ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 638/17507/20
провадження № 61-4091св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачка - ОСОБА_2,
треті особи: ОСОБА_3, Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 вересня 2022 року у складі судді Семіряд І. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю., Маміної О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який в подальшому уточнив, про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 та припинення стягнення аліментів.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що 12 серпня 2011 року між ним та відповідачкою укладений шлюб, від якого народилася дитина - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням суду від 02 квітня 2018 року шлюб розірваний та стягнено із ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини. Відповідно до довідки виплати за аліментами склали 121 687,78 грн за період із серпня 2019 року до вересня 2020 року. Заборгованість за період із 31 серпня 2017 року до 18 листопада 2020 року відсутня. Відповідачка регулярно отримувала аліменти на утримання дитини, проте участі в утриманні дитини не бере. Аліментами розпоряджається на власний розсуд.
19 липня 2016 року ОСОБА_1 надав згоду на виїзд на постійне місце проживання до Італії дитини. 14 вересня 2017 року дитина перетнула кордон України на виїзд.
ОСОБА_4 має діагноз мінімальна мозкова дисфункція, синдром збудження з дефіцитом уваги, затримка мовлення розвитку, рекомендовано нагляд невролога та логопеда за місцем проживання. ОСОБА_13 перебував під наглядом лікарів, востаннє звертався до лікаря 06 квітня 2017 року, звернення дитини до лікаря відбулось у присутності матері.
На теперішній час ОСОБА_5 проживає у сім`ї ОСОБА_6 та перебуває на її утриманні. Дитина у навчальному році 2020/2021 зарахована та відвідує перший клас. ОСОБА_7 знаходиться на законних підставах на території Італійської Республіки. Батько систематично підтримує стосунки з дитиною телефоном та відеозв`язком, надсилає подарунки, цікавиться станом здоров`я. Мати жодним чином участі у вихованні та утриманні дитини не бере, особливої уваги відповідачка дитині не приділяла з народження, хоча дитина потребує постійного лікування та догляду. Відповідачка не бажала опікуватися дитиною та залишила сина на утримання своєї матері ОСОБА_6, із того часу лікуванням дитини не займалася, медичних рекомендацій не виконувала. Стосунки із дитиною не підтримує з 2018 року. ОСОБА_3 зверталася до відповідачки з проханням надавати матеріальну допомогу, надсилати аліменти, отримані від позивача, проте відповідачка матеріальної допомоги не надає. ОСОБА_7 не сприймає матір`ю ОСОБА_2 та має прив`язаність до
ОСОБА_8 зв`язку з наведеним позивач просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітнього ОСОБА_9, припинити стягнення аліментів із ОСОБА_1 .
Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 вересня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно сина ОСОБА_9, суд першої інстанції виходив із того, що належних та допустимих доказів свідомого ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків, які б були законною підставою для позбавлення її батьківських прав, позивач не надав, окрім того, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, виключним і надзвичайним способом впливу на недобросовісних батьків.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині припинення стягнення аліментів, суд першої інстанції виходив із того, що позивач ОСОБА_1 не надав доказів того, що аліменти, які з нього стягуються на користь ОСОБА_2 на утримання дитини, витрачаються відповідачкою не на утримання дитини.
Постановою Харківського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 вересня 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про припинення стягнення аліментів скасовано, позовні вимоги у цій частині задоволено. Припинено стягнення аліментів із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі частини всіх видів його заробітку, але не менше 50 % встановленого прожиткового мінімуму для неповнолітніх дітей щомісячно, які стягуються на підставі рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 квітня 2018 року. В іншій частині заочне рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд, залишаючи в частині без змін рішення суду першої інстанції, вказав, що надані позивачем документи свідчать лише про те, що дитина на теперішній час перебуває у належних умовах, проходить лікування, проте не доводять наявність виключних обставин, які б могли бути підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Водночас апеляційний суд не погодився із висновками суду першої інстанції в частині вирішення вимог про припинення стягнення аліментів із позивача, дійшовши висновку про необхідність задоволення цієї вимоги. Апеляційний суд виходив із того, що дитина нині постійно проживає з бабою ОСОБА_10 та перебуває на її утриманні, ОСОБА_2 аліменти, які батько сплачує на утримання дитини, за призначенням не витрачає, у зв`язку з чим припинення стягнення аліментів на користь відповідачки сприятиме забезпеченню інтересів дитини, оскільки позивач буде мати можливість спрямовувати матеріальну допомогу за призначенням.
Додатковою постановою Харківського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року частково задоволено заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення та стягнено із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати за розгляд справи в суді у розмірі 11 354,28 грн.
Оскільки позов задоволено частково, апеляційний суд стягнув із відповідачки на користь ОСОБА_11 відшкодування витрат на оплату судового збору за подання позовної заяви у сумі 840,80 грн (за одну немайнову вимогу), судового збору за подання апеляційної скарги - 1 261,20 грн (840,80 грн х 150 %), а також 10 000,00 грн витрат на правничу допомогу пропорційно задоволеним позовним вимогам. Проте, суд відмовив у стягненні витрат на оплату послуг перекладача у розмірі 3 700,00 грн, оскільки матеріали справи не містять доказів їх оплати.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У березні 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 вересня 2022 року та постанову Харківського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції повністю, постанову апеляційного суду скасувати частково та прийняти нове судове рішення, яким позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітнього ОСОБА_4, в іншій частині постанову апеляційного суду - залишити без змін.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судом правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 724/743/15-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17, від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17, від 10 листопада 2021 року у справі № 390/1418/17, від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу, далі - ЦПК України).
