Постанова
Іменем України
6 вересня 2023 року
м. Київ
Справа № 910/18489/20
Провадження № 12-46гс22
Велика Палата Верховного Суду у складі
головуючого судді Уркевича В. Ю.,
судді-доповідача Пількова К. М.,
суддів Банаська О. О., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Кравченка С. І., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.
за участю секретаря судового засідання Жураховської Т. О.,
представників
позивача (відповідача за зустрічним позовом) - адвокатів Гадзінської Н.А., Брагіна О. О.,
відповідача (позивача за зустрічним позовом) - адвокатів Кацера Ю. І., Шишковського Б. Л.
розглянула в судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюлер Сервіс"
на рішення Господарського суду міста Києва від 2 листопада 2021 року (суддя Кирилюк Т. Ю.),
додаткове рішення цього суду від 22 листопада 2021 року (суддя Кирилюк Т. Ю.) та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 травня 2022 року (головуючий суддя Шапран В. В., судді Андрієнко В. В., Буравльов С. І.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Потоки" (далі - позивач, покупець)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюлер Сервіс" (далі - відповідач, постачальник)
про стягнення заборгованості та визнання недійсними окремих пунктів договору
та за зустрічним позовом постачальника
до покупця
про стягнення заборгованості.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
(1) Вступ
1. Покупець уклав із постачальником договір поставки. За його умовами постачальник мав поставити покупцеві лінію підготовки насіння соняшника та гарантував дотримання під час її роботи параметрів якості та продуктивності, передбачених у цьому договорі. Вважаючи неналежним виконання постачальником гарантій щодо якості та продуктивності зазначеної лінії, покупець звернувся до суду з такими вимогами: (1) визнати недійсними ті пункти договору поставки, які обмежують відповідальність постачальника за неналежне виконання зобов`язань; (2) відшкодувати збитки, завдані неналежним виконанням договору поставки, а саме витрати: (а) на додаткове придбання обладнання; (б) на його встановлення; (в) на реконструкцію виробничого приміщення; (г) за час простою виробництва; (ґ) на проведення експертних досліджень; (д) на правову допомогу на етапі досудового врегулювання спору; (3) стягнути штраф, передбачений договором. Постачальник подав зустрічний позов. Просив стягнути з покупця три проценти річних через прострочення сплати вартості товару.
2. Суд першої інстанції задовольнив обидва позови частково: за первісним позовом - відмовив покупцеві тільки у визнанні окремих пунктів договору недійсними; за зустрічним позовом - відмовив постачальникові у стягненні частини нарахованих відсотків річних через сплив позовної давності. Мотивував рішення тим, що оскаржені покупцем пункти договору поставки не порушують імперативних приписів законодавства; невиконання постачальником обов`язку щодо досягнення у виробничому процесі гарантованих параметрів знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв`язку з додатковими витратами покупця, які йому слід відшкодувати. Констатував, що за вимогою покупця про стягнення штрафу позовну давність слід обчислювати з моменту, коли суд встановив, що покупець має право на це стягнення. Тому вважав, що цю давність покупець не пропустив.
3. Апеляційний суд скасував рішення першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимоги про визнання недійсними окремих пунктів договору поставки та задоволення вимог про стягнення витрат (г) за час простою виробництва, (ґ) на проведення експертних досліджень і (д) на правову допомогу на етапі досудового врегулювання спору. Виклав резолютивну частину рішення суду першої інстанції у новій редакції, задовольнивши всі вимоги покупця, крім як про стягнення витрат (г) за час простою виробництва, (ґ) на проведення експертних досліджень і (д) на правову допомогу на етапі досудового врегулювання спору. Вважав ці декілька вимог безпідставними. Також задовольнив повністю зустрічний позов постачальника про стягнення трьох процентів річних за прострочення покупця.
Констатував, що оскаржені пункти договору поставки суперечать визначеним у законодавстві обмеженням принципу свободи договору, а також принципам справедливості, добросовісності, розумності та обмежують відшкодування збитків, завданих винною стороною тій, яка є добросовісною. Погодився із судом першої інстанції у тому, що постачальник вчинив цивільне правопорушення. Загальна позовна давність щодо вимоги про визнання недійсними окремих пунктів договору поставки, обчислена з наступного дня після його укладення, та спеціальна позовна давність тривалістю шість місяців, обчислена з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставленого йому товару, не були пропущені через тривання на час завершення її перебігу карантину на території України.
