Постанова
Іменем України
08 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 199/2651/22
провадження № 61-10617св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),
суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання припиненими договорів позики.
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання припиненими договорів позики.
Позов обґрунтований тим, що 03 жовтня 2012 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики, згідно із умовами якого позивач взяв у борг грошові кошти в розмірі 81 000,00 грн строком до 15 жовтня 2012 року. Також 16 листопада 2012 року між сторонами було укладено ще один договір позики, за яким позивач взяв у відповідача у борг кошти в розмірі 75 000,00 грн строком до 01 березня 2013 року.
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2013 року у справі № 205/2342/13-ц з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнено суму боргу з урахуванням інфляції у розмірі 156 162,00 грн, 1 033,64 грн - 3 % річних, судові витрати в розмірі 1 571,96 грн.
З виконання зазначеного рішення суду відкрито виконавче провадження.
Проте, позивач зазначає, що повністю повернув стягнуті грошові кошти за договорами позики, про що 28 серпня 2019 року ОСОБА_2 склав розписку, де зазначив, що претензій до ОСОБА_1 не має, по виконавчому провадженню № НОМЕР_1 фінансової заборгованості немає.
Враховуючи зазначене, позивач просив суд:
- визнати припиненим договір позики від 03 жовтня 2012 року, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, у зв`язку із його виконанням;
- визнати припиненим договір позики від 16 листопада 2012 року, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, у зв`язку із його виконанням.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 липня 2022 року у складі судді Подорець О. Б. у задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 не надав жодного належного та допустимого доказу, який би беззаперечно свідчив про те, що він виконав рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2013 року в повному обсязі.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 липня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позовні вимоги задоволено.
Визнано припиненим договір позики від 03 жовтня 2012 року, який укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, у зв`язку із його виконанням.
Визнано припиненим договір позики від 16 листопада 2012 року, який укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, у зв`язку із його виконанням.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 820,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що вирішуючи спір, суд першої інстанції не взяв до уваги та не перевірив належним чином на виконання саме якого рішення суду було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 відносно якого позивач надав розписку. Враховуючи, що в розписці зазначено, що по виконавчому провадженню № НОМЕР_1 ОСОБА_1 фінансових зобов`язань не має, колегія суддів вважала, що вказана розписка свідчить про належне виконання позивачем боргових зобов`язань перед відповідачем по виконавчому листу № 2/205/1744/13 від 20 січня 2016 року, який видано Ленінським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу в розмірі 158 767,60 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її із Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська.
10 листопада 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
На підставі ухвали Верховного Суду від 01 листопада 2023 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Згідно із протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 02 листопада 2023 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Пророк В. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у справі № 748/2436/16-ц, від 28 січня 2019 року у справі № 357/11170/16-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 707/2606/16-ц та інших.
В касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції не надав преюдиційного значення встановленим обставинам та висновку суду апеляційної інстанції у справі № 205/2342/13-ц про те, що розписка ОСОБА_2 від 28 серпня 2019 року не містить інформації про виконання боржником саме грошового зобов`язання за виконавчим листом від 20 січня 2016 року № 2/205/1744/13.
Розписка ОСОБА_2 від 28 серпня 2019 року, якою обґрунтовано оскаржуване судове рішення, не містить ні інформації про виконання позивачем грошового зобов`язання частково чи в повному обсязі, ні інформації про неможливість повернути боргові документи.
Жодних допустимих та достатніх доказів повернення боргу позивач суду не надав.
Доводи інших учасників справи
У грудні 2022 року ОСОБА_1 надіслав відзив на касаційну скаргу, проте ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2023 року вказаний відзив повернуто заявнику без розгляду.
У січні 2023 року ОСОБА_1 повторно надіслав відзив на касаційну скаргу у якому просить поновити строк для подання відзиву, касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2023 року продовжено ОСОБА_1 строк на подання відзиву.
Фактичні обставини справи
Суд встановив, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договори позики від 03 жовтня 2012 року та від 16 листопада 2012 року.
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2013 року у справі № 205/2342/13-ц з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнено суму боргу з урахуванням індексу інфляції у розмірі 156 162,00 грн, 1 033,64 грн - 3 % річних, судові витрати в розмірі 1 571,96 грн.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.