ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 761/19841/16-ц
провадження № 61-17463св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивачі за первісним позовом: ОСОБА_1, ОСОБА_2, правонаступником якої є ОСОБА_3,
відповідачі за первісним позовом: ОСОБА_4, ОСОБА_5,
позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_4,
відповідачі за зустрічним позовом: ОСОБА_1, ОСОБА_2, правонаступником якої є ОСОБА_3,
треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, правонаступником якої є ОСОБА_3, ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_7, на постанову Київського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Сержанюка А. С., Сліпченка О. І., Сушко Л. П.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 із позовом про стягнення заборгованості за договором позики грошових коштів.
Позов мотивований тим, що 14 травня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладений письмовий договір позики грошових коштів на безвідсотковій основі в розмірі 85 000 дол. США, що на день укладання договору складало 990 250 грн. Договір посвідчено нотаріально.
Сума позики відповідачем була отримана у повному обсязі до моменту підписання договору.
ОСОБА_2 уклала та підписала договір, а її чоловік ОСОБА_1 надав згоду на укладення та підписання дружиною договору позики.
ОСОБА_5 надала письмову нотаріальну згоду на отримання позики.
Відповідно до умов договору позики, ОСОБА_4 зобов`язався повернути грошові кошти до 01 грудня 2014 року, однак після закінчення цього строку відповідачі суми позики не повернули та ухиляються від її повернення.
Умовами договору передбачено, що грошова позика має бути повернута у грошовій одиниці України - гривні, в сумі еквівалентній 85 000 дол. США за офіційним курсом Національного Банку України на день повернення коштів.
З урахуванням збільшених позовних вимог позивачі просили стягнути з відповідачів в солідарному порядку суму борг в розмірі 3 741 525,55 грн, з яких: 2 275 450 грн - заборгованість за правочином, 1 268 017,89 грн - пеня, 198 057,66 грн - 3 % річних.
У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_1 треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання окремої частини правочину недійсною.
Зустрічний позов мотивований тим, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві саме позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Оскільки за договором ОСОБА_2 та ОСОБА_1 передали у власність ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 990 250 грн, позичальник за договором зобов`язаний повернути таку ж саму суму грошових коштів (суму позики).
Просив визнати недійсним пункт 4 договору позики від 14 травня 2014 року, а саме: "4. Вказана в пункті 1 сума грошових коштів повинна бути повернута у грошовій одиниці України - гривні, в сумі еквівалентній 85 000 дол. США за офіційним курсом Національного Банку України на день повернення коштів".
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 травня 2019 року позов ОСОБА_2, ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором позики грошових коштів задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2, ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 3 741 525,55 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
В задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання окремої частини правочину недійсною, відмовлено.
При задоволенні позовних вимог за первісним позовом суд першої інстанції зробив висновок, що ОСОБА_5 надала свою письмову згоду на отримання ОСОБА_4 грошових коштів, тому є підстави вважати, що грошові кошти були отримані одним із подружжя, а саме ОСОБА_4, в інтересах сім`ї, а не для власних, особистих потреб. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачами зобов`язання за договором позики № 803 від 14 травня 2014 року у відповідачів перед позивачами виникла заборгованість в розмірі 3 741 525,55 грн, що складається з: 2 275 450 грн - основний борг, 1 268 017,89 грн - пеня, 198 057,66 грн - 3 % річних, а тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
При відмові у задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції зробив висновок, що пункт 4 договору позики повністю відповідає вимогам чинного законодавства України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_4, до якої приєдналася ОСОБА_5, задоволено частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором позики грошових коштів та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання окремої частини правочину недійсною в частині вирішення первісного позову ОСОБА_2, ОСОБА_1 скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення про часткове його задоволення.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 заборгованість в розмірі 2 275 450 грн, 3 % річних - 198 057,66 грн та судовий збір - 6 890 грн.
В іншій частині позову ОСОБА_2, ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_4 залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
зміст правочину, зокрема, пункту 4, не суперечить закону, інтересам держави, суспільства, його моральним засадам, сторони мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, правочин вчинений у формі, встановленій законом, він спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Окрім цього, будь-яких належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів на підтвердження того, що волевиявлення учасників правочину не є вільним і не відповідає їх внутрішній волі матеріали справи не містять і таких не надано під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення. Таким чином, суд першої інстанції в частині ухвалення рішення щодо відмови в задоволенні зустрічного позову правильно встановив обставини справи, визначив відповідно до них правовідносини з додержанням норм матеріального і процесуального права;
умовами договору позики не передбачено солідарного обов`язку ОСОБА_4 та ОСОБА_5 щодо повернення грошових коштів та такого обов`язку не встановлено законом;
щодо стягнення грошових коштів на користь ОСОБА_1, то він не є стороною договору та самими умовами договору передбачено інший порядок його виконання;
умовами договору та іншими нормативними актами не передбачено нарахування неустойки у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки на суму заборгованості, яку просять стягнути позивачі в розмірі 1 268 017,89 грн, посилаючись на положення статей 549, 551 ЦК України.
сума заборгованості в розмірі 2 275 450 грн визначена обґрунтовано, враховуючи умови правочину, зокрема, пункт 4, дату заяви про збільшення суми позовних вимог - 27 жовтня 2017 року, офіційний курс долара США станом 27 жовтня 2017 року в розмірі 2 682,6619 грн за 100 дол. США та положення статті 13 ЦПК України;
матеріали справи не містять будь-яких доказів про повернення боржником грошових коштів саме за договором позики № 804 від 14 травня 2014 року.
відповідно до положень частини другої статті 625 ЦК України ОСОБА_2 має право на стягнення трьох відсотків річних за період з 02 грудня 2014 року, з урахуванням передбаченого договором строку повернення коштів, по 27 жовтня 2017 року - дата збільшення позовних вимог, в розмірі 198 057,66 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2019 року ОСОБА_2, ОСОБА_1 подали касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_7, у якій просять скасувати постанову Київського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року, залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 травня 2019 року.
Аргументи учасників справ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що:
апеляційним судом неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права, що призвело до ухвалення судом апеляційної інстанції незаконного та необґрунтованого рішення;
апеляційний суд зробив помилковий висновок, що умовами договору позики не передбачено солідарного обов`язку ОСОБА_4 та ОСОБА_5 щодо повернення грошових коштів та такого обов`язку не встановлено законом. Той факт, що боргове зобов`язання за договором позики виникло в інтересах сім`ї визнано та підтверджено ОСОБА_5 наданням письмової нотаріальної згоди на отримання позики та підтвердженням факту особистої участі у момент передачі грошових коштів від ОСОБА_2, під час надання ОСОБА_5 особистих пояснень у судовому засідання суду першої інстанції 16 квітня 2019 року. ОСОБА_5 не робила заяв про те, що ОСОБА_8 позичає гроші для власних потреб, а не в інтересах сім`ї, отже є всі підставі вважати, що грошові кошти були отримані одним із подружжя в інтересах сім`ї;
наявні обґрунтовані підстави стверджувати, що відповідачі за первісним позовом умисно приховали від позивачів факт наявності судових проваджень по стягненню заборгованості з належного їм підприємства STELLADOMINIK S.R.L. та що саме для цих цілей вони позичали 85 000 дол. США у позивачів;
суд першої інстанції законно послався на статті 60, 65, 73 СК України та зробив обґрунтований висновок про солідарне стягнення боргу за договором позики з відповідачів. Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на пункт 13 договору позики, в якому зазначено, що позикодавець довела до відома позичальника, а позичальник взяв до уваги той факт, що грошові кошти, які надаються у позику, належать їй на праві спільної сумісної власності, оскільки вона перебуває в зареєстрованому шлюбі, і грошові кошти передаються в позику за згодою її чоловіка. В пункті 14 договору позики зазначено, що грошові кошти отримані позичальником за згодою його дружини;
позивачами за первісним позовом не заявлялась позовна вимога про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки, а ставилась вимога про стягнення пені у розмірі однієї облікової ставки на підставі статей 549, 550, 551 ЦК України.
Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується в частині первісних позовних вимог, в частині зустрічного позову судове рішення не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.
Позиція інших учасників справи
У жовтні 2019 року ОСОБА_4 подав відзив на касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_9, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, провадження у справі в частині суми боргу 2 218 500 грн, на яке вже звернено стягнення в позасудовому порядку закрити.
Відзив мотивований тим, що:
суд першої інстанції зробив хибний висновок, який не відповідає матеріалам справи, що грошові кошти були отримані одним із подружжя в інтересах сім`ї, а не для власних (особистих) потреб. Умовами договору позики не передбачено солідарного обов`язку ОСОБА_4 та ОСОБА_5 щодо повернення грошових коштів та такого обов`язку не встановлено законом. ОСОБА_5 не підписувала договір позики, а одержане за договором майно використано не в інтересах сім`ї;
шлюб між відповідачами за первісним позовом припинений, судом встановлено, що відповідачі припинили подружнє життя з 03 січня 2014 року, подружні відносини не підтримують. Отже боргові зобов`язання є відповідальністю ОСОБА_4 ;
суд апеляційної інстанції до даних правовідносин застосував норми матеріального права, що підлягають застосуванню та обґрунтовано зазначив про безпідставність стягнення і пені за договором позики;
23 березня 2016 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Бишевцем Р. В. вчинено виконавчий напис, за яким стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 не виплачені в строк на підставі договору позики кошти у розмірі 2 218 500 грн. Починаючи з 13 квітня 2016 року відбувається примусове стягнення боргу з ОСОБА_4 за договором позики грошових коштів від 14 травня 2014 року на підставі виконавчого напису. Не зважаючи на це, ОСОБА_2 через декілька місяців, а саме, 27 травня 2016 року звернулась з позовом до суду за тими ж самими борговими зобов`язаннями ОСОБА_4 . Отже, провадження у справі в частині суми боргу 2 218 500 грн, на яке вже звернено стягнення в позасудовому порядку, підлягає закриттю.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу № 761/19841/16-ц з суду першої інстанції.
У листопаді 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2020 року клопотання ОСОБА_4, яке подано ОСОБА_9, про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року задоволено, зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2020 року касаційне провадження зупинено до залучення до участі у справі правонаступника.
Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2021 року поновлено касаційне провадження, залучено ОСОБА_3 до участі у справі як правонаступника ОСОБА_2 .
Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_4, яка підписана представником ОСОБА_9, про закриття провадження у справі відмовлено.