4. Із судовими рішеннями не погодився постачальник. Подав дві касаційні скарги. Стверджував, що відсутні підстави для визнання недійсними оскаржених пунктів договору поставки. Крім того, покупець у розмір збитків включив витрати, спрямовані на покращення лінії переробки насіння соняшника, а не на приведення її до узгоджених у договорі поставки параметрів. Вважав, що позовна давність спливла за всіма вимогами покупця. Тому у задоволенні первісного позову просив відмовити.
5. Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи касаційні скарги постачальника, мала вирішити, зокрема, такі питання:
5.1. Чи можуть сторони у договорі передбачити умови, за яких скасовується чи обмежується відповідальність постачальника (продавця) за умисне порушення зобов`язання?Вирішила, що такі умови окремих пунктів договору поставки, який уклали сторони спору, є нікчемними згідно з частиною третьою статті 614 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
5.2. Яку позовну давність слід застосовувати у господарських відносинах до вимог у зв`язку з недоліками проданого товару, які виявлені в межах гарантійного строку? Виснувала, що у господарських відносинах позовна давність за вимогами щодо виявлення прихованих недоліків товару, на який встановлений гарантійний строк, становить один рік (стаття 681 ЦК України), а за позовами щодо виявлення явних недоліків таких товарів - шість місяців (частина восьма статті 269 ГК України).
(2) Короткий зміст позовної заяви
6. 24 листопада 2020 року покупець звернувся до суду з позовною заявою, у якій просив:
6.1. Визнати недійсними пункти 6.7 і 7.3 договору № GL/FU-17-03-2017 від 17 березня 2017 року (далі - договір поставки).
6.2. Відшкодувати збитки, завдані неналежним виконанням договору поставки, а саме:
(а) 21 320 239,60 грн вартості додатково придбаного обладнання, що станом на день подання позову еквівалентна 634 029,00 євро за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) з перерахунком суми, що підлягає сплаті, у гривнях за офіційним курсом НБУ на день платежу;
3 922 154,03 грн відшкодування збитків, із яких: (б) витрати на встановлення додаткового обладнання - 937 284,00 грн; (в) витрати на реконструкцію виробничого приміщення - 2 313 430,55 грн; (г) витрати за час простою виробництва - 328 026,16 грн; (ґ) вартість проведення експертних досліджень Дніпропетровською торгово-промисловою палатою (далі - Дніпропетровська ТПП) № ГО-1291 від 30 вересня 2019 року та № ГО-1216 від 7 серпня 2020 року - 102 490,50 грн; (д) витрати на правову допомогу на етапі досудового врегулювання спору за договором № 4 про надання правової допомоги від 20 червня 2019 року - 240 922,82 грн;
6.3. Стягнути 2 016 363,59 грн штрафу, що станом на день подання позову еквівалентний 59 963,35 євро за офіційним курсом НБУ.
6.4. Стягнути понесені судові витрати: 411 080,36 грн судового збору та витрати, пов`язані з розглядом справи.
7. Мотивував позов так:
7.1. Згідно з пунктом 6.7 договору поставки сторони не відповідають одна перед одною за простій виробництва, зупинку підприємства, втрачений прибуток, упущені в договорі переваги, чи якісь фінансові або економічні втрати, побічні збитки незалежно від правових підстав. А відповідно до пункту 7.3 цього договору будь-які претензії покупця незалежно від правових підстав обмежуються 5 % загальної договірної вартості за виключенням претензій і вимог покупця до постачальника, що стосуються повернення вартості непоставленого товару та умов, викладених у пункті 8 цього договору. Зазначені умови договору поставки обмежують відповідальність постачальника за його зобов`язаннями. Вони суперечать положенням статті 216 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 509 ЦК України щодо неприпустимості застереження про виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції, а також не відповідають засадам справедливості, добросовісності та розумності. Тому ці умови договору поставки слід визнати недійсними згідно зі статтями 203, 215 ЦК України.
7.2. Постачальник не усунув недоліки поставленого ним за договором поставки обладнання згідно з домовленістю із покупцем. Тому останній був змушений встановити додаткове обладнання, а також домовитися про поставку обладнання збільшеної потужності. Це змусило його провести реконструкцію приміщення та збільшити площу для розміщення виробничої лінії. Через встановлення додаткового обладнання діяльність окремих виробничих підрозділів була призупинена на період простою з 28 грудня 2019 року до 10 січня 2020 року, за який згідно зі статтею 113 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) працівникам довелося виплатити заробітну плату.
