ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2023 року
місто Київ
справа № 757/58185/21
провадження № 61-9558св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 серпня 2022 року у складі судді Бусик О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 24 травня 2023 року у складі колегії суддів: Нежури В. А., Невідомої Т. О., Поліщук Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» (далі - ТОВ «ФК «Фінілон»), про захист прав споживачів, стягнення пені та 3 % річних.
Позов обґрунтовано тим, що 30 квітня 2013 року між ним та Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») укладено договір банківського вкладу № SAMDN80000734971296 на суму
15 000,00 євро зі ставкою 6,5 % річних строком на 3 місяці з автоматичною пролонгацією. Надалі позивач збільшив суму вкладу до 45 000,00 євро.
22 травня 2018 року ОСОБА_1 подав заяву про розірвання договору банківського вкладу, яку банк отримав 24 травня 2018 року, проте відповідач письмової відповіді не надав. Разом з тим, оператор в телефонному режимі повідомив про те, що вклад не буде повернуто до моменту деокупації Автономної Республіки Крим. У зв`язку
з наведеним, позивач звернувся до суду.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 19 липня 2019 року у справі № 757/28811/18, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду
від 06 липня 2020 року позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про розірвання договору та стягнення коштів задоволено частково. Розірвано договір від 30 квітня 2013 року № SAMDN80000734971296, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 . Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму банківського вкладу за договором від 30 квітня 2013 року
№ SAMDN80000734971296 у розмірі 45 000,00 євро та проценти за договором
від 30 квітня 2013 року № SAMDN80000734971296 за період із 01 лютого 2014 року до 12 червня 2018 у розмірі 12 613,77 євро.
28 серпня 2020 року Печерський районний суд міста Києва видав виконавчий лист про примусове виконання рішення суду. 24 вересня 2020 року головним державним виконавцем ВПВР Департаменту ДВС МЮ України відкрито виконавче провадження.
13 листопада 2020 року рішення Печерського районного суду міста Києва
від 19 липня 2019 року виконане і сума вкладу та процентів перераховані на рахунок позивача. Оскільки відповідач невчасно виконав свої зобов`язання за договором депозиту, позивач був вимушений звернутись до суду за захистом свого порушеного права.
Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користь 3 % річних від загальної простроченої суми виплат за договором банківського вкладу від 30 квітня 2013 року № SAMDN80000734971296 у розмірі 4 266,58 євро, а також пеню у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за порушення договору банківського вкладу від 30 квітня 2013 року № SAMDN80000734971296
у розмірі 45 000,00 євро.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 01 серпня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 4 266,58 євро як 3 % річних без врахування податків та зборів. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення мотивовано тим, що вимоги в частині стягнення суми 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є доведеними. Водночас вимоги про стягнення пені на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» не підлягають задоволенню, оскільки між позивачем та банком припинено правовідносини з договору банківського вкладу, тому частина п`ята статті 10 Закону № 1023-ХІІ не розповсюджується на спірні правовідносини.
Постановою Київського апеляційного суду від 24 травня 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 серпня 2022 року змінено. Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 3 % річних у розмірі 2 722,19 євро. В іншій частині рішення залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення пені передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та наявність підстав для стягнення 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України, проте змінив її розмір.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У червні 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 травня 2023 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову
у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі
№ 607/11746/17, від 06 жовтня 2021 року у справі № 263/11275/18, від 27 квітня
2022 року у справі № 321/1260/19, від 28 вересня 2022 року у справі № 530/1995/18. Крім того, у касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень міститься посилання на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначено, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не прийняли їх до уваги (пункт 1 частина третя статті 411 ЦПК України).
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального
і процесуального права.
Оскільки касаційна скарга не містить доводів про скасування судових рішень в частині, де відмовлено у задоволенні позову, тому суд касаційної інстанції в цій частині судові рішення не переглядає.
Встановлені судами обставини
30 квітня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір № SAMDN80000734971296, за умовами якого банк відкриває депозитний рахунок
№ НОМЕР_1 , на який зараховується вклад у розмірі 15 000,00 євро на строк 92 дні до 30 липня 2013 року включно.
На виконання вказаного договору позивачем внесено на рахунок банку
15 000,00 євро, що підтверджується платіжним доручення про внесення грошових коштів на депозит від 30 квітня 2013 року.
16 липня 2013 року на депозитний рахунок позивачем зараховано 8 000,00 євро.
26 вересня 2013 року зараховано 22 000,00 євро.
17 листопада 2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «ФК «Фінілон» укладено договір про переведення боргу.
22 травня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою про розірвання договору банківського вкладу від 30 квітня 2013 року
№ SAMDN80000734971296 та просив повернути вклад разом із нарахованими відсотками, яку банк отримав 24 травня 2018 року.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 19 липня 2019 року у справі № 757/28811/18, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду
від 06 липня 2020 року, позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про розірвання договору та стягнення коштів задоволено частково. Розірвано договір
від 30 квітня 2013 року № SAMDN80000734971296, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 . Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь
ОСОБА_1 суму банківського вкладу за договором від 30 квітня 2013 року
№ SAMDN80000734971296 у розмірі 45 000,00 євро та проценти за договором
від 30 квітня 2013 року № SAMDN80000734971296 за період із 01 лютого 2014 року до 12 червня 2018 року у розмірі 12 613,77 євро.
Цим судовим рішенням установлено, що заява ОСОБА_1 про розірвання договору від 22 травня 2018 року отримана банком 24 травня 2018 року. 28 серпня 2020 року Печерський районний суд міста Києва видав виконавчий лист про примусове виконання рішення суду.
Згідно із постановою головний державний виконавець ВПВР Департаменту ДВС МЮ України від 24 вересня 2020 року відкрив виконавче провадження.
Відповідно виписки з розрахунку АТ КБ «ПриватБанк» рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 липня 2019 року у справі № 757/28811/18 виконано 21 жовтня 2020 року, шляхом перерахування банком стягнутих сум на депозитний рахунок державної виконавчої служби. 13 листопада 2020 року сума вкладу та процентів перераховані на рахунок позивача.
Постановою державного виконавця від 20 листопада 2020 року виконавче провадження з примусового виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 липня 2019 року у справі № 757/28811/18 закінчено.
Нормативно-правове обґрунтування
За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід
в іншій формі на умовах і в порядку, встановлених договором (частина перша
статті 1058 ЦК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.
За змістом положень статей 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).
Отже, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти
з процентами зі спливом встановленого договором строку. Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов`язку повернути (видати) кошти вкладникові. Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).
Висновки за результатами розгляду касаційноїскарги
Суд першої інстанції, встановивши, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від 19 липня 2019 року у справі № 757/28811/18, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року, стягнено суми вкладу та нараховані відсотки, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України. Вимоги про стягнення пені на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» не підлягають задоволенню у зв`язку з їх безпідставністю.