ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 947/31704/19
провадження № 61-1723 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
третя особа - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 січня 2021 року у складі судді Маломуж А. І. та постанову Одеського апеляційного суду від 18 січня 2022 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення грошових коштів.
Позовна заява обґрунтована тим, що з 20 вересня 2003 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який було розірвано заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 09 лютого 2015 року у справі № 520/2119/14-ц.
26 липня 2011 року, в період шлюбу, він взяв у свого брата ОСОБА_3 позику в розмірі 65 000 дол. США на придбання нерухомого майна для подружжя, про що склав боргову розписку.
У подальшому була придбана квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 76,1 кв. м, житловою площею 38, 9 кв. м, право власності на яку було зареєстровано за ним відповідно до свідоцтва про право власності від 25 травня 2013 року, номер НОМЕР_1 .
Вказував, що на час розірвання шлюбу в судовому порядку за рахунок коштів подружжя позикодавцю було повернуто грошові кошти у розмірі 17 400 дол. США.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 05 липня 2018 року у справі № 520/15037/15-ц визнано спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 та визнано право власності на вказану квартиру по 1/2 частці за кожним. До ухвалення цього рішення він помилково вважав, що квартира належить йому на праві приватної власності, та виключно він має нести фінансовий тягар по поверненню запозичених коштів.
Вказував, що після розірвання шлюбу протягом 2015-2018 років він повністю за рахунок власних коштів сплатив борг за позикою. З урахуванням тих обставин, що договір позики був укладений в інтересах сім`ї, вважав, що відповідачка має сплатити на його користь половину грошових коштів, сплачених ним за договором позики, що, з урахуванням раніше сплачених коштів, дорівнює 23 800 дол. США та еквівалентно 554 301 грн.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь грошові кошти в розмірі 554 302 грн та судові витрати по справі.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 18 січня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суди виходили із того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що отримані ним кошти в розмірі 65 000 дол. США за розпискою від 26 липня 2011 року від брата ОСОБА_3 були використані саме для придбання квартири в інтересах сім`ї та за згодою ОСОБА_2 .
Суди визнали необґрунтованими посилання ОСОБА_1 на неврахування обставин, встановлених судовим рішенням у справі № 520/15037/15-ц про поділ майна подружжя, оскільки при розгляді вказаної справи судом не досліджувалась розписка від 26 липня 2011 року, а із пояснень ОСОБА_3 , наданих у вказаній справі, відомо, що останнім періодично здійснювалися перекази на ім`я ОСОБА_1 , що не узгоджується із поясненнями ОСОБА_1 про отримання всієї грошової суми в розмірі 65 000 дол. США за розпискою від 26 липня 2011 року одноразово.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 січня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 січня 2022 року й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказує, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15, постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14, постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 713/285/2012(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 лютого 2023 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 947/31704/19 із Київського районного суду м. Одеси.
У березні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 жовтня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю, не врахували, що для укладення договору позики (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя; той з подружжя, хто укладає договір позики (позичає кошти), не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов`язальних правовідносин (постанова Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 713/285/2012).
Крім того, суди не врахували факт отримання позики позивачем в період шлюбу, не надали належної оцінки змісту розписки, у якій зазначено, що позика укладена для придбання житла в інтересах сім`ї. Відповідачем не спростовано належними доказами, що кошти, отримані за договором позики, були використані ОСОБА_1 не в інтересах сім`ї, а на особисті потреби.
Якщо сторони не врахували відповідних боргових зобов`язань при розгляді справи про поділ майна подружжя, то це не може доводити відсутність цих спільних боргових зобов`язань у колишнього подружжя (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15).
Також суди не врахували преюдиціальні обставини, встановлені у справі №520/15037/15-ц про поділ майна подружжя, а саме: що ОСОБА_1 не доведено факт придбання майна за особисті кошти; позичення коштів ОСОБА_1 у свого брата ОСОБА_3 є фактом укладення договору позики в інтересах сім`ї, а майно, придбане за ці кошти, є спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
20 вересня 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, який розірвано заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 09 лютого 2015 року у справі № 520/2119/14-ц (а. с. 1314, т. 1).
26 липня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено в простій письмовій формі договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 отримав у ОСОБА_3 позику в розмірі 65 000 дол. США на придбання нерухомості, ремонт та інші сімейні потреби, що підтверджується розпискою від 26 липня 2011 року (а. с. 12, т. 1).
В розписці містяться записи, зокрема: від 01 березня 2015 року про повернення ОСОБА_1 частини позики із зазначенням, що станом на час здійснення даного запису заборгованість становить 47 600 дол. США; від 10 листопада 2016 року про те, що заборгованість ОСОБА_1 становить 44 000 дол. США; від 10 вересня 2017 року про те, що заборгованість ОСОБА_1 становить 32 000 дол. США; від 08 жовтня 2018 року про підтвердження позикодавцем ОСОБА_3 повернення оригіналу вказаної розписки та повне погашення ОСОБА_1 заборгованості в загальному розмірі 65 000 дол. США.
Відповідно до свідоцтва про право власності серії та номер НОМЕР_1 , виданого 25 травня 2013 року, за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 76, 1 кв. м, житловою площею 38, 9 кв. м.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси 05 липня 2018 року, яке набрало законної сили, у справі № 520/15037/15-ц, визнано спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , реєстраційний номер нерухомого майна 67506751101; нежитлове приміщення № 30к, розташоване по АДРЕСА_3 , реєстраційний номер 37272789; автомобіль марки «Меrcedes-Вenz Vito 112 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2002 року випуску. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку двокімнатної квартири АДРЕСА_2 , реєстраційний номер нерухомого майна 67506751101; 1/2 частку нежитлового приміщення № 30к, розташованого по АДРЕСА_3 , реєстраційний номер 37272789; 1/2 частку марки «Меrcedes-Вenz Vito 112 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2002 року випуску. Залишено за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку двокімнатної квартири АДРЕСА_2 , реєстраційний номер нерухомого майна 67506751101; 1/2 частку нежитлового приміщення № 30к, розташованого по АДРЕСА_3 , реєстраційний номер 37272789; 1/2 частку марки «Меrcedes-Вenz Vito 112 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2002 року випуску (а. с. 15-20, т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.