7.3. З огляду на відмову постачальника від подальшого приведення параметрів поставленого обладнання до визначених норм покупець має право стягнути штраф у розмірі 5 % від вартості обладнання згідно з пунктом 6.12 договору поставки.
8. 11 грудня 2020 року постачальник звернувся до суду із зустрічною позовною заявою. Просивстягнути з покупця три проценти річних у розмірі 408 888,80 грн, 6 133,33 грн судового збору та витрат на професійну правничу допомогу. Вимоги обґрунтував тим, що покупець прострочив оплату вартості товару за умовами пунктів 2.5.1 - 2.5.4 договору поставки.
(3) Короткий зміст рішення суду першої інстанції
9. 2 листопада 2021 року Господарський суд міста Києва ухвалив рішення, згідно з яким первісний позов задовольнив частково: стягнув із постачальника 21 320 239,60 грн вартості додатково придбаного обладнання, 937 284,00 грн витрат на його встановлення, 2 313 430,55 грн витрат на реконструкцію виробничого приміщення, 328 026,16 грн витрат за час простою виробництва, 102 490,50 грн вартості проведення експертних досліджень, 240 922, 82 грн витрат на правову допомогу на етапі досудового врегулювання спору, 2 016 363,59 грн штрафу та 408 881,36 грн судового збору; в іншій частині у задоволенні позову відмовив; зустрічний позов теж задовольнив частково: стягнув із покупця 302 095,20 грн - три проценти річних та 4 532,53 грн судового збору; в іншій частині у задоволенні зустрічного позову відмовив. Мотивував рішення так:
9.1. Пункти 6.7 і 7.3 договору поставки не порушують імперативних приписів законодавства, зокрема встановлених частиною третьою статті 216 ГК України стосовно неприпустимості застереження щодо виключення або обмеження у договорі відповідальності виробника (продавця) продукції. Тому положення зазначених пунктів не можна визнати недійсними.
9.2. Постачальник неналежно виконав зобов`язання, передбачені договором поставки, у частині визначених додатком 1 до цього договору вимог щодо якості продукції. Тому слід стягнути на користь покупця визначений пунктом 6.12 договору поставки штраф у розмірі 5 % ціни цього договору.
9.3. Постачальник фактично відмовився за власний рахунок довести поставлену лінію переробки соняшникового насіння до встановлених додатком 1 до договору поставки вимог якості продукції. Отже, покупець мав право залучити третю особу для приведення поставленого обладнання до визначених у договорі поставки показників. Постачальник зобов`язаний був і мав реальну можливість виконати свій обов`язок з доведення показників виробництва до встановлених договором поставки параметрів.
9.4. Витрати покупця на придбання додаткового обладнання, на його встановлення, на реконструкцію виробничого приміщення, витрати за час простою виробництва, вартість проведення експертних досліджень, а також витрати на правову допомогу на етапі досудового врегулювання спору є у прямому причинно-наслідковому зв`язку з невиконанням постачальником його зобов`язань за договором поставки. Тому обґрунтованими є вимоги покупця про стягнення 21 320 239,60 грн вартості додатково придбаного обладнання та 3 922 154,03 грн інших збитків.
9.5. Відсутні підстави для застосування позовної давності, про що просив постачальник, до вимог про визнання недійсними пунктів 6.7 і 7.3 договору поставки та стягнення штрафу. Постачальник не довів направлення покупцю відмови від подальшого виконання умов договору поставки у письмовій формі. У матеріалах справи немає доказів погодження його сторонами строку усунення недоліків обладнання. Тому перебіг позовної давності щодо вимоги про стягнення штрафу треба обчислювати з моменту встановлення судом наявності у покупця "відповідного права".
9.6. З урахуванням заяви покупця про застосування позовної давності зустрічний позов слід задовольнити частково. Постачальник згідно з частиною другою статті 625 ЦК України має право на отримання трьох процентів річних у сумі 302 095,20 грн за період із 17 грудня 2017 року.
10. 22 листопада 2021 року Господарський суд міста Києва ухвалив додаткове рішення про часткове задоволення заяви постачальника про розподіл судових витрат: стягнув з покупця 2 618,92 грн витрат на правничу допомогу; в іншій частині у задоволенні заяви відмовив.
