ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 766/559/20
провадження № 61-19486 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
третя особа - приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Гіліна Марина Григорівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Херсонського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Кузнєцової О. А., Майданіка В. В.,Орловської Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2020 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовомдо ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Гіліна М. Г., про визнання договору дарування недійсним.
Позовна заява обґрунтована тим, що їй на праві власності на підставі рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 27 листопада 2013 року у справі № 2114/7503/12 належало 32/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .
Вказувала, що з 2006 року вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_4 , які було припинено 07 липня 2016 року. Після припинення шлюбних відносин ОСОБА_4 вимагав від неї виплати грошових коштів, оскільки вважав, що вказана частина житлового будинку є їх спільно набутим майном. Побоюючись, що у разі звернення ОСОБА_4 до суду вона зможе втратити належну їй частину будинку, яка є єдиним місцем її проживання, вона прийняла пропозицію свого сина ОСОБА_2 щодо переоформлення належного їй нерухомого майна на ім`я останнього.
23 вересня 2016 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договір дарування 32/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Гіліною М. Г. за реєстровим № 3-412.
Стверджувала, що дії сторін під час укладання договору дарування від 23 вересня 2016 року були направленні не на реальне настання правових наслідків, обумовлених цим договором, а на фіктивний перехід права власності на спірне нерухоме майно з метою уникнення вимог ОСОБА_4 щодо стягнення з неї грошових коштів, тому цей правочин є фіктивним відповідно до статей 203, 215, 234 ЦК України.
Вказувала, що строк позовної давності пропущено нею з поважних причин, оскільки до часу звернення до суду з позовом відповідач не заперечував її право власності на частину житлового будинку.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просила суд поновити строк звернення до суду; визнати недійсним договір дарування 32/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , укладений 23 вересня 2016року між нею та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Гіліною М. Г. за реєстровим № 3-412.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 23 червня 2021 року у складі судді Прохоренко В. В. позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір дарування 32/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Гіліною М. Г., за реєстровим № 3-412.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості вимог позивача, оскільки укладення сторонами оспорюваного правочину не було спрямовано на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, що суперечить вимогам закону і є підставою для визнання його недійсним внаслідок фіктивності. Суд вказав, що відчуження ОСОБА_1 майна на підставі безвідплатного договору на користь свого сина ОСОБА_2 було використано ними з метою уникнення сплати боргу ОСОБА_4 .
Також суд зазначив, що про порушене право на користування житловим приміщенням позивачка дізналася у 2019 році, повернувшись до України після закінчення трудової візи, а тому строк звернення до суду за захистом порушеного права нею не пропущено.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Херсонського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено.
Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 23 червня 2021 року скасовано, прийнято постанову про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 не надала об`єктивних і переконливих доказів того, що оспорюваний правочин укладено без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлювалися, тобто не довела своїх вимог про фіктивність договору дарування частини житлового будинку, оскільки подальші дії сторін правочину свідчили про його виконання в натурі: ОСОБА_2 разом зі своєю сім`єю вселився до будинку та проживав в ньому, тобто вступив в управління цим майном та використовував його за прямим призначенням. Позивачкою не надано будь-яких належних та достовірних доказів на підтвердження того, що між нею та ОСОБА_4 існували грошові зобов`язання як на час укладання оспорюваного договору дарування, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення, будь-які позови до позивачки про стягнення заборгованості відсутні. Отже, посилання ОСОБА_1 на те, що укладення з відповідачем оспорюваного правочину було здійснено з метою уникнення вимог кредитора та в подальшому - звернення стягнення на майно, не знайшло свого підтвердження.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2021 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Херсонського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року та залишити в силі рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 23 червня 2021 року.
Підставами касаційного оскарження указаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказує, що суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 201/2832/19, у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В., Воробйової І. А., Лідовця Р. А. від 22 лютого 2022 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 766/559/20 із Херсонського міського суду Херсонської області.
У липні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 серпня 2023 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М.; судді, які входять до складу колегії: Білоконь О. В, Сакара Н. Ю.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю. Вказує на те, що після укладення оспорюваного договору дарування вона тривалий час продовжувала користуватися будинком, здійснювала його утримання, а також проживала у спірному будинку та була у ньому зареєстрована, що підтверджується наданими суду доказами та поясненнями свідків. Відповідач ОСОБА_2 не претендував на спірну частину будинку і не вважав її своєю власністю, в будинок вселився лише у 2018 році, що спростовує висновки апеляційного суду про те, що після укладення договору дарування від 23 вересня 2016 року відповідач вступив в управління майном та використовував його за прямим призначенням. Отже, після укладення оспорюваного правочину відповідач не вчиняв ніяких дій на його виконання, що свідчить про фіктивність оспорюваного договору дарування.
Апеляційним судом не надано належної оцінки поясненням свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , які підтвердили факт фізичного та психологічного тиску на неї з боку ОСОБА_4 , який вимагав отримання грошових коштів, вкладених ним у ремонт будинку.
Водночас судом першої інстанції надана належна правова оцінка доказам і обставинам справи та ухвалено законне та обґрунтоване судове рішення про задоволення позову, яке безпідставно скасовано судом апеляційної інстанції.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 на праві власності належало 32/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , на підставі рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 27 листопада 2013 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Херсонської області від 13 лютого 2014 року у справі № 2114/7503/12 (а. с. 43-46, 47-51).
Згідно з довідкою від 16 грудня 2019 року № 23, виданою органом самоорганізації населення виконкому Корабельної районної у м. Херсоні ради, ОСОБА_1 з 1996 року зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 6).
23 вересня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування, за яким ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 32/100 частини домоволодіння з надвірними будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 8). Договір посвідчено приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Гіліною М. Г. за реєстровим № 3-412.
Відповідач ОСОБА_2 є сином позивачки ОСОБА_3 .
Відповідно до пункту 7 договору дарування від 23 вересня 2016 року сторони підтвердили, що вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними; укладення договору відповідає їх інтересам; волевиявлення є вільним, усвідомленим, відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому. Дарувальник стверджує, що дарування здійснюється ним за його власною волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного, так і морального.
У пункті 8 договору дарування від 23 вересня 2016 року сторони засвідчили, що у тексті цього договору зафіксовано усі істотні умови, які стосуються дарування нерухомого майна. Будь-які попередні домовленості, які мали місце щодо укладення цього договору і не відображені у його тексті, після підписання договору не матимуть правового значення.
У пункті 9 договору дарування від 23 вересня 2016 року сторони погодили, що право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. Обдаровуваний свідчить, що він дарунок приймає. Прийняттям дарунка вважається одержання оригінального примірника цього договору після його нотаріального посвідчення.
В посвідчувальному написі договору дарування від 23 вересня 2016 року вказано, що договір підписаний сторонами особисто в присутності нотаріуса, особи сторін встановлено, їх дієздатність перевірено.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.