У х в а л а
08 листопада 2023 року
м. Київ
Справа № 686/25511/20
Провадження № 14-145зц23
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Мартєва С. Ю.,
суддів Банаська О. О., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,
перевіривши заяву ОСОБА_1 про здійснення контролю за виконанням судового рішення у справі № 686/25511/20 за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі Міністерства юстиції України, за участю третьої особи - Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди,
УСТАНОВИЛА:
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави України в особі Міністерства юстиції України про відшкодування моральної шкоди в сумі 5 000 000,00 грн.
Позов мотивував тим, що 06 вересня 2017 року його затримали за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 189 Кримінального кодексу України.
Послався на те, що під час розгляду в суді питання про застосування запобіжного заходу ОСОБА_1 помістили в металеву клітку, також щодо нього застосовували кайданки. Унаслідок незаконних слідчих дій органу державної влади позивач зазнав душевних страждань і приниження, були порушені його честь і гідність, він потерпів від нелюдського поводження.
Рішенням від 04 лютого 2021 року Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області у позові відмовив.
Мотивував рішення тим, що в цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, який наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах. Міністерство юстиції України не є тим органом державної влади, що наділений повноваженнями реалізовувати від імені держави права та обов`язки у правовідносинах, які пов`язані з порядком судового розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу щодо підозрюваного, не є органом, який здійснює оперативно-розшукову діяльність і досудове розслідування.
Зазначив, що ОСОБА_1 заявив позов до Міністерства юстиції України, яке є неналежним відповідачем у справі, то ці вимоги не підлягають задоволенню.
Постановою від 10 серпня 2021 року Хмельницький апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 лютого 2021 року змінив, виклавши його мотивувальну частину в редакції своєї постанови.
Решту рішення залишив без змін.
Постанову мотивував тим, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів про те, що відносно ОСОБА_1 вчинені неправомірні дії, які знаходяться у прямому причинному зв`язку із завданням йому шкоди.
Виходив з недоведеності складу цивільного правопорушення відносно ОСОБА_1 , що є юридичною підставою відповідальності держави України перед ним за завдані збитки, а тому вважав позов необґрунтованим.
Постановою від 03 серпня 2022 року Верховний Суд касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 лютого 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 10 серпня 2021 року скасував та ухвалив нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до держави України в особі Міністерства юстиції України, за участю третьої особи - Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди задовольнив частково.
Стягнув з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 1 000,00 грн.
Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції щодо суб`єктного складу учасників справи, зазначив, що відповідачем у справі є держава Україна, а не орган, діями чи бездіяльністю якого було завдано шкоду при здійсненні ним своїх повноважень.
Виходив з того, що протиправне утримання ОСОБА_1 у гратчастому, а не скляному загородженні в залі судового засідання мало об`єктивно принизливий характер, несумісний із стандартами цивілізованої поведінки, як таке становило образу людської гідності, чим спричинило йому моральну шкоду, на що не звернули увагу суди першої та апеляційної інстанцій.
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 надіслав до Великої Палати Верховного Суду заяву про здійснення контролю за виконанням судового рішення у справі № 686/25511/20 за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі Офісу Генерального прокурора, за участю третіх осіб: Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області, про відшкодування шкоди.
Заяву мотивував тим, що контроль за виконанням рішення суду є імперативним приписом Конституції України для суду, яка зобов`язує суди його здійснювати.
Велика Палата Верхового Суду вважає, що у прийнятті заяви необхідно відмовити та повернути її заявнику.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (частина четверта статті 10 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру.
Фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів» (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (Sokurenko and Strygun v. Ukraine), заяви № 29458/04 і № 29465/04, § 24).