ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 753/9334/18
провадження № 61-12828св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь. О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевчук Зоя Михайлівна, державне підприємство «Київський міський центр державного земельного кадастру та приватизації землі», ОСОБА_3 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Діденка Антона Олександровича на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 30 листопада 2021 року у складі судді Мицик Ю. С. та постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Нежури В. А., Вербової І. М., Невідомої Т. О.
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевчук З. М. (далі - приватний нотаріус КМНО Шевчук З. М.), державне підприємство «Київський міський центр державного земельного кадастру та приватизації землі» (далі - ДП «Київський міський центр державного земельного кадастру та приватизації землі»), про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації та визнання права власності.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що рішенням Київської міської ради від 04 лютого 1999 року № 128-8/229 її батьку ОСОБА_4 було надано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0583 га для ведення садівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю, виданим 31 серпня 2000 року та зареєстрованим в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 90-2-05616. Її батько ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її матір та дружина ОСОБА_4 - ОСОБА_5 . 10 січня 2008 року державним нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори їй було видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 на 1/2 частину зазначеної земельної ділянки, а 15 січня 2008 року - свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 на 1/2 частину вказаної земельної ділянки. Таким чином, з січня 2008 року вона є власником цієї земельної ділянки. 09 травня 2018 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно їй стало відомо про те, що 12 жовтня 2016 року приватний нотаріус КМНО Шевчук З. М. зареєструвала за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 0,0583 га, кадастровий номер 8000000000:90:597:0031, з цільовим призначенням для ведення підсобного сільського господарства, для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою для такої реєстрації зазначено договір купівлі-продажу, серія та номер: 1532, виданий 12 жовтня 2016 року. Однак вона не укладала будь-яких правочинів щодо вказаної земельної ділянки. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 спірну земельну ділянку, скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку, та визнати за нею право власності на цю земельну ділянку.
12 грудня 2019 року представник ОСОБА_2 - адвокат Саханчук А. Д. подав до суду клопотання про залучення ОСОБА_3 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, посилаючись на те, що ОСОБА_4 відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 01 листопада 2001 року, а за договором купівлі-продажу від 12 жовтня 2016 року ОСОБА_3 відчужив цю земельну ділянку ОСОБА_2 . Тому рішення суду в цій справі може вплинути на права та обов`язки ОСОБА_3 .
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 12 грудня 2019 року ОСОБА_3 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 30 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,0583 га, кадастровий номер 8000000000:90:597:0031, з цільовим призначенням для ведення підсобного сільського господарства, для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Витребувано зазначену земельну ділянку у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 . Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 31913305 від 18 жовтня 2016 року, прийняте приватним нотаріусом КМНО Шевчук З. М., та запис про право власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що за витягом з технічної документації від 16 жовтня 2007 року № ФС-00204/2007 спірна земельна ділянка рахувалась за ОСОБА_4 , тому ОСОБА_1 повинна була звернутися до органу реєстрації за підтвердженням набутого права власності на спірну земельну ділянку, зареєструвавши свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . Таким чином, ОСОБА_1 мала правові підстави звернутись з позовом про визнання її права власності на спірну земельну ділянку, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує право власності. З листа Одинадцятої київської державної нотаріальної контори від 24 жовтня 2018 року № 7033/01-16 вбачається, що записів про укладення між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 договору від 01 листопада 2001 року, посвідченого державним нотаріусом Адаменко О. І. за реєстровим № 711, не виявлено. Цим же листом повідомлено, що всі нотаріальні дії державного нотаріуса Адаменка О. І. складалися з двох цифр. Такого номера нотаріальної дії як № 711 щодо укладеного договору між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідченого державним нотаріусом Адаменко О. І. за реєстровим № 711, не виявлено, а за датою від 01 листопада 2001 року відсутні будь-які нотаріальні дії від імені ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Дані обставини свідчать про відсутність зареєстрованого договору між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , а відтак волевиявлення ОСОБА_4 на відчуження земельної ділянки не підтверджено, що вказує на неукладеність правочину. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнано судом недійсним. Крім того, за витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, сформованим 12 жовтня 2016 року, датою реєстрації земельної ділянки площею 0,0583 га, кадастровий номер 8000000000:90:597:0031, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , є 31 серпня 2000 року і власником ділянки зазначений ОСОБА_3 , однак з договору купівлі-продажу земельної ділянки вбачається, що ОСОБА_3 придбав спірну ділянку лише через рік, а саме 01 листопада 2001 року. Тобто, дані про реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку стосуються періоду права власності на неї ОСОБА_4 . З огляду на те, що за договором купівлі-продажу ОСОБА_3 відчужив спірну земельну ділянку відповідачу ОСОБА_2 , а між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 не існувало жодних правовідносин, тому вимога про витребування з володіння відповідача цієї земельної ділянки заявлена у відповідності до чинного законодавства і є правомірною, оскільки майно вибуло з володіння власника не з його волі. З метою відновлення порушеного права позивача, суд вважав за необхідне також скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 31913305 від 18 жовтня 2016 року, прийняте приватним нотаріусом КМНО Шевчук З. М. та запис про право власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Київського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 30 листопада 2021 року в частині визнання права власності на земельну ділянку за ОСОБА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Однак апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції про визнання за ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку, оскільки вона набула права власності на цю земельну ділянку з моменту відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , отримала свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батьків.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Діденко А. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 30 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пунктів 1, 4 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19), від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 (провадження № 14-445цс19), від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20), від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21), від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20), в постановах Верховного Суду від 11 лютого 2019 року у справі № 761/1989/14-ц (провадження № 61-8св19), від 09 червня 2021 року у справі № 643/1735/19 (провадження № 61-1526св20), від 28 квітня 2022 року у справі № 521/10766/18 (провадження № 61-2162св22), від 19 травня 2022 року у справі № 703/856/20 (провадження № 61-17962св21), від 06 липня 2022 року у справі № 757/24489/20-ц (провадження № 61-9734св21), від 16 серпня 2022 року у справі № 904/4339/21, від 30 серпня 2022 року у справі № 920/750/20, від 31 серпня 2022 року у справі № 450/2613/18 (провадження № 61-4860св21), від 15 листопада 2022 року у справі № 914/2736/21, а також - не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Дарницького районного суду міста Києва.
24 січня 2023 року справа № 753/9334/18 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Діденка А. О. мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що право власності на нерухоме майно виникає за умови наявності кількох юридичних фактів, до яких належить і державна реєстрація права власності. Оскільки ОСОБА_1 не провела державну реєстрацію права власності відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», тому не набула права власності на спірну земельну ділянку. Державний акт, виданий на ім`я спадкодавця не містив кадастрового номера та не мав технічної документації, тому ОСОБА_1 при оформленні права на нерухоме майно в порядку спадкування та здійснення його державної реєстрації, необхідно було виготовити технічну документацію. Про необхідність здійснення певних дій для отримання у власність вказаної земельної ділянки їй було роз`яснено при прийняті спадщини, а також було зазначено про ці застереження в свідоцтві про право на спадщину. Отже, позивачу було відомо, що право власності на спірну земельну ділянку виникне у неї лише з моменту здійснення державної реєстрації. Однак матеріали справи не містять відомостей, що позивач вчиняла дії спрямовані на реалізацію свого права на спадкове майно, тому суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про витребування спірного нерухомого майна від добросовісного набувача відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки ОСОБА_1 не була його власником. Лист Одинадцятої київської державної нотаріальної контори від 24 жовтня 2018 року № 7033/01-16, на який послалися суди попередніх інстанцій, є недопустимим доказом, а свідчать лише про неналежне ведення діловодства та не оформлення облікових і архівних документів в нотаріальній конторі. Зробивши висновок про неукладення між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 договору купівлі-продажу від 01 листопада 2001 року, суди не дослідили питання про те, чи є дійсними підписи сторін договору та нотаріуса, тобто ключове питання, відповідь на яке є необхідною для ухвалення законного та справедливого рішення. Відповідач є добросовісним набувачем та законним власником спірної земельної ділянки, право власності якого було належним чином зареєстроване в державних реєстрах, а вимоги позивача щодо витребування майна не підлягають задоволенню, так як остання ніколи не набувала право власності на спірну земельну ділянку. Крім того, суди не звернули увагу на неналежний спосіб захисту прав позивача, не врахували положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), що є релевантною до даної справи.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно з державним актом на право приватної власності на землю, виданим 31 серпня 2000 року та зареєстрованим в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 90-2-05616, на підставі рішення Київської міської ради від 04 лютого 1999 року № 128-8/229 ОСОБА_4 було надано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0583 га для ведення садівництва, що розташована в АДРЕСА_2 » (т.1 а.с.8).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його дружина - ОСОБА_5 (т.1 а.с.9-10).
На запит нотаріальної контори Головним управлінням земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надано витяг з технічної документації № ФС-00204/2007 від 16 жовтня 2007 року, згідно з яким земельна ділянка площею 583 кв. м з цільовим призначенням для ведення садівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , рахується за ОСОБА_4 (т.1 а.с.13).
10 січня 2008 року державним нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 на 1/2 частину вищезазначеної земельної ділянки, а 15 січня 2008 року - свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 на 1/2 частину вищевказаної земельної ділянки.
При цьому за наявною в матеріалах справи копією договору купівлі-продажу від 01 листопада 2001 року, в якому вказано, що його посвідчено державним нотаріусом Одинадцятої київської державної нотаріальної контори Адаменко О. І. та зареєстровано в реєстрі за № 711, ОСОБА_4 продав ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0583 га для ведення садівництва, що розташована в АДРЕСА_2 » (т.1 а.с.118-119).
За клопотанням сторони позивача ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 17 жовтня 2018 року було витребувано у державного нотаріуса Адаменка О. І. або іншої відповідальної особи Одинадцятої київської державної нотаріальної контори належним чином завірену копію другого примірника договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 01 листопада 2001 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та зареєстрованого в реєстрі за № 711. Витребувано у державного нотаріуса Адаменка О. І. або іншої відповідальної особи Одинадцятої київської державної нотаріальної конториналежним чином завірену копію сторінки книги реєстрації нотаріальних дій, в якій розміщено обліковий запис за № 711 щодо зазначеного у пункті 1 правочину. Витребувано з Київської міської ради інформацію (у формі завіреної в установленому законом порядку копії) про факт державної реєстрації права власності на земельну ділянку площею 0,0583 га, кадастровий номер 8000000000:90:597:0031, з цільовим призначенням для ведення підсобного сільського господарства, для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за громадянином України ОСОБА_3 (т.1 а.с.45-46).
На виконання вищевказаної ухвали суду листом Одинадцятої київської державної нотаріальної контори від 24 жовтня 2018 року № 7033/01-16 було повідомлено про те, що згідно перевірки архівних документів , а саме: реєстрів нотаріальних дій за 2001 рік державного нотаріуса Адаменка О. І., нарядів договорів за 2001 рік (наряду договорів купівлі-продажу земельних ділянок, договорів відчуження будинків за 2001 рік), записів про договори з реквізитами укладення між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 від 01 листопада 2001 року, посвідченого державним нотаріусом Адаменко О. І. за реєстровим № 711, не виявлено.Також повідомлено про те, що всі нотаріальні дії державного нотаріуса Адаменка О. І. складалися з двох цифр. Такого номера нотаріальної дії як № 711 щодо укладеного договору між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідченого державним нотаріусом Адаменко О. І. за реєстровим № 711, не виявлено. А за датою від 01 листопада 2001 року відсутні будь-які нотаріальні дії від імені ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (т.1 а.с.63)
Листом Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 22 липня 2019 року № 0570202/3-13560 на виконання вищевказаної ухвали суду надано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 10 липня 2019 року № 173370661, з якої вбачається, що на підставі договору купівлі-продажу від 01 листопада 2001 року, посвідченого державним нотаріусом Одинадцятої київської державної нотаріальної контори Адаменко О. І. та зареєстрованим в реєстрі за № 711, приватним нотаріусом КМНО Шевчук З. М. прийнято рішення від 03 жовтня 2016 року, індексний номер 31689296, про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на об`єкт нерухомого майна - земельну ділянку площею 0,0583 га, кадастровий номер 8000000000:90:597:0031, з цільовим призначенням для ведення підсобного сільського господарства, для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . В подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 12 жовтня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Шевчук З. М. та зареєстрованим в реєстрі за № 1532, цим нотаріусом прийнято рішення від 18 жовтня 2016 року, індексний номер 31913305, про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на вказаний об`єкт нерухомого майна. (т.1 а.с.99-105)
При цьому за витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, сформованим 12 жовтня 2016 року за № НВ-0000275752016 на запит ОСОБА_3 судами встановлено, що датою реєстрації земельної ділянки площею 0,0583 га, кадастровий номер 8000000000:90:597:0031, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , є 31 серпня 2000 року і власником ділянки зазначений ОСОБА_3 , хоча з договору купівлі-продажу земельної ділянки вбачається, що ОСОБА_3 придбав спірну ділянку лише через рік, а саме 01 листопада 2001 року (т.1 а.с.122-123).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктами 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Діденка А. О. не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року, що набрав чинності 01 січня 2004 року, ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Спірні правовідносини між сторонами пов`язані з укладенням/неукладенням договору купівлі-продажу від 01 листопада 2001 року, тому при вирішенні спору підлягають застосуванню положення ЦК УРСР 1963 року.
Частиною першою статті 4 ЦК УРСР 1963 року передбачено, що цивільні права і обов`язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов`язки.
Відповідно до цього цивільні права і обов`язки виникають, в тому числі, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (пункт 1 частини другої статті 4 ЦК УРСР 1963 року).
Згідно зі статтею 41 ЦК УРСР 1963 року угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.
Відповідно до статті 49 Закону України «Про власність», чинного на час виникнення спірних правовідносин, володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом.
За змістом статей 128, 153 ЦК УРСР 1963 року право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
За договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 224 ЦК УРСР 1963 року).
Відповідно до статті 131 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦК УРСР 1963 року з урахуванням вимог цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, третьою статті 132 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються. Угоди про перехід права власності на земельні ділянки вважаються укладеними з дня їх нотаріального посвідчення.
Так само пунктом 2.3 Порядку посвідчення договорів відчуження земельних ділянок, затвердженого наказом Держкомзему, від 06 червня 1996 року № 48/14/5, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок), передбачено, що договір відчуження земельної ділянки посвідчується в нотаріальному порядку.
Абзацом другим пункту 2.6 Порядку встановлено, що до договору купівлі-продажу земельної ділянки, якщо продавцем є громадянин, додається державний акт на право власності продавця на земельну ділянку. У випадку, коли продається частина земельної ділянки, нотаріус робить відповідні відмітки на державному акті на право власності продавця на земельну ділянку. Державний акт, на підставі якого була посвідчена угода про продаж всієї земельної ділянки, приєднується до примірника угоди, що залишається у справах нотаріальної контори чи приватного нотаріуса. Відмітка у паспорті з цього приводу погашається відповідною місцевою Радою. Другий примірник державного акта, який зберігається в місцевій Раді, також погашається нею та передається до архіву.
Договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди (стаття 153 ЦК Української РСР).