(4) Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
11. 24 травня 2022 року Північний апеляційний господарський суд прийняв постанову, згідно з якою:
11.1. Рішення суду першої інстанції за первісним позовом скасував у частинах відмови у задоволенні вимоги про визнання недійсними окремих пунктів договору поставки та задоволення вимог про стягнення витрат (г) за час простою виробництва, (ґ) на проведення експертних досліджень і (д) на правову допомогу на етапі досудового врегулювання спору. Ухвалив нове рішення, згідно з яким виклав резолютивну частину рішення суду першої інстанції у новій редакції: (1) визнав недійсними пункти 6.7 і 7.3 договору поставки; (2) стягнув із постачальника на користь покупця (а) 21 320 239,60 грн вартості додатково придбаного обладнання, (б) 937 284,00 грн витрат на його встановлення, (в) 2 313 430,55 грн витрат на реконструкцію виробничого приміщення; (3) стягнув із постачальника 2 016 363,59 грн штрафу; (4) стягнув із постачальника 398 810,61 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви; (5) відмовив у задоволенні вимог про стягнення (г) витрат за час простою виробництва, (ґ) вартості проведення експертних досліджень і (д) витрат на правову допомогу, понесених на етапі досудового врегулювання спору.
11.2. Рішення суду першої інстанції за зустрічним позовом скасував у частині відмови у задоволенні вимог постачальника та виклав резолютивну частину рішення суду першої інстанції у новій редакції: зустрічний позов задовольнив повністю, стягнувши з покупця на користь постачальника три проценти річних у сумі 408 888,80 грн і витрати на судовий збір за подання позовної заяви у сумі 6 133,33 грн.
11.3. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22 листопада 2021 року "скасував частково й ухвалив нове рішення", згідно з яким виклав резолютивну частину додаткового рішення в іншій редакції: стягнув із покупця на користь постачальника 9 354,37 грн витрат на професійну правничу допомогу; в іншій частині у задоволенні заяви постачальника відмовив.
11.4. Стягнув із покупця на користь постачальника 17 508,98 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
12. Мотивував постанову так:
12.1. Обмеження, передбачені у пунктах 6.7, 7.3 договору поставки, включають збитки, які визначені частиною другою статті 224 і частиною першою статті 225 ГК України. Отже, вказані у договорі поставки умови суперечать вимогам статей 6, 627 ЦК України ("щодо обмежень принципу свободи договору"), статей 216, 217, 224, 225 ГК України (щодо обмеження у договорі поставки відшкодування збитків, завданих винною стороною добросовісній), а також принципам справедливості, добросовісності та розумності.
12.2. Постачальник не надав суду ані доказів відмови від подальшого виконання робіт зі сплатою штрафних санкцій, ані доказів узгодження з покупцем строків продовження робіт із доведення обладнання до встановлених договором поставки показників. Тому є підстави стягнути з постачальника штраф відповідно до наданого покупцем розрахунку.
12.3. Щодо вимог про відшкодування вартості додаткового обладнання, витрат на його встановлення та на реконструкцію виробничого приміщення, то правильними є висновки місцевого господарського суду про те, що постачальник не виконав його зобов`язань за умовами договору поставки про забезпечення вимог щодо якості продукції, а також фактично відмовився довести поставлену лінію переробки соняшникового насіння до встановлених цим договором вимог до якості виробництва. У пунктах 6.9 і 6.10 договору поставки передбачено, що належне виконання постачальником зобов`язань підтверджує протокол про досягнення товаром гарантованих технічних параметрів. Однак вказаний документ у матеріалах справи відсутній. Отже, покупець мав право на власний вибір залучити іншу особу для приведення, отриманого від постачальника обладнання до встановлених договором поставки вимог.
12.4. З огляду зміст пункту 6.14 цього договору висновок експерта Дніпропетровської ТПП № ГО-1291 від 30 вересня 2019 року є належним підтвердженням невиконання договірних зобов`язань. Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив наданий постачальником висновок судового експерта № 688-1/04/2021 від 12 квітня 2021 року, оскільки той виконаний без дослідження експертом документів (паспорта виробу, експлуатаційної документації тощо), які визначають технологічні можливості певного обладнання, та складений із порушенням законодавчо встановлених вимог.
