банк", ні у балансі кожного з банків не було і не могло бути зазначено про існування вказаного боргу. Відповідно не могли бути переданими АТ "Укрсоцбанк" новому кредиторові АТ "Альфа-Банк" і документальні докази існування такого боргу. Саме тому приватний виконавець Пирога С. С. залишив без жодного реагування адресований йому лист від 20 грудня 2021 року, в якому, зокрема, йшлося про надання ним цих доказів. За фактичної наявності таких доказів останні могли бути надані суду не тільки виконавцем, але й самим стягувачем, тобто, АТ "Альфа-Банк", як учасником справи. Однак матеріали справи не містять жодних ознак передачі вказаних прав від АТ "Укрсоцбанк" новому кредитору у зобов`язанні АТ "Альфа-Банк". Суди неодноразово безпідставно відмовляли у задоволенні клопотань відповідача про витребування таких доказів та приєднання їх до матеріалів справи. Це свідчить про відсутність реального боргу ОСОБА_1 перед АТ "Альфа-Банк" на момент затвердження передавального акту від 15 жовтня 2019 року. Відповідно до частини другої статті 517 ЦК України вказаний факт за будь-яких обставин унеможливлює виконання боржником свого зобов`язання перед новим кредитором, що, в свою чергу, виключало можливість прийняття виконавцем будь-яких рішень щодо примусового виконання судового рішення;
як на доказ відсутності боргу ОСОБА_1 перед АТ "Альфа-Банк" апеляційний суд посилається на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 серпня 2020 року та зазначає, що цим рішенням визнано незаконним і скасовано вказане рішення державного реєстратора та відновлено становище, що існувало до порушення права власності ОСОБА_1 . Проте, скасувавши рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на квартиру за АТ "Укрсоцбанк", суд вирішив відновити становище, що існувало до порушення права власності ОСОБА_1 шляхом поновлення у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей щодо його права власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 . Вчинення жодних інших юридично значимих дій, спрямованих на повне відновлення становища, що існувало до порушення прав ОСОБА_1, зокрема, на "реанімацію" боргових зобов`язань ОСОБА_1 перед банком, крім поновлення у Державному реєстрі відомостей щодо його прав власності на вказану квартиру, судове рішення не передбачає. Безпідставність твердження про повне відновлення становища, що існувало до порушення прав ОСОБА_1 спростовується також і рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 квітня 2021 року у справі № 161/3482/21. Цим рішенням суд визнав недійсним з моменту затвердження передавальний акт № 10221-10229 від 15 жовтня 2019 року тільки у частині передачі АТ "Альфа-Банк" права власності на квартиру АДРЕСА_1 та відновив становище, що існувало до порушення права власності ОСОБА_1 шляхом поновлення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей щодо його права власності на квартиру АДРЕСА_1 . У цьому рішенні немає вказівки про визнання недійсним передавального акту № 10221-10229 в цілому, як і зобов`язання вчинення будь-яких інших юридично значимих дій, спрямованих на поновлення боргових зобов`язань ОСОБА_1 перед банком, окрім поновлення у Державному реєстрі відомостей щодо його права власності на вказану квартиру. Тому жодних доказів, які б давали підстави стверджувати про поновлення боргових зобов`язань ОСОБА_1 перед банками, як і доказів, що засвідчували б права АТ "Альфа-Банк" щодо боргових зобов`язань ОСОБА_1, матеріали справи не містять. Посилання суду на висновок, викладений у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 14 вересня 2020 року у справі № 296/443/16-ц щодо тлумачення норм статей 104 та 107 ЦК України є помилковим;
