ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 725/8953/21
провадження № 61-531св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Гіг-Ант",
третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіг-Ант" на постанову Чернівецького апеляційного суду від 30 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Владичан А. І., Височанської Н. К., Перепелюк І. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіг-Ант" (далі - ТОВ "Гіг-Ант") про визнання кредитного договору та договору іпотеки припиненим.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що 03 листопада 2005 року між нею та Відкритим акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра" (далі - ВАТ КБ "Надра") укладений кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальниці кредит у розмірі 44 000,00 дол. США строком на 240 місяців.
В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 03 листопада 2005 року укладений договір іпотеки, згідно з яким позивачка як іпотекодавець передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 . На цей предмет іпотеки в Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 03 листопада 2005 року внесено заборону на відчуження.
У зв`язку із простроченням сплати кредитних платежів банк скористався своїм правом вимагати дострокового погашення боргу у повному обсязі та направив їй лист-претензію від 09 лютого 2012 року № 1449 з вимогою достроково та повністю погасити заборгованість за кредитом та процентами у розмірі 35 258,33 дол. США протягом трьох днів з дня надіслання претензії.
Зазначала, що такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, тобто, надіславши таку вимогу, банк встановив новий строк виконання зобов`язання за кредитним договором, такими діями кредитор в односторонньому порядку змінив умови договору та строк виконання основного зобов`язання.
На виконання зазначеної вимоги банку вона у період з 2012 до 2015 роки повністю виконала свої зобов`язання за кредитним договором та сплатила банку 34 889,48 дол. США. Це підтверджується квитанціями про оплату, за змістом яких станом на грудень 2015 року вона сплатила банку 37 150,04 дол. США та 65 722,16 грн, тож виконала свої зобов`язання за кредитним договором повністю.
Посилалася на те, що з моменту виконання своїх зобов`язань банк не звертався до неї з майновими вимогами, не пред`являв претензій із приводу того, що борг нею не сплачено чи сплачено не повністю.
Проте, у липні 2021 року вона дізналася про те, що 31 травня 2021 року на підставі виконавчого напису нотаріуса приватним виконавцем Коломійцем В. К. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про стягнення з неї, ОСОБА_1, на користь ТОВ "Гіг-Ант" заборгованості за кредитним договором від 03 листопада 2005 року у розмірі 64 900,02 дол. США та суми плати за вчинення виконавчого напису у розмірі 1 000,00 грн.
Згідно з цим виконавчим написом стягнення заборгованості проводиться за період з 16 січня 2020 року до 22 березня 2021 року.
На її запит до ТОВ "Гіг-Ант" відповідач повідомив, що станом на 16 січня 2020 року заборгованість за кредитом становить 64 900,00 дол. США, з яких: 37 817,78 дол. США - тіло кредиту; 22 351,63 дол. США - проценти за користування кредитом; 4 730,61 дол. США - комісія. Зазначена заборгованість передана ПАТ КБ "Надра" на підставі договору про відступлення прав вимоги. Розрахунку заборгованості відповідач не надав.
З огляду на викладене, вважала, що дії нового кредитора свідчать про його намагання стягнути борг, який був відступлений йому банком, але фактично не існував, виключно у незаконний спосіб та у порядку, що виходять за межі правового поля.
Оскільки нею повністю сплачено заборгованість за кредитним договором, тому має право вимагати визнання зобов`язання за кредитним договором та договором іпотеки припиненим, оскільки забезпечені іпотекою зобов`язання за кредитним договором виконано повністю, відповідно зобов`язання за договором іпотеки, які є похідними від кредитного договору, припиняються. Із припиненням іпотеки фактично припиняється обтяження нерухомого майна іпотекою, адже всі правові підстави для його утримання під обтяженням відсутні.
Із посиланням на норми права та судову практику позивачка просила визнати припиненими зобов`язання за кредитним договором від 03 листопада 2005 року № ZZZ435717, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ КБ "Надра"; визнати припиненими зобов`язання за договором іпотеки від 03 листопада 2005 року, який посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Лірниченко Н. М. та зареєстрований в реєстрі за № 5987; усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_1 ; припинити у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку від 03 листопада 2005 року № 35083363, припинити в Єдиному реєстрі заборону відчуження об`єктів нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 2563095 від 03 листопада 2005 року, та зняти заборону відчуження квартири; вирішити питання розподілу судових витрат.
Ухвалою Першотравневого районного суду м. Чернівців від 12 квітня 2022 року задоволено клопотання відповідача та залучено до участі у справі третю особу - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.
Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівців від 22 вересня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на підтвердження виконання своїх зобов`язань перед ВАТ КБ "Надра" позивачка надала квитанції про сплату боргу на загальну суму 35 258,33 дол. США за період із 2011 до 2015 роки. Тобто заборгованість, яку ОСОБА_1 на письмову вимогу банку повинна була сплатити протягом трьох робочих днів, вона сплатила лише впродовж чотирьох років. Отже, наведене свідчить про те, що банк не був позбавлений можливості за весь цей період часу, а також до моменту укладення договору про відступлення прав вимоги нараховувати позивачці інфляційні втрати за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), у зв`язку із чим сума, зазначена у письмовій вимозі, могла збільшитись.
Згідно з додатком до договору про відступлення прав вимоги заборгованість ОСОБА_1 складає 64 900,02 дол. США, з яких: 37 817,78 дол. США - заборгованість за основним договором; 22 351,63 дол. США - банківські проценти; 4 730,61 дол. США - комісія банку. Проте, ні представник відповідача, ні представник третьої особи не надали суду належного розрахунку (виписки за картковим рахунком) заборгованості ОСОБА_1, який би підтверджував факт наявності заборгованості, її суми та всіх складових. У зв`язку з цим суд першої інстанції дійшов висновку, що не має змоги достовірно встановити обставини, викладені позивачкою у позові щодо повного виконання нею взятих на себе зобов`язань, а тому вважав, що позов є необґрунтованим та передчасним.
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 30 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 22 вересня 2022 року скасовано. Позов задоволено. Визнано припиненими зобов`язання за кредитним договором від 03 листопада 2005 року № ZZZ435717, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ КБ "Надра". Визнано припиненими зобов`язання за договором іпотеки від 03 листопада 2005 року, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ КБ "Надра", який посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Лірниченко Н. М. та зареєстрований в реєстрі за № 5987. Знято заборону відчуження квартири АДРЕСА_1, та належить на праві власності ОСОБА_1 . Виключено з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна реєстраційний номер обтяження 2563095 від 03 листопада 2005 року та виключено із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку від 03 листопада 2005 року № 35083363 (реєстраційний номер іпотеки від 03 листопада 2005 року № 2563121 в Державному реєстрі іпотек до 01 січня 2013 року). Стягнено з ТОВ "Гіг-Ант" на користь ОСОБА_1 7 264,00 грн витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, за подачу позовної заяви та апеляційної скарги. Стягнено з ТОВ "Гіг-Ант" на користь ОСОБА_1 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що на підтвердження заявлених вимог позивачкою надані належні та допустимі докази, які підтверджують виконання зобов`язань за кредитним договором перед банком, але суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що сума, зазначена банком у письмовій вимозі, могла збільшитися внаслідок нарахувань індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, передбачених статтею 625 ЦК України, оскільки це є правом банком, а не обов`язком, яким банк у цьому випадку не скористався. Апеляційний суд зазначив, що у будь-якому випадку вимоги банку до боржника за статтею 625 ЦК України - це правовідносини та зобов`язання, які продовжують існувати в силу закону, а не договору, тоді як договірні зобов`язання зі сплати кредитних платежів є припиненими, у зв`язку із належним виконанням грошового зобов`язання, а припинення договірних зобов`язань зі сплати кредиту має наслідком припинення забезпечувального зобов`язання (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 325/678/18). Відповідач не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження наявної у позивачки заборгованості в сумі 64 900,02 дол. США, матеріали справи не містять розрахунку заборгованості за кредитним договором, що унеможливлює з`ясування періоду нарахування боргу, його складових, та чи відповідає таке нарахування умовам укладеного договору, тощо; доводи відповідача про існування боргу ґрунтуються на припущеннях, не підтверджені належними доказами, тому не можуть свідчити про наявність несплаченого боргу.