12.5. Необґрунтованим є твердження постачальника про те, що придбане у ТОВ "Еліка Елеватор" додаткове обладнання спрямоване на збільшення потужності виробництва, а не на приведення параметрів виробництва обладнання, поставленого постачальником, до обумовлених параметрів. Під час проведення повторного дослідження було використане виключно обладнання, перелік якого наведений у листі ТОВ "Еліка Елеватор" № 0878 від 30 квітня 2019 року. Вказане обладнання покупець придбав для усунення недоліків обладнання, поставленого постачальником, і приведення його параметрів виробництва до обумовлених договором поставки та додатками до нього, що підтверджують пункти 4 і 5 висновку експерта Дніпропетровської ТПП № ГО-1216 від 7 серпня 2020 року.
12.6. Постачальник згідно з пунктами 6.12 і 11.3 договору поставки був зобов`язаний і мав реальну, зокрема часову, можливість виконати обов`язок із доведення показників виробництва до встановлених договором вимог. Проте ухилився від виконання цього обов`язку та не вчинив відповідні дії.
12.7. Невиконання договірних зобов`язань постачальником знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв`язку з негативними для покупця наслідками. Вони полягають у завданні йому збитків у вигляді додаткових втрат, які останній був змушений понести з метою приведення обладнання до обумовлених параметрів виробництва, передбачених договором поставки. Тому правильні висновки місцевого господарського суду про наявність у покупця збитків, які полягають у витратах на купівлю необхідного додаткового обладнання (21 320 239,60 грн), витратах на його монтаж (937 284,00 грн) і на перебудову виробничого приміщення для встановлення цього обладнання (2 313 430,55 грн).
12.8. Покупець не довів те, що він поніс витрати за час простою виробництва (328 026,16 грн). Витрати покупця на проведення експертного дослідження торгово-промисловою палатою (102 490,50 грн) та на правову допомогу на етапі досудового врегулювання спору (240 922,82 грн) є судовими витратами у розумінні процесуального закону. Тому ці витрати не можуть бути відшкодовані шляхом включення їх до складу збитків, відшкодування яких стосується позов.
12.9. До вимоги про визнання умов договору недійсними слід застосовувати визначену статтею 257 ЦК України загальну позовну давність, яка складає три роки. До вимог щодо якості товару слід застосовувати позовну давність, передбачену частиною восьмою статті 269 ГК України, яка складає шість місяців із дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставленого йому товару.
12.10. Останнім днем перебігу позовної давності за вимогою про визнання недійсними пунктів 6.7 і 7.3 договору поставки мало бути 17 березня 2020 року (перебіг позовної давності розпочався наступного дня після підписання договору поставки, тобто 18 березня 2017 року), а за вимогами, пов`язаними з поставкою товару неналежної якості та стягненням штрафу та збитків, - 30 березня 2020 року (перебіг позовної давності розпочався наступного дня після складення висновку експерта Дніпропетровської ТПП № ГО-1291 від 30 вересня 2019 року, передбаченого пунктом 6.14 договору поставки, тобто 1 жовтня 2019 року).За Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 17 березня 2020 року № 530-IX (далі - Закон № 530-IX), який набрав чинності у день прийняття (опублікування), з 17 березня 2020 року карантин на законодавчому рівні визнано обставиною непереборної сили згідно з переліком форс-мажорних обставин, передбачених у частині другій статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні"). Тому з указаної дати слід застосовувати правило, передбачене у пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України щодо зупинення перебігу позовної давності, коли пред`явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія - непереборна сила. Отже, покупець звернувся з позовом у межах позовної давності, перебіг якої був зупинений із 17 березня 2020 року на підставі пункту 1 частини першої статті 263 ЦК України.
12.11. Обґрунтованим є висновок про наявність у постачальника права на стягнення з покупця трьох процентів річних від суми простроченої заборгованості з оплати за поставку товару. Суд першої інстанції помилково вважав відсутнім прострочення оплати продукції за третім етапом поставки. Тому заявлений у межах позовної давності зустрічний позов слід задовольнити повністю.
12.12. Слід стягнути з покупця 9 354,37 грн витрат на професійну правничу допомогу, а в іншій частині у задоволенні заяви постачальника про розподіл судових витрат - відмовити:
671 439,48 (сума позовних вимог за первісним позовом, у задоволенні якої суд відмовив) + 408 888,80 (сума позовних вимог, яку суд задовольнив за зустрічним позовом) * 100% / 26 587 317,74 (сума позовних вимог за первісним позовом, яку суд задовольнив) = 3,9%
239 855,65 грн (загальна сума витрат на професійну правничу допомогу, яку заявив до стягнення постачальник) х 3,9% (відсоток грошових вимог на користь заявника пропорційно до загального обсягу грошових вимог, у задоволенні яких суд відмовив за первісним позовом і задовольнив за зустрічним позовом).