ухвалою від 25 листопада 2022 року суддя Кирилюк В. Ф. визнала необґрунтованим заявлений їй відвід та передала заяву для визначення судді, який буде вирішувати питання про відвід в порядку, встановленому частиною першої статті 33 ЦПК України. Ухвалою від 29 листопада 2022 року суддя Крупінська С. С. в задоволенні заяви про відвід судді Кирилюк В. Ф. відмовила. Разом з тим, ухвалою від 12 травня 2022 року у цій же справі суддя Крупінська С. С. відвела себе від розгляду цієї справи. Тому, будучи відведеною, жодних процесуальних дій у справі суддя Крупінська С. С. вчиняти була не вправі, оскільки відвід судді від розгляду справи повністю виключає участь такого судді у справі у будь-якій процесуальній формі та має своїм наслідком неприпустимість вчинення відведеним суддею процесуальних дій у справі, від якої вона відведена. Відповідно до пункту 2.3.22 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 02 травня 2015 року № 25 суддя Крупінська С. С. не мала повноважень для здійснення у цій справі жодних процесуальних дій. Відповідно до вимог пунктів 2.3.52; 2.3.53 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, справа підлягала повторному розподілу за письмовим розпорядженням керівника апарату суду, про що мав бути складений протокол та звіт про повторний автоматичний розподіл, які в матеріалах справи відсутні. Тому апаратом суду було порушено порядок визначення судді для розгляду справи, що відповідно до пункту 4) частини першої статті 36 ЦПК України є безумовною підставою для відводу такого судді. У зв`язку із цим представник позивача у судовому засіданні 15 лютого 2023 року запропонував судді Кирилюк В. Ф. заявити самовідвід. Однак протокольною ухвалою від 15 лютого 2023 року у порушення частини дев`ятої статті 40 ЦПК України, без видалення до нарадчої кімнати, суддя Кирилюк В. Ф. відвести себе від участі у цій справі відмовилась. 01 березня 2023 року суддя Луцького міськрайонного суду Волинської області Кирилюк В. Ф. відмовила у задоволенні заяви про її відвід від 17 березня 2023 року, яка була подана саме з підстав неможливості розгляду цієї справи саме цим складом суду. Суддя Кирилюк В. Ф., всупереч частині першій статті 36 ЦПК України продовжила розгляд справи.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржують у частині закриття провадження у справі в частині вимог про оскарження пункту 3 постанови приватного виконавця виконавчого округу Волинської області Пироги С. С. від 08 грудня 2021 року ВП № НОМЕР_2 та в частині відмови у задоволенні вимог скарги про зобов`язання приватного виконавця надати суду докази передачі прав від АТ "Укрсоцбанк" до АТ "Альфа Банк"; визнання неправомірною та скасування постанов приватного виконавця виконавчого округу Волинської області Пироги С. С. від 08 грудня 2021 року ВП № НОМЕР_2 про відкриття виконавчого провадження; про арешт майна боржника; про накладення арешту на кошти; зобов`язання приватного виконавця усунути допущені ним порушення прав боржника. У частині задоволених вимог про зобов`язання приватного виконавця зняти арешт з коштів на банківському рахунку НОМЕР_1, який відкритий в АТ "Ощадбанк" на ім`я ОСОБА_1, що накладений постановою про арешт коштів боржника від 08 грудня 2021 року, судові рішення не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються.
У жовтні 2023 року АТ "Сенс Банк" через представника Ременюк Т. О. надало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає про безпідставність доводів касаційної скарги.
Відзив мотивований тим, що:
ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2020 року замінено первісного стягувача ПАТ "Укрсоцбанк" на нового стягувача АТ "Альфа-Банк" у виконавчому листі з примусового виконання рішення суду від 04 листопада 2016 року у справі № 161/7017/15-ц за позовом ПАТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Наразі стягувач АТ "Альфа-Банк" змінило найменування на АТ "Сенс Банк" без реорганізації юридичної особи;
доводи боржника про прощення боргу спростовані ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 травня 2022 року, залишеною без змін постановою Волинського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року, і були предметом розгляду судом під час розгляду заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню;
факт переходу права вимоги до АТ "Альфа-Банк" (нова назва АТ "Сенс Банк") встановлено ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2020 року, якою заяву АТ "Альфа-Банк" про заміну стягувача було задоволено. Замінено первісного стягувача, ПАТ "Укрсоцбанк" на нового стягувача АТ "Альфа-Банк" у виконавчому листі з примусового виконання рішення суду від 04 листопада 2016 року у справі №161/7017/15-ц;