Водночас у пункті 3.4 договору про відступлення прав вимоги зазначено, що новий кредитор також погоджується, що банк не несе відповідальності перед новим кредитором, якщо одержані новим кредитором від боржників суми за основними договорами будуть меншими від сум, які очікував отримати від боржників новий кредитор, в тому числі меншими від сум, зазначених у додатку № 1 до цього договору. Отже, підписавши договір про відступлення прав вимоги, відповідач підтвердив, що ПАТ КБ "Надра" передало йому всі документи, що стосуються заборгованості, зокрема ОСОБА_1 . Як зазначив апеляційний суд, відсутність у нового кредитора документів (виписки про зарахування коштів на погашення боргу, розрахунки заборгованості) є підставою для позбавлення права вимоги.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
ТОВ "Гіг-Ант" у січні 2023 року звернулося засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Чернівецького апеляційного суду від 30 листопада 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга містить також клопотання про зупинення дії постанови Чернівецького апеляційного суду від 30 листопада 2022 року.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Крім того, з урахуванням тлумачення Конституційним Судом України припису першого речення частини першої статті 1050 Цивільного кодексу України, вважає, що є необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, про те, що після спливу строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України). Також заявник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема: необґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання про призначення експертизи; суд встановив обставини справи на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
У касаційній скарзі заявник також зазначає, що:
- апеляційний суд не врахував пункт 3.4 кредитного договору, яким передбачено, що нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за фактичну кількість днів у періоді (28-29-30-31/360), при розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день погашення кредиту. Отже, сторони кредитного договору погодили, що нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі. День повернення кредиту не враховується при нарахуванні процентів. Тобто нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту, незалежно від закінчення строку дії кредитного договору. Суд помилково не врахував правовий висновок, зазначений у пунктах 122-125 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17, та неправильно не взяв до уваги проценти, нараховані банком та відступлені відповідно до договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги;
- у справі № 910/17048/17 Велика Палата Верховного Суду визнала правомірним нарахування процентів за користування кредитом до дня фактичного повернення кредиту, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів;
- у відповідача були сумніви у справжності квитанції, які надані позивачкою як доказ погашення заборгованості за кредитним договором. Тобто підтвердити сплату коштів можливо, лише встановивши справжність квитанцій, проте суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про призначення судової експертизи давності платіжних доручень, що підтверджують оплату заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором. Суд апеляційної інстанції врахував квитанції як доказ погашення заборгованості, водночас у такому випадку апеляційний суд повинен був розглянути клопотання відповідача про призначення судової експертизи щодо давності квитанцій;
- допустимим доказом, який підтверджує внесення коштів в погашення кредиту та процентів є квитанція, у якій зазначено рахунок, що відповідає рахунку, наведеному у кредитному договорі. В підпункті 3.3.1 кредитного договору вказано такий рахунок для сплати заборгованості за кредитним договором - 29098820002508, а у квитанціях, які апеляційний суд врахував як доказ погашення заборгованості, - 29099091665501. Отже, надані позивачкою квитанції не є допустимими доказами, що підтверджують виконання зобов`язань за кредитним договором.
У березні 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Павалюк Г. В.,надійшов відзив на касаційну скаргу ТОВ "Гіг-Ант", в якому, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, позивачка просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки вона є законною. Також просить стягнути з відповідача на свою користь понесені в суді касаційної інстанції судові витрати у розмірі 10 000,00 грн.
Інші відзиви на касаційну скаргу ТОВ "Гіг-Ант" станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу ТОВ "Гіг-Ант" розподілено судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху, для усунення недоліків касаційної скарги, зокрема для доплати судового збору у розмірі 1 816,00 грн.
Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2023 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 725/8953/21 із Першотравневого районного суду м. Чернівців, відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ "Гіг-Ант" про зупинення дії постанови Чернівецького апеляційного суду від 30 листопада 2022 року та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У лютому 2023 року матеріали справи № 725/8953/21 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди попередніх інстанційвстановили, що 03 листопада 2005 року між ОСОБА_1 та ВАТ КБ "Надра" укладений кредитний договір № ZZZ435717, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 44 000,00 дол. США строком на 240 місяців.
В забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором 03 листопада 2005 року укладений договір іпотеки, згідно з яким позивачка ОСОБА_1 як іпотекодавець передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 .
На цей предмет іпотеки до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 03 листопада 2005 року внесено заборону на відчуження.