13. 28 червня 2022 року Північний апеляційний господарський суд прийняв додаткову постанову, згідно з якою клопотання постачальника про зустрічне зарахування задовольнив: провів зустрічне зарахування та стягнув з постачальника на користь покупця 26 178 428,94 грн заборгованості і 365 813, 93 грн судових витрат.
(5) Короткий зміст вимог касаційних скарг
14. 21 червня 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга постачальника (представник - адвокат Шишковський Б. Л.), в якій він просив рішення Господарського суду міста Києва від 2 листопада 2021 року скасувати повністю, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 травня 2022 року скасувати у частині визнання пунктів 6.7 і 7.3 договору поставки недійсними, стягнення на користь покупця відшкодування збитків у сумі 21 320 239,60 грн вартості додаткового обладнання, 937 284,00 грн витрат на його встановлення, 2 313 430,55 грн витрат на реконструкцію виробничого приміщення; у частині стягнення 2 016 363,59 грн штрафу справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
15. 21 червня 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга постачальника (представник - адвокат Шишковський Б. Л.), в якій він просив скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22 листопада 2021 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 травня 2022 року у частині скасування додаткового рішення суду першої інстанції; прийняти постанову, згідно з якою задовольнити заяву постачальника про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі.
(6) Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
16. 11 липня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановив ухвалу, згідно з якою залишив без руху касаційні скарги, подані постачальником 21 червня 2022 року, оскільки останнім днем для їх подання було 20 червня 2022 року, а клопотання про поновлення цього строку він не заявляв.
17. 21 липня 2022 року постачальник подав заяву про усунення недоліків касаційної скарги та поновлення строків на касаційне оскарження.
18. 3 серпня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановив ухвалу, згідно з якою поновив постачальнику строк на касаційне оскарження судових рішень; відкрив касаційне провадження на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 287, пунктів 1, 3, 4 частини третьої статті 310 ГПК України; надав учасникам справи строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 19 серпня 2022 року. Звернув увагу на такі доводи постачальника:
18.1. Щодо незаконності оскаржених рішень у частині вимоги про визнання пунктів 6.7 і 7.3 Договору недійсними:
суди не застосували приписи частини другої статті 232 ГК України та частини третьої статті 624 ЦК України, а помилково застосували припис "п. 3" частини третьої статті 216 ГК України. Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування "пункту 3" частини третьої статті 216 ГК України з огляду на наявність погодженого сторонами у договорі поставки положення про виключну неустойку, передбачену частиною другою статті 232 ГК України та частиною третьою статті 624 ЦК України;
суд апеляційної інстанції неправильно застосував припис "п. 3" частини третьої статті 216 ГК України. Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування цього припису в системному зв`язку із Законом України "Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту продукції" (далі - Закон № 3390-VI);
суд апеляційної інстанції не дослідив надані постачальником докази щодо відсутності у нього статусу виробника обладнання. Тому помилково застосовував припис "п. 3" частини третьої статті 216 ГК України. Відсутній висновок Верховного Суду щодо можливості застосування цього припису до особи, яка не є виробником продукції;
суд апеляційної інстанції помилково застосував припис пункту 1 частини першої статті 263 ЦК України. Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування цього припису для зупинення позовної давності через запровадження карантину (див. висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладені у постановах від 22 серпня 2019 року у справі № 913/610/18, від 24 січня 2019 року у справі № 805/2342/14-а, Вищого господарського суду України, викладені у постанові від 4 травня 2016 року у справі № 910/14139/14).
18.2. Щодо незаконності оскаржених рішень у частині стягнення відшкодування збитків у вигляді витрат на придбання додаткового обладнання:
ця вимога є похідною від вимоги про визнання пунктів 6.7 і 7.3 договору поставки недійсними;
суди встановили досягнення за допомогою додаткового обладнання гарантованих технічних параметрів на підставі недопустимих доказів (висновку експерта Дніпропетровської ТПП № ГО-1216 від 7 серпня 2020 року) і відхилили висновок експерта Дуця Д. Л. № 688-1/04/2021 від 12 квітня 2021 року. Єдиним можливим доказом наявності збитків у вигляді вартості додаткового обладнання є судова (криміналістична) експертиза насіння соняшника як харчового продукту, переробленого на додатковому обладнанні. Тільки вона може підтвердити досягнення гарантованих технічних параметрів продукції (див. висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13 серпня 2021 року у справі № 917/1196/19);
суди не дослідили надані постачальником докази щодо причинно-наслідкового зв`язку між його діями та витратами покупця на придбання додаткового обладнання, не дослідили висновок експерта Дніпропетровської ТПП № ГО-1291 від 30 вересня 2019 року. Суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання постачальника про проведення експертизи щодо встановлення причин недосягнення гарантованих технічних параметрів (т. 4, а. с. 172-175);
апеляційний суд не врахував висновки Верховного Суду щодо необхідності довести наявність умов відповідальності для стягнення відшкодування збитків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 липня 2018 року у справі № 904/9754/17);
суди не застосували припис статті 616 ЦК України щодо зменшення розміру збитків. Постачальникпропонував поставити обладнання на суму 130 000,00 євро, що у 5 разів дешевше, ніж додаткове обладнання, яке придбав покупець.
18.3. Щодо помилковості висновків про наявність підстав для стягнення відшкодування збитків, пов`язаних зі встановленням додаткового обладнання та реконструкцією виробничого приміщення:
суди виснували про необхідність такої реконструкції у зв`язку зі встановленням додаткового обладнання на підставі недопустимих доказів і не дослідили всі зібрані докази. Суди необґрунтовано відхилили заяву постачальника про встановлення обставин, які зумовили необхідність такої реконструкції;
суди мали ініціювати проведення експертизи для можливості оцінки розміру заявлених витрат з реконструкції (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23 грудня 2021 року у справі № 5015/45/11 (914/1919/20)).
18.4. Щодо незаконності стягнення штрафу згідно з пунктом 6.12 Договору:
суди не дослідили зібрані у справі докази щодо встановлення дня виявлення покупцем недоліків обладнання та дати направлення вимоги про сплату штрафу відповідно до пункту 6.12 договору поставки (звіт від 12 грудня 2018 року, протокол зустрічі від 31 січня 2019 року, лист покупця від 1 липня 2019 року № 155-А, лист покупця від 24 квітня 2019 року № 94);
вимоги про стягнення штрафу у зв`язку із недосягненням гарантованих технічних параметрів є вимогами щодо якості товару. Тому до них треба застосувати позовну давність, визначену частиною восьмою статті 269 ГК України (шість місяців з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставлених йому товарів);
суди не застосували наслідки спливу позовної давності до вимог про стягнення штрафу, а висновок про день виявлення недоліків покупцем поставленого йому товару відповідно до частини восьмої статті 269 ГК України у подібних правовідносинах відсутній.
18.5. Щодо помилковості незастосування позовної давності до вимог про відшкодування збитків:
суди не дослідили зібрані у справі докази щодо дня встановлення покупцем недоліків поставленого обладнання та відповідно дати початку перебігу позовної давності за вимогою покупця про відшкодування збитків згідно з частиною восьмою статті 269 ГК України. Тому неправомірно не застосували позовну давність до вимог про стягнення такого відшкодування;
відсутній висновок Верховного Суду щодо визначення дня виявлення недоліків покупцем придбаного товару відповідно до частини восьмої статті 269 ГК України.
18.6. У касаційній скарзі на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22 листопада 2021 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 травня 2022 року у частині перегляду додаткового рішення постачальник просив у випадку скасування основного рішення скасувати й додаткове та відповідну постанову апеляційного суду щодо відшкодування витрат на правову допомогу й ухвалити нове рішення про задоволення заяви постачальника про таке відшкодування у повному обсязі.
19. 16 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановив ухвалу, згідно з якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України. Просив відступити від висновку, сформульованого Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 1 грудня 2021 року у справі № 373/651/20, про пропуск позовної давності, останнім днем якої було 1 квітня 2020 року, з поважних причин. На думку цієї колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі - Закон № 540-ІХ) набрав чинності 2 квітня 2020 року, але карантинні обмеження вже діяли під час перебігу позовної давності. Тому, враховуючи вимоги статті 257, частини п`ятої статті 267, пункту 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, обґрунтованим є висновок судів про поважність причин пропуску покупцем позовної давності. Мотивував необхідність відступу від цього висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду так: