ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
14 листопада 2023 року
справа № 320/1873/19
адміністративне провадження № К/990/30076/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р. Ф.(суддя-доповідач),
суддів: Бившевої Л. І., Олендера І. Я.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТТС Комплект"
на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2023 року (суддя - Шевченко А. В.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2023 року (судді: Мєзєнцев Є. І., Файдюк В. В., Собків Я. М.)
у справі №320/1873/19
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТТС Комплект"
до Головного управління ДПС у Київській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
УСТАНОВИВ:
Рух справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "ТТС Комплект" (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Київській області (далі - податковий орган, відповідач у справі, правонаступник - Головне управління ДПС у Київській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 4 січня 2019 року №0000411413, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 222 465,50 грн, в тому числі за основним платежем - на 814 977 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - на 407 488,50 грн, №0000401413, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1897 грн.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 4 січня 2019 № 0000401413, № 0000411413.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2021 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області задоволено, рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року скасовано, прийнято нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Товариства відмовлено.
Верховний Суд постановою від 13 липня 2022 року касаційну скаргу Товариства задовольнив частково, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2021 року та рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року скасував, справу №320/1873/19 направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
Київський окружний адміністративний суд рішенням від 15 лютого 2023 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2023 року, у задоволенні позову Товариства відмовив повністю.
31 серпня 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Товариства на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2023 року у справі №320/1873/19, провадження за якою відкрито після усунення позивачем недоліків скарги ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2023 року на підставі пунктів 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та витребувано справу з суду першої інстанції. Також ухвалою суду задоволено клопотання Товариства та зупинено дію рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2023 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2023 року у справі №320/1873/19 до розгляду справи Верховним Судом.
27 жовтня 2023 року справа №320/1873/19 надійшла до Верховного Суду.
Доводи касаційної скарги
Підставою для відкриття касаційного провадження у вказаній справі є пункти 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Позивач в касаційній скарзі вважає, що під час нового розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій порушили процесуальні норми, не врахували вимоги Верховного Суду та повторно прийняли рішення без дослідження питань щодо наявності чи відсутності підстав для застосування норм податкового законодавства, з приводу яких виник спір.
Визначаючи підставу касаційного оскарження - пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2023 року прийнята без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування статті 90 КАС України, висловленого у постановах від 31 травня 2023 року у справі № 320/4559/20, від 06 вересня 2022 року у справі № 280/5548/20.
За висновком позивача, суд не перевірив чи були у відповідача підстави зазначати в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях порушення позивачем абзацу "г" пункту 198.5. статті 198 та пункту 201.1. статті 201 ПК України
Позивач вказує, що в спірних податкових повідомленнях-рішеннях зазначено, що вони прийняті внаслідок порушення Товариством, зокрема, абзацу "г" пункту 198.5. статті 198 та пункту 201.1. статті 201 ПК України. При цьому, суд першої інстанції не розглянув питання щодо наявності чи відсутності порушення зазначених пунктів, не дослідив питання: чи платник податку нарахував податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування; чи наявні в акті перевірки зауваження до податкових накладних, оформлених контрагентами позивача; чи були зареєстровані податкові накладні; чи наявні у податкових накладних всі реквізити. Суд апеляційної інстанції також не досліджує питання правозастосування зазначених норм, обмежившись висновком, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції по суті спірних порушень.
Позивач вважає, що неповне дослідження судами правових підстав, покладених в основу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень є порушенням права на справедливий суд.
Також позивач зазначає про порушення судами попередніх інстанцій частини третьої статті 242 КАС України, яка передбачає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин в адміністративній справі, частини першої статті 90 КАС України, яка передбачає, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, статей 72-77 КАС України, які регламентують процес доказування у справі.
В касаційній скарзі позивач звернув увагу на те, що суди попередніх інстанцій кваліфікують правопорушення і роблять висновки у справі щодо питання перевезення товару безвідносно до документів наявних в матеріалах справи. Зазначає, що в матеріалах справи наявні документи, які підтверджують наявність у Товариства працівників-водіїв та власного автотранспорту (а. с. 30-33 т.9), проте суди вказують, що факт перевезення товару документально не підтверджений.
Крім цього, скаржник вважає, що суди не врахували правовий висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 44.1 статті 44 ПК України, який висловлений у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 540/927/20.
Посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження, позивач вказує на відсутність правового висновку щодо застосування абзацу "г" пункту 198.5. статті 198 та пункту 201.1. статті 201 ПК України в правовідносинах щодо оскарження податкових повідомлень-рішень.
Підставою касаційного оскарження позивач визначає пункт 4 частини четвертої статті 328, пункт 4 частини другої статті 353 КАС України.