Через неналежне виконання ОСОБА_1 взятих на себе за умовами договору зобов`язань та прострочення сплати кредитних платежів, банк скористався своїм правом вимагати дострокового погашення боргу повністю, у зв`язку із чим позивачці направлено лист-претензію від 29 листопада 2010 року № 7128/03, з вимогою достроково та у повному обсязі погасити заборгованість за кредитом та процентами у розмірі 34 889,48 дол. США протягом трьох днів з дня надіслання претензії.
09 лютого 2012 року ОСОБА_1 надіслано повторний лист-претензію № 1449 про необхідність достроково та у повному обсязі сплатити існуючу заборгованість за кредитним договором у розмірі 35 258,33 дол. США.
За умовами кредитного договору № ZZZ435717 банк має право вимагати від позичальника дострокового виконання зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, інших платежів передбачених цим договором та можливих штрафних санкцій, якщо позичальник не вніс черговий мінімальний платіж у термін, визначений підпунктом 3.3.3 цього договору, тобто щомісячно до 5 числа поточного місяця (підпункт 4.2.4).
Отже, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення кредиту, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення.
У пункті 3.4 договору відступлення прав вимоги між банком та ТОВ "Гіг-Ант" від 16 січня 2020 року зазначено, що новий кредитор також погоджується, що банк не несе відповідальності перед новим кредитором, якщо одержані новим кредитором від боржників суми за основними договорами будуть меншими від сум, які очікував отримати від боржників новий кредитор, в тому числі меншими від сум, зазначених у додатку № 1 до цього договору.
Згідно з додатком до договору про відступлення прав вимоги заборгованість ОСОБА_1 складає 64 900,02 дол. США, з яких: 37 817,78 дол. США - заборгованість за основним договором; 22 351,63 дол. США - банківські проценти; 4 730,61 дол. США - комісія банку.
На підтвердження сплати існуючої заборгованості перед банком позивачкою ОСОБА_1 надано квитанції на загальну суму 35 258,33 дол. США за період з 2011 до 2015 роки, оригінали яких оглянуті в судовому засіданні.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд застосовує системний аналіз норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов`язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (стаття 530 ЦК України).
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.
Приписами статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.
За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Отже, надіславши ОСОБА_1 письмову вимогу про дострокове погашення у повному обсязі існуючої заборгованості за кредитним договором у розмірі 35 258,33 дол. США (33 569,02 дол. США - заборгованість за кредитом + 1 689,31 дол. США - заборгованість за процентами), банк, з урахуванням підпункту 4.2.4 кредитного договору, змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Право банка нараховувати передбачені договором проценти за кредитом після цього припинилося (припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування), а його права та інтереси як кредитодавця забезпечувалися частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частини перша, п`ята, шоста, сьома статті 81 ЦПК України).
Принцип змагальності полягає в обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі.
Відповідач наполягає на існуванні боргу позивачки за кредитним договором від 03 листопада 2005 року № ZZZ435717 у сумі 64 900,02 дол. США (37 817,78 дол. США - основний борг + 22 351,63 дол. США - проценти + 4 730,61 дол. США - комісія банку), посилаючись на те, що саме така сума зазначена у додатку № 1 до договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 16 січня 2020 року № GL3N014029, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Надра" та ТОВ "Гіг-Ант".
Проте, матеріали справи не містять навіть розрахунку заборгованості за кредитом, що унеможливлює з`ясування періоду нарахування кредитором боргу, його складових, чи відповідає нарахування ним боргу умовам кредитного договору, чи враховані усі здійснені боржником платежі тощо; у згаданому договорі про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги зазначено, що новий кредитор (ТОВ "Гіг-Ант") підтверджує, що в момент укладення цього договору отримав від банку усі наявні в банку документи (оригінали або копії (у разі відсутності оригіналів)), що підтверджують права вимоги до боржників (пункт 3.3), також новий кредитор погоджується, що банк не відповідає перед новим кредитором, якщо одержані новим кредитором від боржників суми за основними договорами будуть меншими від сум, які очікував отримати від боржників новий кредитор при укладенні цього договору, в тому числі меншими від сум, зазначених у додатку № 1 до цього договору, або сплачених новим кредитором банку за цим договором (останнє речення пункту 3.4).