У своїй касаційній скарзі заявник також зазначає, що ОСОБА_2 обрала пасивну участь у житті дитини, а в частині матеріального забезпечення дитини - обрала поведінку, яка свідчить про завдання шкоди інтересам дитини, зокрема витрачає на власні потреби кошти, які належать дитині, що було встановлено судом. Матір не бере участі у житті дитини. Досліджуючи ставлення матері до дитини, суди констатували її тривалу пасивну поведінку (дитина 14 вересня 2017 року перетнула кордон України та з того часу проживає із бабою) та поведінку на шкоду дитині, проте не врахували, що відсутність піклування впливає на фізичний та духовний розвиток дитини. Позивач надав докази того, що дитина проживає в належних умовах на підтвердження того, хто ці умови для дитини створює, а саме те, що вихованням та утриманням займається виключно позивач (батько) та баба, проте суди надані докази трактували на користь відповідачки. Вже понад 5 років дитина знаходиться в Італії й не спілкується із матір`ю. Емоційний зв`язок між дитиною і матір`ю втрачений, ураховуючи, що весь час дитина вважає матір`ю бабу. За час понад 5 років матір не вчинила жодних дій, направлених на те, щоб забрати дитину або спілкуватися із нею, що підтверджується поясненнями баби та встановлено судом. Проміжок часу в понад 5 років є значним, і таке позбавлення батьківських прав буде відповідати практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Сам факт того, що відповідачка понад 5 років знаходиться у різних з дитиною країнах свідчить про ухилення від виконання батьківських обов`язків, незважаючи на відповідне спонукання із сторони позивача та її матері. На переконання заявника, існують достатні докази того, що з 2017 року мати ОСОБА_2 фактично не виконувала батьківських обов`язків, тому згідно з висновками Верховного Суду до неї можна застосувати крайній захід впливу у виді позбавлення батьківських прав.
Відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2023 року відкрито касаційне оскарження у справі (з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 638/17507/20 із Дзержинського районного суду м. Харкова, та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У травні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 638/17507/20.
Позиція Верховного Суду
Ураховуючи зміст та прохальну частину касаційної скарги, перегляд справи в порядку касаційного провадження здійснюється лише в частині вирішення вимог про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітнього сина сторін.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення (в оскаржуваній частині) - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди попередніх інстанційвстановили, що батьками ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, є ОСОБА_1 (позивач) та ОСОБА_2 (відповідачка).
01 серпня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надали згоду один одному та бабі ОСОБА_12 на багаторазові тимчасові поїздки за кордон до Республіки Італія у період з 10 вересня 2017 до 10 вересня 2018 року ОСОБА_9 .
19 липня 2016 року ОСОБА_1 надав згоду ОСОБА_4 на виїзд на постійне місце проживання до Республіки Італія.
Згідно з листом Головного центру обробки спеціальної інформації від 03 грудня 2020 року ОСОБА_7 14 вересня 2017 року перетнув кордон України.
Довідкою КНП "Міська дитяча поліклініка № 4" від 04 грудня 2020 року № 01-15/772-20 підтверджується, що ОСОБА_7 перебував під наглядом лікарів-фахівців із 12 січня 2017 року до 06 квітня 2017 року. Востаннє ОСОБА_7 звертався 06 квітня 2017 року до лікаря-педіатра, 13 січня 2017 року - до лікаря-невролога. Звернення дитини до лікарів відбулося у присутності матері. Надати інформацію про стан здоров`я дитини на теперішній час неможливо у зв`язку з тим, що з квітня 2017 року хлопчик до лікарів не звертався.
Відповідно до копії виписки медичної картки амбулаторного хворого ОСОБА_7 має діагноз мінімальна мозкова дисфункція, синдром збудження з дефіцитом уваги, затримка мовлення розвитку.
Згідно з довідкою Державної об`єднаної шкільної установи у Доліанова Республіка Італія ОСОБА_7 зарахований та відвідує перший клас вказаної школи.
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, має Європейську картку медичного страхування, про що свідчить довідка, видана Міністерством охорони здоров`я Італійської Республіки.
Штаб-квартирою поліції м. Кальяні імміграційної служби Італійської республіки 20 квітня 2016 року видано ОСОБА_13 картку проживання члена сім`ї, довіреною особою дитини вказана баба ОСОБА_14 .
Із наданої позивачем медичної документації випливає, що ОСОБА_7 перебуває на обліку у лікарнях Італійської Республіки.
Департаментом служб у справах дітей не подано письмового висновку щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2, оскільки малолітній ОСОБА_5 не проживає на території міста Харкова.
Дитина нині постійно проживає із бабою в Італії, перебуває на її утриманні, ОСОБА_2 аліменти, які батько сплачує на утримання дитини, за призначенням не витрачає.
Згідно з наданими поясненнями баби дитини ОСОБА_6, ОСОБА_2 приїхала до Італії з дитиною саме для проходження медичного огляду ОСОБА_5, для встановлення правильного діагнозу, оскільки, на думку матері, правильний діагноз встановлений не був. Із зазначених пояснень також випливає, що вона сама запропонувала залишити ОСОБА_5 з нею в Італії, оскільки ОСОБА_2 потрібно було вирішити свої питання, пов`язані з ускладненням стосунків із чоловіком.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").
Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.
Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Верховний Суд у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18) зазначив, що "ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками".
Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням батьківських обов`язків.
Тож позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику ЄСПЛ як джерело права.
ЄСПЛ у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (§ 57, § 58).
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У справі "Мамчур проти України" від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.