Скаржник зазначає, що суд першої інстанції розтлумачив норми статті 112 ПК України без врахування того, що на момент проведення перевірки в законодавстві було відсутнє поняття "належна обачність".
Заявник касаційної скарги вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно послався на постанову Верховного Суду від 05 березня 2020 року у справі № 826/9368/15, оскільки у зазначеній справі вироками судів було встановлено явну протиправну поведінку платника податків, підтверджену належними доказами. Натомість, в оскаржуваних рішеннях у справі №320/1873/19, суди першої та апеляційної інстанції, мотивують оскаржувані рішення не доказами (як умовами застосування норм права), а простими декларативними судженнями.
Позивач в касаційній скарзі доводить, що суд апеляційної інстанції прийняв оскаржувану постанову без урахування правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 07 липня 2022 року № 160/3364/19, від 14 грудня 2021 року по справі № 520/3672/2020, від 07 липня 2021 року по справі № 640/3406/20, від 24 листопада 2021 року по справі №640/22390/18 та з порушенням норм, які регламентують процес дослідження та оцінки доказів у справі. Висновки Верховного Суду здійснені в зазначених постановах стосуються врахування як доказів вироків судів (частина шоста статті 78 КАС України), а також оцінки доводів щодо наявності кримінальних проваджень стосовно контрагентів платника податків.
Вказуючи на безпідставність висновків судів попередніх інстанцій щодо кримінальних проваджень, позивач наголошує, що в силу статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Скаржник стверджує, що в оскаржуваних рішеннях суди першої та апеляційної інстанції не враховують той факт, що висновки акта перевірки будуються виключно на інформації, яка наявна у внутрішніх базах даних відповідача, тобто по суті оскаржувані податкові повідомлення-рішення обґрунтовуються не доказами, а виключно узагальненою податковою інформацією. На спростування податкової інформації позивач надавав сотні первинних документів по взаємовідносинах з його контрагентами, зокрема були надані документи: про придбання товару; про перевезення товару власними транспортними засобами; про оплату і подальшу реалізацію товарів. Тобто позивач подав суду першої та апеляційної інстанції не інформацію, а докази, які фіксували об`єктивні факти та суспільні відносини позивача з контрагентами. Проте суди, як і відповідач, обґрунтували оскаржувані рішення податковою інформацією.
Позивач просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2023 року у справі №320/1873/19, а справу № 320/1873/19 направити на новий судовий розгляд до Київського окружного адміністративного суду
19 жовтня 2023 року відповідач надав суду відзив на касаційну скаргу позивача, в якому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги Товариства, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги.
Обставини справи
Відповідно до встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин, за результатами проведеної відповідачем перевірки складено акт від 13 листопада 2018 року №987/10-36-14-13/39709401 (далі - акт перевірки).
Згідно з висновками акта перевірки позивач порушив вимоги: пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.5, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податку на додану вартість, в періоді, що перевірявся, на загальну суму 814977, грн, у тому числі по періодам: - серпень 2017 року в сумі - 283849 грн; - грудень 2017 року в сумі - 83963 грн; - січень 2018 року в сумі - 204415 грн; - квітень 2018 року в сумі - 128179 грн; - травень 2018 року в сумі - 114571 грн та завищення залишку від`ємного значення податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на загальну суму 1897 грн, в тому числі по періодам: - січень 2018 року в сумі 1897 грн.
Висновки відповідача про порушення позивачем наведених норм ґрунтуються на тому, що останній безпідставно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за результатами операцій з ТОВ "Транзит сталь", ТОВ "Продукт груп", ТОВ "Пристен", ТОВ "Реал Будпроект", ТОВ "Інекс Трейдінг", оскільки такі операції не були здійснені фактично.
На підставі акта перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення від 4 січня 2019 року:
- №0000411413, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 1222465,50 грн, в тому числі за основним платежем - на 814977 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - на 407488,50 грн;
- №0000401413, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1897 грн.
Правове регулювання та висновки Верховного Суду
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;
ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг.
За змістом пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:
придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);
ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Як передбачено пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Верховний Суд неодноразово на підставі аналізу наведених вище норм формував висновки, за змістом яких, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Встановлюючи обов`язкове підтвердження платником податків задекларованих показників податкового обліку належними документами, законодавець презюмує, що ці документи мають відображати реальний стан речей щодо задекларованих об`єктів оподаткування. При цьому сама по собі наявність або відсутність окремих документів, так само, як помилки у їх оформленні, не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо фактичний рух активів відбувся.
Надання контролюючому органу належним чином оформлених документів, передбачених правовими нормами, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо контролюючий орган не встановив і не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні, суперечливі або ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.