ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 127/34633/21
провадження № 61-5535св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідачі: директор Вінницької обласної станції юних натуралістів ОСОБА_2, Вінницька обласна станція юних натуралістів,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 16 березня 2023 рокуу складі колегії суддів: Шемети Т. М., Берегового О. Ю., Панасюка О. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до директора Вінницької обласної станції юних натуралістів ОСОБА_2 та Вінницької обласної станції юних натуралістів про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, поновлення доступу до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 з 16 серпня 1999 року і до відсторонення працювала на посаді керівника гуртків відділу сільського господарства у Вінницькій обласній станції юних натуралістів.
07 грудня 2021 року наказом директора Вінницької обласної станції юних натуралістів ОСОБА_2 № 194-ОСд ОСОБА_1 відсторонено від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання до профілактичних щеплень.
ОСОБА_1 вважає такий наказ протиправним, оскільки не було фактичних та правових підстав для відсторонення, адже стаття 46 Кодексу законів про праці України (далі - КЗпП) містить вичерпний перелік підстав для відсторонення, відсутні також підстави для відсторонення, передбачені в статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», щеплення від COVID-19 не входить до обов`язкових профілактичних щеплень, не було подання про відсторонення посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби. Також зазначає, що відсутній закріплений в законі порядок відсторонення через не здійснення щеплення від COVID-19, а постанова Кабінету Міністрів України не може собою підміняти закон. Відсторонення позивачки є втручанням в її право на життя та працю, дискримінацією за ознакою щеплення. Оскільки відсторонення було незаконним, то вона має право на стягнення середнього заробітку за період відсторонення.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03 червня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ директора Вінницької обласної станції юних натуралістів ОСОБА_2 від 07 грудня 2021 року № 194-ОСд про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ; стягнуто з Вінницької обласної станції юних натуралістів на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення, починаючи з 07 грудня 2021 року до 01 березня 2022 року в розмірі 23 788,80 грн та у цій частині допущено до негайного виконання. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03 червня 2022 року позовні вимоги в частині зобов`язання Вінницької обласної станції юних натуралістів поновити на роботі ОСОБА_1 шляхом допуску її до роботи на посаді керівника гуртків відділу сільського господарства у Вінницькій обласній станції юних натуралістів та в частині допуску негайного виконання рішення в частині поновлення на роботі залишено без розгляду.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відсторонення працівників у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень від інфекційних хвороб, до яких Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та календаря профілактичних щеплень в Україні, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ України) від 16 вересня 2011 року № 595 (у редакції наказу МОЗ України 11 серпня 2014 року № 551), віднесено дифтерію, коклюш, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз, відбувається тільки у порядку, встановленому законом, а не підзаконним актом чи наказом керівника міністерства, підприємства чи організації тощо.
Суд першої інстанції виходив з того, що обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.
Отже, суд першої інстанції зауважив, що в правовому аспекті цієї норми закріплено та обумовлено процедуру відсторонення працівника від роботи, відповідно до якої виникнення права у роботодавця на відсторонення працівника від роботи відбувається тільки за наявності необґрунтованої відмови особи за поданням відповідної, тобто уповноваженої посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби. Тож в разі надання працівником обґрунтованої відмови, відсутні підстави у посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби для подання, а у роботодавця права на відсторонення працівника від роботи.
Також суд першої інстанції зауважив, що оскаржуваний наказ приймався на виконання незаконних нормативних актів Кабінету Міністрів України та МОЗ України, що підтверджує його незаконність.
Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 червня 2022 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з Вінницької обласної станції юних натуралістів на користь ОСОБА_1 на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу 5 000,00 грн. В частині інших вимог відмовлено.
Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, понесені позивачем, підлягають стягненню. Суд першої інстанції виходив з того, що заявлена позивачем сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн є співмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 16 березня 2023 року апеляційну скаргу Вінницької обласної станції юних натуралістів, подану її директором ОСОБА_2 , задоволено. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 червня 2022 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до директора Вінницької обласної станції юних натуралістів ОСОБА_2. скасовано із закриттям провадження в цій частині. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 червня 2022 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та в частині розподілу судових витрат та додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 червня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову. В іншій частині рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 червня 2022 року залишено без змін. Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги, понесені Вінницькою обласною станцією юних натуралістів в особі директора ОСОБА_2 , в розмірі 4 086,00 грн компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Приймаючи зазначену постанову, апеляційний суд виходив із того, що директор Вінницької обласної станції юних натуралістів ОСОБА_2 діяла у межах своїх повноважень і відповідно до вимог статті 46 КЗпП, частини 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Наказу МОЗ України від 01 листопада 2021 № 2393, пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 правомірно видала наказ про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати з 07 грудня 2021 року до проходження нею вакцинації від COVID-19. Наказ № 194-ОСд про відсторонення від роботи є законним та відповідає «нагальній суспільній необхідності», є пропорційним цій меті, а позивачка не довела, що таке відсторонення було свавільним та безпідставним.
Апеляційний суд звернув увагу на те, що відсторонення від роботи має наслідком втрату заробітної плати, однак це було прямим наслідком свідомого рішення позивача відмовитися від виконання обов`язку, метою якого є захист здоров`я не лише її, але й малолітніх та неповнолітніх дітей, з якими вона контактує в силу свого місця роботи.
Апеляційний суд вказав, що у спірних правовідносинах суд не вбачає порушення права позивача на працю, визначеного статті 43 Конституції України, оскільки за позивачем зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений. Обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров`я людей.
Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про можливість розгляду позовних вимог ОСОБА_1 до директора Вінницької обласної станції юних натуралістів, оскільки директор Вінницької обласної станції юних натуралістів ОСОБА_2. не може бути відповідачем у цій справі, як фізична особа, наділена процесуальною дієздатністю, оскільки є посадовою особою Вінницької обласної станції юних натуралістів, тобто юридичної особи, від імені якої вона діяла у відносинах з позивачем. Спір у позивачки виник саме з Вінницькою обласною станцією юних натуралістів, яка є юридичною особою, самостійним суб`єктом у цивільних правовідносинах, то саме вона має відповідати за цим позовом. За таких обставин провадження у справі в частині позовних вимог до директора Вінницької обласної станції юних натуралістів ОСОБА_2 підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У квітні 2023 року ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Кравець Р. Ю. звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Вінницького апеляційного суду від 16 березня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення та додаткове рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга містить клопотання про розгляд прави за участю сторін.
Як на підставу касаційного оскарження представник заявника посилається на неврахуванням судом правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 та постановах Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справах № 613/1947/21, № 565/1559/21, № 607/20853/21, № 279/6558/21, № 295/17426/21, № 688/51/22, № 464/9030/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:
- не врахував, що відповідачем були впроваджені додаткові обмежувальні заходи в навчальному закладі, які вказували на можливість зменшення соціальних контактів позивачки з дітьми, а також запровадження дистанційної форми праці, на підтвердження чого позивачкою було надано суду відповідні докази;
- застосував приписи законодавства таким чином, що призвело до незаконного та непропорційного втручання у право на приватне життя та порушення її прав на працю, оскільки не було нагально необхідним і пропорційним легітимній меті втручання в це право;
- застосував такі підзаконні нормативно - правові акти, як Наказ МОЗ України від 01 листопада 2021 року № 2393 та постанову Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, які суперечать вимогам Конституції та законам України;
- не керувався принципом верховенства права та не застосував механізм, передбачений частиною шостою статті 10 ЦПК України, відповідно до якого у разі, якщо закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії;
- проігнорував те, що судом не встановлено факту відмови чи ухилення позивачки від щеплення, саме після її повного та об`єктивного інформування про щеплення, наслідки такого щеплення для здоров`я та про наслідки відмови, що свідчить про невиправдане втручання в права людини та протиправність відсторонення;
- не врахував, що неналежна якість закону або відсутність закону не може бути належним та достатнім виправданням у втручання права людини, адже це недоліки в належному урядуванні з боку держави, які не можуть усуватися за рахунок прав людини;
- не звернув увагу на те, що щеплення проти хвороби «COVID-19» не передбачено ні Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ні Календарем профілактичних щеплень в Україні;
- неправильно застосував положення статті 12 вказаного Закону, які передбачають, що відсторонення від роботи має відбуватися у порядку, встановленому законом, оскільки постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 не є законом і не може його підмінювати.
- не врахував право позивачки на таємницю про стан її здоров`я, що включає в себе і заборону вимагати будь-які документи, що стосуються здоров`я.
У травні 2023 року від Вінницької обласної станції юних натуралістів до Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якій, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, заявник просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Межі касаційного перегляду
Відповідно до частини першої статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 не містить доводів щодо оскарження постанови Вінницького апеляційного суду від 16 березня 2023 року в частині розгляду позовних вимог до директора Вінницької обласної станції юних натуралістів ОСОБА_2 , то таке судове рішення у вказаній частині не перевіряється.
Отже, постанова Вінницького апеляційного суду від 16 березня 2023 року переглядається Верховним Судом лише в частині розгляду позовних вимог ОСОБА_1 до Вінницької обласної станції юних натуралістів.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 18 квітня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 16 березня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Вінницького міського суду Вінницької області матеріали справи № 127/34633/21; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У травні 2023 року матеріали справи № 127/34633/21 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 16 серпня 1999 року ОСОБА_1 прийнята на посаду керівника гуртків відділу сільського господарства, що підтверджується копією трудової книжки.
05 листопада 2021 року наказом № 238 ОСОБА_1 повідомлено, що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого Постановою Кабінету Міністрів України, щеплення проти СОVID-19 є обов`язковим для працівників Вінницької обласної станції юних натуралістів, зобов`язано ОСОБА_1 у строк до 08 листопада 2021 року надати документ, який підтверджує наявність щеплення або довідку про абсолютні протипоказання до щеплення. Попереджено про недопущення до роботи у випадку не надання вказаних документів без збереження заробітної плати. З наказом позивачка ознайомлена під підпис.
Наказом від 07 грудня 2021 року № 194-ОСд ОСОБА_1 відсторонено від роботи на час відсутності щеплення проти СОVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання до щеплення. З наказом позивачка ознайомлена під підпис.
Наказом від 28 лютого 2022 року № 10-ОСд зупинено дію наказу від 07 грудня 2021 року № 194-ОСд та допущено ОСОБА_1 до виконання обов`язків керівника гуртків з 01 березня 2022 року до закінчення воєнного стану.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх правове обґрунтування
Щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 відповідно до закону
Частиною шостою статті 12 Закону України від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон № 1645-ІІІ) передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.
Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
Системний аналіз норм права дає підстави для висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення.
Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими (див.: пункт 10 постанови Великої Палати Верховного Суду
від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).
Щодо відсторонення від роботи працівниці, яка не пройшла обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону
Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:
- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;
- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу
і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;
- в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України від 19 листопада 1992 року № 2801-XII «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.
Закон № 1645-ІІІ визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб
у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів
і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
Частиною першою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу
є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє
частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони
і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше
частини шостої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Згідно із Положенням про МОЗ України (далі - Положення про МОЗ України), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ Україниє головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ?інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.