Постанова
Іменем України
18 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 706/68/23
провадження № 61-8279св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Пророка В. В., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 09 березня 2023 року в складі судді Довготько Т. М. та постанову Черкаського апеляційного суду від 02 травня 2023 року в складі колегії суддів Фетісової Т. Л., Сіренка Ю. В., Гончар Н. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2023 року Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що між Закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк") та ОСОБА_1 26 квітня 2007 року укладений кредитний договір № CSX0AN02000061, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальникові (відповідачеві) кредит у розмірі 189 368 грн на строк до 26 квітня 2014 року, а відповідач зобов`язалась повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленими кредитним договором. Позивач зобов`язання за цим договором виконав у повному обсязі, проте відповідач в порушення умов договору допустила заборгованість за цим кредитом.
Позивач зазначав, що рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 19 червня 2009 року у справі № 2-308/09 за позовом ЗАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, стягнено з відповідача на користь банку заборгованість за кредитним договором станом на 31 грудня 2008 року у розмірі 130 696,95 грн.
Отже, ухвалення цього рішення не свідчить про припинення між сторонами договірних правовідносин, договір діє до повного виконання сторонами зобов`язань та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання. Позивач стверджував, що на час звернення до суду з цим позовом судове рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором боржником не виконано.
Зважаючи на те, що з відповідача на користь банку стягнено заборгованість за кредитним договором за період з 26 квітня 2007 року до 31 грудня 2008 року та на час звернення до суду з цим позовом судове рішення не виконане, позивач вказував, що на відповідача покладається відповідальність за порушення грошового зобов`язання, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України.
Враховуючи наведене, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором за період з 19 червня 2009 року до 09 грудня 2022 року у розмірі 508 545,88 грн, яка складається з: 455 704,92 грн - інфляційні втрати за прострочення виконання зобов`язання; 52 840,96 грн - три проценти річних від простроченої суми.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 09 березня 2023 року позов задоволено.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 26 квітня 2007 року № CSX0AN02000061 у розмірі 508 545,88 грн, яка складається з: 455 704,92 грн інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання; 52 840,96 грн - трьох процентів річних від простроченої суми.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" витрати зі сплати судового збору в розмірі 7 628,19 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох процентів річних є обґрунтованими, адже пов`язане з невиконанням боржником судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором. Суд першої інстанції, встановивши предмет та підстави позову, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14?254цс19) та Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 564/2199/15-ц (провадження № 61?2404св18), керувався тим, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора надає йому право лише на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, що і встановлено під час розгляду цієї справи.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 02 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 09 березня 2023 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції повністю ґрунтуються на належним чином встановлених обставинах справи та наданих сторонами у справі доказах.
Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, відхилив посилання ОСОБА_1 на те, що немає підстав для сплати нею інфляційних втрат та трьох процентів річних, оскільки відсутня її вина як позичальника у неповерненні кредиту через викрадення автомобіля, придбаного за кредитні кошти. Апеляційний суд зауважив, що від моменту отримання відповідачем кредиту відповідні кошти стали її власністю. Водночас у неї виникли договірні зобов`язання зі сплати кредитору визначених договором коштів на погашення наявної заборгованості, які не пов`язані з тим, яким саме чином використала позичальник як власник, отримані кредитні кошти. Тобто після набуття у власність автомобіля за рахунок кредитних коштів, фактична наявність чи, взагалі, можливість використання за призначенням придбаного у кредит майна, ні нормами законодавства, ні нормами укладеного кредитного договору не пов`язується із обов`язковістю виконання зобов`язань з погашення кредитної заборгованості.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, суди попередніх інстанцій застосували норму права без врахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц. Також суди не повідомили заявника про час та місце розгляду справи, не викликали її для участі в розгляді справи, чим позбавили відповідача заявити клопотання про застосування позовної давності.
Касаційна скарга також мотивована тим, що суди не застосували до спірних правовідносин позовну давність.
Судами не застосовано Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану".
Доводи інших учасників справи
У серпні 2023 року АТ КБ "ПриватБанк"подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Вказує, що ОСОБА_1 в судах ані першої, ані апеляційної інстанцій не заявляла про застосування позовної давності.
Крім того, умовами, укладеного між сторонами кредитного договору, не передбачено як підставу для звільнення позичальника від відповідальності за неналежне виконання зобов`язань - викрадення майна (автомобіля), придбаного за кредитні кошти. Факт викрадення автомобіля мав місце 21 січня 2010 року, отже, жодним чином не може впливати на звільнення боржника від обов`язку виконувати рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 19 червня 2009 року.
Банк у відзиві на касаційну скаргу звернув увагу на те, що відповідач не надала суду жодних доказів виконання грошового зобов`язання в повному обсязі, тому банк як кредитор має право на відшкодування боржником понесених ним інфляційних втрат та трьох процентів річних.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1 у травні 2023 року.
Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
Справа надійшла до Верховного Суду 23 серпня 2023 року.
Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 26 квітня 2007 року уклали кредитний договір № CSX0AN02000061, згідно з яким відповідач отримала кредит у розмірі 189 368 грн на строк до 26 квітня 2014 року та зобов`язалась повернути його та сплатити проценти за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленими кредитним договором.
Свої зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_1 не виконувала, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитним договором.
Заочним рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 19 червня 2009 року у справі № 2-308/09 за позовом ЗАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, стягнено з неї на користь банку кредитну заборгованість за вказаним договором станом на 31 грудня 2008 року у розмірі 130 696,95 грн.
З огляду на те, що заочним рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 19 червня 2009 року було стягнено з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором за період з 26 квітня 2007 року до 31 грудня 2008 року, вказане судове рішення не виконане, отже, за період з 19 червня 2009 року до 09 грудня 2022 року, інфляційні втрати за прострочення виконання зобов`язання склали 455 704,92 грн; три проценти річних від простроченої суми на підставі статті 625 ЦК України - 52 840,96 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 10 серпня 2023 року вказано, що: касаційна скарга подана на судове рішення у справі, яка відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України є малозначною, проте спір стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт "а") пункту другого частини третьої статті 389 ЦПК України), тому є підстави для відкриття касаційного провадження.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення відповідають неповністю.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо суті спору
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оскільки відповідач не виконала заочне рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 19 червня 2009 року, отже, на підставі частини другої статті 625 ЦК України вона має сплатити кредитору суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, за період з 19 червня 2009 року до 09 грудня 2022 року.
Натомість Верховний Суд неповністю погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, враховуючи таке.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до пункту 8.35 постанови від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14?591цс18).
У пункті 8.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 зазначено, що "Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою".