ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2023 року
м. Київ
cправа № 910/130/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Баранець О. М. - головуючий, Кондратова І. Д., Кролевець О. А.,
за участю секретаря судового засідання Крапивної А. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
на ухвалу Господарського суду міста Києва
у складі судді Демидова В. О.
від 02 вересня 2022 року
та на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Майданевича А. Г., Гаврилюка О. М., Суліма В. В.
від 13 лютого 2023 року
у справі за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
до: 1) ОСОБА_1,
2) ОСОБА_2,
3) ОСОБА_3,
4) ОСОБА_4,
5) ОСОБА_5,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:
1) Національний банк України,
2) Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ІНВЕСТОХІЛЛС ВЕСТА"
про стягнення 201 089 038,47 грн
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_6, ОСОБА_7,
від відповідача-1: ОСОБА_8,
від відповідача-2: не з`явилися,
від відповідача-3: не з`явилися,
від відповідача-4: ОСОБА_4
від відповідача-5: ОСОБА_9
третьої особи-1: не з`явилися,
третьої особи-2: не з`явилися.
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2021 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_10, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про солідарне стягнення з відповідачів майнової шкоди у розмірі 201 089 038,47 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав на те, що відповідачами, як пов`язаними з банком - Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо" особами, приймалися рішення, на підставі яких здійснено ряд завідомо збиткових активних операцій з надання кредитних коштів (що не повернуті банку) у великих розмірах під явно неліквідне забезпечення у вигляді цінних паперів та здійснено придбання цінних паперів у портфель банку, які прямо протирічили інтересам останнього та його кредиторам, що призвело до завдання збитків банку загалом у розмірі 201 089 038,47 грн. Позивач вважає, що наведене свідчить про наявність підстав для солідарної відповідальності відповідачів, відповідно до приписів статті 1190 Цивільного кодексу України та частин 5-6 статті 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність".
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2022 у справі 910/130/21 задоволено заяву представника відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про залишення позову без розгляду. Залишено без розгляду позовну заяву Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_10, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення 201 089 038, 47 грн.
Ухвала місцевого господарського суду обґрунтована тим, що заявлені вимоги не є однорідними, не пов`язані між собою підставами виникнення та поданими доказами. Позовні вимоги за кожним окремим договором різняться за суб`єктним складом, за заявленим розміром шкоди, а також за обставинами та наданими доказами, на підставі яких позивач пред`явив вимогу про стягнення збитків. Сумісний розгляд вищенаведених позовних вимог перешкоджатиме з`ясуванню взаємних прав і обов`язків сторін та суттєво ускладнить вирішення спору в межах однієї справи та у строки, передбачені статтею 195 Господарського процесуального кодексу України.
Північний апеляційний господарський суд постановою від 13.02.2023 у справі № 910/130/21 апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишив без задоволення. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.09.2021 у справі № 910/130/21 залишив без змін.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Господарського суду міста Києва від 02 вересня 2022 року та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 лютого 2023 року у справі № 910/130/21, у якій просив їх скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Касаційна скарга подана на підставі абзацу 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник зазначив про те, що суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень:
- неправильно застосували норми матеріального права, а саме: статті 16, 22, 543, 1166, 1190 Цивільного кодексу України, статтю 89 Господарського кодексу України, статтю 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", частину дев`ятнадцяту статті 42 та статтю 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та статтю 14 Господарського процесуального кодексу України, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права, викладені у постанові від 14 січня 2019 року у справі № 905/1246/18;
- порушили норми процесуального права, а саме: статті 2, 47, частини першу та шосту статті 173, пункт 2 частини п`ятої статті 174, статті 177, 201, 210, пункт 8 частини першої статті 226, статті 236, 238 Господарського процесуального кодексу України;
- не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 173 Господарського процесуального кодексу України стосовно доцільності розгляду протиправних дій / рішень та вчинених на їх виконання операцій в сукупності в рамках одного позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 910/12955/20, від 28 липня 2021 року у справі № 910/682/20, від 05 серпня 2021 року у справі № 910/19584/20, від 20 вересня 2022 року у справі № 903/43/22, від 24 листопада 2020 року у справі № 910/3748/20, а також щодо застосування статті 173 Господарського процесуального кодексу України, викладені у постановах від 28 січня 2019 року у справі № 905/1729/18 та від 13 вересня 2019 року у справі № 905/909/19;
- не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування пункту 8 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 910/16706/17.
- не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 910/7122/17, від 28 жовтня 2021 року у справі № 910/9851/20 та від 08 квітня 2020 року у справі № 761/41071/19.
ОСОБА_5 (відповідач-5) подала відзив на касаційну скаргу, у якому просила залишити її без задоволення, ухвалу місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. Відповідач-5 зазначила, що позивач не навів жодної постанови Великої Палати Верховного Суду яка б стосувалася аналогічної оскаржуваній ухвалі суду в аналогічних справах і містила би / або змінювала правову позицію щодо залишення позовної заяви без розгляду за результатами проведення підготовчого засідання судом першої інстанції. Оскільки постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 не може бути застосована, так як скасована постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 за наслідками перегляду цієї справи за нововиявленими обставинами.
Національний банк України у відзиві на касаційну скаргу просив її задовольнити, рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції
Інші відповідачі та третя особа-2 відзивів на касаційну скаргу не надали, що не перешкоджає касаційному перегляду судових рішень.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
Частиною 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Таким чином, нормою процесуального права закріплене право позивача об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.
Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який є одночасно способом захисту порушеного права. При цьому об`єднанню підлягають вимоги, які пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.
Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Об`єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин, як зазначив Верховний Суд у постанові від 31.10.2020 у справі № 922/1359/19.
Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172, 173 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк .
За змістом частини 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України порушення правил об`єднання позовних вимог має місце у випадках, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги (1) не пов`язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними); (2) не співвідносяться між собою як основна та похідна.
Крім того, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які можуть і відповідати критеріям, наведеним у частині 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України, проте підпадають під заборони, прямо визначені в частинах четвертій, п`ятій вказаної статті.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем об`єднано в одній позовній заяві вимоги до 5 відповідачів - фізичних осіб (посадових осіб Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" - членів правління та кредитного комітету), якими приймались рішення на підставі яких здійснено ряд завідомо збиткових активних операцій з надання кредитних коштів (що не повернуті банку) у великих розмірах під явно неліквідне забезпечення у вигляді цінних паперів та придбання цінних паперів у портфель банку, які прямо протирічили інтересам останнього та його кредиторам, що призвело до завдання збитків банку загалом у розмірі 201 089 038,47 грн.
Фондом гарантування вкладів фізичних осіб заявлено одну вимогу до кількох відповідачів про солідарне відшкодування ними заподіяної шкоди в розмірі 201 089 038,47 грн. Підставою заявлення такої вимоги зазначено прийняття керівниками Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" недобросовісних управлінських рішень, що спричинили банку шкоду, а саме, придбання в портфель банку неліквідних цінних паперів/кредитування під малоліквідне забезпечення.
Позивач у цій справі має довести неправомірність рішень та дій відповідачів або вчинення ними неправомірної бездіяльності, в чому полягав негативний результат їх діяльності в контексті зменшення обсягу майна банку чи його знецінення, розмір майнових втрат, а також пов`язаність протиправної поведінки відповідачів та існуючого негативного результату. Адже спірні правовідносини виникли не у зв`язку з укладенням та/або виконанням кредитних договорів та договорів забезпечення, а внаслідок протиправної діяльності відповідачів, яка суперечила інтересам банку і його кредиторів, та призвела до заподіяння збитків банку.
Позовні вимоги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до 5 відповідачів-фізичних осіб (членів правління банку та кредитного комітету банку) також пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав та законних інтересів.
Відповідно до змісту частин першої - третьої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Частинами першою та другою статті 1166 ЦК України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану шкоду, передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Позивач подав позов про стягнення з відповідачів солідарно шкоди, заподіяної ними банку як керівниками цього банку, тобто йдеться про підстави та умови застосування відповідальності членів органів юридичної особи перед юридичною особою.
Згідно із частинами третьою та четвертою статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.
Також частиною другою статті 89 Господарського кодексу України передбачено, що посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані:
- діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями;
- діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства;
- діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію;
- бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків;
- іншими винними діями посадової особи.
Цими положеннями законодавства закріплено обов`язки органів юридичної особи (посадових осіб) (фідуціарні обов`язки) діяти в інтересах юридичної особи, діяти добросовісно, діяти розумно та не перевищувати своїх повноважень, а також відповідальність за їх порушення.